Головна
ГоловнаІсторіяВсесвітня історія (підручники) → 
« Попередня Наступна »
Л. А. Колоцей, М. Я. Колоцей, М.В.Мартен, І. Д. Бєльська. Всесвітня історія новітнього часу: Учеб. пособіе.В 2 ч. Ч. 1 - 1917 - 1945 роки Л. А. Колоцей, М. Я. Колоцей, М.В.Мартен, І. Д. Бєльська / Відп. ред. Л. А. Колоцей. - Гродно: ГрГУ, 2002. - 226 с., 2002 - перейти до змісту підручника

§ 2. Освіта СРСР


У 1921-1922 р. Радянська країна являла собою кілька незалежних держав - Російська Федерація, Білорусь, Україна, Закавказькі республіки (Вірменія, Грузія, Азербайджан). Всі ці радянські республіки, хоча і згуртовані в тісний союз, що не становили єдиної держави. Його створення було найважливішим завданням партії та народу. Важливість цієї мети визначалася багатонаціональним складом населення країни і необхідністю подальшого зміцнення дружби і братерського співробітництва для вирішення економічних, політичних і оборонних завдань.
На шляху вирішення цього питання вставало чимало труднощів. Насамперед позначався різний рівень соціально-економічного та політичного розвитку. Якщо Центральна Росія і значна частина України в цей час досягли порівняно високого рівня розвитку, то більшість східних районів сильно відставали від них. Крім того, ненависть народів національних районів до царизму і його чиновникам, до російським поміщикам і капіталістам, до їх колонізаторської політики призводила до відомого недовірі до всього російського. У боротьбі за зміцнення дружби і братерського співробітництва народів потрібно було подолати великодержавний шовінізм і місцевий націоналізм.
Але діяв і ряд потужних факторів, які зумовлювали можливість створення єдиного багатонаціональної держави. По-перше, у народів Росії протягом тривалого періоду історичного розвитку склалися тісні еко-номічного зв'язку, розвинулася спеціалізація окремих економічних районів і розподіл праці між ними. По-друге, величезну роль відігравало і те, що в Росії між окремими її регіонами склалися єдині транспортна мережа (водна та залізнична) і поштово-телеграфний зв'язок, розвивалися культурні, мовні та інші контакти. По-третє, об'єднуючим фактором було й те, що спільними були цілі і завдання побудови соціалізму, єдність суспільного і політичного ладу.
З часу Жовтневої революції радянські республіки накопичили чималий досвід в організації братнього союзу і налагодженні тісної співпраці. Ще в роки громадянської війни почався процес складання загальнорадянської договірної федерації всіх незалежних республік. Саме в цей час склалося єдине політичне та військове керівництво, збройні сили утворили єдину армію, виробилося загальне законодавство з найважливіших питань, склалася єдина грошова система, налагоджувалося єдність в управлінні промисловістю. Громадяни РРФСР користувалися всіма політичними і громадянськими правами на тер-ритор інших республік, а громадяни цих республік - на території РРФСР.
Походив і процес зближення державного апарату радянських республік. Починаючи з літа 1920 р., до складу ВЦВК входили представники інших республік. При уряді РРФСР були засновані посади уповноважених договірних республік. Виник ряд об'єднаних міжреспубліканських наркоматів. Але разом з тим в кожній республіці діяли свої конституції, органи державної влади і управління. Республіки самостійно управляли внутрішніми справами, видавали закони.
В роки громадянської війни федеративний співробітництво республік прийняло форму військового союзу, але взаємини їх розвивалися не тільки у військовій області, а й з економічної, політичної, фінансової лініях, по лінії державного управління і законодавства. Завершення громадянської війни і розгром інтервенції поставили на перший план завдання господарського відновлення, що вимагало об'єднання зусиль усіх братніх республік. Це стимулювалося і тим, що на базі непу відновлювалися спеціалізації економічних районів і зміцнювалися господарські зв'язки між ними.
Серйозну роль у зміцненні цих зв'язків зіграв план ГОЕЛРО, який передбачав розвиток народного господарства республік як єдиного цілого. Нова економічна політика ставила метою зміцнення союзу робітничого класу і селянства. В умовах багатонаціональної країни це означало зміцнення союзу між російським (у своїй більшості) робочим класом і селянством всіх націй і народностей країни.
