Як уже відзначалося, міжнародні організації ставляться до категорії вторинних або похідних суб"єктів міжнародного права. Їхньою головною відмінністю від первинних суб"єктів є відсутність суверенітету. Це у свою чергу означає, що права міжнародних організацій як суб"єктів міжнародного права відрізняються від прав держав - первинних суб"єктів міжнародного права й мають договірно-правову основу. Приміром, на відміну від держав міжнародні організації не можуть бути стороною в справі, розглянутій Міжнародним Судом ООН; дипломатичні відносини между міжнародною організацією й державами-членами або іншими суб"єктами міжнародного права мають свої особливості; міжнародна відповідальність організацій відрізняється своєю специфікою в порівнянні з відповідальністю держав. У зв"язку із цим у міжнародному праві говорять про специфічну або функціональну правосуб"єктність міжнародної організації, обумовленою компетенцією даної організації, зафіксованої в її уставі. При здійсненні своєї діяльності міжнародна організація не може виходити за рамки правомочий, певних її установчими актами. Цим і визначається функціональний характер правосуб"єктності міжнародних організацій, на відміну від універсальної правосуб"єктності держав. Так, у ст. 104 Уставу ООН установлено: «Організація Об"єднаних Націй користується на території кожного зі своїх Членів такою правоздатністю, що може виявитися необхідної для виконання її функцій і досягнення її цілей».
Маючи міжнародну правосуб"єктність, міжнародна організація має право містити міжнародні договори з іншими суб"єктами міжнародного права. У зв"язку з ростом числа таких договорів в 1986 р. була укладена Віденська конвенція про право договорів між державами й міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями, що паралельно зі статутними документами міжнародних організацій регулює їх договірне правотворчество.
Міжнародні організації мають право брати участь у дипломатичних відносинах з державами й іншими суб"єктами міжнародного права. Держави - члени організації аккредитуют при ній свої постійні представництва. У свою чергу організації можуть мати свої представництва в державах-членах, а також обмінюватися представниками з іншими міжнародними організаціями. Так, у Києві функціонують представництва ООН, ОБСЄ, ЄС і ін. Держави, що не входять у міжнародну організацію, можуть мати при ній своїх спостерігачів, як наприклад, Швейцарія й Ватикан ВООН.
У відповідності с міжнародним правом міжнародні організації і їхні посадові особи мають привілеї й иммунитетами переважно функціонального характеру. Положення про це втримуються в Конвенції про привілеї й иммунитетах ООН 1946 р., Конвенції про привілеї й иммунитетах спеціалізованих установ ООН 1947 р., Віденської конвенції про представництво держав у їхніх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р. і др.
Міжнародні організації, будучи суб'єктами міжнародного права, несуть відповідальність відповідно до норм міжнародного права й можуть висувати претензії про відповідальність іншим суб'єктам у зв'язку зі збитком, заподіяним ними міжнародної організації
Для виконання своїх функцій міжнародна організація має право розпоряджатися фінансовими засобами, які надходять у неї в основному як внески держав-членів. Ці засоби повинні витрачатися тільки на досягнення цілей організації
Перебуваючи на території певної держави, міжнародні організації мають права юридичної особи й діють у цій якості відповідно до законодавства цієї держави. Вони мають право містити цивільно-правові договори, здобувати спонукуване й нерухоме майно, розпоряджатися їм, виступати позивачами й відповідачами всудах.
