|
« Попередня
|
|
Наступна » |
|
|
|
§ 1. Поняття і значення позовної давності
|
Визначення позовної давності. Позовна давність - це встановлений законом строк для судового захисту порушеного права. Захист цивільних прав в адміністративному порядку здійснюється лише у випадках, передбачених законом. Важливо відзначити, що рішення, прийняте в адміністративному порядку, може бути оскаржене до суду.
Інститут позовної давності у цивільному праві має мета дисциплінувати учасників обороту, стимулювати їх до здійснення належних їм прав і виконання обов'язків. Відомо, що невизначеність у цивільно-правових відносинах в цілому суперечить їх сутності.
Необхідність інституту позовної давності обумовлена і тим важливою обставиною, що розгляд цивільних спорів завжди пов'язане з встановленням об'єктивної істини у справі. Закінчення ж невизначено довгого часу ускладнює, а іноді навіть виключає можливість здобуття істини, так як докази можуть бути втрачені або їх достовірність стане вельми сумнівною.
Закінчення строків позовної давності тягне за собою, за загальним правилом, відмова зацікавленій особі в застосуванні примусових заходів до порушника (відмова в задоволенні позову).
Імперативний характер норм, що передбачають строки позовної давності, виражається в тому, що всякого роду угоди сторін у договорі, так чи інакше змінюють строки давності або порядок їх обчислення, є недійсними (ст. 198 ЦК). Це ж відноситься і до підстав зупинення та перерви перебігу позовної давності, які встановлені нормами Цивільного кодексу та іншими законами. Застосування цих норм обов'язково для судових органів.
Перш ніж остаточно зробити висновок про те, пропущений чи ні термін давності, судові органи зобов'язані з достовірністю встановити:
а) чи застосовується до спірних правовідносин позовна давність;
б) який саме термін давності застосуємо до даних правовідносин (загальний чи спеціальний), в) коли почалося перебіг строку давності. Закон передбачив імперативне правило, за яким вимога про захист порушеного права приймається судом незалежно від закінчення строку позовної давності (п. 1 ст. 199 ЦК). Друге положення, що випливає з ст. 199 ГК, полягає в тому, що відповідний орган, прийнявши позовні матеріали до свого провадження, зобов'язаний розглянути спір по суті та постановити рішення, для чого він повинен встановити наявність матеріального права (про захист якого просить зацікавлена особа), приналежність його цій особі (позивачу) і факт порушення цього права. Якщо хоча б по одному з цих питань буде дано негативну відповідь (наприклад, встановлено, що спірне право належить іншій особі), то рішення про відмову в позові виноситься саме з цих підстав, а не з причини пропуску строку давності.
Тільки при відсутності інших причин суд постановляє рішення, яким відмовляє в позові за пропуском строку давності.
Разом з тим п. 2 ст. 199 ЦК встановлює правило, за яким позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі. Отже, якщо боржник в якості запобіжного захисту посилається на пропуск позивачем строку позовної давності, то судовий орган зобов'язаний розглянути всі питання, пов'язані із застосуванням цих термінів. Важливо пам'ятати, що зазначеним правом боржник може скористатися до того, як винесено рішення. У постанові Вищого Арбітражного Суду РФ від 22 грудня 1992 р. роз'яснив, що в якості подібної заяви можуть розглядатися відмова відповідача задовольнити вимоги позивача за мотивами пропуску строку позовної давності, заявлений у відгуку на позовну заяву, направленому до арбітражного суду, або відповідну заяву, зроблену стороною в засіданні арбітражного суду до прийняття ним рішення. Звідси випливає, що судовий орган не може за своєю ініціативою застосовувати норми права про позовної давності, тобто вимоги позивача повинні бути задоволені. Судді, які розглядають конкретну справу, не повинні пропонувати відповідачу скористатися правом посилатися на позовну давність. Відповідач не вправі оскаржувати рішення суду, посилаючись на те, що він допустив помилку, що не заявивши про пропуск строку давності.
|
| « Попередня |
|
Наступна » |
|
= Перейти до змісту підручника = |
|
|
Інформація, релевантна " § 1. Поняття і значення позовної давності " |
- 51. Поняття і значення позовної давності.
