Головна
ГоловнаПолітологіяЗагальні питання політології → 
« Попередня Наступна »
Під ред. А.В. Іванченко .. Російське народовладдя: розвиток, сучасні тенденції і протиріччя / Под ред. А.В. Іванченко. - М.: Фонд «Ліберальна місія». - 300 с., 2003 - перейти до змісту підручника

6.4. До нового розуміння конституційної моделі російського місцевого самоврядування

Правові позиції, викладені в актах Конституційного Суду Російської Федерації в 1996-2002 роках, а також положення прийнятого на виконання пункту «н» частини 1 статті 72 Конституції Російської Федерації Федерального закону від 28 серпня 1995 року «Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації» розкрили зміст конституційної моделі російського місцевого самоврядування, деталізували конституційне регулювання. Були нормативно закріплені гарантії самостійності муніципальних утворень у вирішенні питань місцевого значення та визначенні структури органів місцевого самоврядування, конкретизовані принципи організаційної відособленості місцевого самоврядування від державної влади, неприпустимість обмеження його прав. Вже в ході розробки в 2002 році проекту нової редакції базового федерального закону про організацію місцевого самоврядування та його обговорення виникали суперечки з приводу того, як слід співвідносити пропоновані законопроектом нові рішення з конституційною моделлю російського місцевого самоврядування. Чи варто розглядати запропоновані новели як розвиток конституційних положень, що визначають статус місцевого самоврядування в системі народовладдя, як якісно нові рішення в рамках діючої конституційної моделі або як приховану ревізію норм Конституції Російської Федерації? Нова редакція федерального закону за багатьма позиціями запропонувала вже не рамкову, а конкретизоване регулювання організації місцевого самоврядування, імперативно визначила відповіді на багато питань, раніше розв'язувані органами місцевого самоврядування самостійно. Точки зору експертів з приводу конституційності низки новел розділилися. Висловлювалися думки як про порушення федеральним законодавцем конституційних положень, так і про допустимість перед-лежання регулювання в рамках діючої Конституції Російської Федерації.

Федеральний законодавець в силу пункту «в» статті 71 та частини 3 статті 55 Конституції РФ має широкі повноваження з регулювання права громадян на здійснення місцевого самоврядування та обмеження цього права в конституційно значимих цілях. Тим самим федеральний законодавець як би отримує можливість розвивати конституційну модель місцевого самоврядування, інтерпретувати принципи організації місцевого самоврядування, встановлені Конституцією. Така точка зору виправдовує корекцію змісту конституційної моделі організації місцевого самоврядування в ході розвитку федерального законодавства.

Однак можлива й інша - формально-юридична - точка зору, заснована на співвіднесенні буквальних формулювань Конституції та федерального закону. З цієї точки зору викликає серйозні сумніви відповідність ряду положень нової редакції Федерального закону «Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації» Конституції Російської Федерації. Нижче пропонується аналіз окремих нормативних положень, конституційність яких була предметом дискусій на стадії підготовки і прийняття проекту нової редакції федерального закону.

У новій редакції Федерального закону «Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації» визначено, що місцеве самоврядування здійснюється на всій території Російської Федерації в міських, сільських поселеннях, міських округах, муніципальних районах; в містах федерального значення Москві і Санкт-Петербурзі місцеве самоврядування може здійснюватися в межах внутрішньоміських територій. Таким чином, встановлюється закритий перелік територій здійснення місцевого самоврядування. Це підтверджується і запропонованої дефініцією поняття «муніципальне утворення», згідно з якою муніципальне утворення може мати вид міського, сільського поселення, муніципального району, міського округу, внутрішньоміської території міста федерального значення. Можливість існування іншого виду муніципального освіти не передбачається.

В ході обговорення проекту федерального закону висловлювалися різні точки зору з приводу відповідності такого законодавчого рішення частини 1 статті 131 Конституції Російської Федерації, згідно з якою місцеве самоврядування здійснюється в міських, сільських поселеннях та на інших територіях з урахуванням історичних та інших місцевих традицій. Дана конституційна норма залишає відкритим перелік територій здійснення місцевого самоврядування, не передбачає встановлення федеральним законом закритого переліку таких територій, передбачає врахування історичних та інших місцевих традицій при здійсненні місцевого самоврядування, в тому числі при вирішенні завдання вибору конкретних територій, на яких організується місцеве самоврядування.

