| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 3. Початок військової інтервенції та громадянської війни |
||
|
Перемога соціалістичної революції, здійснення корінних соціально-економічних перетворень в країні викликали опір повалених експлуататорських класів, буржуазії і поміщиків, в союзі з якими виступав між-народного імперіалізм. Протягом трьох років робітникам і трудовому селянству довелося вести напружену революційну справедливу війну не тільки проти внутрішньої контрреволюції, а й проти інтервентів, що надавало громадянській війні національно-визвольний характер. Що ж таке військова інтервенція і громадянська війна? Військова інтервенція - це збройне втручання однієї держави у внутрішні справи іншої. Громадянська війна - організована збройна боротьба за державну владу між класами і соціальними групами всередині країни, найбільш гостра форма класової боротьби (БСЕ. - Т.7. - С. 223). В.І.Ленін в роботі «Російська революція і громадянська війна» визначив громадянську війну як найбільш гостру форму класової боротьби, коли ряд зіткнень і битв еко-номічного і політичних, повторюючись, накопичуючись, розширюючись, загострюючись, доходить до перетворення цих зіткнень в боротьбу зі зброєю в руках одного класу проти іншого. Влітку 1918 р. почався новий період в історії Радянської країни - період боротьби з військовою інтервенцією імперіалістів та громадянської війни, який тривав до кінця 1920 р. Причини громадянської війни наступні. Імперіалісти не змогли змиритися з тим, що перші соціалістичні перетворення радянської влади викликали співчуття, розуміння і моральну підтримку робітників усього світу. Імперіалісти не хотіли втратити мільярди рублів, даних в борг царського і Тимчасового урядів. Вони не хотіли розлучатися з більш ніж 2 млрд. рублів, сумою вартості націоналізованої промисловості в Росії. Коріння громадянської війни слід бачити і в характері Жовтневої революції, що проголосила диктатуру пролетаріату, в крайньому загостренні класової ненависті, яке мало місце в Росії. Імперіалісти Антанти були стурбовані виходом Росії з першої світової війни, що послужило поштовхом для посилення руху за мир у воюючих країнах. Саме укладення Брестського миру на таких важких для Росії умовах образило не тільки демократичні, але й патріотичні почуття широких верств населення, насамперед офіцерства та інтелігенції. Після підписання Брестського миру стали активно формуватися білогвардійські добровольчі армії. Справедливе рішення національного питання молодим Радянським державою сприяло розгортанню національно-визвольного руху в колоніальних і залежних країнах, що не могло не турбувати уряду імперіалістичних держав. Останнім часом деякі дослідники до причин громадянської війни відносять політику «воєнного комунізму». Ця проведена більшовиками політика могла посилити загострення класової боротьби, але ніяк не стати її причиною, бо політика «воєнного комунізму» і продрозкладка були введені для того, щоб вистояти, перемогти в умовах війни. До того ж продрозкладка стала активно здійснюватися лише на початку 1919 р., а не з літа 1918 р., коли вже йшла громадянська війна. Але такі заходи, як продрозкладка, націоналізація не тільки великої, середньої, але і дрібної промисловості, заборона ринку, торгівлі, скасування грошових знаків, сувора централізація і регламентація, військово-наказовому система, натуралізація заробітної плати , зрівнялівка, трудова повинність, не могли не викликати незадоволення і опір різних верств населення. Всі ці заходи штовхали селян, козаків на повстання, на вступ до армії Колчака, Денікіна, в різні банди. Розпуск Установчих зборів з'явився одним з факторів загострення громадянської війни. Число співчуваючих радянської влади після його розпуску зменшилася, особливо серед інтелігенції, яка зв'язує з Установчими зборами свої надії на демократичну Росію. Розпуск Установчих зборів підштовхнув непролетарські партії до активної боротьби з радянською владою. Установчі збори, відмовившись визнати радянську владу, само винесло собі вирок. Хто ж був винуватцем розв'язування громадянської війни? Вирішальним фактором явилася військова