Головна
ГоловнаІсторіяВсесвітня історія (підручники) → 
« Попередня Наступна »
Л. А. Колоцей, М. Я. Колоцей, М.В.Мартен, І. Д. Бєльська. Всесвітня історія новітнього часу: Учеб. пособіе.В 2 ч. Ч. 1 - 1917 - 1945 роки Л. А. Колоцей, М. Я. Колоцей, М.В.Мартен, І. Д. Бєльська / Відп. ред. Л. А. Колоцей. - Гродно: ГрГУ, 2002. - 226 с., 2002 - перейти до змісту підручника

§ 2. Перетворення в промисловості


До середини двадцятих років відновлення народного господарства завершилося, економіка наближалася до показників 1913 р. На порядок денний ставилося завдання не стільки переоснащення діючих заводів, шахт, нафтопромислів, скільки будівництво нових підприємств. Країна як і раніше залишалася аграрної, основна маса працюючих були зайняті ручною працею, в місті зростало безробіття, село виявилася перенаселеній. Тому виникло питання про подальші шляхи розвитку економіки країни. ВКП (б) на ХIV конференції (квітень 1925 р.), а потім на Х ^ з'їзді (грудень 1925 р.) поставила завдання переходу до соціалістичної реконструкції народного господарства.
Для цього необхідно було підтвердити і зміцнити ленінський курс на перемогу соціалізму в країні, довести до свідомості трудящих думка про те, що країна має всі необ-
димое для успішного побудови соціалістичного суспільства, що соціалістична індустріалізація історично необхідна, бо може забезпечити створення матеріально-технічної бази соціалізму. До того ж, до середини 20-х років змінилося становище на світовій арені. На Заході намітився спад революційного руху, сталася тимчасова часткова стабілізація капіталізму. Радянській країні доводилося здійснювати соціалістичне будівництво, перебуваючи у ворожому капіталістичному оточенні. До середини 20-х років ускладнилася соціально-економічна обстановка в країні. Необхідно було вирішити питання «хто-кого» на користь соціалізму. Доцільно згадати слова Леніна про те, що єдиною матеріальною основою соціалізму може бути велика машинна промисловість, здатна реорганізувати і землеробство. Він зазначав, що з успішним завершенням відновлення народного господарства створилася практична можливість приступити до здійснення індустріалізації країни.
Розглядаючи питання про соціалістичної індустріалізації, слід мати на увазі, що Ленін під індустріалізацією розумів створення потужної, великої, в першу чергу, важкої промисловості, здатної забезпечити реконструкцію всього народного господарства на базі передової техніки і електрифікації.
Соціалістична індустріалізація покликана була вирішувати техніко-економічні, соціальні, ідеологічні завдання і в міжнародному аспекті забезпечити техніко-економічну незалежність і зміцнення обороноздатності країни.
Труднощі індустріалізації складалися в техніко-економічної відсталості, в переважанні в економіці країни дрібнотоварного господарства на базі застарілої техніки; гостро постала проблема накопичення коштів; в країні було мало промислових кадрів; відсутній досвід проведення індустріалізації; труднощі зростали опором капіталістичних елементів, які намагалися вирватися з-під державного регулювання, загостренням класової боротьби в країні; індустріалізацію доводилося здійснювати в умовах зовнішньополітичної ізоляції і постійної загрози нападу імперіалістичних держав. Необхідно мати на увазі, що соціалістична індустріалізація відрізнялася від капіталістичної по соціально-економічним змістом, методами проведення, темпам здійснення і джерелам накопичень. Слід звернути особливу увагу на дві проблеми: проблему темпів і джерел накопичень.
На думку Троцького, успіхи відновлення підводять нашу країну до «старту», ??з якого починається справжнє економічне змагання зі світовим капіталом, а тому особливого значення набуває проблема темпів (за його підрахунками, 1 8 - 20% щорічного збільшення продукції). Прихильники Троцького ставили питання про «сверхіндустріалізацію» шляхом різкого прискорення темпів за рахунок перекачування коштів з сільського господарства у промисловість, руйнування союзу робітничого класу і селянства. Бухарін, Риков, Томський та інші відстоювали курс на індустріалізацію з урахуванням взаємних економічних інтересів промисловості та сільського господарства на ринок, на госпрозрахунок і т.д. Бухарін, критикуючи Зінов'єва і Каменєва за їх невіру в можливість побудови соціалізму в нашій країні, говорив про те, що ми можемо будувати соціалізм навіть на цій злиденній технічній базі (зростання його буде у багато разів повільніше), але ми соціалізм побудуємо.