У Постанові Конституційного Суду Російської Федерації від 24 січня 1997 року по справі про перевірку конституційності Закону Удмуртської Республіки «Про систему органів державної влади в Удмуртської Республіці» були сформульовані правові позиції, відповідно до яких визначення рівня, на якому створюються муніципальні освіти, - з тим щоб це сприяло, наскільки можливо, наближенню органів місцевого самоврядування до населення, дозволяло вирішувати весь комплекс питань місцевого значення, які підлягають передачі у відання місцевого самоврядування, і разом з тим не перешкоджало вирішенню питань, які виходять за ці рамки і як такі по своїй суті належать до повноважень органів державної влади, - може бути різним і залежить від особливостей тих чи інших суб'єктів Російської Федерації.

У Постанові Конституційного Суду Російської Федерації від 15 січня 1998 року у справі про перевірку конституційності ряду статей Конституції Республіки Комі і Закону «Про органи виконавчої влади в Республіці Комі» було відзначено, що позначення в Конституції Республіки Комі рівнів, на яких місцеві виборні представницькі органи здійснюють функції місцевого самоврядування, при тлумаченні даної норми як виключає створення таких органів на більш низькому територіальному рівні не узгоджується з метою наближення місцевого самоврядування до населення і перешкоджає населенню інших територій у здійсненні права на місцеве самоврядування, що ні відповідає статті 131 (частина 1) Конституції Російської Федерації.

Згідно з пунктом «н» частини 1 статті 72, частини 2 статті 76 Конституції Російської Федерації загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації встановлюються федеральними законами та прийнятими відповідно до них законами суб'єктів Російської Федерації. При цьому, за змістом положень пункту «в» статті 71 та частини 3 статті 55 Конституції Російської Федерації, регулювання права громадян на здійснення місцевого самоврядування, а також обмеження зазначеного права в конституційно значимих цілях здійснюються виключно федеральними законами.

Системне тлумачення наведених конституційних положень дозволяє зробити наступні висновки. Нова редакція Федерального закону «Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації» допускає здійснення місцевого самоврядування як в міських, сільських поселеннях, так і на більш високому територіальному рівні - в муніципальному районі, об'єднуючому території декількох поселень. У суб'єктах Російської Федерації - містах федерального значення місцеве самоврядування може здійснюватися на рівні нижче поселенського. При цьому законопроект досить гнучко регулює питання територіальної організації місцевого самоврядування, не перешкоджаючи визначення конкретних територій муніципальних утворень з урахуванням історичних умов, місцевих традицій і принципів організації місцевого самоврядування, що забезпечують наближення місцевого самоврядування до населення та реалізацію права громадян на участь у здійсненні місцевого самоврядування.

Крім того, регулювання федеральним законом питань вибору оптимальної територіальної організації місцевого самоврядування належить до встановлення загальних принципів організації місцевого самоврядування та при вищеназваних умовах адекватно завданням, що випливають з пункту «в» статті 71, пункту «н» частини 1 статті 72 Конституції Російської Федерації. Таким чином, навряд чи можуть бути зроблені висновки про утиск прав місцевого самоврядування зазначеними положеннями федерального закону і порушенні приписів Конституції Російської Федерації.

Відповідно до нової редакції федерального закону наявність у структурі органів місцевого самоврядування представницького органу муніципального утворення, глави муніципального освіти, місцевої адміністрації (виконавчо-розпорядчого органу муніципального утворення) є обов'язковим, за винятком випадків, передбачених даними федеральним законом . Таким чином, федеральний закон задає в головних рисах структуру органів місцевого самоврядування муніципального освіти, передбачаючи існування представницького органу, виконавчо-розпорядчого органу і глави муніципального освіти. Крім того, федеральним законом визначається розмежування повноважень названих органів, а також встановлюються елементи системи стримувань і противаг у їх взаємовідносинах.

Тим часом згідно частини 1 статті 131 Конституції Російської Федерації структура органів місцевого самоврядування визначається населенням самостійно. Стаття 10 Конституції Російської Федерації не поширює на органи місцевого самоврядування принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову.

