Законність є обов'язковою для всього державного механізму, громадянського суспільства (державних органів і організацій, державних службовців, громадських і релігійних об'єднань, інформаційних джерел тощо), а також для всіх громадян. Законність - це перш за все наявність реально діючих правових норм належної якості, їх послідовне і неухильне виконання всіма суб'єктами права. Як специфічні регулятори суспільних відносин закони та інші правові приписи повинні відповідати досягнутому в державі рівню економіки, культури, особистої свободи, морально-етичним нормам. Законодавство має бути засобом легалізації права державою з метою забезпечення інтересів суспільства, громадян, підтримування режиму демократії, оскільки вона є основою життєздатності, розумного функціонування держави та суспільства на підставі закону. Тільки закон може обмежувати свободу окремої особи в інтересах інших, ніж в першу чергу підкреслюється верховенство закону перед іншими правовими приписами в правовій державі.
У юридичній літературі законність розглядається з різних позицій: як принцип державної діяльності, як метод державного керівництва суспільством, як різким взаємин населення і державних органів. Найбільш важливою стороною законності є та, що розкриває її як режим взаємодії громадян і громадських об'єднань з суб'єктами влади. Режим законності забезпечує можливість реалізації прав і законних інтересів особистості, її всебічного розвитку, формування та розвитку громадянського суспільства. За наявністю законності суспільне життя, всі види державної діяльності підпорядковані неухильного дії права, за допомогою якого досягаються узгодженість дій, організованість і порядок у загальнодержавному масштабі.
Режим законності повинен пронизувати діяльність усіх державних і недержавних органів та організацій, всіх громадян, але особливу роль він грає в сфері виконавчої діяльності, де має свої специфічні прояви.
По-перше, серед суб'єктів влади органи державного управління, адміністрація державних підприємств, організацій та установ складають найбільш численну групу, а тому з ними найчастіше вступають у відносини громадяни та їхні організації. Перед апаратом державного управління стоїть завдання забезпечення виконання юридичних норм великою кількістю суб'єктів права.
По-друге, суб'єкти виконавчої влади видають багато правових приписів, які повинні відповідати чинному законодавству, а також застосовують закони та інші законодавчі акти.
По-третє, суб'єкти державного управління використовують заходи адміністративного примусу, здійснюють юрисдикційну діяльність.
По-четверте, вони наділені значними владними повноваженнями (які можуть розширюватися в надзвичайних умовах). У їхньому віданні перебувають армія, органи внутрішніх справ, виправно-трудові заклади тощо
Важливим для підтримки законності є те, щоб органи виконавчої влади виконували не тільки закони, а й ті приписи, які вони видають самостійно. Вони також повинні обов'язково виконувати видані відповідно до закону акти вищих органів управління, судових органів, місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. За таких умов буде підтримуватися необхідна дисципліна в державному управлінні, яка має функціональне значення. Це дисципліна фінансова, ціноутворення, штатна, трудова, виконавча, технологічна і т.п.
Таким чином, створення стійкого правового режиму вимагає:
1) наявності розвинутого законодавства та системи правових норм, яка на ньому базується;
2) гарантій, які забезпечували б надійне і послідовне виконання юридичних розпоряджень усіма учасниками управлінських відносин;
3) механізму примусу, чітко чинного в межах законності.
Організація і функціонування апарату державного управління повинні регулюватися, в першу чергу, законами як актами вищої юридичної сили, що закріплюють принципи, основні напрями, форми і методи управлінської діяльності, встановлюють правовий статус громадян, їхні відносини з виконавчими структурами. Поряд з цим розвинена правова основа виконавчої діяльності повинна відповідати та іншими критеріями: відповідність юридичних норм праву, повнота і диференціювання системи норм, їх стабільність, висока юридична техніка, доступність нормативного матеріалу.