У ті роки політичні лідери були учасниками напружених пошуків, колективних роздумів, виявлення можливих альтернатив і їх ретельного обдумування. Ще Восени 1926 р. на XV конференції ВКП (б) Бухарін виступив з ідеєю прискорення темпів промислово-економічного розвитку, з тим, щоб перевершити індустріально розвинені країни. Він пропонував з використанням непу створювати соціалістичну промисловість. Він вважав можливим поєднати високий темп індустріалізації із збереженням у незмінному вигляді господарської системи непу. Ставка робилася на те, щоб забезпечити індустріалізацію на основі одноосібного селянського господарства. Пізніше все це буде представлено як прояв правого ухилу з боку Бухаріна. Насправді ж у цьому знайшов відображення пошук найбільш доцільних політичних рішень.
Очевидно, що ні Сталін, ні Бухарін, ні їхні прихильники не мали ще плану економічного перетворення країни, ясних уявлень про темпи і методи індустріалізації. Для Сталіна і його прихильників в той час на першому плані була боротьба за владу. Він проявив себе як прихильник швидких темпів і переважного розвитку важкої промисловості шляхом перекачування в неї коштів, що накопичуються в сільському господарстві, легкій промисловості і т.д. Але підходив він до цієї проблеми спрощено, звідси і та його безпринципність, з якою він в політичних цілях користувався доводами як «лівих», так і «правих».
Внутріпартійна боротьба наклала відбиток на квітневий (1926 р.) Пленум ЦК ВКП (б), який розглянув проблеми господарської політики. Всі виступаючі вказували на прямий зв'язок між курсом на соціалізм і боротьбою за про-промислове перетворення країни. Суперечка йшла про темпи і масштаби індустріалізації, про форми і методи отримання коштів для будівництва нових підприємств.
Успіх індустріалізації (по Рикову) залежить від розмірів накопичень всередині самої промисловості і від допомоги, опиняються їй іншими галузями народного господарства, насамперед, сільським господарством; село - головне джерело, але не можна брати з селян стільки, скільки забирали до 1917 р. Зінов'єв і Каменєв вимагали штучно форсувати темпи індустріалізації, а для цього посилено вилучати кошти з селянського господарства, не зупиняючись і перед застосуванням насильницьких заходів під прапором боротьби з куркульством. Троцький зайняв таку ж позицію. На квітневому (1926 р.) Пленумі ЦК ВКП (б) він запропонував збільшити обсяг капітальних робіт до суми більше 1 млрд. рублів і найближчим часом зменшити до мінімуму диспропорцію між сільським господарством та промисловістю.
Більшість різко критикували Троцького. Сталін сказав: «Індустрія повинна базуватися на поступовому піднесенні добробуту села» (важко повірити, що ці слова вимовляв Сталін у 1926 р.).
Сьогодні ми можемо сказати, що прихильники і тих, і інших підходів не мали до кінця продуманої програми перетворення країни на потужну індустріальну державу, створення промисловості, здатної реорганізувати на соціалістичних засадах життя радянського села.
Які ж джерела могло використовувати соціалістичну державу для накопичення коштів? Це доходи від націоналізованих підприємств; накопичення в самій промисловості; перерозподіл через державний бюджет доходів інших галузей народного господарства; вилучення у вигляді податків частини доходів у капіталістичних елементів; використання особистих заощаджень громадян через систему ощадних кас, кредитних установ і державних позик.
Важливим джерелом проведення індустріалізації-ції був дешевий працю радянських робітників і фахівців, які недоотримали мільярди рублів, і фактично безкоштовну працю людей, ув'язнених у в'язниці і табори. У 1934 р.
