| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
ГЛАВА ЧОТИРНАДЦЯТА. СИСТЕМА І СТРУКТУРА ПРАВА |
||
|
Система права і правові системи. Структура права. Система права і система законодав-ства. Публічне і приватне право. Матеріальне і процесуальне право. Міжнародне право. Розуміння права як системи правових норм, наділених характеристиками, ознаками, розглянутими у попередній темі, дозволяє виділити і такі риси права в цілому, як його системність і структурність. Вивчення системи і структури права стає важливим не тільки в наукових, але і в чисто практичних цілях. Дійсно, якщо право як соціальний інститут не просто механічна сукупність правових норм, а якесь органічне освіту, щось системне, то тоді і в правотворческом, і в правозастосовчому процесах слід вчи-ють це якість права. Адже системні властивості того чи іншого об'єкта означають обов'язковий-ве наявність в цьому об'єкті елементів, органічно пов'язаних один з одним, взаємодіючих ме-жду собою. Крім елементів та їх зв'язків, системний підхід виділяє і характер цих зв'язків, їх з-тримання, вивчає системоутворюючі чинники, визначає рівні системи, її складність і т.п. І це значить, що в правотворческом процесі облік системних властивостей права веде до вимоги розробляти і приймати нормативно-правові акти у комплексі, в системі, які регулювали б суспільні відносини всебічно, найбільш ефективно, соціально корисно. Це означає, що при прийнятті закону треба простежувати весь ланцюжок його взаємодії з іншими законами, вносити відповідні зміни в ці інші закони, або, навпаки, встановивши протиріччя з іншими законами, визнати, що підготовка і прийняття нового закону є справою неможливим або недоцільним. Варіантів тут багато, але системність права обов'язково накладає свої обмеження на правотворческий процес. У правотворческом процесі облік системності права означає також розуміння неприпустимості довільних економічних, соціальних рішень. Є ілюзіями уявлення багатьох економістів, політиків, що вони можуть приймати будь-які економічні чи соціальні рішення, які потім, де, оформлять юристи. Якщо ці рішення суперечать системі права, її основоположним засадам, ефективність таких економічних, соціальних рішень буде незначна або навіть, навпаки, виявиться соціально шкідливою. Наприклад, тривалий час існувало, та й зараз ще існує, протиріччя між трудовим контрактом як формою участі працівника у виробництві та традиційним трудовим дого-вором з його чіткими, встановленими в законодавстві умовами та правилами праці. Контракт як ніби розширює свободу вибору і умов праці у працівника, але не може погіршувати ці умови праці, закріплені законодавчо, не може заміняти одна умова на інше - може бути, краще з точки зору працівника. Але тоді взагалі виникає питання, а навіщо взагалі потрібно введення контрактної системи роботи, навчання, служби? У правозастосовчій процесі облік системності права означає можливість знайти і застосувати найбільш точну норму для вирішення цивільно-правового спору, розгляду кримінальної справи. Ці норми знаходяться в систематизованому стані, поміщені в певні структурні підрозділи права (галузі, підгалузі, правові інститути), що і дозволяє їх відшукувати, реалізовувати, словом, приводити в дію. Таку можливість надає також наявність в системі права двох великих блоків - матеріального і процесуального права. Матеріальне право - це позначення тих правових норм, які забезпечують регулятивні та охоронні функції права: кримінально-правові, цивільно-правові, адміністративно-правові та інші норми. Процесуальне право - позначення тих норм, які визначають процедури, процеси застосування матеріального права. Це всі ті норми, які регламентують порядок проведення кримінального процесу, цивільного процесу, чи інакше, кримінального судочинства, цивільного судочинства, арбітражного, адміністративного процесів. Іншими словами, недостатньо мати в системі права лише норми матеріального права, треба мати ще й відповідні, взаємопов'язані з ними норми, визначали порядок, процедури застосування норм матеріального права. І забезпечує це важливішого-шиї властивість права - взаємозв'язок матеріальних і процесуальних начал - саме системність права. Тільки в поєднанні матеріальне і процесуальне право забезпечують регулятивну роль пра-ва, дозволяє в необхідних випадках реалізувати санкції правової норми, інших елементів. Система права включає в себе й інші великі взаємодіючі блоки, наприклад, блок внутрігосударст-венного (національного) права і блок тих загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, які включені (імплантовані) у відповідну систему права. В цілому ці два блоки в системі права відповідають один одному. Але окремі норми цих двох блоків можуть виявитися і про-тіворечівимі, перебувати в колізії, тоді виникає питання про те, якою нормою слід віддавати перевагу. Відповідь однозначна: якщо імплантація відбулася в установленому порядку (межгосудар-жавного договір ратифікований, загальновизнані принципи і норми міжнародного права содер-жатся в деклараціях, конвенціях, протоколах та інших нормативно-правових актах, визнаних дер-дарства), то тоді пріоритет за міждержавним договором , конвенцією, декларацією і т.