Необхідно було зміцнити дипломатичне єдність республік, оскільки зовнішня функція Радянського государ-
ства тепер здійснювалася не військовими, а дипломатичними засобами.
У ході відбудови народного господарства йшов процес господарського об'єднання радянських республік, подолання вікової економічної і культурної відсталості національних окраїн Росії і надання систематичної допомоги РРФСР іншим республікам, створення єдиного планового соціалістичного господарства.
Пошук оптимального варіанту вирішення проблем національно-державного будівництва розвернувся вже після Жовтневої революції і проходив в обстановці гострих дискусій і зіткнень різних думок. Перші кроки були зроблені ще в червні 1919 р., коли ВЦВК створив під головуванням Л.Б. Каменєва робочу комісію з питання про конкретні форми об'єднання РРФСР і радянських республік. Член комісії, голова РНК УРСР Х.Г.Раковский відзначав, що об'єднання «можливо тільки на засадах федерального устрою» (федеративної Конституції), коли створюється єдиний орган верховного управління країною у вигляді Федеральної Ради Республік.
VIII з'їзд РКП (б) заслухав доповідь Сталіна з національного питання, в якому говорилося, що РРФСР є «живим втіленням» шуканої форми державного союзу республік. Однак в резолюції з'їзду «Про чергові завдання партії в національному питанні» була підкреслена доцільність застосування різних видів федерації, заснованих на договірних відносинах з незалежними республіками, на автономії і проміжних щаблях між ними. Важливим було витравити звичне уявлення про «єдиної і неподільної Росії», бо серед деяких керівників РРФСР уявлення про федерації означало федерацію неодмінно «російську».
Велике значення відіграла робота Л. Д. Троцького «Між імперіалізмом і революцією: основні питання революції на приватному прикладі Грузії». Автор звертав увагу на неминучість певного періоду «самозадоволення національною незалежністю», що вимагає максимуму уваги до всіх атрибутів національного суверенітету самостійних республік.
10 серпня 1922 Політбюро ЦК РКП (б) прийняло рішення створити комісію з підготовки проекту вдосконалення федеративних відносин між РРФСР та іншими
республіками. 11 серпня оргбюро ЦК РКП (б) затвердило комісію в кількості 13 чоловік під головуванням В.В.Куйбишева (від Білорусі її членом був А.Г.Червяков). Проект резолюції даної комісії «Про взаємовідносини РСФРР з незалежними республіками» розробив І. В.Сталін. Він передбачав входження радянських республік у Російську Федерацію на правах автономії. Цей проект В. І. Ленін розцінив як відступ від принципів пролетарського інтернаціоналізму. Він запропонував нову форму союзної держави - федерацію на основі добровільного і рівноправного об'єднання самостійних радянських республік. Вони повинні були скласти Союз Радянських Соціалістичних Республік Європи та Азії.
Пленум ЦК РКП (б) 6 жовтня 1922 підтримав ленінські пропозиції і поховав ідею «автономізації». На проведених у грудні 1922 р. з'їздах Рад України, Білорусії, Закавказзя і РРФСР були обрані делегати на загальносоюзний з'їзд Рад. 29 грудня відбулася конференція повноважних делегатів, які схвалили Декларацію і Договір про утворення СРСР. В основу побудови союзної держави було покладено принцип, що передбачає, з одного боку, централізацію у визначенні та проведенні загальнодержавної політики в основних, вирішальних напрямках, що стосуються життєвих інтересів всього радянського народу, і, з іншого боку, широку самостійність і самодіяльність союзних республік у вирішенні місцевих справ, у виборі шляхів і засобів досягнення єдиних цілей. У день проголошення СРСР вийшла стаття В. І. Леніна «До питання про національності або про автономізацію».
30 грудня 1922 I Всесоюзний з'їзд Рад прийняв Декларацію і Договір про утворення Союзу РСР. З'їзд обрав ЦВК СРСР. Головами його було обрано М. І. Калінін, Г. І. Петровський, А.Г.Червяков і Н.Н.Наріманов.