У Постанові Конституційного Суду Російської Федерації від 1 лютого 1996 року по справі про перевірку конституційності ряду положень Статуту - Основного закону Читинської області була визнана не відповідною Конституції Російської Федерації норма Статуту області, наказуючи-ющая органам місцевого самоврядування утворювати свої виконавчі органи98. Як зазначив Конституційний Суд, Конституція Російської Федерації (ст. 12) не включає органи місцевого самоврядування до системи органів державної влади і передбачає, що їх структура визначається населенням самостійно (ст. 131, частина 1) відповідно до федеральними законами, законами та іншими нормативними актами суб'єктів Російської Федерації, що встановлюють загальні принципи організації місцевого самоврядування (ст. 72, п. «н» частини 1; ст. 76, частина 2). Федеральний закон від 28 серпня 1995 року «Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації» не містить поняття «виконавчі органи місцевого самоврядування» та, вимагаючи в обов'язковому порядку наявності виборних органів муніципальних утворень, залишає створення інших органів на розсуд самих місцевих громад (глава III «Органи місцевого самоврядування та посадові особи місцевого самоврядування»).

Федеральним законом на відміну від закону суб'єкта Російської Федерації може здійснюватися регулювання права громадян на здійснення місцевого самоврядування, а також можуть вводитися обмеження цього права в конституційно значимих цілях (п. «в» ст. 71, частина 3 ст. 55 Конституції Російської Федерації).

Конституційний Суд Російської Федерації в зазначеному вище постанові фактично погодився з правомірністю рішення, що міститься у Федеральному законі «Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації» в редакції від 28 серпня 1995 року і передбачає обов'язковість наявності представницького органу місцевого самоврядування в кожному муніципальному освіті.

Розвиваючи відповідне регулювання, нова редакція федерального закону встановила обов'язковість наявності в кожному муніципальному освіту також виконавчо-розпорядчого органу і глави муніципального освіти - вищої посадової особи місцевого самоврядування.

Однак обов'язковість наявності представницького (виборного) органу місцевого самоврядування випливає з частини 2 статті 130 Конституції Російської Федерації, згідно з якою місцеве самоврядування здійснюється громадянами через форми безпосередньої демократії, а також через виборні та інші органи місцевого самоврядування. При цьому обов'язковість включення в число інших органів місцевого самоврядування виконавчо-розпорядчого органу і глави муніципального освіти (виступаючого на правах самостійного органу місцевого самоврядування, як було зазначено в Визначенні Конституційного Суду Російської Федерації від 26 вересня 1996 року № 92-0 за запитом Державної думи Ярославської області) не слід з Конституції Російської Федерації. За змістом норм статей 12, 131 (частина 1) Конституції Російської Федерації визначення конкретного складу інших (новообраних) органів місцевого самоврядування та посадових осіб місцевого самоврядування - прерогатива самих муніципальних утворень.

Таким чином, не можна виключати можливість заперечування конституційність нової редакції Федерального закону «Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації» в частині встановлення їм обов'язковість наявності в структурі органів місцевого самоврядування глави муніципального освіти та місцевої адміністрації ( виконавчо-розпорядчого органу місцевого самоврядування). Остаточну оцінку конституційності зазначених норм (або їх конституційне тлумачення, обов'язкове для правоприменителя) має право дати тільки Конституційний Суд Російської Федерації.

 Нова редакція федерального закону встановила, що призначення та забезпечення проведення місцевого референдуму або сходу громадян з питання визначення структури органів місцевого самоврядування новоутвореної муніципального освіти здійснюються органами державної влади суб'єкта Російської Федерації за наявності відповідної ініціативи жителів муніципального освіти. При цьому регламентуються умови і порядок призначення та проведення місцевого референдуму в зазначеному випадку. Таким чином, передбачається можливість передачі повноважень органів місцевого самоврядування з призначення та проведення місцевого референдуму органам державної влади суб'єкта Російської Федерації. Однак передача повноважень, іманентних органам місцевого самоврядування, органам державної влади суб'єктів Російської Федерації не відповідає статтям 12, 130 (частина 1) Конституції Російської Федерації. 

