6.3. Проблеми реформування територіальної організації місцевого самоврядування

Федеральний закон від 28 серпня 1995 року «Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації» у статті 12 визначав, що території муніципальних утворень - міст, селищ, ста-ниць, районів (повітів), сільських округів (волостей, сільрад) та інших муніципальних утворень - встановлюються відповідно до законів суб'єктів Російської Федерації з урахуванням історичних та інших місцевих традицій. Таким чином, перелік можливих видів муніципальних утворень залишався відкритим, а порядок утворення, об'єднання, перетворення або знищення муніципальних утворень, встановлення і зміни їх меж мали врегулювати законодавці суб'єктів Російської Федерації.

Проте в другій половині 1990-х років лише в небагатьох суб'єктах Російської Федерації була створена якісна законодавча база, що дозволяє на демократичній основі, чітко і без збоїв вирішувати проблеми територіальної організації місцевого самоврядування. Крім того, законодавчі акти ряду регіонів грубо порушували конституційний статус місцевого самоврядування, що фактично робило їх непридатними на практиці, тобто приводило до прогалин у законодавчій базі.

У Федеральному законі від 28 серпня 1995 року було закріплено важливий принцип - повсюдність здійснення місцевого самоврядування в Російській Федерації. Було також встановлено, що населення міського, сільського поселення незалежно від її чисельності не може бути позбавлена права на здійснення місцевого самоврядування. Однак відсутність у федеральному законі належної деталізації не дозволяла без колізій та суперечок реалізовувати ці принципи, знаходити правильні рішення зустрічаються на практиці проблем.

Федеральний закон від 4 серпня 2000 року № 107-ФЗ, прийнятий Державною Думою з ініціативи Президента Російської Федерації, вніс до статті 12 Федерального закону «Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації» зміну, згідно яким території муніципальних утворень повинні встановлюватися федеральними законами і законами суб'єктів Російської Федерації, а не тільки законами суб'єктів Російської Федерації, як це визначала колишня редакція закону. Логічним продовженням лінії, позначеної в Законі від 4 серпня 2000 року, могла б стати розробка федерального законодавчого акту про територіальні основи місцевого самоврядування в Російській Федерації, в якому були б закріплені загальні принципи та умови встановлення кордонів муніципальних утворень і визначено повноваження суб'єктів Російської Федерації з їх розвитку та конкретизації.

Цей акт міг би мати форму нової редакції глави 2 Федерального закону «Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації» або окремого федерального закону. Проте ні в 2000, ні в 2001 році такого продовження не було, до Державної Думи не вносилися законопроекти, в яких була б зроблена спроба системно і комплексно вирішити проблеми територіальної організації місцевого самоврядування. Це свідчило про відсутність у федеральній владі чіткого плану вирішення цих проблем організації і єдиних підходів до вдосконалення інституту місцевого самоврядування в цілому.

Прийнятий ще у 1996 році Федеральний закон «Про забезпечення конституційних прав громадян України обирати і бути обраними до органів місцевого самоврядування» 91 не міг служити актом, повноцінно реалізують відповідні повноваження законодавчої влади Російської Федерації. Цей закон дозволив вирішити на практиці ряд проблем, зокрема забезпечити формування органів місцевого самоврядування на тих територіях, де вони не були створені в належні терміни. Однак не можна було визнати коректним визначення територій муніципальних утворень через механізм проведення виборів. При правильному підході формуванню представницького органу місцевого самоврядування першого скликання має передувати владне рішення про створення муніципального освіти або про його реорганізацію. Цим рішенням повинні бути визначені межі нового муніципального освіти і вирішені інші питання, відсутність відповідей на які може породити суперечки та інші проблеми на практиці. Динамічні зміни демографічної карти територій, розташування об'єктів, здатних давати доходи бюджету, а також інших економічних чинників зумовлювали неможливість виходити з принципу непорушності кордонів, в яких раніше існували місцеві Ради.