інтервенція. Безсумнівно, що без збройного втручання іноземних імперіалістів і надання ними всебічної допомоги внутрішня контрреволюція не могла б власними силами вести таку тривалу збройну боротьбу проти радянської влади. Цілком очевидно і те, що у країн Антанти були серйозні плани підтримки антибільшовицького руху. Ще в грудні 1917 р. Англія і Франція домовилися про розподіл сфер впливу і дій в Росії. Вони не пішли на скликання мирної конференції в січні 1919 р., не відповіли на десятки звернень радянського уряду з мирними пропозиціями. Це свідчення того, що країни Антанти негативно поставилися до приходу до влади в Росії більшовиків і планували їх повалення. Повалені експлуататорські класи не мали достатньо сил для організації тривалої громадянської війни. також члени різних релігійних сект. Таким чином, кровопролитна і тривала громадянська війна була розв'язана силами, які виступили проти революційних перетворень, проти радянської влади. З питання періодизації громадянської війни в радянській історичній науці існує дві точки зору. Перша визначає хронологічні рамки 1918 - 1920 р. Мова йде про виділення особливого періоду в історії Радянської держави, періоду інтервенції та громадянської війни, коли військовий питання стало головним, корінним, від його рішення залежала доля революції, життя Країни Рад. Друга - 1917 - 1922 р. - пов'язана з поняттям громадянської війни як форми класової боротьби, яку буржуазія почала відразу ж після перемоги Жовтневої революції (заколот Краснова-Керенського, калі-дінщіна, дутовщини, виступи генералів Корнілова і Алексєєва). На внутрішній періодизація історії інтервенції і громадянської війни має більше варіантів, ніж визначення її хронологічних рамок. При висвітленні перебігу громадянської війни ми будемо користуватися періодизацією, наведеної в енциклопедії «Громадянська війна і військова інтервенція в СРСР»: 1) травень - жовтень 1918 р. - початок громадянської війни як періоду в історії країни. Розгортання військової інтервенції Антанти; 2) Листопад 1918 - березень 1919 р. - посилення інтервенції Антанти і крах її спроб розгрому Радянської республіки власними силами; 3) Березень 1919 - березень 1920 р. - вирішальні перемоги над силами внутрішньої і зовнішньої контрреволюції; 4) Березень - листопад 1920 р. - радянсько-польська війна і розгром білогвардійських військ Врангеля. Ліквідація останніх осередків інтервенції і громадянської війни (1921 - 1922 р.) знаходиться вже за межами періоду громадянської війни, коли Радянська країна перейшла до світу. Інтервенція почалася без оголошення війни. У березні 1918 р. в Мурманську, а потім в Архангельську були висаджені англійські, французькі та американські війська. У квітні японо-американський десант висадився на Далекому Сході і захопив Владивосток. Одночасно англійські війська захопили Баку, частину Туркестану і намагалися заволодіти Середньою Азією. Турецькі війська окупували Вірменію і більшу частину Азербайджану. Німецькі інтервенти, грубо порушуючи умови Брестського миру, окупували Україну, захопили Ростов-на-Дону, вторглися в межі Криму та Закавказзя. Час з березня по травень 1918 р. - це прихований період інтервенції з боку Антанти. Для прикриття своїх задумів знищення радянської влади Антанта вдалася до маскування. Вона проводила інтервенцію під виглядом надання допомоги Росії в боротьбі з німецькою небезпекою. Але поки йшла перша світова війна, імперіалісти могли послати в Росію лише невелику частину військ. З кінця травня 1918 починається відкрита збройна інтервенція Антанти проти радянської Росії. Влітку 1918 р. вона прийняла широкий розмах і гострий характер. В якості головної ударної сили Антанта вирішила використовувати Чехословацький корпус, сформований на території Росії ще до Жовтневої революції з військовополонених чехів і словаків колишньої австро-німецької армії і переправляли через Далекий Схід на Західний фронт для продовження військових дій проти німців. У Наприкінці травня 1918 р. цей корпус підняв заколот, який був підтриманий білогвардійсько-есеровс-кими, белоказачьей та іншими антирадянськими силами в Поволжі, на Уралі, в Сибіру, на Далекому Сході, в