 Структура органів місцевого самоврядування відповідно до як нової редакції Федерального закону «Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації», так і колишньої редакції даного федерального закону повинна закріплюватися в статуті муніципального освіти. Отже, референдум з питання визначення структури органів місцевого самоврядування може розглядатися виключно як референдум по окремим принциповим положенням статуту муніципального освіти перед його прийняттям. Після утворення нового муніципального освіти відповідно з даним федеральним законом і Федеральним законом «Про основні гарантії виборчих прав і права на участь у референдумі громадян Російської Федерації» повинні пройти вибори представницького органу муніципального утворення. 

 Сформований представницький орган муніципального освіти має право винести проект статуту муніципального освіти для його прийняття на місцевий референдум або призначити місцевий референдум щодо основних положень проекту статуту муніципального освіти перед його прийняттям. 

 Населення має право ініціювати шляхом збору підписів в порядку, встановленому Федеральним законом «Про основні гарантії виборчих прав і права на участь у референдумі громадян Російської Федерації», місцевий референдум для прийняття статуту муніципального освіти або визначення окремих принципових положень проекту статуту, в тому числі що стосуються структури органів місцевого самоврядування. У цьому випадку представницький орган муніципального освіти буде зобов'язаний призначити такий референдум. Таким чином, чинне федеральне законодавство надає населенню реальну можливість визначити структуру органів місцевого самоврядування на референдумі. 

 Встановлення у федеральному законі додаткового правового механізму призначення місцевого референдуму з питання визначення структури органів місцевого самоврядування, що полягає в передачі повноважень представницького органу муніципального утворення за призначенням місцевого референдуму органам державної влади суб'єкта Російської Федерації, не можна визнати виправданим. Може бути оскаржене відповідність цих положень Конституції Російської Федерації, її статтям 12, 130 (частина 1). 

 Згідно нової редакції федерального закону представницький орган муніципального району може складатися з голів поселень, розташованих у межах муніципального району, і з депутатів представницьких органів відповідних поселень, що обираються представницькими органами поселень зі свого складу відповідно до рівної незалежно від чисельності населення поселення нормою представітельства.По буквальному змістом даної норми, допускається, щоб в муніципальній освіті - муніципальному районі представницький орган формувався з представників поселень, що входять до складу муніципального району, на основі нерівного представництва громадян, тобто відповідно з рівною нормою представництва від кожного поселення незалежно від чисельності населення. 

 Тим часом відповідно до частини 2 статті 130 Конституції Російської Федерації місцеве самоврядування здійснюється громадянами шляхом референдуму, виборів, інших форм прямого волевиявлення, через виборні та інші органи місцевого самоврядування. Таким чином, Конституція Російської Федерації визнає обов'язковими використання механізму вільних вибо- рів при здійсненні місцевого самоврядування та наявність виборного органу в структурі органів місцевого самоврядування. Цим забезпечується роль вільних виборів як вищого, безпосереднього вираження влади народу (частина 3 ст. 3 Конституції Російської Федерації). 

 Правові позиції, що визначають конституційні принципи формування органів народного представництва, були сформульовані в постановах Конституційного Суду Російської Федерації: від 23 березня 2000 року по справі про перевірку конституційності частини другої статті 3 Закону Оренбурзької області «Про вибори депутатів Законодавчих зборів Оренбурзької області» 99, від 10 Червень 1998 № 17-П у справі про перевірку конституційності окремих положень Федерального закону «Про основні гарантії виборчих прав і права на участь у референдумі громадян Російської Федерації» 100 та від 22 січня 2002 року № 2-П у справі про перевірку конституційності ряду статей Конституції Республіки Татарстан і Закону Республіки Татарстан «Про вибори народних депутатів Республіки Татарстан» у зв'язку зі скаргою громадянина М.М. Салямова101. 

 У відповідності з цими правовими позиціями утворені в Російській Федерації шляхом вільних виборів органи народного представництва повинні формуватися виключно на основі загального рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Таким чином, передбачений новою редакцією федерального закону механізм формування представницького органу муніципального району з представників поселень не є вільними виборами. Звідси випливає, що в муніципальному районі при виборі такого варіанту формування представницького органу може бути відсутнім виборний орган місцевого самоврядування і не використовуватися механізм вільних виборів при здійсненні місцевого самоврядування. Це не узгоджується з положеннями частини 3 статті 3, частини 2 статті 130 Конституції Російської Федерації. 