Нечіткість законодавства, що регулює територіальні основи місцевого самоврядування, не раз змушувала Конституційний Суд Російської Федерації виконувати невластиву йому функцію - заповнювати прогалини в законах. У ряді рішень Конституційним Судом були зроблені висновки нормативного характеру, які потребували системної кодифікації і розвитку в нормативній тканини законодавства. До таких висновків можна віднести наступні: -

визначення рівня, на якому створюються муніципальні освіти, може бути різним і залежить від особливостей тих чи інших суб'єктів Російської Федерації (Постанова від 24 січня 1997 року по «Удмуртська справі »92); -

в суб'єкт Російської Федерації не може встановлюватися закритий перелік видів муніципальних утворень, що виключає їх освіту в інших поселеннях (див. там же) і на більш низьких територіальний рівнях (Постанова від 15 січня 1998 року по «справі Республіки Комі» 93); -

система органів державної влади суб'єкта Російської Федерації може включати не тільки вищі, але й територіальні органи, останні можуть створюватися лише на територіях, які є адміністративно-територіальними одиницями суб'єкта Російської Федерації (Постанова від 24 січня 1997 року по «Удмуртська справі»), на інших територіях публічна влада повинна мати форму місцевого самоврядування (Постанова від 30 листопада 2000 року по «курського справі» 94 та інші акти); -

будь-яка зміна територіальних основ місцевого самоврядування не повинно призводити до його повного скасування на певній території (Постанова від 30 листопада 2000 року по «курського справі»); -

як само муніципальне утворення , так і право проживають на його території громадян на здійснення місцевого самоврядування виникають на підставі Конституції Російської Федерації і закону, а не на підставі волевиявлення населення муніципального освіти (там же); -

органи державної влади суб'єктів Російської Федерації не має права за своїм безпідставного розсуд і всупереч волевиявленню населення обмежувати вибір території, на якій здійснюється місцеве самоврядування (там же); -

при зміні територій місцевого самоврядування органи державної влади суб'єктів Російської Федерації не має права без урахування думки населення відповідних територій припинити повноваження органів місцевого самоврядування раніше терміну, на який ті були обрані. Найбільш адекватною формою врахування думки населення є референдум, який повинен бути проведений на вимогу населення відповідно до законодавства та статуту муніципального освіти. Якщо така вимога не заявляється, то для дострокового припинення повноважень достатньо рішення відповідних виборних органів місцевого самоврядування (Постанова від 24 січня 1997 року по «Удмуртська справі»).

Легко побачити діалектичні протиріччя між різними висновками Конституційного Суду Російської Федерації. Більш того, даючи відповідь на деякі питання, поставлені практикою, ці висновки одночасно ускладнювали стоїть перед правоприменителем задачу знаходження рішень, відповідних різнорідним правовим розпорядженням.

Якщо правосуб'єктність муніципального освіти заснована не на волевиявленні місцевого населення, а на волі держави, вираженої і за-кріплення в Конституції Російської Федерації, федеральних законах і законах суб'єктів Російської Федерації, то чому регіональний законодавець позбавляється свободи розсуду у виборі територій здійснення місцевого самоврядування (тобто можливості обліку не тільки побажань населення, а й об'єктивних факторів: наявності дохідної бази місцевих бюджетів, соціальної інфраструктури, інших критеріїв раціональної організації публічної влади)? Якщо в суб'єктах Російської Федерації не повинен встановлюватися закритий перелік видів муніципальних утворень, то чи можна без пробілів врегулювати процедуру їх утворення і скасування, розмежувати предмети ведення і джерела доходів бюджетів муніципальних утворень різних видів? Перелік подібних питань, що мають практичне значення, був досить великий.

Заповнювати прогалини в законодавстві був змушений і Верховний Суд Російської Федерації. Так, відповідно до одного з його висновків (якому слідувала судова практика), якщо статут району не передбачав створення двухзвенной системи органів місцевого самоврядування та появи внутрірайонних муніципальних утворень, то вибори до органів місцевого самоврядування населених пунктів, які не набули статусу муніципальних утворень відповідно з статутом району, не могли бути призначені в судовому порядке95. З практичної сторони цей висновок був резонний, але він погано узгоджувався з положенням Федерального закону від 28 серпня 1995 року «Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації» про те, що населення міського, сільського поселення не може бути позбавлена права на здійснення місцевого самоврядування . Навряд чи, за змістом даної норми, це право вичерпувалося участю в місцевому самоврядуванні районного рівня. Крім того, питання про наявність у сільського поселення статусу самостійного муніципального освіти повинен був вирішуватися законом суб'єкта Російської Федерації, а не статутом району. Відповіді на ці та багато інших значимі питання, які, за логікою, повинні були слідувати безпосередньо з тексту федерального закону, фактично визначалися складається судової та адміністративної практикою.

