Проблеми процесуального права останнім часом набувають особливої актуальності, що обумовлено завданням побудови правової держави, неухильного дотримання встановлених процесуальних гарантій прав і свобод громадян України.
Процесуальне право в широкому значенні слова - це регламентована процедурно-організаційна діяльність суб'єктів права, включаючи процесуальні форми, процесуальне провадження, процесуальні стадії, процесуальний режим.1 У поширеному значенні - це також і правозастосувальна діяльність, яка досить часто безпосередньо торкається правозастосувальної діяльності і впливає на неї.
Розробляються питання щодо процесуальної регламентації діяльності органів державної влади, прокурорського нагляду тощо.
Згідно зі стратегією правової політики нашої держави її мета полягає в оновленні законодавства, його кардинальному перегляді з тим, щоб воно якомога повніше відповідало завданням формування правової держави.
Невід'ємними частинами цієї політики є також характер і глибина змін радянського процесуального законодавства. З цього питання існує така точка зору. На основі властивої ан-гло-саксонському судочинству змагальності розширити останню і в нашому кримінальному процесі шляхом введення санкціонування арешту судом і розгляду кримінальних справ розширеною колегією, судом присяжних, а також прийнявши систему апеляційних судів. Саме такі принципи закладені в концепцію правової реформи, розроблену Міністерством юстиції України.
Тепер ми впритул підійшли до того, що має охоплюватися змістом радикального перегляду кримінально-процесуального права. Не претендуючи на вичерпне висвітлення проблеми, спробую викласти своє бачення її вузлових, концептуальних питань. Насамперед зазначу, що протягом десятиріч радянське
' Див. Горшеньов В.М. Теорія юридичного процесу. Харків, 1985, с.21-84, 90, 130, 153.
101
кримінально-процесуальне законодавство розвивалося, доповнювалося і змінювалося під впливом поглядів на його норми як, в основному, на технічні. Наслідком стало процесуальне спрощення і нігілізм на практиці, чималі прорахунки в юридичній науці й законотворчості, що виявились у побудові кримінального судочинства скоріше як інквізиційного, а не змагального (характерного для сучасної юридичної цивілізації), а також у відсутності закріплених у ньому демократичних принципів судочинства та інші.
Не вдалося подолати цих вад і за останні п'ять років розбудови Української суверенної правової держави, хоча в цілому зроблено значний крок у напрямкі гуманізації і демократизації судочинства. Нинішній же етап глибокого оновлення всієї правової системи України висуває непросте завдання: послідовно втілити названі начала і положення у процесі реалізації судової реформи в Україні, а також в положення нового Кримінально-процесуального кодексу України. Яким же шляхом це можна здійснити? Насамперед побудувати кримінально-процесуальне законодавство так, щоб воно складалося з чотирьох логічно взаємопов'язаних частин: загальних положень, досудового і судового провадження, виконання вироку. Перша частина має включати фундаментальні положення, дія яких поширюється на весь кримінальний процес. Серед них на найбільшу увагу заслуговують принципи кримінального процесу, які вводяться вперше. Зокрема, проголошуючи незалежність слідчого у здійсненні процесуальної діяльності, не менш важливо потурбуватися про реальне її забезпечення. Для цього необхідно закріпити повну процесуальну самостійність слідчого, якої чинне кримінально-процесуальне законодавство йому не надає.
Надання такої самостійності сьогодні пов'язується з єдиним слідчим апаратом, що дозволить звільнити слідчого від «опіки» прокурора і керівників відповідних відомств, у складі яких є слідчі підрозділи і які в різних формах здійснюють контроль за його діяльністю, хоча такий і не створює більших гарантій законності рішень.1
Слід також передбачити у Кримінально-процесуальному кодексі, що у встановлених випадках і визначеному законом порядку кримінальні справи може розглядати суд присяжних, а також визначити кількісний склад такого суду, повноважний
розглядати кримінальні справи, наприклад у кількості 8-12 чоловік. Це необхідно для того, щоб суд присяжних виконував відведену йому роль гаранта незалежності суддів, прав і законних інтересів особи. Ось чому слід неодмінно врегулювати питання про те, хто очолює суд присяжних, який його статус тощо. Є всі підстави для того, щоб збагатити зміст принципу змагальності. Одночасно слід подумати і над включенням у зміст принципу змагальності положення про те, що учасники кримінального судочинства користуються свободою використання і розпорядження наданими їм процесуальними правами. Іншими словами, на органи правосуддя не треба покладати обвинувальні за своїм змістом і характером повноваження, а на прокурора - функцію попереднього слідства.
Виходячи з особливого значення закріпленого в Конституції України принципу презумпції невинуваності особи, неприпустимо покладати на обвинуваченого (підсудного) доведення невинуватості.
Статтею 129 Конституції до основних засад судочинства віднесено підтримання в суді державного обвинувачення, що відповідно до ст.121 покладається на прокуратуру.1
Таким чином, суди звільнено від протиприродної функції підтримання обвинувачення і доведення вини особи. Тому при відданні особи до суду слід у всіх справах, що надійшли до суду з обвинувальним висновком, визнавати обов'язковою на підставі п.1 ст.253 Кримінально-процесуального кодексу України участь у судовому засіданні державного обвинувача - прокурора.