д. У разі колізії діють норми, що містяться в цих актах. До великих блоках у системі пра-ва відносяться також публічне і приватне право - членування системи права на норми, що регламентують державні (конституційні) відносини, що стосуються суспільно-значимих соціальних інтересів (публічне право), і норми , що регламентують приватні інтереси: особисто-майнові, сімейно-шлюбні і т.п. (Приватне право). Це членування системи права на право публічне і приватне запропонували ще юристи Стародавнього Риму. Але вони ж відзначали і відому умовність такого членування, т.к. багато «публічні» правові рішення надають неминучий вплив і на особисті інтереси, а останні так чи інакше пов'язані з загальносоціальними відносинами. Однак історія правового розвитку показує, що визнання приватного права (цивільного права в сучасному прочитанні) має велике соціальне значення, тому що на перший план висуває громадянина, індивіда, стверджує про його економічні, особистих, культурних правах, не затуляє ці права державно-правовим блоком. Наявність приватних прав робить їх носія активним учасником громадського, насамперед економічного життя, робить його політично самостійним, сприяє стабільності, передбачуваності суспільних відносин. Слід зазначити, що розвиток приватного права - це общепланетарная тенденція. У сучасній Росії вона отримала своє втілення у прийнятті Цивільного кодексу (першої та другої частин), багатьох інших нормативно-правових актів. Розмірковуючи про систему права, слід також мати на увазі, що в усі часи юристи того чи іншого суспільства прагнули до створення чіткої, несуперечливої системи права. Однак це майже ніколи не вдавалося: суперечливість законів була швидше правилом, ніж винятком. Причин цьому було і залишається багато. Одна з них полягає у позаправових факторах, коли систему права зламують економічні, соціальні зміни, наприклад, перехід від соціалістичного ладу до соціально-регульованої ринкової економіки. Інший фактор - запізнювання, повільність системи права. Численність зв'язків і системі права не дозволяє її оперативно перебудовувати, навіть при радикальних змінах залишаються релікти попереднього правового стану. Ще важливою є й характеристика права як дуже складної системи. Складність - це відмінна риса права в цілому. Все це ніяк не дозволяє ту чи іншу систему права вважати ідеальною. У теорії права вже багато століть йде пошук системоутворюючого фактора. На попередньому, марксистсько-ленінському етапі вітчизняна теорія висуває в якості такого тип права, його прив'язку до соціально-економічному ладу, до типу го-державу. І треба відзначити, що право соціалістичного суспільства мало, мабуть, дійсно чітку системну характеристику. Державне право, цивільне право забезпечували одержавлення економіки, насамперед власності, розподільну систему - планування і управління народним господарством. Кримінальне право забезпечувало фактичну трудову повинність, закріплювало робітників і селян відповідно на підприємствах і в колгоспах. Інші правові норми встановлювали межі заробітної плати, навіть кількість готівки на підприємствах і в організаціях (так званий касовий план). Система соціалістичного права дозволяла владним структурам розправлятися з політичними опонентами, встановлювати державну ідеологію, усувати інакомислячих і т.п. Її залежність від економічних відношенні простежується вельми чітко. І дійсно, варто було в 1965 р. прийняти правові рішення про економічну реформу - часткової, половинчастою, але все ж розширює правомочності і самостійність підприємств, - як вся система права поступово стала нестійкою, нестабільною і в процесі змін, насамперед через розвиток орендних відносин, кооперативного господарства та інших явищ, що суперечать діючій системі права, стала повільно, суперечливо повертатися до ринкової економіки, демократичних перетворень. Проте в інші часи і в інших народів системоутворюючими факторами можуть бути інші суспільно-значимі явища і стану, релігійні переконання, етнокультурні впливу. Це відноситься, наприклад, до систем права в мусульманських країнах. Підкреслю, що мова йде саме про систему, а не про тип права. Типологічна характеристика права, наприклад, в марксистсько-ленінської концепції, говорить про зміст тієї чи іншої системи права, її прив'язці до соціально-економічному ладу, а не до її системної характеристиці. Системна ж характеристика права - це його визначення з точки зору організації права, внутрішнього устрою. Отже, правильним