Вимога врахування думки населення при зміні кордонів територій, у яких здійснюється місцеве самоврядування, встановлено статтею 131 Конституції Російської Федерації. Однак «врахування думки» не означає прийняття рішення про межах муніципального освіти самим населенням. Багато що виникають на практиці проблеми були обумовлені тим, що Федеральний закон від 28 серпня 1995 не давав чіткої відповіді на питання, наскільки обов'язково це думка для тих органів, які приймають остаточно-тельное рішення, не містив у собі правових механізмів, що відображають необхідний баланс волі місцевого населення і волі держави.

Пункт 2 статті 13 зазначеного федерального закону встановлював, що зміна кордонів муніципального освіти не допускається без урахування думки населення відповідних територій. При цьому знову-таки не було ясності в тому, що таке «відповідна територія». Якщо, наприклад, в біса великого міста включається невеликий приміське селище, який раніше входив до складу сусіднього сільського району, тобто змінюється кордон між двома муніципальними утвореннями - містом і районом, то думка населення якій території слід було враховувати - міста, району чи селища? Безліч подібних питань не знаходило одностайної рішення в правозастосовчій практиці.

Одна з причин перерахованих проблем полягала в тому, що відповідно до пункту «в» статті 71 та частиною 3 статті 55 Конституції Російської Федерації регулювання прав громадян на місцеве самоврядування і обмеження цих прав в конституційно значимих цілях можуть здійснюватися лише федеральними законами, але не законами суб'єктів Російської Федерації, на що неодноразово вказував Конституційний Суд Російської Федерації. Таким чином, надмірна лаконічність Федерального закону «Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації» у питаннях визначення територій місцевого самоврядування об'єктивно не могла бути компенсована нормотворчеством суб'єктів Російської Федерації.

Заповнення наявних у праві прогалин, системне узагальнення висновків Конституційного Суду та іншої правозастосовчої практики в сфері територіальної організації місцевого самоврядування було можливо тільки шляхом розвитку федерального законодавства про місцеве самоврядування. Федеральний закон міг закріпити і такі відповідають Конституції Російської Федерації правові рішення в цій сфері, що не були відзначені Конституційним Судом, ще не реалізовувалися на практиці. Суб'єкти Російської Федерації не володіли необхідним для вирішення цих завдань обсягом повноважень і, крім того, виявилися не здатні забезпечити належне юридичне якість правової бази місцевого самоврядування.

Концепція реформування територіальної організації місцевого самоврядування, розроблена комісією, створеною при президентській Адміністрації, вперше була озвучена навесні 2002 року. Було заявлено, що завданнями такого реформування є наближення місцевого самоврядування до населення та забезпечення ефективності діяльності муніципальних утворень у вирішенні питань місцевого значення та здійсненні від-ділових державних повноважень. На всій території країни пропонувалося ввести дворівневу модель місцевого самоврядування, відповідні типи муніципальних утворень були названі муніципалітетами і муніципальними округами. Передбачалося розмежування федеральним законом компетенції двох рівнів муніципальних утворень і відповідно дохідних джерел бюджетів.

 Такі пропозиції мали революційний характер, оскільки дворівнева модель місцевого самоврядування в 2002 році існувала лише у чверті суб'єктів Російської Федерації. У попередні періоди становлення та розвитку місцевого самоврядування кардинальна адміністративно-територіальна реформа не проводилася. Сформульовані навесні 2002 року пропозиції швидше можна було оцінити як інтуїтивні, певною мірою - волюнтаристські, ніж як засновані на глибокому розрахунку всіх факторів, в першу чергу економічних. Такий стиль реформ усіх останніх років. 

 Робота над проектом нової редакції Федерального закону «Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації» велася робочою групою, сформованою, як уже зазначалося, президентською Адміністрацією, з липня по грудень 2002 року. У 2003 році робота над законопроектом була продовжена в Державній Думі. Перед його розглядом у другому читанні до профільного комітету Державної Думи надійшло близько шести тисяч поправок. У підсумку була запропонована типологія муніципальних утворень, що включає: міські та сільські поселення (нижній рівень), муніципальні райони (верхній рівень, який би кілька поселень), міські округи (міське поселення, що не входить до складу муніципального району та володіє компетенцією поселення і району), а також внутрішньоміські території міст федерального значення. 

