| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
про предмет філософії |
||
|
Так виходить, що філософ не вільний вибирати свої теми, філософія аж ніяк не завжди і не скрізь розпорядженні одними і тими ж темами. Немає жодних вічних питань, є лише питання, відчуті і поставлені з конкретного, певного буття. Так писав О. Шпенглер. Частково він правий: в будь-якому поколінні люди ставлять і прагнуть відповісти на животрепетні питання часу; але поставлені конкретно, вони не можуть не мати на увазі і питання вічні - про божественне і космічному вимірах світу, про наше місце в ньому, про сенс життя, про смерть і безсмертя, про способи нашого життєустрою, про ідолів і ідеали, про щастя і про те, навіщо Я і Ми тут і тепер, і що попереду, і що мені (нам) робити, і що таке істина, і як знайти відповідь на всі ці питання. У різних культурах, в різний час і в різних формах на ці питання отримують неоднозначні відповіді, що утворюють цілісність світової філософії і ціле людської культури. У радянський час було дуже жорстке, прагматичне визначення предмета марксистсько-ленінської філософії. Бідні студенти до іспиту змушені були вивчати його назубок. Вважаючи філософію основою світогляду, обслуговуючого потреби ідеології, а та, в свою чергу, революційну практику, Маркс почав свою діяльність словами: «Філософи різним способом лише пояснювали світ, завдання полягає в тому, щоб змінити його». Спочатку в радянській доктрині йшлося про філософію, насамперед як про служниці комуністичної ідеології, практично забезпечує одномоментні й далекі цілі державного будівництва. Передбачалося навіть скасувати сама її іменування. Пропагандисти вели мови про класову боротьбу, про соціалістичну революцію як її вищій формі, про диктатуру пролетаріату і т.д. Пізніше основним питанням марксистсько-ленінської філософії стало заклинання-доказ первинності матерії (а в ній насамперед - матеріальне виробництво) і вторинності свідомості, що не піддавалося доведенню і не могло бути доведено, проте залишалося однією з головних аксіом ортодоксального радянського марксизму, яка виводила на узбіччя уваги всю антропологічну проблематику: «У марксизмі немає ні грана моралі», «морально те, що служить справі комунізму» і т.п. Зрештою це скінчилося «Моральним кодексом будівників комунізму» - жалюгідним парафразом євангельських заповідей, але. Разом з тим філософія не могла тулитися в прокрустове ложе марксизму, адже були й інші, живі варіанти, значущі для людей на вічні часи. Так, С. Булгаков бачив основне питання філософії в осягненні сенсу життя; головне питання бачили і в самогубстві: навіщо живуть люди і чому вони длят жахливі дні свої до природного або насильницького кінця (А. Камю, Ф. Достоєвський у «Бісах», « Підлітку »та ін.) Тому навіть у ті кілька віддалені від нас роки, коли марксизм був єдиним «самим» прогресивним і «найбільш» науковим вченням і обслуговував потреби ідеології, жила думка про філософію як складному духовну освіту, не підкоряються- ся однозначному визначенню однієї тільки матерією або тілесністю (правда, остання тема нині нав'язується як вельми престижна), а «любов до мудрості» виражається і узагальнюється не тільки в теоретичній, а й в образній формі. Поет писав про художника слова: «Ти вічності заручник у часу в полоні»; те ж саме можна сказати і про філософа: відповідаючи на запити, надії і болі свого часу, він в розумі і почуттях покликаний числити вічність. Філософія як любов до мудрості в межі звернена до кінцевих питань буття, вічно актуальні питання «чому людина живе так, а не інакше», «у чому сенс життя», «чому в житті так багато страждань», «чи можна їх стримати» і «навіщо в кінці неминуча смерть - страшна і незбагненна». Інша особливість філософії полягає в тому, що, будучи формою суспільної свідомості, вона не має власного зовнішнього вираження. Вона знаходить його і в теорії, і в мистецтві. У той час як нескінченний прогрес науки, поглиблюючи знання, знімає попередні наукові результати, філософія повинна, не забуваючи про вічність, враховувати своє минуле - великі ідеї великих навчань. Тому її особливість полягає і в тому, що історія філософії безпосередньо входить в її предмет; філософія може бути викладена в більш-менш цілісної формі, а тому будь-який конкретний аналіз повинен враховувати і її минуле. Далі, велике значення для розвитку філософії і збагачення культури має особистісне начало, тяжіє до автобіографії. Фіхте вважав, що при аналізі вчення необхідно враховувати і життя його творця. Був час, коли великими умами творилися великі системи, звані їх іменами. На жаль, час видатних творців великих навчань пройшло, а й сучасне освоєння та розробка конкретних і загальних проблем не елімінують культурно-історичного і індивідуального творчого вкладу в їх результати. Ці вічні та багато інших питань філософії звернені до особистісного змісту людини, до його соціальної спільності і особистому спілкуванню, до середовища її проживання, до світу, в якому він живе, до світу як цілого, до способів і засобам його пізнання. Вони усвідомлюються різноманітними способами, несучими на собі печатку цивілізаційного, регіонального, національного, місцевого та особистого вигляду, що впливає на зміст і на форму навчань. Будь-яке з них має свої особливості в мові та вираженні, в ви-борі тих чи інших проблем, в характері їх розуміння і їх артикуляції. Тому філософія як унікальна форма духовності є наукою особливого роду: подібно світовій літературі, вона існує в національних, регіональних і особистісних формах. Як співвідносяться регіональні, локальні та особистісні відмінності з philosophia perennis, тобто з універсальним, наднаціональним надрегіональними і надлічностние духовним світом? У кінцевому рахунку філософська система наук виступає наднаціональну цілим, що не знімає різноманітного інтелектуального розвитку конкретно-історичної людської практики в прагненні вирішити і загальні для всього людства проблеми, що не сміє вести до самовдоволеним твердженнями про її вічну істинності для одного або всіх часів і народів. Різноманіття її історичних форм не повинно бути і музейної вітриною; оскільки історія філософії належить самому її предмету, вона актуальна у всьому своєму многоразлічіі, яке може і повинно бути присутнім в сьогоднішньому філософствуванні, прагнучому знайти відповіді на питання, висунуті злобою дня, а саме - глобалізацією, що відкрила для людства нову епоху - глобальна системна криза.
|
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Про предметом філософії " |
||
|
||