Середній Азії і на півночі країни. У червні 1918 р. було створено Східний фронт у складі п'яти армій, його командувачем був призначений С. С. Каменєв. Заколот Чехословацького корпусу був початком відкритої військової інтервенції, надалі було встановлено зв'язок чехословаків з десантом Антанти, висадженим в Мурманську, з контрреволюційними повстаннями в інших районах країни. Вперше одночасно виступили сили внутрішньої і зовнішньої контрреволюції, які злилися в єдиний антирадянський фронт. Своїми головними силами вони готували наступ з північного плацдарму через Вологду на Москву і Петроград, а частиною сил - через Котлас на Вятку для з'єднання з біло-чехами, які наступали на Північному Уралі в сторону Єкатеринбурга і Пермі. Вони прагнули опанувати Туркестаном, захопити Нижнє Поволжя, вступити в межі Північного Кавказу, де планували об'єднання з білогвардійськими військами Денікіна і білокозаками Кубані і Терека. Червона Армія влітку 1918 р. перебувала в стадії формування і не могла надати успішного опору ворогу. Тому до кінця літа 1918 р. ворогові вдалося захопити 3/4 терри- торії Радянської республіки, тимчасово ліквідувати радянську владу на території від Волги до Владивостока і створити саму грізну небезпеку для Радянської республіки, яка опинилася в кільці фронтів. Східний фронт став головним, тут вирішувалася доля революції. За короткий термін на Східний фронт були перекинуті війська із Західного фронту, формування з Центральної Росії. Було створено 10 стрілецьких дивізій, у Поволжі та на Уралі - 5 радянських армій і Волзька військова флотилія. Всі ці заходи дозволили до осені припинити просування білочехів і білогвардійців. У вересні 1918 р. Червона Армія перейшла в наступ. Після напружених боїв були звільнені Казань, Симбірськ, Самара, Бугуруслан, Белебей, Бузулук та інші міста. Спроба контрреволюції зміцнитися на Середньому Поволжі та Уралі провалилася. Одночасно з військовими діями на Східному фронті влітку і восени 1 91 8 м. йшли бої на півдні, де діяли Донська белоказачьей армія генерала Краснова і добровольча армія генерала Денікіна. Найважливішим ділянкою Південного фронту став Царицинський, бо Царицин мав для Радянської республіки велике економічне і військово-стратегічне значення. Царицин поділяв контрреволюційні сили півдня і сходу, не даючи їм об'єднатися; через Царицин в Центральну Росію з районів Нижнього Поволжя і Північного Кавказу, які були під контролем радянської влади, йшли продовольство, бавовну, нафту. Володіючи Царицином, радянські війська могли використовувати його як плац-дарм для нанесення удару по противнику. Головними силами в обороні Царицина стали 10-а армія під командуванням К. Є. Ворошилова і Донська кавалерійська (пізніше кінний корпус) під командуванням Б.М.Думенко. У результаті героїчних боїв війська білогвардійців були відкинуті від Волги. Влітку 1 91 8 м. важкі бої йшли і на північнокавказькому ділянці Південного фронту. Проти діяла тут 11-й армії були кинуті кращі сили Добровольчої армії Денікіна, 11-я армія відступила до Астрахані. На Україні, в Білорусії та Прибалтиці тривала визвольна боротьба проти німецьких та австро-угорських загарбників. Восени 1918 р. Німеччина та її союзники зазнали поразки у першій світовій війні. У Німеччині, Австро-Угорщини відбулися буржуазно-демократичні революції, посилився революційне бродіння у військах. У цих умовах ВЦВК 13 листопада 1918 анулював Брестський мир. Радянська республіка надала революційну допомогу українському, бе-лорусскому і прибалтійським народам. До весни 1919 р. радянська влада встановилася майже на всій території України. 1 січня 1919 утворилася Білоруська радянська соціалістична республіка. У Прибалтиці також було встановлено владу Рад, однак, вона проіснувала недовго, бо сили контрреволюції за підтримки урядів Антанти і Німеччини перейшли в наступ і в липні 1 91 9 р. захопили майже всю Прибалтику. Радянська влада в Латвії, Литві, Естонії тимчасово лягла. Для боротьби з інтервентами і білогвардійцями потрібна була сильна армія. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 3. Початок військової інтервенції та громадянської війни" |
||
|
||