 У новій редакції Федерального закону «Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації» були визначені критерії встановлення кордонів муніципальних утворень, порядок зміни цих кордонів, механізм перетворення муніципальних утворень різних видів. Для побудови нової моделі організації місцевого самоврядування в тих регіонах, де існували до цього моделі не відповідали новим вимогам, був передбачений перехідний період. 

 Наслідки запропонованих нововведень може показати лише час. У першу чергу це стосується територіального перевлаштування місцевого самоврядування. Таке перевлаштування потребуватиме чимало сил, коштів і часу, при цьому позитивний ефект адміністративно-територіальної реформи поки неочевидний. Встановлення федеральним законом принципів тер- риторіальної організації місцевого самоврядування було нагальною необхідністю, однак корисність уніфікації моделей такої організації на всій території Російської Федерації залишається сумнівною. 

 Федеральний закон «Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації» в редакції від 28 серпня 1995 року надавати суб'єктам Російської Федерації право самостійно визначити рівень, на якому створюються муніципальні освіти, виходячи із специфіки того чи іншого російського регіону, соціально-економічних умов, особливостей рішення державних і місцевих завдань на тих чи інших територіях, а також на основі врахування думки місцевих колективів, складових першооснову муніципальної влади. Конституційний Суд Російської Федерації підтвердив допустимість такого рішення і вказав в цілому ряді своїх актів, що визначення рівня, на якому створюються муніципальні освіти, може бути різним і залежить від особливостей тих чи інших суб'єктів Російської Федерації. Як зазначив Конституційний Суд, це має сприяти наближенню органів місцевого самоврядування до населення та вирішення на належному територіальному рівні всього комплексу питань місцевого значення, які підлягають передачі у відання місцевого самоврядування, і разом з тим не перешкоджатиме вирішенню питань, які виходять за місцеві рамки і по своєму суті належать до повноважень органів державної власті96.

 На основі Конституції Російської Федерації і зазначеного федерального закону в російських регіонах були збудовані схеми територіальної організації місцевого самоврядування, відповідні специфіці цих регіонів і дозволяють оптимально вирішувати соціально-економічні завдання, відповідні компетенції муніципальної влади. Схеми ці, природно, вийшли різними, оскільки дуже сильно різняться географічні, кліматичні, демографічні, економічні та інші умови в різних регіонах Російської Федерації. Причому для знаходження оптимальних схем знадобився не один рік, треба було постійно співвідносити нормативні моделі з реальними потребами. На ці схеми була орієнтована існуюча на місцях соціальна інфраструктура, виходячи з цих схем вирішувалася найважливіше завдання кадрового забезпечення органів місцевого самоврядування, будувалися бюджетні та інші відносини між різними рівнями публічної влади. 

 Різноманіття моделей територіальної організації місцевого самоврядування в Російській Федерації стало реальним втіленням консти- туціонних принципів здійснення місцевого самоврядування в поселеннях і на інших територіях з урахуванням історичних та інших місцевих традицій і самостійності населення у виборі організаційно-правових форм місцевого самоврядування. Нова редакція Федерального закону «Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації» вимагає відмовитися від цього різноманіття, від вже перевірених практикою схем на користь уніфікованої дворівневої моделі. У деяких регіонах Росії місцевому самоврядуванню доведеться підлаштовуватися під модель, оптимальність якої, повторимо, неочевидна. 

 Звичайно, були і так звані неблагополучні регіони, де становлення системи місцевого самоврядування невиправдано затягнулося, де потрібні були втручання федерального законодавця і активні дії судової влади для того, щоб призначити вибори до органів місцевого самоврядування. Однак на момент прийняття нової редакції Федерального закону «Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації» ці проблеми в основному вже залишилися в минулому. Навіть у тих суб'єктах Російської Федерації, де становлення системи місцевого самоврядування в силу об'єктивних причин, регіональної специфіки йде непросто, вже намітився позитивний процес наповнення реальним змістом права громадян на здійснення місцевого самоврядування. 

