| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
58. Структура й правові основи діяльності міжнародних організацій |
||
|
Компетенція конкретної міжнародної організації безпосередньо впливає на організаційно-правовий механізм її діяльності. Разом з тим у структурі й правовій основі діяльності міжнародних організацій можна виділити те загальне, що властивийо більшості з них Структурно міжнародні організації, як правило, складаються з наступних елементів: представительно-дорадчого (вищого) органа; виконавчого органа; адміністративного органа; комітетів і комісій з певних питань Представительно-Дорадчі (вищі) органи міжнародних організацій звичайно складаються із представників всіх держав - членів організації й працюють у сесійному режимі. В ООН таким органом є Генеральна Асамблея, у її склад входять всі 185 держав - членів ООН (на 1 січня 1998 р.). Представительно-Дорадчі органи правочинні розглядати практично всі питання, що ставляться до компетенції міжнародної організації (вибір нових членів, вибори й призначення вищих посадових осіб, вибори органів, твердження бюджету й ін.). При голосуванні в Генеральній Асамблеї ООН, як і в багатьох інших аналогічних органах міжнародних організацій, діє правило: одна держава - один голос В універсальних міжнародних організаціях виконавчі органи - це структурні елементи обмеженого складу. Виконавчий орган обирається звичайно представительно-дорадчим органом міжнародної організації, виходячи із двох критеріїв: справедливого географічного розподілу місць у ньому між державами - членами організації й особливих інтересів держав-членів. У рамках ООН таким органом виступає Рада Безпеки, що складає з 10 непостійних членів, що обираються Генеральною Асамблеєю ООН за принципом справедливого географічного розподілу місць, і 5 постійних членів - Великобританії, Китаю, Росії, США й Франції, що мають особливі інтереси й можливості в справі підтримки мира Відповідно до критерію справедливого розподілу місць у виконавчому органі універсальної організації земна куля ділиться на певні географічні регіони. Залежно від кількості держав у регіоні від нього обирається у виконавчий орган певне число членів. У географічному регіоні визначається черговість держав для обрання у виконавчий орган міжнародної організації. Поступово всі держави регіону одержують можливість бути вибраними до складу такого органа В уставах деяких організацій визначено, що у виконавчому органі насамперед повинні бути представлені держави, що мають особливі інтереси в сфері діяльності організації або вносящие найбільший фінансовий внесок у її діяльність. Так, у виконавчий орган Міжнародної організації цивільної авіації (ИКАО) - Рада - обираються 30 держав з найбільш розвиненим»повітряним сполученням Функції адміністративного органа міжнародної організації звичайно виконує секретаріат. Очолює секретаріат генеральний секретар (директор) організації. Звичайно генеральний секретар (директор) призначається або обирається на певний строк (3-6 років) представительно-дорадчим органом міжнародної організації з можливістю переобрання ще на один строк. Інші співробітники секретаріату призначаються на свої посади генеральним секретарем (директором). При цьому використовується система термінових і бістермінових контрактів. Призначення співробітників секретаріату виробляється на широкій географічній основі й з обліком їх моральних і професійних якостей Комітети й комісії міжнародних організацій по певних питаннях створюються або ad hoc, або передбачаються їхніми уставами. Склад учасників цих органів і їхніх функцій досить різні. В одних випадках склад комітетів і комісій обмежений, в інші - всі члени організації беруть участь у них. У ряді випадків комітети й комісії формуються із громадян держав - членів організації, що виступають у них в особистому статусі, наприклад Комісія міжнародного права ООН; частіше ж у ці органи обираються офіційні представники держав - членів міжнародної організації, як це має місце в Комісії із прав людини ООН. Робота комітетів і комісій міжнародних організацій по певних питаннях може носити постійний або тимчасовий характер Структурні елементи міжнародної організації повинні сприяти найбільш ефективній реалізації нею своєї компетенції. У доктрині міжнародного права під компетенцією міжнародної організації прийнято розуміти сферу її предметної діяльності. Вона чітко фіксується в установчих документах організації. Однак із правової точки зору важливо знати не тільки коло питань, якими покликана займатися міжнародна організація, але і її повноваження за рішенням цих питань. Звичайно вони також визначаються в статутному