буде висновок про наявність багатьох системоутворюючих факторів, що діють по-різному в тих чи інших суспільствах, як самостійно, відокремлено, так і в сукупності, в комплексі. Від системи права слід відрізняти правові системи. Це поняття використовується в теорії права як раз для того, щоб охарактеризувати історико-правові та етнокультурні відмінності системи права різних держави, різних народів. В основу кладуться такі критерії, як співвідношення і використання джерел права, роль суду у створенні прецедентів, а більш крупно - у правотворческом процесі, походження і розвиток системи права, деякі інші ха-рактеристики. По суті ці критерії і позначають ті системоутворюючі чинники, які формують правові системи. І хоча виділення правових систем має переважно історичне значення, проте їх знання дозволяє орієнтуватися в конкретних правових явищах, розумно використовувати закордонний досвід, вловлювати і розуміти загальні тенденції правового розвитку людства, збагачувати свою правову та політичну культуру. Традиційно в теорії права виділяють германо-романську (інакше - континентальну) і англосаксонську правові системи, оскільки в першому основну роль грає статутне право, закони, а судді, але образним висловом, це всього лише говорять уста закону. У англосаксонській правовій системі як стверджується в теорії, основна роль тривалий час належала до прецедентного права. Але слід враховувати, що останнім часом відбувається своєрідне зближення цих правових систем: в германо-романської посилюються прецедентні початку, а в англосаксонській - роль закону. Самобутньої є правова система, що діє в США, Вона належить до прецедентної системі і в цьому сенсі зберігає генетичний зв'язок з англосаксонської системою, але володіє великим своє-образів. Для того, щоб показати, як реально діє так звана ця правова система, наведу один вельми свіжий приклад із судової практики Окружного суду США Південного округу Нью-Йорка в 1997 році. З нього буде видно, на які джерела права спирається суд у вирішенні питань, що виникають при розгляді конкретної справи. Та й сама справа дуже повчально. Один з емігрантів з Росії заснував в США газету «Кур'єр», в якій став передруковувати матеріали з різних російських газет, повідомлення інформаційних агентств. На це він не отримував дозволів і робив це, навіть не згадуючи джерела. У наявності був прямий і вельми нахабний випадок інтелектуального «піратства», порушення авторського права. Редакції російських газет, інформаційні агентства звернулися до американського суду з позовом до видавця газети «Кур'єр» про заборону подібної передруку матеріалів, про відшкодування збитків, про компенсацію моральної шкоди. Але у суду при розгляді цієї справи виникли численні запитання: чи мають россий-ські видавці винятковими правами на надруковані в газетах матеріали, якщо мають, то чи поширюються ці права на територію США, яким договором регламентуються відносини між видавцями і авторами матеріалів, чим повинен керуватися суд, визначаючи розмір збитків і т.д. Так ось американський суд, послідовно розглядаючи можливі питання (юридичні підстави для рішення, роботи, реєстровані за Законом США про авторське право. Бернська конвенція, російські твори, чинний Закон РФ «Про авторське право і суміжні права», претензії Спілки журналістів Росії, зустрічний позов відповідачів, збиток, фактичний збиток, передбачене законом відшкодування збитків, задоволення інших претензій, висновок), посилався на багато джерел права. Серед них були Звід законів США, конкретні рішення інших судів з аналогічних питань, курс авторського права М. і Д. Німмеров, Бернська конвенція, рішення російської Судової палати з інформаційних спорів при Президенті РФ (суд розглядав палату як адміністративний орган), експертний висновок американського професора М. Ньюсіті, Федеральні правила цивільного судочинства, правила, що стосуються копіювання і ряд інших джерел. Суд, пославшись на обставини справи і комплексні правові підстави, задовольнив позовні вимоги і стягнув з відповідача 500 000 доларів як компенсацію за шкоду, а також задовольнив інші вимоги *. * Див: Визначення Окружного Суду США Південного округу Нью-Йорка від 10 березня 1997 / / Законодавство і практика засобів масової інформації. 