| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 3. Припинення права власності |
||
|
Підстави припинення права власності передбачені главою 15 ЦК (ст. 235-243). Насамперед це право припиняється з волі власника; дані підстави можна підрозділити на види: а) відчуження власником свого майна іншим особам, б) використання власником майна за прямим призначенням і у зв'язку з цим знищення його; в) добровільна відмова власника від свого майна. У першому випадку мова йде про різні угодах по відчуженню свого майна, скоєних власником (купівля-продаж з усіма її різновидами, міна, дарування, оренда з наступним викупом та ін.) У другому - про використання продуктів харчування, палива, мастильних матеріалів і т. д. (споживані речі), які призначені для певних господарських цілей. Сюди ж відноситься і забій худоби з подальшим вживанням продуктів харчування. Добровільна відмова від права власності (ст. 236) є новим для нашого законодавства, хоча практично це підстава використовувалося в майнових відносинах і раніше. Дана норма передбачає відмову від певної речі шляхом публічного оголошення про це (усна або письмова заява невизначеному колу осіб), або вчинення фактичних дій, які безперечно свідчать про його наміри (наприклад, викинуте майно). Важливо враховувати правило ч. 2 ст. 236 ГК, за яким до набуття права власності на викинуту річ вона вважається що належить колишньому власнику і він може повернути її собі. Крім того, якщо річ за своїми властивостями небезпечна і завдає шкоду кому-небудь, то колишній власник зобов'язаний його відшкодувати. Загибель або знищення речі може статися і всупереч волі власника, при випадкових обставинах, за настання яких ніхто не відповідає. Ризик втрати майна несе власник (ст. 211 ЦК). Якщо ж річ загинула з вини конкретних осіб, що власник має право на відшкодування заподіяної шкоди (ст. 1064 ЦК). Право власності припиняється і у зв'язку із зникненням речі (використання, загибель, знищення) як з волі власника, так і крім неї. Далі в нормах Кодексу передбачені підстави припинення права власності всупереч волі власника, але при збереженні самого майна як об'єкта права. Конкретні випадки вилучення майна всупереч волі власника прямо передбачені в Кодексі і не підлягають розширювальному тлумаченню. Вилучення майна у власника за загальним правилом проводиться на відплатних засадах, тобто з компенсацією її вартості. Сюди відносяться: 1) відчуження майна, яке не може належати даній особі в силу заборони, встановленого законом (ст. 238); 2) відчуження нерухомості у зв'язку з вилученням земельної ділянки (ст. 239); 3) викуп безгосподарно вмістом культурних цінностей (ст. 240 ЦК); 4) викуп домашніх тварин при неналежному поводженні з ними (ст. 241 ЦК); 5) реквізиція. Лише у двох випадках допускається безоплатне вилучення у власника майна без його волі: звернення стягнення на майно власника за його зобов'язаннями (ст. 237 ЦК) і конфіскація майна відповідно до ст. 243 ГК. Розглянемо зазначені підстави примусового вилучення. Ст. 238 ГК передбачає припинення права власності на майно, яке не може належати даній особі в силу закону. Ця норма спрямована на захист суспільних інтересів, оскільки мова може йти про речі, вилучених з цивільного обороту або обмежено оборотоздатні (ст. 129 ЦК). Особливий випадок примусового оплатного вилучення нерухомості встановлений ст. 239 ГК. У статті передбачена ситуація, коли земельна ділянка (гірничий відвід, акваторія та ін.) вилучається в суспільних інтересах (будівництво якого об'єкта, прокладки трубопроводу і т. п.). Якщо на такій ділянці знаходяться будівлі, споруди чи інше нерухоме майно, що підлягає зносу, то власник цих об'єктів має право отримати відповідну компенсацію. Закон передбачає певні гарантії щодо захисту інтересів власника. До них відноситься судовий порядок розгляду спору, при якому повинна бути доведена необхідність вилучення земельної ділянки. У вимозі про вилучення повинно бути відмовлено, якщо державний орган чи орган місцевого самоврядування не доведе, що використання земельної ділянки з метою, для яких він вилучається, неможливо без припинення права власності на дане нерухоме майно. Важливо також і те, що викуп нерухомості з публічних торгів проводиться тільки за рішенням суду, а не в адміністративному порядку. Можливий і такий варіант вирішення спору, коли