Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Корпоративное право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу ( контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоГосподарське право України → 
« Попередня Наступна »
Лещенко О.А.. Лекції по господарському законодавству України. ОНЮА, 2009, 2009 - перейти до змісту підручника

1. Правове регулювання змагальності і попередження монополістичних зловживань.



Правове регулювання конкуренції і монополістичної діяльності - це обмеження монополістичної діяльності, яке передбачає безпосереднє державне регулювання ринків і діяльності монопольних утворень, яке здійснюється шляхом централізованого встановлення кількісних і якісних показників.
Відповідно до статті 10 ГК України однією з основних напрямів економічної політики держави виступає антимонопольно-конкурентна політика, яка спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб'єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки.
Відповідно до статті 25 ГК України держава підтримує конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку.
Правові основи захисту економічної конкуренції та обмеження монополізму в господарській діяльності закріплені в Конституції України, відповідно до якої не допускається зловживання монополістичним положенням на ринку, неправомірне обмеження конкуренції і несумлінна конкуренція (ст. 42), а також ГК України, Законами України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001р., який регулює відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно - господарського управління і контролю, суб'єктів господарювання з іншими суб'єктами господарювання, а також зі споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв'язку з економічною конкуренцією, «Про антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 р., «Про природні монополії» від 20 квітня 2000 р. та інші.
Відповідно до ч. 1 статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» економічна конкуренція - це змагання між суб'єктами господарювання з метою одержання переваги над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі мають можливість вибирати між декількома продавцями або покупцями, а окремий суб'єкт не може визначити умови обороту товарів на ринку.
Суб'єктами антимонопольної політики в Україні виступають державні органи, які забезпечують процес демонополізації економічного розвитку конкуренції. До них належить:
Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, які відносяться до органів загальної компетенції та забезпечують розробку відповідних державних програм;
Антимонопольний комітет України і його місцеві органи, які відносяться до органів зі спеціальною компетенцією та здійснюють контроль за виконанням антимонопольного законодавства України;
Фонд державного майна України, який при проведенні приватизації керується антимонопольним законодавством України;
центральні і місцеві органи державної виконавчої влади, які здійснюють заходи щодо демонополізації економіки на місцях.
Демонополізація економіки - це здійснюваний державою комплекс заходів, в тому числі примусових, спрямованих на зниження рівня монополізації ринків.
Метою демонополізації є створення і посилення конкуренції на ринках.
Способи демонополізації:
1) децентралізація управління;
2) зниження або зняття бар'єрів, які обмежують доступ господарюючих суб'єктів на існуючі ринки;
3) стимулювання доступу на монополізовані ринки нових господарюючих суб'єктів;
4) розділ державних монопольних утворень;
5) ліквідація державних організаційних структур монопольного типу.
Об'єкти антимонопольної політики:
1) монополізований ринок або його окремі елементи у визначених територіальних кордонах;
2) господарюючий суб'єкт - монополіст;
3) державні структури монопольного типу;
4) центральні органи державної виконавчої влади, рішення або дії яких негативно впливають або можуть негативно вплинути на конкуренцію.
Мета антимонопольної політики:
1) захист інтересів споживачів і підприємництва від негативних наслідків монопольної діяльності;
2) декларування зміни ціни;
3) встановлення показників якості продукції;
4) встановлення державних заявок і контрактів;
5) регулювання обсягу ринку виробництва.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "1. Правове регулювання змагальності і попередження монополістичних зловживань."