число ув'язнених у таборах Головного управління таборів (ГУЛАГ) становило 500 тис. чоловік, в 1940 р. - більше 1,5 млн. Існував і традиційний шлях індустріалізації, по якому в ХХ в. йшли багато країн: іноземні кредити. Але цей шлях чреватий боргами, залежністю, до того ж допомоги від капіталістів Радянській країні чекати не слід було. Але головним джерелом мобілізації накопичень на потреби індустріалізації могла бути тільки село (селяни становили 4/5 населення). Всі ці джерела могли забезпечити ін-індустріалізації тільки за умови здійснення в країні суворого режиму «ощадливості, економії, нещадної боротьби зі всякими зайвими непродуктивними витратами». Початок політики індустріалізації було законодавчо закріплено в квітні 1927 IV з'їздом Рад СРСР. Головна увага в перші роки приділялася реконструкції старих промислових підприємств. Одночасно будувалося понад 500 нових заводів.
Перший етап індустріалізації відноситься до 1926 - 1928 років, коли були досягнуті перші результати. Восени 1926 р. дала струм Штеровская електростанція в Донбасі, незабаром була відкрита Волховська ГЕС, в 1927 р. закладена Дніпровська ГЕС, розпочато будівництво Челябінської, Грозненської, Іваново-Вознесенської, Осинського та інших ГЕС. Проектувалося будівництво Магнітогорського і Кузнецького металургійних заводів, в 1928 р. став до ладу Московський електрозавод. У 1927 р. в Сталінграді було закладено перший в СРСР тракторний завод (50 тис. тракторів на рік), в Ростові-на-Дону будувався завод сільгоспмашин. Сотні підприємств будувалися і реконструювалися на Україні, в Азербайджані, Казахстані, в Середній Азії.
Розвиток і розширення промислового виробництва майже на 40% велося за рахунок самих підприємств. Крім всередині-промислового накопичення, джерелом фінансування стало перерозподіл на користь індустріалізації націо-нального доходу.
Здійснення політики індустріалізації зажадало змін в системі управління промисловістю. Намітився перехід до галузевої системи управління, зміцнювалися єдиноначальність і централізація в розподілі сировини, робочої сили і виробленої продукції. На базі ВРНГ СРСР були утворені наркомати важкої, легкої та лісової промисловості. Сформовані в 20 - 30-х роках форми і методи управ-
лення промисловістю стали частиною механізму господарювання, який зберігав протягом тривалого часу. Для нього були характерні надмірна централізація, директивне командування і придушення ініціативи з місць. Чи не були чітко розмежовані функції господарських і партійних органів, які втручалися у всі сторони діяльності промислових підприємств.
На рубежі 20 - 30-х років керівництвом країни був прийнятий курс на всебічне прискорення індустріального розвитку, на форсований створення соціалістичної промисловості. Найбільш повний розвиток ця політика отримала в п'ятирічних планах розвитку народного господарства.
У 1929 р. (квітень - ХУІ партконференція, травень - V з'їзд Рад) затверджено I п'ятирічний план (1928/1929 - 1932/1933 роки), в якому містилася цільна комплексна програма прискорення розвитку країни, передбачає оптимальне поєднання важкої і легкої промисловості, громадського та індивідуального праці, зростання життєвого рівня трудящих, їх культури. Показники плану доводилися до наркоматів і підприємств та носили обов'язковий характер. Створювався механізм планового, централізованого, директивного керівництва економікою країни. Однак план першої п'ятирічки ні в оптимальному, ні в відправна варіантах не був виконаний.
У статті «Рік великого перелому» (1929 р.) Сталін ставить завдання різкого форсування індустріалізації та колгоспного будівництва. Він вважає, що не можна довго базувати радянську владу одночасно на великій державній промисловості і одноосібному мелкотоварном сільському господарстві, що, мовляв, дрібне приватне виробництво не може мирно підкорятися соціалістичному укладу і поступово зрощуватися з ним, що необхідно першочерговий розвиток важкої промисловості в умовах наближення війни. Було проголошено гасло «П'ятирічку - у 4 роки», але це не гасло Сталіна, гасло прийшов знизу, він відбив ентузіазм економічно малограмотних мас. Сталін же цей порив мас не дотримав. Стратегія прискореного індустріального розвитку вимагала, перш за все, від робочого класу великих жертв. Необхідність якнайшвидшого подолання відсталості виправдовувала застосування примусових методів. Сталін вважав, що репресії в області соціалістичного будівництва є необхідним елементом наступу для реалізації грандіозних програм економічного зростання, що перевищували планові в 2 - 3 рази,
потрібні кошти, але їх отримували не за рахунок накопичення в самій промисловості , не за рахунок перерозподілу через держбюджет доходів інших галузей, використання заощаджень населення, а упор був зроблений на підвищення податків.