 Крім того, якщо подивитися статистику, співвіднести число випадків, коли визначення територій здійснення місцевого самоврядування забезпечувалося за допомогою прийняття судових рішень, і число випадків, коли встановлення територій муніципальних утворень йшло «мирним шляхом» - через нормотворчу діяльність суб'єктів Російської Федерації, то в цілому виходить досить благополучна картина. Другий варіант превалював при визначенні існуючої територіальної організації місцевого самоврядування в російських регіонах, що стосується першого, то в процентному співвідношенні він становив рідкісний виняток. І це при тому, що правом судового оскарження рішень, що визначають територіальну організацію місцевого самоврядування, володів кожен житель відповідних територій. 

 У багатьох суб'єктах Російської Федерації був організований врахування думки населення при виборі або зміні моделі територіальної організації місцевого самоврядування. Не слід думати, що громадяни не розуміли тієї простої істини, що схема здійснення місцевої публічної влади обов'язково повинна відповідати наявним можливостям вести місцеве господарство, забезпечувати співмірні доходи і видатки місцевого бюджету, формувати достатню для вирішення соціальних завдань муніципальну власність. 

 Як приклад можна розглянути вельми типовий для російської провінції випадок: в райцентрі проживає 60-80% жителів усього району і збирається 90-100% доходів районного бюджету. Сумнівно, що жителі села в складі цього району вітатимуть ідею створення на базі їхнього населеного пункту або навіть групи подібних населених пунктів самостійного муніципального освіти зі своїм бюджетом і муніципальною власністю. Ця власність буде лише на папері, насправді їй нема звідки взятися, як і доходам бюджету. Жителів села швидше влаштує здійснення місцевого самоврядування у складі загальнорайонних муніципального освіти, де буде можливість забезпечити бюджетне вирівнювання і єдині соціальні нормативи. А внутрідеревенскіе питання цілком міг би вирішувати староста, призначуваний районною владою за погодженням з сільським сходом або органом територіального громадського самоврядування. Навіщо ж у цьому випадку нав'язувати людям нежиттєвий схему «двоповерхового» місцевого самоврядування? Адже ілюзорність такого «самоврядування» очевидна. 

 На жаль, неопрацьованість пропозицій про введення єдиної для всієї Росії схеми територіальної організації місцевого самоврядування та порядку впровадження цієї схеми - не єдиний недолік нової редакції Федерального закону «Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації». І з правової, і з сутнісної сторони сумнівний сам концептуальний підхід, що передбачає можливість всеосяжного врегулювання федеральним законом порядку організації та здійснення місцевого самоврядування. Згідно з Конституцією Російської Федерації місцеве самоврядування в межах своїх повноважень самостійно, воно здійснюється з урахуванням сформованих в тій чи іншій місцевості історичних умов і місцевих традицій. Загальні принципи організації місцевого самоврядування повинні встановлюватися федеральними законами та прийнятими відповідно до них законами суб'єктів Російської Федерації. Як зазначив Конституційний Суд Російської Федерації, питання місцевого самоврядування належать саме до спільного ведення Російської Федерації і її суб'єктів, тому їх рішення не може перебувати ні у виключній компетенції Російської Федерації, ні у виключній компетенції її суб'ектов97. 

 Ще на стадії обговорення концепції нової редакції Федерального закону «Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації» представники регіонів і муніципальних утворень, висловлюючи вагомі й конкретні аргументи, попереджали, що спроба «при- чесати »місцеве самоврядування по всій Росії« під одну гребінку »може призвести до тотальної неефективності цього найважливішого соціального інституту. Деякі пропозиції були враховані при доопрацюванні законопроекту, зокрема, більш «м'якими» стали «перехідні» положення, що встановлюють терміни і порядок переходу на нову модель територіальної організації місцевого самоврядування. Проте в ході реалізації положень нового федерального закону ще не раз може знадобитися корекція обраних нормативних рішень. Головним імперативом при цьому має бути забезпечення інтересів жителів муніципальних утворень, а не поспішне втілення в життя абстрактних теоретичних схем. 