1997. № 6. Червень. С. 16-24. Наводжу цей приклад, щоб у читача, особливо у студента-юриста не складалося представ-ня, що судовий прецедент - це одиничне рішення іншого суду, обов'язкове для суду, що розглядає подібне справу. Але разом з тим має бути знання і розуміння, що в сучасній американській правовій системі прецедент має важливе юридичне значення: він і приклад, і зразок, і «путівник» в звивистих коридорах іншого, але схожого юридичного рішення. У згаданій справі окружний суддя Д. Г. Келтл показав блискучі знання прецедентів, у його рішенні згадуються понад 35 справ, вирішення яких він порахував можливим привести в обгрунтування або підтвердження своїх рішень конкретних питань і загального висновку. Разом з тим з основних питань він посилався і на Звід законів США, міжнародно-правові акти, інші нормативно-правовиеакти, а також на фундаментальні праці вчених-юристів. Таким чином, на сьогодні американська правова система зберігає свою прихильність до прецедентного права, але разом з тим йде її зближення з романо-германської системою, використанням статутного права (законів). Однак рішення вищих судових органів в американській правовій системі зберігають для нижчих судів значення обов'язкових прецедентів. Кілька таких прецедентів вже були приведені вище. Крім цих двох систем, відомий французький учений Р. Давид виділяє мусульманську правову систему, соціалістичну правову систему, деякі інші системи, називаючи їх правовими сім'ями. Для характеристик особливостей соціалістичної правової системи він, зокрема, використовує такий критерій, як підпорядкування права політиці, для мусульманської - роль релігійного чинника у правовій системі і т.д. Дійсно, плюралізм правових систем - це об'єктивна реальність правового розвитку людства. Від пріоритетів моральних начал у регулюванні суспільних відносин (деякі азіатські системи) до суто правової регламентації в європейських країнах - така палітра сучасної системності права. Так, у мусульманській правовій системі релігійні норми визначають шлюбно-сімейні відносини, зокрема, розлучення, заборона лихварства, податок на підтримку релігії і багато інших соціальні правила поведінки. Серед них - воістину священне ставлення до чужої власності, особливо до землі. Чому і не були прийняті в цих країнах революційні спроби земельних реформ, на що так сподівалися в деяких країнах революціонери, які починали по західній моделі в XX столітті народно-демократичні революції (Афганістан, Ємен та ін.) Іслам закріплює роль релігійного лідера - фаттіха, що стоїть на чолі народу, держави (Хомейні в Ірані). Але той же сам іслам містить і норми про джихад (священну війну) проти невірних, для завоювання їх земель. Для африканських правових систем характерним є поєднання статутного, колишнього колоніального права, і звичайною, місцевого права. А у таких величезних азіатських регіонів, як наприклад, Китай, правові системи мають дуже велику специфіку. Так, в китайському суспільстві широко поширене конфуціанство з його ідеалами справедливості, добра, пріоритету моралі, шанування і навіть культу досвідченого доброчесного керівника, старшого людини. Почитати, слухатися такого доброчесної людини, самому дотримуватися моральних правилами - цей потік в море регулювання життєдіяльності китайського суспільства є, мабуть, найпотужнішим, да і налічує він вже більше двох з половиною тисяч років. Все це свідчить про різноманіття правових систем, підчас непридатності правових цінностей Заходу, їх несприйнятті в країнах Сходу, Півдня. Але нормативно-регулятивне значення права, його соціальне призначення і цінність набуває в кінці XX століття загальнопланетарній характер. Тепер про те, що таке структурність права. Теоретично структура права визначається як характеристика внутрішньої будови права. І концепція правових норм дозволяє визначити це внутрішній устрій права, поставити структурні знання на службу науковим і практичним цілям. На основі правових норм - первинних клітинок структури - виділяються в теорії правові інститути. Це більш великі об'єднання правових норм за загальним предмету регулювання, наприклад, авторське право, спадкове право, виборче право тощо Іншими словами, якщо використовувати метафору, це вже своєрідні молекули, а не атоми права. Практичне значення конструкції правового інституту, насамперед інформаційний. Правовий інститут дозволяє юристам, адресатам норми відшукувати в правових масивах ті чи інші норми, чітко стосуються предмета регулювання. Справа в тому, що правові норми, що входять в конкретні правові інститути, як правило, згруповані в джерелах права в окремих розділах, частинах. Крім того, правові інститути дозволяють комплексно, всебічно регулювати, впорядкувати відповідний вид суспільних відносин. Наступні великі структурні підрозділи права - це галузі права: сімейне, трудове, кримінальне, цивільне право, інші галузі права. Ці структурні підрозділи об'єднують у єдиний комплекс правові інститути, дозволяють регулювати, стабілізувати цілі області життєдіяльності суспільства, а не тільки окремі види суспільних відносин. Традиційно галузі права виділяють по єдності предмета і методу правового регулювання. Але ці критерії добре працюють лише у сфері кримінального та цивільного права. Дійсно, для цивільного права характерним є та сфера життєдіяльності суспільства, яка пов'язана з майновими відносинами (купівлею-продажем, орендою, даруванням, зобов'язаннями і т.