Значення має початковий момент. У законодавстві закріплено, що перебіг строку позовної давності починається з моменту виникнення права на позов, тобто з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Таким чином, можна говорити про те, що початковий момент позовної давності носить об'єктивно-суб'єктивний характер. Об'єктивний, так як пов'язаний з порушенням конкретного
- 1. Поняття позову у арбітражному процесі, його елементи і види
поняття позову традиційно є одним з найбільш спірних питань в процесуальній науці 1. Найбільш загальне визначення позову, вбирає в себе різні підходи, полягає в тому, що під позовом розуміється вимога позивача до відповідача про захист його права або законного інтересу, звернене через арбітражний суд першої інстанції. Позов виступає як процесуального середовищ-ства захисту інтересів
- 40. Умови дійсності угод. Поняття недійсною угоди.
Значенні цих дій вирішується за правилами, що регламентує порядок укладання угод, а не за нормами, визначальним їх дійсність. Ст. 59 ч. 1 ЦК України встановлює, що угода, визнана недійсною, вважається такою з моменту її вчинення. Застосування даного правила допустимо лише в разі вчинення щодо недійсних (оспорімих) угод, наприклад, угод,
- 56. Призупинення, перерву і відновлення строків позовної давності.
Поняттям охоплюються як стихійні лиха, так і різного роду суспільні явища (маніфестацій, страйки і т. д.); - мораторій - відстрочка виконання зобов'язання. Мораторій на відміну від непереборної сили створює не фактичні, а юридичні перешкоди для пред'явлення позову. Мораторій оголошується урядом України в відношенні або окремого виду зобов'язань, або за всіма
- 95. Поняття, зміст спільної сумісної власності. Право спільної сумісної власності подружжя.
Значення, на чиє ім'я оформлено документи, що підтверджують майнові права (на будинок, автомашину і пр). . Для виникнення права спільної сумісної власності на певне майно необхідно наявність двох умов. По-перше, майно має бути придбане в період перебування в зареєстрованому шлюбі. По-друге, це має бути результатом їхньої праці. Якщо якась з цих умов
- 107. Припинення зобов'язань.
Поняття договору і суперечить його визначенням як двосторонньої угоди. Але слід мати на увазі, що припинення зобов'язання тягне не всяке, а лише належне його виконанням (ст. 216 ЦК) Оскільки найчастіше йдеться про вимоги до виконання договірних зобов'язань, поняття належного виконання буде розглянуто в наступному розділі. Зарахування зустрічних вимог. Зобов'язання прекрашается
- ГЛАВА 4 ПИТАННЯ ПРО СТРУКТУРУ суб'єктивних цивільних прав У СВІТЛІ ТЕОРІЇ регулятивні та охоронні суб'єктивних прав
поняття захисту передбачає певну 1 позитивну діяльність 22. Така форма належного Ц поведінки, як поп facere, характерна для абсолютних правовідносин і неприйнятна для охоронних правовідносин, елементом яких виступає домагання. Очевидно, що в більшості випадків уповноважених не в змозі захистити порушене регулятивне право або охоронюваний законом інтерес своїми
- § 3. Принципи цивільного права
позовної давності: три роки для відносин з участю громадян, і рік для відносин між організаціями, то в нині чинному законодавстві закріплений єдиний для всіх суб'єктів цивільного права трирічний строк позовної давності. У підгалузі "право власності та інші речові права" цей принцип втілений в правилі про те, що права всіх власників захищаються так само (п. 4 ст.
- § 4. Система цивільного права
значення системи цивільного права. Норми цивільного права, що регулюють на основі юридичної рівності сторін майново-вартісні та особисті немайнові відносини, розташовані не хаотично, а перебувають у певній системі. Система цивільного права складається об'єктивно і покоїться на специфічних особливостях суспільних відносин , що входять у предмет цивільного права. При
- § 3. Застосування цивільного законодавства
поняттям "особи" охоплюються всі суб'єкти цивільного права. Тому ст. 1080 ЦК застосовується не тільки до юридичних осіб, але і до будь-яким іншим суб'єктам цивільного права. Систематичне тлумачення характеризується тим, що зміст норми цивільного права визначається шляхом з'ясування місця даної норми в системі цивільного законодавства і її співвідношення із суміжними нормами права. Так, з
|