| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 4. Виробничий кооператив (артіль) |
||
|
1. Поняття і види виробничих кооперативів
Виробничий кооператив, подібно товариствам і товариствам, являє собою комерційну організацію, засновану на засадах членства, тобто корпорацію. Однак на відміну від товариств і товариств кооперативи розраховані не тільки і не стільки на об'єднання майна учасників, скільки на їх спільне, особисту трудову участь у діяльності створеної ними організації. Звідси - розподіл отриманого доходу між учасниками головним чином (або навіть виключно) з праці, а не пропорційно майновим вкладами, а також наявність у кожного з них лише одного голосу при вирішенні всіх загальних питань (тобто повну рівність в управлінні загальними справами) . Таким чином, виробничим кооперативом (артіллю) визнається добровільне об'єднання не є підприємцями громадян для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, заснованої на їх особистій трудовій (чи іншому) участі та об'єднанні певних майнових (пайових) внесків , при їх особистої обмеженою субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями цієї комерційної організації (п. п. 1 і 2 ст. 107 ЦК; ст. 1 Закону про виробничі кооперативи (1)). --- (1) Федеральний закон від 8 травня 1996 р. N 41-ФЗ "Про виробничих кооперативах" / / Відомості Верховної. 1996. N 20. Ст. 2321; 2001. N 21. Ст. 2062; 2002. N 12. Ст. 1093 (далі - Закон про виробничі кооперативи).
Виробничі кооперативи почали створюватися західноєвропейськими робітниками з середини XIX в. з "метою усунути для малосостоятельние осіб посередництво капіталіста". У Росії такий принцип організації господарської діяльності був давно відомий під ім'ям артілі (артільного товариства), що характеризувалася спільним особистою працею учасників "за загальний їх рахунок і з круговою їх порукою", тобто наступаючої при нестачі майна товариства солідарною (обмеженою або необмеженою) відповідальністю учасників особистим майном за борги товариства (1). --- (1) Шершеневич Г.Ф. Курс торгового права. Т. 1. С. 281 - 283.
Кооперативні принципи організації спільної господарської діяльності в набагато більшій мірі відповідають особливостям сільськогосподарського та ряду видів промислового виробництва, ніж штучно нав'язувана законодавством про приватизацію в якості універсальної акціонерна форма (не випадково як це законодавство, так і раніше діючий Закон про підприємства та підприємницької діяльності 1990 відкидали кооперативну форму колективного підприємництва, по суті відроджену новим Цивільним кодексом). Чинне законодавство з метою "підтримки вітчизняних сільськогосподарських товаровиробників" встановлює особливий статус виробничих кооперативів, що діють в галузі сільськогосподарського виробництва. Насправді спеціальний Закон про статус сільгоспкооперативів (1) створює ряд не завжди виправданих особливостей в їх правовому становищі, одночасно дублюючи по суті деякі норми загального Закону про виробничі кооперативи. Проте така ситуація змушує виділяти сільгоспкооперативи в особливий підвид виробничих кооперативів. --- (1) Федеральний закон від 8 грудня 1995 р. N 193-ФЗ "Про сільськогосподарську кооперацію" / / Відомості Верховної. 1995. N 50. Ст. 4870; 1997. N 10. Ст. 1120; 1999. N 8. Ст. 973; 2002. N 12. Ст. 1093; 2003. N 2. Ст. 160, Ст. 167; N 24. Ст. 2248 (далі - Закон про сільгоспкооперацію).
У свою чергу, сільськогосподарські виробничі кооперативи поділяються на сільськогосподарські та риболовецькі артілі (колгоспи) і кооперативні господарства (коопхозов) (п. п. 2 - 4 ст. 3 Закону про сільгоспкооперацію). Учасниками перших є громадяни, земельні ділянки або земельні паї (частки) яких надходять у власність (пайовий фонд) кооперативу, в якому вони зобов'язані трудитися, а учасниками другого - лише голови селянських (фермерських) господарств або громадяни, які ведуть особисте підсобне господарство, при цьому зберігають земельні ділянки у своїй власності та здійснюють особистою працею лише певні види спільної діяльності (1). --- (1) Виробничими кооперативами насправді є й ті споживчі кооперативи в галузі сільського господарства, які згідно зі ст. 4 Закону про сільгоспкооперацію створюються сільськогосподарськими товаровиробниками, в тому числі юридичними особами, на умови їх обов'язкового участі в господарській (переробної, збутової, постачальницької, обслуговуючої і тому подібної), тобто по суті у підприємницькій діяльності такого кооперативу, яка до того ж згідно з п. 13 ст. 4 даного Закону наполовину здійснюється для сторонніх осіб, взагалі не є членами даного споживчого кооперативу. Тому найменування такого кооперативу некомерційною організацією в п. 2 ст. 4 названого Закону покликана приховати реальний комерційний характер його діяльності.
Кооператив створюється на підставі статуту, який є її єдиним установчим документом. У статуті кооперативу крім загальних відомостей, необхідних для установчих документів будь-якого юридичної особи, мають бути також зазначені умови: - про розмір і порядок внесення пайових внесків членами кооперативу; - про характер і порядок їх трудової участі в його діяльності; - про розмір і умови субсидіарної відповідальності його членів за боргами кооперативу і деякі інші (п. п. 1 і 2 ст. 108 ГК; ст . 5 Закону про виробничі кооперативи). Реорганізація і ліквідація виробничого кооперативу здійснюються відповідно до загальних правил цивільного законодавства про реорганізацію та ліквідацію юридичних осіб. Вона здійснюється за рішенням загальних зборів кооперативу (добровільно), а у встановлених законом випадках - і в примусовому порядку. Виробничий кооператив може перетворитися лише в господарське товариство або суспільство за одностайним рішенням всіх своїх членів (п. 2 ст. 112 ГК; п. 5 ст. 26 Закону про виробничі кооперативи; п. 8 ст. 41 Закону про сільгоспкооперацію).