|
- Види і стадії адміністративного права
поняття предупр., Ст. 284 Так процедура оформлення попередження, що виноситься на місці вчинення порушення правил дорожнього руху регламентовано інструкцією з організації в ОВС провадження у справах про адмініст-ративних правопорушення правил дорожнього руху та інших норм, що діють у сфері безпеки дорожнього руху. Згідно дан-ної інструкції порушнику вручається
- 4.Питання вивчення народних рухів
поняттю класова боротьба. Ряд авторів повністю виключає з цього середовища соціальні конфлікти відбувалися в Київській Русі і в цілому в домонгольський період російської історії. Характеризуючи народні рухи Стародавньої Русі І. Я. Фроянов відзначає складність їх характеру, вони часто не піддаються однозначній трактуванні. Нерідко в одних і тих же подіях були присутні елементи соціальних, політичних і
- 1. Адміністративно-правова норма
законності і державної дисципліни в суспільних відносинах, що виникають у процесі державно-управлінської діяльності. 5. Адміністративні відносини є хорошим засобом за-щити від зазіхань на адміністративно-правові норми. 6. За допомогою адміністративно-правових норм забезпечується урегульованість фінансових, земельних та інших відносин. 8. Адміністративно-правова
- 6.Крестьянскій або пролетарський соціалізм? (Ідеї, організації, діячі)
поняттям рівності на со-рок років після правління якобінців ». Так, не відмовиш цим видатним діячам народництва в майстерності передбачення! Не раз і нерідко саркастично критикував марксизм і Н.К. Михайлівський, виступаючи проти прямолінійного марксистського детермінізму економіки в зміні формацій, проти перебільшення ролі класової боротьби як двигуна історії, проти ставлення до селян, як до
- Поняття арбітражного процесу, арбітражна процесуальна форма
поняття арбітражного процесу. Арбітражний процес є встановлена нормами арбітражного процесуального права форма діяльності арбітражних судів, спрямована на захист оспорюваного чи порушеного права організацій та громадян-підприємців, а в деяких випадках - і інших осіб. Цілком можливо також охарактеризувати арбітражний процес як визначається нормами арбітражного процесуального
- 2. ПОНЯТТЯ ПІДВІДОМЧОСТІ, ЇЇ ВИДИ
поняття економічної діяльності, ні поняття економічного спору нормативно не визначені. Це й дає підстави для обмежувального тлумачення меж компетенції арбітражних судів. Поняття економічної діяльності широко використовується в Конституції РФ (ст. 8, 34) і пов'язується з певною сферою суспільних відносин. Конституційне значення набуває і категорія економічного
- 1. Поняття арбітражного процесу, арбітражна процесуальна форма, завдання судочинства в арбітражних судах, джерела арбітражного процесуального права
поняття арбітражного процесу. Арбітражний процес є встановлена нормами арбітражного процесуального права форма діяльності арбітраж-них судів, спрямована на захист оспорюваного чи порушеного права організацій та громадян-підприємців, а в деяких випадках - і інших осіб. Цілком можливо також охарактеризувати арбітражний процес як визначається нормами арбітражного процесуального
- 1. Понітіе та класифікації принципів арбітражного процесуального права
поняття, системи та змісту окремих принципів цивільного процесуального права був зроблений професором В.М. Семеновим в його численних роботах з цієї тематики. Значна частина обгрунтованих В.М.Семеновим положень цілком застосовна до розуміння сучасної системи принципів арбітражного процесуального права. Складно дати якесь однозначне і вичерпне визначення принципів
- 2. Поняття підвідомчості, її види
законом до компетенції певного органу держави або громадськості 2. Підвідомчість - розмежування компетенції між різними органами 3. Компетенція - сукупність встановлених нормативними правовими актами прав і обов'язків (повноважень) організацій, органів, посадових осіб 4. Повноваження як складова частина компетенції являє собою право (і одночасно обов'язок)
- 4. Поняття підсудності, її види
законодавство розмежовує предметну компетенцію Вищого Арбітражного Суду РФ і арбітражних судів суб'єктів Російської Федерації. Загальний принцип розмежування родової підсудності, закріплений у ч. 1 ст. 34 АПК РФ, можна визначити наступним чином: справи, підвідомчі арбітражним судам, підсудні арбітражним судам суб'єктів Російської Федерації, за винятком справ, підсудних
|