замість викупу передбачається перенесення будівлі, споруди на іншу ділянку за рахунок коштів того, в чиїх інтересах проводиться вилучення, або будівництво за його рахунок аналогічного споруди. . Примусовий викуп безгосподарно вмістом культурних цінностей допускається за правилами ст. 240 ГК. Для позитивного вирішення цього питання необхідно встановити наступне: а) мова повинна йти не про будь предметах, а тільки про особливо охоронюваних державою культурних цінностей, що становлять культурну спадщину народів Російської Федерації; б) вилучення можливе лише в судовому порядку. При цьому повинен бути встановлений факт безгосподарного утримання конкретних цінностей, в результаті чого є реальна загроза їх втрати. Правило це стосується для приватних власників, а не для державних або муніципальних музеїв, інших закладів, зобов'язаних професійно грамотно зберігати довірені їм художні цінності, в) зазначені цінності вилучаються на відплатних засадах шляхом викупу на підставі договору або компенсації з виручених коштів від продажу з торгів. Вперше в нашому законодавстві передбачена можливість примусового викупу у власника належних йому домашніх тварин. За змістом ст. 241 ГК йдеться про випадки грубого, зухвало аморального, жорстокого ставлення до домашніх тварин з боку власника і членів його сім'ї. Такий викуп можливий на підставі судового рішення; розмір викупу в разі спору також визначається судом. Передбачені ст. 242 ГК випадки реквізиції, тобто примусового вилучення у власника його майна в нагальних суспільних інтересах, але з обов'язковою компенсацією, є вже відомим підставою припинення права приватної власності громадян і юридичних осіб. Важливо відзначити, що в законі реквізиція допускається за обставин, що мають надзвичайний характер. Крім того, реквізиція можлива за рішенням державних органів, а не в судовому порядку. Однак в якості нових додаткових гарантій захисту інтересів власника передбачена можливість судового оскарження розміру компенсації (п. 2 ст. 242 ЦК). Крім того, власнику дано право витребувати по суду збереглося майно після припинення обставин, що стали підставою для його реквізиції. При цьому можливі розрахунки між колишнім і новим власниками повинні проводитися за взаємною згодою, а в разі спору - судом. Друга підстава примусового безоплатного вилучення майна - конфіскація (ст. 243 ЦК). Вона являє собою санкцію (форму відповідальності), застосовувану до власника за скоєне ним правопорушення (кримінальний злочин, адміністративне правопорушення). Прикладом застосування конфіскації в цивільному порядку може служити норма ст. 169 ЦК, яка передбачає можливість безоплатного вилучення майна в дохід держави у вигляді санкції за умисне вчинення правочину з метою, суперечною основам правопорядку і моральності. За загальним правилом, конфіскація здійснюється лише в судовому порядку. Адміністративний порядок може бути передбачений законом (наприклад, вилучення предметів контрабанди митними органами, незаконних знарядь полювання і лову риби - органами охорони природи та ін.) Однак і в подібних випадках можливе оскарження в суд згідно з правилом п. 2 ст. 243 ГК, так як конфіскація означає порушення права власності, яке гарантується саме цивільним законом. Особливий випадок припинення права власності являє собою приватизація державного та муніципального майна (абз. 2 п. 2 ст. 235 ЦК). Вона поширюється тільки на майно, що перебуває у державній та муніципальній власності, і не застосовується до приватної власності. Крім того, приватизація завжди є підставою виникнення права приватної власності громадян і юридичних осіб, тому вона розглянута в попередньому параграфі. Законом збережений і такий порядок звернення у державну власність майна, що перебуває у громадян і юридичних осіб, як націоналізація. Згідно ст. 235 (абз. 3 п. 2) ГК націоналізація в даний час можлива на підставі закону з відшкодуванням вартості цього майна та інших збитків. Спори про відшкодування збитків вирішуються в судовому порядку (ст. 306 ЦК). Необхідність націоналізації повинна бути визначена конкретним законом (а не підзаконними актами), в якому окрім обгрунтування примусового вилучення майна повинні бути передбачені порядок і строки виплати його вартості. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " § 3. Припинення права власності " |
||
|
||