 Не узгоджується з названими правовими позиціями Конституційного Суду Російської Федерації і нерівне представництво населення у представницькому органі муніципального району у разі його формування відповідно до рівної нормою представництва від кожного поселення незалежно від чисельності населення. Члени представницького органу муніципального району представлятимуть різне число громадян залежно від чисельності жителів поселення, тим самим не буде забезпечено справедливий- ше народне представництво в цьому органі. У зазначеному ж Постанові Конституційного Суду Російської Федерації від 22 січня 2002 року, прийнятому у зв'язку зі скаргою громадянина М.М. Салямова, вказувалося на неприпустимість нерівного і спотвореного - з точки зору конституційного змісту - представництва громадян у представницькому органі. 

 Таким чином, формування представницького органу муніципального району з голів поселень, розташованих у межах муніципального району, і з депутатів представницьких органів відповідних поселень, що обираються представницькими органами поселень зі свого складу відповідно до рівної незалежно від чисельності населення поселення нормою представництва, видається не відповідним Конституції Російської Федерації, її статтям 3 (частини 2 і 3), 130 (частина 2). 

 Згідно нової редакції Федерального закону «Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації» умови контракту для голови місцевої адміністрації муніципального району (міського округу) затверджуються представницьким органом муніципального району (міського округу) у частині, що стосується здійснення повноважень щодо вирішення питань місцевого значення, і законом суб'єкта Російської Федерації - у частині, що стосується здійснення окремих державних повноважень, переданих органам місцевого самоврядування федеральними законами і законами суб'єктів Російської Федерації. При формуванні конкурсної комісії, що розглядає кандидатури на посаду голови місцевої адміністрації, в муніципальному районі (міському окрузі) дві третини її членів призначаються представницьким органом муніципального району (міського округу), а одна третина - законодавчим (представницьким) органом державної влади суб'єкта Російської Федерації за поданням вищої посадової особи (керівника вищого виконавчого органу державної влади) суб'єкта Російської Федерації. Контракт з головою місцевої адміністрації може бути розірваний у судовому порядку на підставі заяви вищого посадової особи (керівника вищого виконавчого органу державної влади) суб'єкта Російської Федерації у зв'язку з порушенням умов контракту в частині, що стосується здійснення окремих державних повноважень, переданих органам місцевого самоврядування федеральними законами і законами суб'єктів Російської Федерації. 

 За змістом статей 12 і 130 Конституції Російської Федерації, місцеве самоврядування самостійно в межах власних повноважень та організаційно осібно від системи органів державної влади.

 Органи місцевого самоврядування та посадові особи місцевого самоврядування обіймають свої повноваження у результаті волевиявлення населення муниципаль- ною освіти, вираженого через форми безпосередньої або представницької демократії, а не з волі органів державної влади. 

 Правові позиції, що заперечують можливість участі органів державної влади суб'єктів Російської Федерації в процедурах формування органів місцевого самоврядування, обрання чи призначення посадових осіб місцевого самоврядування, були висловлені у ряді актів Конституційного Суду Російської Федерації, зокрема в постановах від 24 січня 1997 року № 1-П та від 15 січня 1998 року № 3-П, а також у визначеннях від 11 червня 1999 року № 105-0, від 8 жовтня 1999 року № 138-0, від 2 листопада 2000 року № 236-0, від 15 травня 2001 № 98-0 та інших. Згідно правовими позиціями Конституційного Суду Російської Федерації місцеве населення має право самостійно (безпосередньо або через обрані ним органи місцевого самоврядування), без втручання органів державної влади та державних посадових осіб формувати склад органів місцевого самоврядування та посадових осіб місцевого самоврядування. 

 Згідно частини 2 статті 132 Конституції Російської Федерації реалізація органами місцевого самоврядування переданих їм окремих державних повноважень підконтрольна державі. Однак дана конституційна норма не може служити виправданням для втручання органів державної влади суб'єктів Російської Федерації в процеси призначення посадових осіб місцевого самоврядування та розірвання трудових договорів, укладених між органами місцевого самоврядування та посадовими особами місцевого самоврядування. Зазначені положення нової редакції федерального закону подаються не відповідними Конституції Російської Федерації. 