Різко збільшився податок на підприємницьку, індивідуальну діяльність (у 5 - 10 разів), в результаті чого до 1930 приватний сектор зник у промисловості й торгівлі. Це означало ліквідацію непу, підірвало найважливіше джерело коштів і різко загострило потреби населення (зростання дефіциту товарів).
 Найбільше постраждало селянство, оскільки, крім звичайних податків, для села був встановлений ще й «сверхналог». Крім того, 70% коштів для важкої промисловості йшли з легкої, харчової промисловості, що підривало розвиток соціальної сфери, прирікало народ на брак одягу, продовольства. Так чому ж люди сприймали це досить спокійно? Тому що у зв'язку з початком колективізації в місто хлинула некваліфікована дешева робоча сила. Для колишніх селян були звичні тяготи, мінімальні запити. І той мінімум соціально-культурних благ, які вони отримали в місті, вже сам по собі для них був цінним даром радянського ладу.
 З 1927 р. зростає роль Державних позик, які стали щорічними і, по суті, примусовими. До початку 40 - х років трудящі дали в борг 50 млрд. рублів. Збільшувався випуск паперових грошей, вони не покривалися товарами, почалося швидке зростання інфляції і цін.
 З 1929 р. країна нагадувала величезний будмайданчик. Достроково в 1931 р. була пущена Магнітка. Сталін, сп'янілий успіхами в промисловості, в 1929 р. виправляє цифри першої п'ятирічки у бік їх збільшення. У січні 1933 р. він оголошує першу п'ятирічку виконаної за 4 роки і 3 місяці.
 За роки II п'ятирічки було побудовано 4500 підприємств, тобто в три рази більше, ніж у першій. Найбільшими були Ура-локузнецкій комбінат, Уралмашзавод, Челябінський тракторний, Біломорсько-Балтійський канал і канал Москва-Волга, Московський метрополітен та ін Продукція промисловості до кінця 1937 р. збільшилася в порівнянні з першою п'ятирічкою більш ніж у два рази. На сході країни була створена друга вугільно-металургійна база. У роки II п'ятирічки СРСР з країни, що ввозить промислові вироби, став великим експортером продукції машинобудування. Підвищувався технічного-
 кий рівень промисловості, йшло запеклий освоєння нової техніки, поширювалося стаханівський рух, ініціаторами якого були шахтар А. І. Стаханов, коваль А. Х. Бусигін, ткалі Є. В. та М. І. Віноградови, машиніст П. Ф. Кривонос, трактористка П.І.Ангеліна та ін У результаті виконання перших п'ятирічних планів індустріальний потенціал країни значно зріс. Виробництво сталі за 1928 - 1937 р. зросла у 3 рази, електроенергії - в 2,5 рази, видобуток вугілля - в 3,6 рази, нафти - в 2,5 рази. Досягнуті успіхи в роки перших п'ятирічок стали можливі внаслідок підтримки, ентузіазму мас. Вміла пропаганда, яскраві гасла побудови нового суспільства трудящих, де підприємства належать народу, а розвиток підприємств - шлях до народного добробуту, сприяли трудовому ентузіазму, зростанню продуктивності праці. Не слід забувати, що в умовах мала місце безробіття будівництво нових підприємств створювало додаткові робочі місця. Все це не могло не підтримуватися населенням країни.
 Сила руху базувалася на поєднанні нової технології праці, оволодінні новою технікою. Але висока продуктивність окремого робочого далеко не завжди була потрібна економіці в цілому і навіть окремому підприємству. Тому здійснюється перегляд норм і розцінок, що послаблювало реальну силу руху. До цього слід додати штучні рекорди, створення особливих умов для окремих передовиків і т.п. Хоча II п'ятирічка теж не була виконана, покращилася динаміка економічного зростання. Чавуну при плані 16 млн. т було виплавлено 14,5 млн. т. Але партійна верхівка знову свідомо обманювала народ, заявляючи про виконання п'ятирічки, як і в 1933 р., за 4 роки і 3 місяці.