Конституція закріпила необхідність запровадження апеляційного й касаційного порядку перевірки законності та обгрунтованості судових рішень. Це вимагає створення відповідних колегій у обласних та прирівняних до них судах. Права апеляційної інстанції порівняно з існуючою касаційною мають бути значно ширшими: вона не тільки розглядатиме матеріали справи, зібрані судом першої інстанції, а й сама досліджуватиме докази, даватиме їм оцінку та вирішуватиме справу по суті. Можт ливість перегляду справ у касаційному порядку буде додатковою гарантією правосудності судових рішень, прийнятих судами першої та апеляційної інстанції. Правосуддя по першій інстанції здійснюватимуть професійні судді, а також, у визначених законом випадках, народні засідателі й присяжні.
'Див. Михайловська І.Б. Проблеми укріплення законності в стадії попереднього розслідування. Рад.держава і право, 1989, № 7, с. 79.
102
' Див. Стефанюк В. Напрями реалізації положень Конституції судами. «Право України». 1997, с.50-52.
103
|
- Зміст
організаційного і правового забезпечення підтримання державного обвинувачення... 101 §2. Проблема участі прокурора в судовому засіданні ... 133 ГЛАВА ГУ. ПРЕДСТАВНИЦТВО ПРОКУРАТУРОЮ ІНТЕРЕСІВ ГРОМАДЯНИНА АБО ДЕРЖАВИ В СУДІ У ВИПАДКАХ, ВИЗНАЧЕНИХ ЗАКОНОМ... 179 §1. Проблеми представництва прокурора в суді... 179 §2. Проблеми реалізації окремих
- Право на захист
проблеми, перспективи розвитку. - Харків, 1995. Михеєнко М. Конституційні принципи кримінального процесу //Вісник Академії правових наук України. - 1997. - № 2 (9). - С. 100-112. Ромовська 3. Вважатися чи бути невинним? Погляд цивіліста напроблеми Кримінально-процесуального кодексу // Закон і бізнес. - 2003. -9 серпня (№ 32). Сшецовский Ю. К, Ларин А. М. Конституционньїй принцип обес-печения
- §1. Роль і місце прокуратури в державному механізмі
проблем громадського розвитку є зміцнення законності та правопорядку. Це висуває на перший план завдання забезпечення законності, захисту прав і законних інтересів громадян, верховенство закону. Криміногенна ситуація в державі набирає загрозливого характеру і все далі погіршується. Зростає протидія силам правопорядку!. Майже повсюдно, особливо у великих промислових центрах, збільшується кількість
- §1. Теоретичне визначення функцій прокуратури
проблем правового забезпечення діяльності структур щодо боротьби з особливо небезпечними злочинами, визначення місця слідчого апарату. Тому наукова концепція прокурорського нагляду повинна враховувати загальні тенденції розвитку судової реформи, підготовку законодавчих актів у всіх названих та інших сферах діяльності. Особливо це стосується напрямів, що визначають місце прокуратури в системі
- §2. Основні риси прокурорської системи
проблеми оформлення і реалізації). М., 1976, с.26. Васильєв А. С. Управлінські рішення у виробничих відносинах. К., 1987, с.46. Васильєв І. В. Поняття ефективності прокурорської діяльності, шляхи її підвищення. М-1985, с.49. Ворсінов Г. Т. Становлення прокуратури незалежної України. М., 1973, с.81, «Право України», 1997, № 1, с.22-25. Долежан В. В. Проблеми компетенції прокуратури. Дисертація на
- порядок ведення судового слідства
проблеми і помилки попереднього слідства. Накінець, як справедливо зазначається в літературі, «з точки зору виховного ефекту, вважається більш доцільним, щоб раніше був допитаний підсудний, а потім інші особи. Присутні в залі суду, які знають обставини справи тільки з обвинувального висновку, в результаті допитування підсудного отримали б більш повне уявлення про суть пред'явленого обвинувачення.
- Розділ 1 РОЛЬ І МІСЦЕ ПРОКУРАТУРИ В СУСПІЛЬСТВІ ЯК СУБ'ЄКТА КОНТРОЛЬНО-НАГЛЯДОВОЇ ВЛАДИ
проблем. Для правильного розуміння суті зазначеного принципу важливо пам'ятати про те, що сама його поява мала місце у специфічних конкретно-історичних умовах, напередодні великих буржуазно-демократичних революцій XVII-XVIII століть. Його основоположники Д. Локк [1, 55-60] і ПІ. Монтеск'є [2, 396] вважали, і не без підстав, що практичне застосування поділу влади має бути спрямоване передусім на
- 2.1. БАГАТОФУНКЦІОНАЛЬШСТЬ - ОСНОВА ПРАВОВОГО СТАТУСУ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ
проблема ускладнюється тим, що в жодній державі не було спроби визначити в законодавстві критерії і на практиці здійснити таку класифікацію, хоча це необхідно для науково обґрунтованої структуризації прокурорської системи та окремих її органів. Звичайно, проблема класифікації є актуальною лише для багатофункціональних прокуратур, до яких належать прокуратури України, Росії, інших держав
- 2.2.4. Актуальні проблеми підтримання прокурором державного обвинувачення в суді
проблема забезпечення підтримання обвинувачення прокурорами практично вирішена. Остаточно на цій проблемі поставлено крапку новою редакцією ч. 1 ст. 264 КПК, яка передбачає обов'язкову участь прокурора в судовому засіданні, за винятком справ т. з. "приватного обвинувачення" і випадків, коли прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення, і це рішення "виступає як специфічний
- 2.2.5. Розвиток правового регулювання судово-представницької функції прокуратури
проблем. Значною мірою це було обумовлено тим, що в Законі про прокуратуру найважливіші питання реалізації цієї функції були врегульовані лише після того, як туди Законом від 12 липня 2001 року була включена спеціальна стаття 36-1 "Представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді". У наказі Генерального прокурора України "Про організацію діяльності прокурорів по представництву
|