 Інформація, релевантна "6.3. Проблеми реформування територіальної організації місцевого самоврядування "

1. Глава восьма. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ РОСІЙСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ
     проблема. Фактори, що визначають особливості російської державності. І наступний, другий теоретичний висновок, таке положення теорії російської державності, яке треба зробити, зводиться до того, що особливості розвитку державності Росії залежать не стільки від соціально-економічних, класових факторів, скільки в основному від вирішення ряду найважливіших «вічних» питань,
   
2. Характеристика і співвідношення понять «держава», «державний апарат» і «державна служба»
     проблемний комплекс або сфера управління, віднесена до відання Російської Федерації, суб'єкта РФ або і їх спільному ведення. Предмет ведення так само, як і державні функції, це вихідна база для встановлення повноважень, їх розподілу і перерозподілу в процесі вдосконалення державного апарату, тобто системи державних органів. Критерій, прийнятий за основу при
   
3. 1. Поняття і види підсудності
     проблематики є дослідження, проведене О.А. Осиповим в 70-і рр.. минулого сторіччя. Розмежовуючи поняття компетенції, підвідомчості і підсудності, Ю.К. Осипов визначав компетенцію як коло встановлених законом владних повноважень органів держави, посадових осіб, громадських організацій, які в той же час є і їх обов'язками. Підвідомчість розумілася вченим
   
4. 3.2. Перебудова і альтернативні вибори
     проблеми, що постають на шляху соціалістичного творення. Але він свідчить і про те, що лише соціалізму під силу вирішення найскладніших питань суспільного буття ». Подальший хід думок Ю.В. Андропова не залишає сумнівів у тому, що він бачить майбутнє соціалізму насамперед у посиленні ролі держави в економіці. Що ж до вдосконалення політичних відносин, то їх суть він
   
5. 4.1. Конституція Росії про розвиток народовладдя, демократичної державності і цивільних ініціатив
     проблеми набагато глибше. Через десять років після проголошення нових демократичних форм і принципів організації державного і суспільного життя країна не тільки не просунулася у справі будівництва громадянського суспільства і демократичної правової держави, але, навпаки, рух у цьому напрямку явно застопорилося. Російська держава і суспільство знову не розуміють один одного.
   
6. 6.1. Від демократичного централізму до місцевого самоврядування
     проблеми і протиріччя політико-правових реформ двох останніх десятиліть. Ідеї самоврядування, залучення широких верств населення до вирішення місцевих завдань включалися в офіційну ідеологічну доктрину держави ще в радянський період. Однак реально в основу організації місцевої влади до кінця 1980-х років було покладено принцип єдності системи Рад як органів державної
   
7. 6.2. Розвиток законодавчої бази місцевого самоврядування: завдання і протиріччя
     проблема розмежування предметів правового регулювання законів суб'єктів Російської Федерації і нормативних актів муніципальних утворень у питаннях відкликання населенням виборних посадових осіб місцевого самоврядування: законодавець не повинен заважати муніципальних утворень самостійно визначати у своїх статутах, за яких підстав і в якому порядку населення зможе відкликати посадових
   
8. 8.5. Інститути безпосередньої демократії в зарубіжних країнах
     проблем з достовірним визначенням волі виборців у штаті Флорида) республіканська партія отримала незначну більшість у колегії вибірників (271 проти 267), що забезпечило обрання на пост президента Дж. Буша-молодшого. При цьому кандидат від демократичної партії А. Гор отримав майже на 340 тис. голосів рядових виборців більше, ніж Дж. Буш-молодший. У повному складі колегія
   
9. ВЗАЄМОДІЯ В ВІДКРИТОЇ ШКОЛІ
     проблемах. Відносини зі ЗМІ в основному формують регіональні і частково муніципальні органи управління освітою. Істотну роль у забезпеченні батьків значущою для них інформацією відіграють національні та регіональні джерела інформації. Важливе місце в системі соціальних зв'язків займають відносини з вищою школою. Позиція вищих навчальних закладів чинить величезний вплив на
   
10. 6.Крестьянскій або пролетарський соціалізм? (Ідеї, організації, діячі)
      проблем, завжди хвилювали і вчених, і всіх, що мають відношення до історії Росії, - це проблема політичного терору. Ніколи погляди на терор не були однаковими. У радянський час, починаючи з В.І. Леніна, революціонери-народники вельми шанувалися. При І.В. Сталіні терористична діяльність народників засуджувалася. Великий вождь не хотів, щоб терор був в арсеналі засобів так званих