п.), а також з особистісними відносинами, пов'язаними з майновими, - честю, гідністю, словом , характеристикою особистих якостей учасника майнових відносин. Адже ці особисті характеристики відіграють велику роль для довіри до учасника економічного обороту, мають своєрідну моральну «цінність». І якщо і цій сфері можна виділити конкретний предмет регулювання, то також чітко можна виділити і правильний метод цього регулювання. Цей метод - відносини рівності, еквівалентності, згоди. Договір можуть укладати суб'єкти права, рівні за своєю можливості на волевиявлення. У змісті договору лежать, як правило, еквівалентні відносини (принаймні, з позицій учасників договорів). Нарешті, договір - це підсумок, результат добровільної згоди його учасників. Всякі відхилення від цих умов є неприпустимими, перетворюють договір в тій чи іншій мірі в щось ні-чтожное, недійсне. Цей метод називають іноді диспозитивним, вважаючи, що він надає суб'єктам права широкі можливості автономного, вільного поведінки, вибору відповідних рішень. І тільки у випадках, коли сторони не можуть самі домовитися про зміст своїх відносин, цей метод пропонує керуватися відповідними встановленими правилами у сфері майнових відносин. Проте останнім часом однією з загальнопланетарна тенденцій стає втручання держави в майнові відносини - занадто складними і соціально значущими стають ці відносини. Способи такого втручання вельми різноманітні - типові договори, реєстраційні кошти, ліцензування, сертифікації і т.д. На відміну від диспозитивного методу виділяють імперативний метод, в основі якого лежать відносини «влада-підпорядкування». Цей метод найбільш широко діє у сфері охоронної функції права - кримінальне, адміністративне право. Тут немає відносин рівності, навпаки, тут виникають відносини, які характеризуються нерівністю їхніх учасників і за змістом відносин, і за правовим статусом учасників, і по набору правомочностей і обов'язків. Але єдність предмета і методу характеризує не всі галузі права. Виникають нові галузі права - космічне, екологічне, інформаційне (комп'ютерне) і деякі інші, які відокремлюються поки що за своїм предмету, а метод регулювання для цих відносин може ще вироблятися, може бути змішаним або взагалі не мати чіткого змісту. Крім того, виникають і так звані комплексні галузі права, які охоплюють кілька областей життєдіяльності суспільства, тобто мають кілька пов'язаних між собою предметів регулювання, наприклад, аграрне право. Нарешті, виділяють і такі структурні підрозділи, як підгалузі права - більш дробове об'єднання правових норм - земельне, водне право і т.п. Яке значення має цей структурний членування права, вся цей не-проста проблематика предмета і методу правового регулювання? Насамперед, системність і структурність - це об'єктивні властивості права як соціального інституту. Їх знання - це знання найважливіших сторін права. Але, крім того, вивчення цих властивостей дозволяє здійснити впорядкування, систематизацію законодавства, а отже, і найбільш ефективну реалізацію права. Співвідношення системи права і системи законодавства - одне з важких наукових та практичних проблем теорії права. Зрозуміло, якщо стояти на позиціях обгрунтованого норматівізма, статі-гаю, що закон, як це вище аргументувалось, всього лише одна з форм права, то тоді законодавець-ство (сукупність законів) також виявляється однією з форм вираження права, одним з джерел права (позитивного, позитивного, об'єктивного). Якщо ж розводити право і закон з позицій есте-ного-правової концепції, якщо під правом змістовно розуміти моральні початку, деякі розумове побудови, то тоді, звичайно, і законодавство стає незалежним, відірваним від права. Тоді виходить, що система права і система законодавства живуть окремим, часом навіть і не пов'язаної між собою життям. Але я думаю, що в соціальних реаліях справа йде не так просто. Звичайно, проблема співвідношення системи права і системи законодавства існує об'єктивно. Якщо система права складається з галузей, підгалузей права, правових інститутів, правових норм, різних взаємопов'язаних між собою блоків, то система законодавства (у вузькому сенсі) складається з нормативно-правових актів, їх структурних підрозділів. І питання стоїть таким чином - як і які системні елементи права знаходять своє вираження в системних елементах законодавства? Іншими словами, проблема та ж, що і при викладі норми права в статтях, частинах, інших структурних одиницях нормативно-правового акта, але тут вона - ця проблема - складніша. Йдеться про інше - про кількісний та структурному відображенні права і реальному законодавстві. Зрозуміло, коли все право, як і Стародавньому Римі, вкладалося в XII таблиць, які не виникали проблеми і системи законодавства. У цих таблицях були і норми кримінального права, і норми цивільного права