|
- 57. Правосуб'єктність міжнародних організацій
міжнародну правосуб'єктність міжнародних організацій актуалізується в зв'язку з постійним зростанням їхньої кількості і посиленням їхньої ролі у вирішенні міжнародних проблем. Практично міжнародні організації стають універсальними структурами, у рамках яких держави в колективному порядку вирішують найбільш важливі питання міжнародного життя. Проте міжнародна організація не може розглядатися як
- Тема 3. Суб'єкти адміністративного права
міжнародними угодами, іншими нормативно-правовими актами. На відміну від громадян України їхня адміністративна правосуб'єктність виникає з моменту прибуття в Україну і закінчується в момент залишення її території. Серед колективних суб'єктів адміністративного права слід, в перше чергу, виділити органи виконавчої влади, їх можна класифікувати на різні види в залежності від критерію
- 5. Поняття і властивості суб'єкта міжнародного права
міжнародного права - це носій певних міжнародних прав і обов'язків, що виникають відповідно до загальних норм міжнародного права або розпоряджень міжнародно-правових актів. Це також особа (у збірному значенні), поведінка якої регулюється міжнародним правом і яка вступає або може вступати в міжнародні публічні (міжвладні) правовідносини. Таким чином, це особи, учасники міжнародних відносин, що
- 5. Поняття й види суб'єктів міжнародного права
міжнародних відносинах, урегульованих нормами права, грають і інші учасники, які в сукупності утворять поняття «суб"єкти міжнародного права». Поняття «суб"єкт права» було вироблено загальною теорією права стосовно до права взагалі. Незважаючи на те що міжнародне право - це особлива система права, разом з тим - це право, тому загальнотеоретичні правові положення до нього також застосовні. Виходячи
- 6. Держави - основні суб'єкти міжнародного права
міжнародного права, тому що міжнародна правосуб'єктність властива їм у силу самого факту їх існування. Держави відіграють основну роль на міжнародній арені не тільки тому, що вони мають територію, населення, апарат влади і управління (публічна влада), але і тому, що вони мають суверенітет, який заперечує наявність над ними якогось іншого суб'єкта політичної влади і робить їх юридично рівними між
- 8. Обмеження міжнародної правосуб'єктності і міжнародна правосуб'єктність державоподібних утворень
міжнародного права належить до суб'єктів з обмеженою міжнародною правосуб'єктністю (дієздатністю). Відійшли в минуле відношення васалітету, колоніальні території, території домініонів і протекторатів, території кондомініумів, що зберігають свою політичну і правову значимість, території, що не самоврядовуються, підмандатні і підопічні території, а також території, що не визначилися зі статусом,
- 8. Державоподібні утворення як суб'єкти міжнародного права.
міжнародних відносин відомі деякі територіальний-територіальні-політико-територіальні утворення зі спеціальним міжнародно-правовим статусом, що визначався в міжнародному договорі. Оскільки такі договори надавали певні права й обов'язки цим утворенням, останні обґрунтовано вважаються суб'єктами міжнародного права. Суть їхньої міжнародної правосуб'єктності полягає в тім, що вони мають можливість
- 14. Визнання держав і урядів.
міжнародної правосуб'єктності тісно пов'язані питання визнання. Як відзначав Ф.Ф. Мартене, міжнародне право «не може визнати, що дане суспільство існує, якщо воно не визнано державним законом, або прийняти його за самостійний політичний механізм, якщо воно не є таким у початках державного права». Отже, відзначав він, у міжнародних відносинах кожному законному суспільству належить право яа
- 20. Принцип суверенної рівності держав
міжнародного права було характерним поширення принципу суверенної рівності тільки на «цивілізовані» держави. На «нецивілізовані» держави, в основному в Азії й Африці, даний принцип не поширювався, а тому «цивілізовані» держави вважали для себе правомірним втручатися в їхні внутрішні справи, установлювати над ними протекторати, створювати екстериторіальні сеттльменты1, здійснювати консульську
- 20. Принцип суверенної рівності держав
міжнародних відносин. Це означає, що кожна держава зобов'язана поважати суверенітет інших учасників системи, тобто їхнє право в межах власної території здійснювати законодавчу, виконавчу і судову влад> без якогось утручання з боку інших держав, а також самостійно проводити свою зовнішню політику. Підтримку міжнародного правопорядку може бути забезпечено лише при повній повазі юридичної рівності
|