| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Чи можуть бути визнані недійсними умови колективних договорів? |
||
|
Відповідно до ст. 16 КЗпП умови колективного договору, що погіршують, порівняно з діючими законодавством і угодами, положення працівників, недійсні. Відповідно до вітчизняного законодавства, міжнародною практикою, колективні договори не можуть погіршувати становище працівників, а можуть його покращувати. Це положення відоме під назвою принцип ІП їауогет. Цей принцип має універсальне значення і діє при встановленні взаємин "усіх джерел трудового права. Будь нормативний акт, який знаходиться на більш низькому рівні в ієрархії джерел трудового права, може, як правило ло, лише поліпшувати становище працівників порівняно з нормативними актами більш високого ранга.1 Однак в останньому десятилітті, як зазначає І.Я. Кисельов, у зв'язку з посиленням економічних труднощів цей принцип піддається критиці і нападкам 'І.Я. Кисельов. З Закордонне трудове право. Підручник для вузов.З М.: Видавнича група НОРМА-ИНФРА, М-, 1998.ЗС.19. 68 як негативний чинник, що перешкоджає гнучкості правового регулювання праці, адекватному відображенню реалій і потреб ринкової економіки. У Німеччині, Франції, Греції в законодавстві та судовій практиці з'явилася тенденція до часткової відмови від цього принципу і допущення в певних межах принципу іп реііз, тобто погіршення становища працівників порівняно з законодавством. Окремі нормативно-правові акти України також передбачають можливість включення в колективний договір деяких умов, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Так, наприклад, відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України <0б оплаті праціїх колективним договором, в виняток, може бути передбачено часткову виплату заробітної плати натурою (за цінами не нижче собівартості) в тих галузях або за тими професіями, де така виплата, еквівалентна вартості оплати праці в грошовому вираженні, є звичайною або бажаною для працівників, за винятком товарів, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України. Закон говорить, що виплата заробітної Але якщо бути відвертим і справедливим, то бажаної завжди є заробітна плата в грошовому вираженні, а на виплату натурою підприємства йдуть вимушено внаслідок фінансових труднощів і відсутності грошей. Це положення закріплено в Законі і формально його не можна вважати недійсним. Наведемо ще приклад. Відповідно до ст. 14 цього ж Закону норми колективного договору можуть допускати оплату праці нижче норм , встановлених Генеральною, галузевою або регіональною угодами, але не нижче державних норм і гарантій в оплаті праці. Такі норми колективного договору можуть застосовуватися лише тимчасово на період подолання фінансових труднощів підприємств терміном не більше шести місяців. І такі норми в колективному договорі слід вважати дійсними. 69 Ст. 26 Закону Україна ИОб отпускахи передбачає, що в порядку, встановленому колективним договором, власник або уповноважений ним орган у разі простою підприємства з незалежних від працівника причин може надавати відпустку без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням. Ці відпустки отримали назву Ивинужденниеи, оскільки працівника примушують до відпуску без його згоди. Слід зробити висновок, що за відсутності колективного договору відпустку без збереження заробітної плати, передбачений ч. 2 ст. 26 Закону ИОб отпускахи, надавати не можна. Якщо колективний договір на підприємстві укладений, і в ньому передбачено право роботодавця надавати відпустку без збереження заробітної плати в- зв'язку з простоєм підприємства (кризові явища в економіці, неплатежі, невиконання договірних зобов'язань і т.д.), але не встановлено порядок його надання, то роботодавець і профспілковий комітет повинні доповнити колдоговір становищем, в якому зобов'язані викласти порядок надання такої відпустки і визначити, яку частину зарплати слід зберігати при наданні відпустки в таких випадках. Під порядком надання відпусток слід розуміти вказівку в колективному договорі на термін надання відпусток, на осіб, які мають право проявляти ініціативу у питаннях надання відпусток, і на Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного суду України № 13 від 24 грудня 1999 ИО практику застосування судами законодавства про оплату праціїх надання такої відпустки не повинно ставитися у залежність від подання працівником заяви і термін перебування в цій відпустці не входить під час оплачуваної простою, якщо це передбачено колективним договором. Ситуація в країні з наданням вимушених відпусток загострюється. Спостерігається збільшення кількості працівників, що у цих відпустках. Так, в постанові Кабінету Міністрів України від 13 березня 1999 р. № 358 ИОб підсумки роботи народного господарства в 1998 році відзначається, що продовжує ускладнюватися ситуація на ринку праці. Рівень офіційно зареєстрованого безробіття з 2 , 3% на 1 січня 1998 підвищився до 3,7% на 1 січня 1999 р. значно зберігаються обсяги прихованого безробіття в результаті перебування працівників у вимушених відпустках або на робочих місцях менше встановленого часу (тижня). Одночасно з різким зростанням пропозиції робочої сили постійно зменшується попит на неї: на початок 1998 р. на кожне вільне місце претендувало 20, а на 1 січня З вже 30 человек.1 Збільшується кількість позовних заяв до судових органів за визнанням названих відпусток незаконними та про стягнення заробітної плати. В останні роки в багатьох колдоговори за бажанням всіх працюючих встановлюється норма про те, що заробітну плату виплачують один раз на місяць, а не кожні півмісяця. Таке положення слід визнати недійсним доти, 'поки діє ст. 115 КЗпП, яка передбачає, що заробітна плата виплачується працівником регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, не перевищує 16 календарних днів. « Попередня |
||
| Наступна » | = Перейти до змісту підручника = | |
|
|
||
§ 1. Поняття юридичної особи |
||
|
||