 Згідно нової редакції Федерального закону муніципальні правові акти можуть бути скасовані, або дію може бути припинено в частині, що регулює здійснення органами місцевого самоврядування окремих державних повноважень, переданих їм федеральними законами і законами суб'єктів Російської Федерації, уповноваженим органом державної влади Російської Федерації (уповноваженим органом державної влади суб'єкта Російської Федерації). При цьому федеральний закон не встановлює підстав для скасування або призупинення дії органами державної влади муніципальних правових актів, виданих з питань здійснення органами місцевого самоврядування окремих державних повноважень. Таким чином, закон наділяє органи державної влади правом скасування або призупинення дії зазначених актів за своїм розсудом, не тільки маючи на увазі завдання забезпечення законності, а й з міркувань доцільності. 

 Можливість наділення органів місцевого самоврядування окремими го- жавними повноваженнями з передачею необхідних для їх здійснення матеріальних і фінансових коштів прямо передбачена Конституцією Російської Федерації (частина 2 ст. 132); при цьому реалізація переданих повноважень підконтрольна державі. Проте здійснення органами місцевого самоврядування окремих державних повноважень не змінює конституційного статусу цих органів як самостійних в здійсненні своїх повноважень і не входять до системи органів державної влади (ст. 12 Конституції Російської Федерації). 

 Видані з питань здійснення окремих державних повноважень муніципальні правові акти, що суперечать законодавству, в силу частини 2 статті 15 Конституції не мають юридичної сили і можуть бути скасовані судом у встановленому порядку. Можна погодитися з іншим правовим рішенням, запропонованим новою редакцією федерального закону, згідно з яким у разі виявлення порушень вимог законів з питань здійснення органами місцевого самоврядування або посадовими особами місцевого самоврядування окремих державних повноважень уповноважені державні органи мають право давати письмові приписи щодо їх усунення, обов'язкові для виконання органами місцевого самоврядування та посадовими особами місцевого самоврядування; при цьому зазначені приписи можуть бути оскаржені в судовому порядку. Такі приписи будуть правозастосовними актами, що вказують на допущене органами місцевого самоврядування порушення закону; при цьому не виключається судова перевірка обгрунтованості цих приписів, а скасування опротестованого муніципального правового акта можлива тільки в судовому порядку. 

 Однак надання органам державної влади права в позасудовому порядку, за своїм безпідставного розсуд скасовувати муніципальні правові акти або зупиняти їх дію порушує статус місцевого самоврядування як самостійного рівня публічної влади в Російській Федерації, організаційно відокремленого від державної влади. Зазначені положення нової редакції Федерального закону «Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації» подаються не відповідними Конституції Російської Федерації, її статтям 12, 130 (частини 1 і 2), 132 (частина 2). 

 Нова редакція федерального закону передбачає можливість тимчасового здійснення окремих державних повноважень органів місцевого самоврядування органами державної влади суб'єктів Російської Федерації. Це можливо в таких випадках: 

 1) якщо у зв'язку зі стихійним лихом, з катастрофою, іншої надзвичайної 

 ситуацією представницький орган муніципального освіти і місць- ная адміністрація відсутні і (або) не можуть бути сформовані відповідно до цього федеральним законом; 2)

 якщо внаслідок рішень, дій (бездіяльності) органів місцевого самоврядування виникає прострочена заборгованість муніципальних утворень по виконанню своїх боргових і (або) бюджетних зобов'язань, визначена у порядку, встановленому Бюджетним кодексом Російської Федерації, що перевищує 30% власних доходів бюджету муніципального освіти у звітному фінансовому році, і (або) прострочена заборгованість муніципальних утворень по виконанню своїх бюджетних зобов'язань, що перевищує 40% бюджетних асигнувань у звітному році, за умови виконання бюджетних зобов'язань федерального бюджету і бюджетів суб'єктів Російської Федерації відносно бюджетів зазначених муніципальних утворень; 3)

 якщо при реалізації державних повноважень за рахунок надання субвенцій місцевим бюджетам органами місцевого самоврядування допускається встановлене відповідним судом нецільове витрачання бюджетних коштів або порушення Конституції Російської Федерації, федерального закону, інших нормативних правових актів, федеральний закон регламентує порядок тимчасового здійснення повноважень органів місцевого самоврядування органами державної влади суб'єктів Російської Федерації. 