  1. 91. Міжнародне право в період збройних конфліктів - галузь міжнародного права
    правового регулювання і, відповідно, системи. Не вироблена і єдина термінологія стосовно її найменування, але найбільш поширеними в науковій літературі є такі найменування, як «право війни», «міжнародне воєнне право», «закони і звичаї війни», «право збройних конфліктів» і «міжнародне гуманітарне право». Серед учених, які віддають перевагу «праву війни», Ф.Ф. Мартене, котрий дійшов висновку, що:
  2. Тема 10. Адміністративна відповідальність
    правовий Інститут адміністративного \ права. Тенденції становлення та розвитку адміністративно-деліктного права " як підгалузі адміністративного права. Поняття і ознаки адміністративної відповідальності. Підстави адміністративної відповідальності. Поняття, ознаки і склад адміністративного проступку. Розмежування адміністративного проступку та злочину. Особливості адміністративної
  3. Тема 19. Адміністративно-правове забезпечення управління внутрішніми справами
    регулювання питання про застосування, придбання, зберігання спеціальних засобів та вог- 72 непальної зброї. При вивченні даного питання слід звернутися до таких нормативних актів, як: - розпорядження Президента "Про запобіжні заходи щодо корис тування мисливською і службово-штатною зброєю та газовими пістолетами і револьверами", - постанови КМУ: "Про затвердження Правил застосування спеці альних
  4. Тема 23. Адміністративно-правове забезпечення антимонопольної діяльності та недопущення недобросовісної конкуренцією
    правовий статус яких визначається Положенням про територіальне відділення Комітету, затверджене АКУ. Підстави адміністративної відповідальності за порушення антимонопольного законодавства передбачені в ст. ст. КпАП України: 164/ 3 "Недобросовісна конкуренція", 166/1 "Зловживання монопольним становищем на ринку", 166/2 "Неправомірні угоди між підприємцями", 166/3 "Дискримінація підприємців
  5. 3. ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
    правової, соціальної держави Україна. Література: 1, 5,6, 7,9,10,17,20,21, 22,39, 51, 57, 72, 76,82,88,94, 97, 114таін. Тема 2. Механізм адміністративно-правового регулювання 1. Поняття механізму адміністративно-правового регулювання та його елементи. 2. Поняття і особливості адміністративно-правових норм. 3. Види і структура адміністративно-правових норм. 4. Реалізація
  6. Розділ II. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ І РЕФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
    правового врегулювання всіх аспектів взаємовідносин особи з органами виконавчої влади. Слід визначити, що вирішення цього завдання ще не займає визначального місця у системі правового регулювання управлінських відносин. Саме виправленню такого становища має сприяти запровадження в законодавстві (викладеного вище у главі 1) нового погляду на суспільне призначення адміністративного права в
  7. 1. Поняття та визначення міжнародного права.
    правових норм, тобто юридично обов'язкових приписань. Саме це відрізняє дану систему від інших способів регулювання міжнародних відносин, наприклад від міжнародної моралі й міжнародної ввічливості, з якими міжнародне право взаємодіє. Також існує взаємовплив міжнародного права й зовнішньої політики держави, під якою розуміється загальний курс його діяльності на міжнародній арені. Зовнішня політика
  8. 16. Джерела міжнародного права.
    правових норм» (С.С. Алексеев). Джерелом міжнародного права прийнято вважати форму вираження міжнародно-правової норми. Слід мати на увазі, що жодний із документів міжнародного права не містить вичерпного переліку його джерела. Деякі учені вважають, що перелік джерел сучасного міжнародного права міститься в ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН, прийнятого 26 червня 1945 року. Цей Статут, що є
  9. 35. Порядок і стадії укладання міжнародних договорів
    правових наслідків. Такі застереження робилися, наприклад, арабськими державами у відношенні Ізраїлю під час підписання та ратифікації багатосторонніх договорів. У такому випадку договір між відповідними державами не діє. Наявність дипломатичних або консульських відносин не служить необхідною умовою для участі в будь-якій із стадій укладання договору. Розірвання цих відносин не спричиняє
  10. 59. Організація Об'єднаних Націй: історія створення, правовий статус, головні органи
    правових питань (Шостий комітет). Генеральна Асамблея може також утворювати тимчасові або постійні допоміжні органи (наприклад, подібним способом створена Комісія з роззброювання, Конференція ООН з торгівлі і розвитку і Комісія ООН з міжнародного права). Генеральна Асамблея на своїх сесіях приймає постанови, рішення і рекомендації. Постановами іменуються акти, прийняті Генеральною Асамблеєю за