акті організації, тобто мають договірно-правову природу. Звідси можна зробити висновок, що й компетенція міжнародної організації, і її міжнародна правосуб"єктність мають чіткі договірні рамки, обумовлені установчими актами організації. У силу цього факту навряд чи можна погодитися із західними концепціями «іманентної компетенції» і «якої мається на увазі компетенції», що тлумачать компетенцію міжнародної організації расширительно. При цьому західні автори посилаються на Консультативний висновок від 11 квітня 1949 р. «Про відшкодування збитку, понесеного на службі в ООН» і на Консультативний висновок від 20 червня 1962 г. «Деякі витрати ООН (п. 2 ст. 17 Уставу)» Міжнародного Суду ООН, де використовуються зазначені концепції. Відповідно до цих концепцій міжнародні організації для досягнення своїх цілей можуть виходити за рамки установчих актів на основі якої мається на увазі або внутрішньо властивої («іманентної») їм компетенції, яку можна логічно вивести з їхніх цілей і завдань. Подібне розширювальне тлумачення компетенції міжнародних організацій і тим більше практичні висновки з нього будуть суперечити нормам міжнародного права й дестабілізувати міжнародні відносини Повноваження міжнародної організації приймати рішення певної юридичної чинності або її юрисдикционная компетенція також визначаються в установчому акті організації. На практиці рішення приймаються органами міжнародної організації, і в більшості випадків вони носять рекомендаційний характер. У рамках ООН лише Рада Безпеки на підставі ст. 25 приймає рішення, обов'язкові для держав-членів. Вищий же орган ООН - Генеральна Асамблея має право із усього величезного обсягу питань, що виносяться на її розгляд, приймати обов'язкові рішення тільки по адміністративним і фінансово-бюджетним У зв'язку з тим, що й предметна, і юрисдикционная компетенція міжнародної організації мають договірно-правовий початок і фіксуються в її установчому акті, усякі зміни в питаннях компетенції організації повинні здійснюватися в договірно-правовому порядку в строгій відповідності з її статутними положеннями. Тому зовсім справедливо була піддана критиці як неприйнятна резолюція 377 (V) Генеральної Асамблеї ООН «Єдність на користь миру» від 3 листопада 1950 р., у якій була почата спроба передати виняткову компетенцію Ради Безпеки по Главі VII Уставу ООН Генеральній Асамблеї. Подібні зміни, як і будь-які інші, у компетенції органів ООН повинні здійснюватися шляхом внесення виправлень в Устав у відповідності зі ст.ст. 108 і 109. Процедура прийняття рішень органами міжнародних організацій змінювалася в відповідності з характером змін міжнародних відносин, які стають усе більше демократичними по своїй суті. Спочатку в міжнародних організаціях рішення приймалися на основі принципу одноголосності всіх держав - членів організації. Ця процедурка застосовувалася, зокрема, у Лізі Націй. У цей час організації, що використовують при прийнятті рішень принцип одноголосності, застосовують його відносний варіант, коли рішення приймається при голосуванні «за» всіх присутніх і що беруть участь вголосовании. У ряді організацій, в основному фінансового характеру - Міжнародному банку реконструкції й розвитку (МБРР), Міжнародному валютному фонді (МВФ), Міжнародної фінансової корпорації (МФК), Міжнародної асоціації розвитку (MAP) і ін., застосовується принцип зваженого голосування. Відповідно до цього принципу держава - член організації має кількість голосів, пропорційна своєму фінансовому внеску в організацію, тому держави мають різне число голосів. Ця процедура, закріплена в договірно-правовому порядку в установчих актах міжнародних організацій, відбиває фактична нерівність держав, що, однак, не є порушенням їх суверенітету. Останнім часом усе більше широке застосування при прийнятті рішень міжнародними організаціями здобуває метод консенсусу. У рамках ООН консенсус визначається як «загальну згоду без голосування, але не обов'язкова одноголосність», тобто для ухвалення рішення даним методом не повинне бути прямих заперечень. Це дозволяє більше повним образом забезпечити баланс інтересів держав при прийнятті рішень міжнародною організацією Одним з елементів правового статусу міжнародних організацій є наявність у них свого прапора й герба. Наприклад, морські й повітряні судна Організації Об'єднаних Націй здійснюють свою діяльність під прапором ООН. Прапор і емблема з гербом міжнародної організації розміщаються також на фасаді будинків представництв організації вгосударствах-членах. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "58. Структура й правові основи діяльності міжнародних організацій" |
||
|
||