 Згідно з Конституцією Російської Федерації місцеве самоврядування в межах своїх повноважень самостійно (ст. 12); органи місцевого самоврядування самостійно вирішують питання місцевого значення, в тому числі управляють муніципальної власністю, формують, затверджують і виконують місцевий бюджет, встановлюють місцеві податки і збори, здійснюють охорону громадського порядку (ст. 132, частина 1). Конституція Російської Федерації не передбачає можливості тимчасового покладання повноважень органів місцевого самоврядування на органи державної влади суб'єктів Російської Федерації. 

 Згідно з правовою позицією Постанови Конституційного Суду Російської Федерації від 30 листопада 2000 року у справі про перевірку конституційності окремих положень Статуту (Основного закону) Курської області з прямого припису Конституції Російської Федерації слід, що питання місцевого значення можуть і повинні вирішувати саме органи місцевого самоврядування або населення безпосередньо, а не органи державної влади. Це виключає можливість передачі повноважень щодо вирішення питань місцевого значення, зазначених у частині 1 статті 132 Конституції Російської Федерації, органам державної влади суб'єктів Російської Федерації. 

 Випадок, коли у зв'язку зі стихійним лихом, з катастрофою, іншої надзвичайної ситуацією органи місцевого самоврядування відсутні і (або) не можуть бути сформовані у відповідності з федеральним законом, має бути врегульоване Федеральним конституційним законом «Про надзвичайний стан» відповідно до статті 56 Конституції Російської Федерації. У випадках вчинення бюджетних правопорушень до органів місцевого самоврядування можуть бути застосовані фінансові санкції та інші заходи відповідальності, передбачені законодавством, в тому числі заходи відповідальності органів місцевого самоврядування та посадових осіб місцевого самоврядування перед державою. Методологічно помилково застосовувати цивільно-правові методи правового регулювання у сфері конституційного та муніципального права. Санкції в конституційних і муніципальних правовідносинах не можуть копіювати механізми банкрутства суб'єктів підприємницької діяльності. 

 Таким чином, проведений аналіз показує відсутність підстав, що виправдовують передачу іманентно властивих органам місцевого самоврядування повноважень органам державної влади суб'єктів Російської Федерації (нехай навіть передачу тимчасову й із застереженням про декілька невід'ємних повноваженнях органів місцевого самоврядування). Відповідні положення нової редакції Федерального закону «Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації» подаються не відповідними Конституції Російської Федерації, її статтям 12, 130, 132 (частина 1), 133. 

 У попередні роки в практиці Конституційного Суду Російської Федерації неодноразово визнавалися неконституційними і дискваліфікувалися норми муніципального права, що містилися в законах суб'єктів Російської Федерації. Проте до цих пір не було прецеденту дискваліфікації положень федерального закону про організацію місцевого самоврядування. Проте з цього факту не можна робити висновок, що федеральному законодавцю дозволено переглядати відправні конституційні принципи організації місцевого самоврядування. Обов'язок дотримання Конституції Російської Федерації в рівній мірі поширюється на федеральні органи державної влади, органи державної влади суб'єктів Російської Федерації і органи місцевого самоврядування. 

 Законодавство, що визначає загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації, безсумнівно, буде і далі динамічно розвиватися. Хочеться сподіватися, що це буде плавний, науково обгрунтований процес вдосконалення вже існуючих основ цього найважливішого соціального інституту. 