та інших галузей (у сучасному прочитанні). Наприклад, у таблиці III містилася норма, що визначила залежне становище боржника, його перетворення в раба. «Якщо боржник не виконав добровільно судового рішення і ніхто не звільнив його від відповідальності при судоговорінні, нехай позивач поведе його до себе і накладе на нього колодки або окіт,) вагою не менше, а якщо забажає, то й більше 15 фунтів», - встановлювалося там. Інша справа в XX столітті, коли існують величезні масиви законодавства, коли відбулося принципове і об'єктивне ускладнення системи законодавства. При формуванні Зводу законів СРСР у 70-х роках було підраховано, що тільки діючих законів (у вузькому сенсі), що підлягають систематизації, існує 29 тисяч, а загальний масив нормативно-правових актів (постанов уряду, актів міністерств і відомств, рішень місцевих органів влади) становив понад один мільйон. Тільки союзні міністерства і відомства щорічно видавали 200-300 актів, а число цих відомств в 70-ті роки - 120. Не випадково поет, маючи на увазі XII таблиць, так відгукнувся на цю сучасну ситуацію: «Звід законів так величезний, не вистачить всіх каменоломень». Історично склалося так, що великі масиви деяких нормативно-правових актів також можуть скласти певну галузь законодавства, наприклад кримінальне законодавство. І кримінальне законодавство як галузь повністю збігається з тією галуззю права, яка в теорії позначається як кримінальне право. Кримінальне законодавство - це єдина форма вираження і існування кримінального права. Розміщується це кримінальне законодавство, як правило, в Кримінальному кодексі. Зрозуміло, можуть прийматися і окремі нормативно-правові акти, що містять кримінально-правові норми, але вони потім також включаються в структуру кримінального кодексу, в систему кримінального права (при їх реалізації враховується загальна частина кримінального права, суспільна небезпека злочину, інші елементи галузі). Однак існують галузі права, які в системі законодавства не мають строго певної галузі законодавства для свого втілення і вираження, наприклад аграрне право. Норми цієї галузі права можуть бути розміщені в Конституції (право приватної власності на землю), в актах, що регламентують державну підтримку фермерів (бюджетно-фінансове законодавство), типових договорах на оренду земельних ділянок (цивільне законодавство) і т.п. Система законодавства поряд з об'єктивними має і суб'єктивні початку - може будуватися за джерелами права або за галузями права, або поєднувати обидва цих критерії. Дуже важливо при побудові системи законодавства поміщати ті чи інші норми у відповідні галузі законодавства, нормативно-правові акти. Прикладом невдалого розміщення норми права не в тій галузі законодавства є введення на початку 90-х років правили про те, що у особи, затриманого правоохоронним органом, з моменту затримання цієї особи може бути адвокат. Спочатку ця норма була поміщена в законодавстві про судоустрій. Але це законодавство регулює організаційні початку судової системи, і норма була блокована посиланнями па неможливість її виконати з організаційних причин: відсутня необхідна кількість адвокатів, механізм звернення з цього приводу до адвоката і т.п. І тільки тоді, коли ця норма була перенесена в Кримінально-процесуальний кодекс, коли вона стала обов'язковою нормою процесу, вона стала виконуватися, не дивлячись ні на які організаційні причини. Особливі проблеми виникають при прийнятті так званих комплексних актів, тобто нормативно-правових актів, що містять норми різних галузей права - державного (конституційного) права, адміністративного права, цивільного права, фінансового права і т.д. Свого часу в правовій історії Росії на її соціалістичному етапі державності існували теоретичні уявлення про існування комплексної галузі господарського права, яка закріплювала і розвивала планові початку в управлінні народним господарством. Ця галузь обособлялась від цивільного права, в основі якої лежали ринкові, товарно-грошові відносини приватних суб'єктів права (громадян). Ці дві концепції - існування в економічному житті соціалізму галузі господарського права і, відповідно, господарського законодавства, і існування громадянського права - відображали в юридичній теорії найгострішу ідеологічну і політичну боротьбу прихильників планових і, відповідно, ринкових (товарно-грошових) відносин в соціалістичній економіці. План без ринку, план і ринок, ринок без плану - таке схематичне і образне істота теоретичних суперечок про взаємовідносини господарського та цивільного права, що відбивали реальні суперечності соціалізму. Оперативно-господарське, адміністративно-командне втручання держави в народне господарство, управління ним, регулювання відносин держави і підприємств, відторгнення громадянина від цієї правової сфери економічного, соціального життя - такою була