Декларація відзначала історичне значення утворення СРСР. У Договорі підкреслювалося, що незалежні республіки РРФСР, УРСР, ЗРФСР, БССР добровільно і на рівноправних засадах вступають у державний союз і передають низку своїх повноважень верховним органам центральної державної влади. У компетенцію союзного уряду передавалися зовнішня торгівля, військово-морські та іноземні справи, залізничний транспорт, поштово-телеграфна мережа. Їх ведення передавалося у відповідні союзні на-
рідні комісаріати. Питання фінансів, народного господарства, продовольства, праці та робітничо-селянської інспекції залишалися у веденні союзного і республіканських урядів. У зв'язку з цим створювалися союзно-республіканські комісаріати. До сфери діяльності лише республіканських урядів були віднесені питання внутрішніх справ, освіти, юстиції, землеробства, охорони здоров'я і соціального забезпечення. У Договорі підкреслювалося право кожної союзної республіки на вільний вихід з СРСР.
II Всесоюзний з'їзд Рад 31 січня 1924 затвердив першу Конституцію СРСР, оформивши створення єдиної союзної держави як федерації суверенних радянських республік. У Конституції підкреслювалося збереження права кожної республіки вільного виходу з Союзу і вступу до нього інших радянських республік, констатировалась компетенція союзного і республіканського урядів та інших органів влади. Вищим органом влади був Всесоюзний з'їзд Рад, який збирався один раз на рік. У проміжках між з'їздами вищу владу здійснював ЦВК СРСР, що складається з двох палат: Ради Союзу і Ради Національностей. Рада Союзу вибирався на з'їзді Рад СРСР з представників республік, а Рада Національностей створювався з представників союзних і автономних республік по 5 від кожної і по одному від автономної області. Закон мав силу, якщо він приймався обома палатами. ЦВК СРСР збирався 3 рази на рік. Постійно діючим органом став Президія ЦВК. Верховним виконавчим і розпорядчим органом влади було радянський уряд - Рада народних комісіями-рів. Після смерті У. І. Леніна (січень 1924 р.) його головою став А. І.Риков (до грудня 1930 р.). У 1924-1925 р. були прийняті конституції союзних республік. Вони повторювали основні положення Конституції СРСР.
Створення СРСР відкрило широкі можливості для все-стороннього розвитку національних республік.
Подією великої історичної ваги стало національно-державне розмежування республік Середньої Азії. У результаті успішного політичного і господарського розвитку в жовтні 1923 Хорезмськая, а у вересні 1924 Бухарская республіки проголосили себе соціалістичними республіками. Але межі трьох республік Середньої Азії (Туркестанська, Хорезмськая, Бухарская) не збігалися з етнографічними кордонами народів, що жили на їхніх територіях.
Тому було проведено національне розмежування: узбецький народ об'єднався в єдину Узбецької РСР, туркменський - в Туркменську РСР. Основна маса компактно живуть таджиків утворила Таджицьку АРСР, що увійшла до складу Узбецької РСР. Киргизи об'єдналися в Кара-Киргизьку (з 1925 р. - Киргизьку) автономну область (з 1.02.1926 р. - Киргизька РСР). Кара-калпак утворили Кара-калпак-ську автономну область (у березні 1923 р. - автономна РСР), області Туркестанської АРСР, населені казахами, возз'єдналися з іншою частиною Казахстану; Бухарська і Хорезмська РСР, а також Туркестанська АРСР були скасовані.
13 травня 1929 Узбецька і Туркменська РСР увійшли до складу СРСР. У 1929 р. Таджицька АССР вийшла зі складу Узбецької РСР і проголосила себе самостійною республікою, заявивши про вступ до СРСР. Важливий крок був зроблений і в кон-солідаціі білоруського народу, будівництві його державності. У 1924 р. до Білорусії були приєднані суміжні території РРФСР з переважанням білоруського населення. У результаті територія її збільшилася більш ніж в 2, а населення - в 3 рази. У 1926 р. від РРФСР до Білорусії були приєднані Гомельський і Речицький повіти. Ці території мали розвинену промисловість, що сприяло зміцненню промисловості БССР в цілому.