 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "6.4. До нового розуміння конституційної моделі російського місцевого самоврядування "
  1.  Глава сьома. ДЕРЖАВА У ПОЛІТИЧНІЙ СИСТЕМІ СУСПІЛЬСТВА
      новому сформулювати і характеристики політичних систем, а не тільки прив'язувати їх до суспільно-економічної формації, до використання влади для збереження суспільного ладу, до класової сутності суспільства. Соціологічне розгляд політичних систем дійсно дозволяє обгрунтовано відмовитися від догматичного і обмежено формаційного їх опису і пояснення. Сучасні
  2.  Глава восьма. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ РОСІЙСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ
      новому соціологічному і синергетическому рахунком оцінити трьохсотрічний шлях російської державності до правової держави, забезпечення прав і свобод людини, збереженню цілісності держави, створення ефективної сучасної структурної, по-літичної, територіальної організації Російської держави, іншим світовим державно-правовим досягненням людства. І тоді виявиться,
  3.  Глава дев'ята. ТЕОРІЯ ПРАВА ЯК ЮРИДИЧНА НАУКА
      новому починають трактуватися причини і форми розвитку неживої матерії та історичних процесів в економічній, політико-соціальної, правової та інших сферах людської життєдіяльності. Виникає нове розуміння випадку як самостійного фактора біологічної та соціальної еволюції, визнання його ролі і самоорганізованих процесах. «Детермінізм, пише один з основоположників
  4.  4.1. Конституція Росії про розвиток народовладдя, демократичної державності і цивільних ініціатив
      новому співвідносити інститути громадянського суспільства і держави. При цьому питання про те, хто кого веде - держава суспільство або навпаки, за великим рахунком не має принципового значення. Відповідно до Конституції Російської Федерації, а отже, і з волею народу держава виступає в якості керуючої системи по відношенню до громадян, громадянському суспільству в цілому. Разом з
  5.  3. Судопроізводственних ПРИНЦИПИ АРБІТРАЖНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА
      новому судді особисто сприйняти всі докази і нарівні З іншими обговорювати їх у нарадчій кімнаті. ПРІМЕЧАНІЯ1 Див: Чечина Н.А. Принципи цивільного процесуального права / / Актуальні проблеми теорії та практики цивільного процесу. Л., 1979. С. 53. 2 Про засади в радянський період розвитку науки цивільного та арбітражного процесуального права видано досить багато робіт: М.Г.
  6.  Глава перша. ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ЯК про-громадської НАУКА
      новому стали осмислюватися сучасні буржуазні держави. З'явилися і нові знання про гуманістичних і демократичних цінностях у розвитку сучасної державності. Стала зрозуміла демократична цінність конституційної законності і верховенства законів у боротьбі зі свавіллям, тоталітаризмом. По-новому постало і питання про соціальне правовій державі як однієї з перспективних і
  7.  Глава чотирнадцята. СИСТЕМА І СТРУКТУРА ПРАВА
      новому забезпечувати його дію. Чи не зачатки Чи це формування в XXI столітті своєрідного світового уряду і світового вдачі? Адже на виклик XXI століття, на загрозу існуванню людства, кризи в багатьох областях життєдіяльності цивілізації треба якось відповідати. Можливо, ці нові правові явища, відображаючи общепланетпие інтегративні процеси, спільні спроби вижити і
  8.  Розділ двадцять перший. ПРАВО І ОСОБИСТІСТЬ
      новому постає питання - так що ж таке права і свободи людини і громадянина, коли незабаром саме їх набором, розширенням визначаються рівень свободи особистості і тенденції її збагачення, коеволюції? Це питання вже виникав при розгляді природно-правової доктрини, при обговоренні природного права і позитивного права. Тоді мова йшла про загальну характеристику цих прав і свобод і про те, що
  9.  Розділ двадцять другий. ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО І ПРАВОВА ДЕРЖАВА
      новому обгрунтовують характер взаємодії громадянина і держави. Але головне - саме в такому світі громадянин справді вільний, може реалізувати свої здібності, досягати своїх цілей, задовольняти свої інтереси, а громадянське суспільство - процвітати. Таким чином, правова держава може існувати тільки в парі, у зв'язці з громадянським суспільством, забезпечуючи його
  10.  ГЛОСАРІЙ
      новим місцем роботи (при переході в нову фірму, на нову посаду та ін.) Активна кадрова політика - наявність у керівництва організації обгрунтованих прогнозів її розвитку та відповідних їм методів і засобів впливу на персонал. Аксіологія - теорія цінностей; дослідження узагальнених стійких уявлень: про бажаних матеріальних і духовних благах; про прагнення досягти більш