зміст концепції про самостійність галузі господарського права. У свою чергу прихильники цивілістичного, цивільно-правового підходу до всієї цієї системної проблематики стверджували, що невірно виключати товарно-грошові відносини зі сфери соціалістичної еконо-міки, невірно і розривати предмет правового регулювання економіки на дві частини - між державою та підприємствами, виключаючи з цих відносин громадянина, і між громадянами. Майнові, товарно-грошові відносини пронизують всю соціалістичну економіку, хоча можуть бути і різні співвідношення між планом і ринком. Зокрема, договір при соціалістичній економіці - це всього лише конкретизатор плану. Таку поступку робили «господарникам» «цивілісти». Історія показала, що прихильники господарського права як самостійної галузі права відстоювали і закріплювали планово-розподільні початку соціалізму, згортання товарно-грошових відносин, словом, класичну марксистську концепцію соціалізму, недопускаюшую приватну власність, купівлю-продаж та інші атрибути ринкового суспільства. Вони прагнули створити Господарський кодекс, як всеосяжний законодавчий акт, який став би основоположним актом системи соціалістичного законодавства, усунув би різноманіття, суперечливість актів господарського законодавства тощо Але як у давнину не вдалося побудувати Вавилонську вежу через нерозуміння будівельниками один одного, так і Господарський кодекс «звалився» через неможливість об'єднати в єдине ціле все різноманіття і протиріччя нормативно-правових актів у сфері господарю-вання. Але в основі юридико-теоретичних невдач, звичайно ж, лежали невдачі самої кому-ністіческая ідеї, її утопізм. Водночас поширення на економічні відносини з-соціалізму ідеології і досвіду майнових, товарно-грошових відносин поступово завойовувало соціальне визнання, розмивало суто централізоване одержавлення цих економічних відносин, затвердження про пріоритет безпосередньо-суспільної праці над працею, результати якого повинен випробувати і визнати ринок, поступово вело до утвердження приватної власності, інших соціально-ринкових елементів. У історичній суперечці між планом і ринком, між господарської та цивилистической концепціями перемогла цивілістична (цивільно-правова) ідеологія, за якою стояв тисячолітній досвід існування людства. Але з її перемогою спочатку звалився соціалізм, а потім стався і розпад Радянського Союзу, що спирався в своєму федеративно-державному устрої на централізовані, планові економічні початку. І вже не мають великого значення спроби колишніх прихильників господарського права відродити цю галузь під позначенням підприємницьке, торгове право. Все одно в основі лежатиме махина многостатейного Гражданскою кодексу, а різні доповнення до нього, якщо вони будуть викликатися реальними потребами, справи вже не змінять. Господарське право як основоположна галузь системи соціалістичного законодавства пішло в історичні дали, про які, втім, забувати не варто. У цьому короткому сюжеті я хотів показати всю гостроту, значимість правильної побудови системи законодавства, які великі теоретичні та практичні сутички за цим стояли і стоять. Та й зараз поява таких нових галузей законодавства, як космічного, екологічного, інформаційного (і тому числі права масової інформації), біоетичного, в тому числі генетичного, і деяких інших, викликає не менш гострі суперечки, ніж це було в минулому навколо проблем, породжених соціалізмом. Так, йдуть дискусії але приводу інформаційних прав. І деякі вчені стверджують, що це право як нова галузь права має підгалузі комп'ютерного права, інформаційних прав громадян, права масової інформації, правовий інститут свободи масової інформації і т.д. Ось чому ще раз, але вже в якості підсумкових міркувань про співвідношення системи права і системи законодавства, підкреслю наступне. Не можна випускати з уваги, що система законодавства складається і для потреб соціального правління, а не тільки для впорядкованості, стабільності самого законодавств. Вона потрібна і для того, що відповідні суб'єкти управління могли користуватися ефективно правовими нормами, могли їх знаходити, виконувати, застосовувати. Цей прагматичний, інформаційний аспект також відрізняє систему права від системи законодавства. Але, зрозуміло, система законодавства повинна будуватися на об'єктивній і науково певній системі права. Система вдачі, тобто впорядковане, як правило, за критерієм єдності предмета і методу правового регулювання безліч норм (галузі, підгалузі, правові інститути, загальні та особливі частини), формується (складається) для всебічного регулювання суспільних відносин. Система законодавства, тобто впорядковане за різними об'єктивними критеріями, обумовленим потребам соціального управління, життєдіяльності суспільства, визна-ділене безліч самих нормативних актів (і їх більш дрібних елементів - розділів, глав, статей, параграфів, абзаців і т.