Так відбувався процес утворення СРСР і так розвивався національно-державне будівництво на його території в 20-і роки.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " § 2. Утворення СРСР "
  1. Глава вісімнадцята. ТЛУМАЧЕННЯ ПРАВОВИХ НОРМ
    утворення СРСР. 15 березня 1996 Держдума скасувала своїм постановою постанову Верховної Ради РРФСР від 12 грудня 1991 р., назвавши свою постанову «Про поглиблення інтеграції народів, що об'єдналися в СРСР». А потім прийняла постанову, зміст якого зводився до того, що постанова від 15 березня 1996 року - це політичне заявлений-ня та юридичних наслідків не породжує.
  2.  § 2. Соціально-економічний розвиток
      освіта бюджетного дефіциту головним чином прорахунками колишнього керівництва і недооцінкою масштабу кризи, в якій опинилася країна, тим, що в результаті зниження цін на сиру нафту на світовому ринку в 1985-1986 р. доходи від експорту нафти впали на одну третину. Але головною причиною все-таки були неправильно обрані пріоритети. Позначилися також величезні витрати на ліквідацію наслідків
  3.  Адміністративні стягнення
      утворень, якщо така посада передбачена статутом муніципального освіти та іншими виборними особами місць-ної адміністрації. Підвідомчих справ про адміністративні право-порушення місцевим, сільським та селищним адміністраціям визначенні-на в ст. 200. приклад: ст. 45, порушення правил охорони і використання пам'яток історії та культури, ст. 87 порушення правил користування житловими
  4.  2. «Так чи знаєте Ви, що таке Росія?»
      утворенням середньої ланки управління в особі дяка. Духовна грамота А.М. Плещеєва дозволяє розкрити такі його якості, як ясність мислення, відомого роду щедрість і великодушність. Він дбав про те, щоб його процвітаюча вотчина, велика частина якої ним же самим і придбана (це пожалування великого князя та особисті «купівлі»), не перейшла в чужі руки («і тому моєму синові свого села повз
  5.  4.Питання вивчення народних рухів
      освіта посадніческого управління, незалежного від князя, свідчить про достатньому розвитку феодальних відносин всередині міської громади, про виділення шару місцевих феодалів, що займають керівне становище в цій громаді і використовують його для боротьби проти інших, чужих феодалів, насамперед князя і його дружини ». Таке положення в Новгороді склалося в XII в. Безперечні досягнення в
  6.  6.Новое в археологічному вивченні давньоруського міста
      освіти, ступенем збереження, грунтовими умовами. Дуже сприятливі можливості для збереження споруд і речей має культурний шар Новгорода. Підвищена вологість шару, що спочиває на глинистому грунті, що виключало дренаж опадів, перешкоджала аерації і гниття дерев'яних будівель і предметів з органічних матеріалів. Зберігаються залишки дерев'яних споруд, шари тріски і
  7.  Москва.
      Археологічні розкопки в Москві мають давню традицію. Великі розміри середньовічного міста, збіг сучасного центру з найдавнішою територією Москви і значні масштаби будівництва визначили необхідність охоронних археологічних розкопок. У 80-90-ті роки археологічні розкопки і розвідки в Москві вели експедиції Музею історії та реконструкції Москви, Державного
  8.  1. Національний характер
      освічених верствах населення і хуліганство в його нижчих шарах. В історії Росії було багато причин, які породжували соціальну несправедливість або супроводжувалися насильством над особою. Це якраз і було живильним середовищем, благодатним грунтом для нігілізму, народництва, а потім і для політичного терору, спочатку індивідуального, а потім і масового. Багато справедливого є в таких словах
  9.  4. Зміст, рушійні сили і етапи визвольного руху в X IX столітті
      освіти російських людей; необхідність керувати громадською думкою; пристрій державного господарства та фінансів. Найбільшим злом в країні було, звичайно, кріпосне право, без ліквідації якого ні про які інші свободах не могло бути й мови. Відзначимо і ще одну задачу, про яку в повний голос не могли в XIX столітті говорити історики, але яка малася на увазі сама собою: обмеження
  10.  8. Російський консерватизм другої половини X IX в.
      освіта (Училище правознавства), на початку своєї кар'єри займав кафедру цивільного права в Московському університеті, був відомий своїми працями з історії права. У 1859 році його статтю про графа В. Н. Паніна (міністрі юстиції) А. И. Герцен помістив у своєму «Колоколе», в ній учений критикує всю систему судочинства в Росії, вимагаючи гласності в суді, вважаючи, що вона допоможе вилікувати хвороби