 У III п'ятирічці (1938 - 1942 р.) перед радянським народом було поставлено завдання: наздогнати і перегнати в економічному відношенні, тобто з виробництва продукції на душу населення, найбільш розвинуті капіталістичні країни. У роки III п'ятирічки виділялося стільки коштів для розвитку промисловості і сільського господарства, скільки їх було виділено за роки перших двох п'ятирічок. Загроза війни, що насувалася визначила характер промислового розвитку в III п'ятирічці. Прискореними темпами розвивалася оборонна промисловість. План передбачав подальший розвиток металургійної, вугільної та нафтової промисловості, зокрема, створення в районі між Волгою і Уралом нової нафтової бази СРСР -
 Другого Баку. Передбачалося створення великих державних резервів по паливу, електроенергії, будівництво на сході країни заводів-дублерів по ряду галузей машинобудування, хімії та ін На капітальне будівництво виділялося 192 млрд. рублів - це на 15% більше, ніж було витрачено на ці цілі в роки I і II п'ятирічок, разом узятих.
 За три з половиною роки п'ятирічки було збудовано та введено в дію 2900 великих підприємств, освоєно багато нових складних видів продукції. На Сталінградському тракторному заводі була пущена перша в світі автоматична лінія. Поліпшилася робота транспорту, особливо залізничного. Значні успіхи спостерігалися в сільському господарстві.
 Темпи розвитку промисловості союзних республік були в десятки і сотні разів вище, ніж у середньому по Союзу.
 Ми бачимо, що індустріалізація, проведена методом штурму і натиску, за рахунок величезного перенапруження матеріальних і людських ресурсів, пограбування села дала відчутні результати.
 Осмислення підсумків політики індустріалізації, що проводилася в 20-30-ті р., має важливе значення як для розуміння того, що вдалося зробити до 1941 р., так і для з'ясування невирішених тоді завдань. Підсумки (за даними офіційної статистики): за роки довоєнних п'ятирічок (1928/29 - 1932/33, 1933 - 1937, 1938 - 1941 роки) за обсягом промислової продукції СРСР вийшов на перше місце в Європі і на друге місце в світі:
 з виробництва машин, тракторів, вантажних автомобілів, з видобутку нафти зайняв друге місце в світі;
 створені нові галузі індустрії (авіаційна, автомобільна, підшипникова, важке машинобудування, при-боро-і верстатобудування та ін);
 ліквідована експлуатація, до 1931 покінчено з безробіттям;
 здійснені значні програми в галузі освіти, науки, медицини;
 створена планова соціалістична економіка;
 ліквідована експортна залежність від зовнішнього світу;
 соціалізм переміг в основному (закінчився перехідний період).
 Реальні дані говорять про те, що:
 завдання жодної з п'ятирічок не були виконані;
 досягнуті успіхи були плодом неймовірних фізичних і морально-політичних витрат - експлуатації ентузіазму, революційної активності мас;
 утвердилася і розквітла командно-адміністративна система.
 Однак, незважаючи на безліч негативних наслідків індустріалізації, країна виконала поставлене завдання, добившись величезних успіхів. Вони були особливо помітні на тлі світової економічної кризи 1929 - 1933 р. Якщо в США виробництво впало майже на 40%, у Німеччині та Франції - більш ніж на 30%, то в СРСР спостерігалися небачені темпи зростання. Радянський Союз став однією з небагатьох країн, здатних виробляти практично будь-який вид промислової продукції.
 Індустріалізація була історичним подвигом всього радянського народу. Радянські люди вчинили головне - вивели Країну Рад у число перших держав світу, своєю працею створили міцні основи її індустріальної та оборонної могутності. Оцінюючи підсумки індустріалізації, не можна забути те, що без неї країна навряд чи змогла б вистояти у Великій Вітчизняній війні.
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "§ 2. Перетворення в промисловості"
  1.  § 1. Китайська Народна Республіка в 1949-1990-ті р.