д.) формуються (складаються) для найбільш ефективного використання правових норм у соціальному управлінні. Таким чином, система законодавства складається об'єктивно в силу появи і відбору нормативних актів (або їх складових частин) і шляхом суб'єктів-тивного об'єднання їх за певними ознаками (критеріями) у відповідні групи, класи, насамперед, масиви, галузі. Нормативно-правові акти (їх складові частини) - це елементи системи. Ознаки відбору, групування - це зв'язки, які об'єднують ці елементи в щось цілісне, стійке, в систему. До цих ознак, критеріям, зв'язків належать функції, цілі, структура соціального управління, навіть такий фактор, як сформована (існуюча) система органів управління, влади. З позицій системного підходу можна запропонувати і таку схему. Система суспільних відносин - це надсістема для системи права, яка визнана регулювати ці громадських відносини. Ця надсістема визначає об'єктивно предмет і метод правового регулювання, структуру права, її характеристики. Система права є надсістемой стосовно системи законодавства, визначаючи критерії, ознаки, за якими відбувається відбір і будова елементів системи законодавства, відбувається процес упорядкування, систематизації законодавства. Основні юридичні способи систематизації законодавства - кодифікація, консолідація, інкорпорація. Їх зовнішнє вираження і роль при складанні зведень законів, зібрань законодавства, кодексів та деяких інших великих актів будуть розглянуті нижче, в темі про правотворчсстве. І в ув'язненні кілька зауважень про міжнародне право як особливої структурної одиниці та системі права. Ще в Давньому Римі природа міжнародного права вивчалася як галузі права, що регулює відносини між народами, державами, що враховує дію національних систем права в тій чи іншій сфері. Вже тоді був виділений і визнаний основний принцип міжнародного права - згода між сторонами на дію тих чи інших правових норм, у тому числі створених, визнаних самими взаємодіючими в конкретних ситуаціях сторонами. Тому основним джерелом міжнародного права з'явився договір. Забезпечення його виконання мало широкий діапазон - від майнових відшкодувань до військових акцій. Теорія права виділяє на сучасному етапі загальпланетарні тенденції розвитку і стану міжнародного права. Насамперед, це постійне зростання ролі і значення міжнародного права в житті цивілізації, взагалі один з реальних способів виживання та існування людства як біологічного виду і неповторною соціальної організації. Дві великі системні структури міжнародного права - публічна і приватна - надають основоположне вплив і на політичні, і на господарські, і на особистісно-правові функції міжнародного права. Зростає роль міжнародного гуманітарного права. Міжнародне право поступово перестає бути чимось зовнішнім, спеціальним по відношенню до національних систем права, загальновизнані принципи і норми міжнародного права включаються в національні системи права. Дуже важливо звернути увагу, що поряд з матеріальними нормами міжнародного права в XX столітті потужно розвивається процесуальна сторона міжнародного права - виникають численні процедурні органи, покликані вирішувати спори і конфлікти (третейські, арбітражні та інші судові органи). Потужно розвивається і міжнародно-правовий процес: правила поводження в ці органи, міжнародно-правове судочинство і т.д. Конституції ряду країн закріплюють і право громадянина, що вичерпав всі можливості вирішити свою справу в рамках внутрішньодержавної захисту прав, свобод і законних інтересів, звернутися і до відповідних міжнародно-правові інстанції! Міжнародне право стає і формою впливу, впливу тих чи інших груп держав на окремі держави, істотно відхиляються від загальновизнаних принципів і норм міжнародного права (агресії, громадянські війни, небезпечна для всього людства нитки-екологічна діяльність тощо). Причому засобами забезпечення цього впливу стають колективні санкції економічного, військового властивості. Не можна не помітити, що під цю міжнародно-правову діяльність створюються і спеціалізовані військові формування - сили швидкого реагування, «блакитні каски», і т.п. Міжнародне право, таким чином, отримує і «матеріальні» придатки, апарат, здатний по-новому забезпечувати його дію. Чи не зачатки Чи це формування в XXI столітті своєрідного світового уряду і світового вдачі? Адже на виклик XXI століття, на загрозу існуванню людства, кризи в багатьох областях життєдіяльності цивілізації треба якось відповідати. Можливо, ці нові правові явища, відображаючи общепланетпие інтегративні процеси, спільні спроби вижити і благоденствонать, і характеризують як раз деякі елементи нового, історичного відповіді на виклик XXI століття. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Глава чотирнадцята. СИСТЕМА І СТРУКТУРА ПРАВА" |
||
|
||