      перетворень. Питання про владу було вирішене на користь єдиного фронту, керованого КПК. У нових умовах (1949-1957 р.) відбувається загострення боротьби всередині КПК з питань шляхів розвитку країни після взяття влади. Політична позиція Мао Цзедуна змінилася - він вважав, що прийшов час для здійснення цілей комуністичного руху, для реалізації по суті справи комуністичної казарменій
  2.  Петро Великий
      перетворень, які йшли в Росії з початку XVIII в. Він підкреслює, що російські вели справедливу боротьбу за свої споконвічні, «наслідні» землі. Всі успіхи у війні відносяться за рахунок особистих достоїнств Петра I. Високу оцінку діяльності Петра I давав також видатний історик В.Н. Татищев. Кар'єра цього вченого почалася саме в петровський час. Він добре знав реалії епохи, її позитивні і
  3.  8. Російський консерватизм другої половини X IX в.
      перетворень. Примітно, що такі метаморфози відбулися не тільки з К. П. Побєдоносцевим; знаменитий письменник і публіцист, видатний західник В. П. Боткін (1811-1869) відійшов від пропаганди парламентського ладу і перейшов на консервативно-монархічні позиції після 1866 року, то ж сталося з М. Н. Катковим, згодом Л. А. Тихомиров (1850-1923), автор листа «Народної волі» до Александ-ру
  4.  9. Реформи і контрреформи в X IX столітті
      перетворення Росії. У світлі нових поглядів на історію Росії XIX століття інакше оцінюється роль революційно-демократичного руху 1860-1870-х рр.. і діяльність найвизначніших його представників, в тому числі А.І. Герцена і Н.Г. Чернишевського, народників 70 - х років. Про це вже говорилося вище. Зараз же підкреслимо, що вбивство Олександра II народовольцями 1 березня 1881 затримало подальше
  5.  1.Економіка і соціальна структура
      перетворень, особливості капіталістичної еволюції в Росії. У числі цих особливостей можна назвати: історично стислий термін (пореформене 40-річчя) капіталістичного розвит-ку, своєрідне поєднання спонтанних процесів становлення капіталізму «знизу» з активною протекційною урядовою політикою «зверху» по форсованому розвитку залізничного транспорту та окремих
  6.  2. Революція 1905-1907 рр..
      перетворення, в ході якого відбуваються докорінні і радикальні зміни суспільства в цілому, або окремих його частин відносно самостійне по відношенню до цілого (вказанетвір, с. 11). Простіше поняття «революція» можна розкрити так: революція - це відносно швидке, радикальне, насильницьку зміну політичної та соціальної структур, а також основних систем цінностей,
  7.  3. Початок II російської революції. Лютий 1917
      перетворення соціально-економічного і політичного ладу Росії. І ось тоді самі робітники, солдати і селяни по-своєму, по-революційному вирішили цю проблему в 1917 році. Звернемося до наступного питання - про вплив першої світової війни на час початку революції. З одного боку, початок війни сповільнило, більше того, різко призупинило «дев'ятий вал» визвольного і робітничого руху і цим
  8.  4. Жовтень 1917 (питання методології)
      перетворень. Правда, деякі історики (О. Волобуєв, Г. Іоффе) вважають, що «демократія мала свій шанс» - буквально напередодні Жовтневого перевороту передпарламент прийняв рішення про негайне укладення миру. Не випадково Ленін квапив більшовиків: «Завтра буде пізно!», Тобто відбулося як би накладення «організованої революції» на хвилю наростаючого обурення народу проти Тимчасового
  9.  5. Громадянська війна. Політика «воєнного комунізму» (1917-1921 рр..)
      перетворення: радикальна націоналізація майже всієї промисловості, заборона торгівлі, ринку, продрозкладка, спроба найсуворішої регламентації всіх сторін життя, військово-наказова система, трудова повинність - все це (та ще плюс допускавшийся свавілля комнезамів, продзагонів, ревкомів на місцях) боляче зачіпало інтереси різних верств населення і множиться число незадоволених. Нарешті, все це
  10.  2. Індусгріалізація: здобутки та витрати
      перетворення Росії, був план ГОЕЛРО. Мова в 1920 р. йшла не просто про електрифікацію народного господарства, до чого деколи зводять істота плану, а й про те, щоб на цій основі перевести економіку на шлях інтенсифікації: передбачалося першочергове розвиток машинобудування, металургії, паливно-енергетичної бази і хімії. У постанові VIII з'їзду Рад РРФСР (1920 р.) «Про важкої