2. Органи виробничого кооперативу
Структура управління кооперативом визначається його корпоративної природою (відносинами членства його учасників). Вищим (волеобразующім) органом управління тут є загальні збори (в сільськогосподарських виробничих кооперативах, мають більше 300 членів, воно може проводитися у формі зборів уповноважених). Загальні збори мають виключну компетенцію, яка встановлена законом і може бути розширена статутом конкретного кооперативу. До неї віднесені: - питання зміни статуту кооперативу; - питання утворення і припинення повноважень інших її органів та ревізійної комісії (ревізора); - прийом і виключення членів кооперативу; - затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, а також розподіл прибутку і збитків; - рішення про реорганізацію та ліквідацію кооперативу і деякі інші (п. 3 ст. 110 ЦК; п. 1 ст. 15 Закону про виробничі кооперативи; п. 2 ст. 20 Закону про сільгоспкооперацію). Питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів, не можуть бути передані на вирішення виконавчих органів навіть за його власним рішенням. Разом з тим загальні збори кооперативу, на відміну від загальних зборів акціонерного товариства, вправі розглядати і приймати рішення з будь-яких питань діяльності кооперативу (п. 1 ст. 15 Закону про виробничі кооперативи), у тому числі входять до компетенції її виконавчих органів. У цьому також висловлюється принцип кооперативної демократії, що враховує спільний трудовий характер діяльності всіх членів кооперативу. У великих кооперативах (з числом членів більш 50) можуть створюватися наглядові ради як постійно діючі органи контролю їх членів за діяльністю виконавчих органів. У цих випадках наглядова рада теж отримує виняткову компетенцію, визначену статутом конкретного кооперативу (п. 1 ст. 110 ЦК; п. 1 ст. 16 Закону про виробничі кооперативи, п. 1 ст. 19 Закону про сільгоспкооперативах). У сільгоспкооперативах наглядова рада виконує невластиві йому функції ревізійної комісії і навіть виконавчого органу (в тому числі приймає рішення про укладення великих угод, а в деяких випадках може навіть тимчасово виконувати функції правління і представляти кооператив у суді) (ст. ст. 30 і 38 Закону про сільгоспкооперацію). Проте наглядова рада є волеобразующім, а не волевиявлятися (виконавчим) органом кооперативу. Тому обрані до його складу члени кооперативу не можуть одночасно бути членами його виконавчого органу. Виконавчими органами кооперативу є правління (колегіальний орган) і його голова (одноособовий орган). Колегіальний виконавчий орган створюється у кооперативі з числом членів більш 10 (а в сільгоспкооперативах - з числом членів 25 і більше), причому голова кооперативу одночасно очолює і його правління (п. 2 ст. 17 Закону про виробничі кооперативи, п. п. 1 і 2 ст. 26 Закону про сільгоспкооперацію). Члени правління та голова кооперативу обираються лише з числа членів кооперативу і не можуть бути його найманими працівниками (керуючими). Однак у сільгоспкооперативах допускається передача ряду повноважень її виконавчих органів виконавчому директору, що оформляється трудовим договором (п. 8 ст. 26 Закону про сільгоспкооперацію). У компетенції виконавчих органів кооперативу входить вирішення всіх питань, не віднесених до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради.
3. Права та обов'язки членів виробничого кооперативу
У кооперативі може складатися будь-яку кількість учасників. Однак за своєю економіко-правовою природою він не може бути компанією однієї особи. Тому закон передбачає обов'язковий мінімум засновників та учасників виробничого кооперативу - не менше п'яти членів (п. Оскільки в сучасному майновому обороті кооперативи, засновані виключно на особистій праці їх учасників, неминуче були б витіснені більш потужними в економічному відношенні об'єднаннями капіталів, законодавство, в тому числі російське, в обмежених розмірах допускає участь в них не тільки особистою працею, але й винятково майновими вкладами (інша участь), можливе також і для юридичних осіб (стосовно до яких неможливо говорити про їх особистій трудовій участі в діяльності кооперативу). Такі фінансові учасники повинні сприяти зміцненню майнової бази кооперативу (отримуючи натомість дохід на вкладений в кооператив капітал), але не можуть бути зобов'язані до особистого трудовому участі в його діяльності. В їх ролі виступають не тільки підприємці та інші заможні особи, а й, наприклад, пенсіонери та інші непрацездатні громадяни. Важливо лише, щоб фінансові учасниці не переважали серед інших членів кооперативу, по суті перетворюючи його тим самим в господарське товариство. Тому їх число не може перевищувати 25% від числа звичайних членів кооперативу (п. 2 ст. 7 Закону про виробничі кооперативи). Навіть у сільськогосподарських виробничих кооперативах, за загальним правилом заснованих на особистій трудовій участі громадян, допускається асоційоване членство які зробили пайовий внесок громадян і юридичних осіб, в подальшому не приймають трудової участі в діяльності кооперативу. Кількість асоційованих членів не повинно перевищувати 20% від загального числа членів сільськогосподарського кооперативу (ст. 14 Закону про сільгоспкооперацію). Всі члени кооперативу мають рівне право на участь в управлінні його справами, отримуючи завжди тільки один голос при прийнятті рішень загальними зборами, незалежно від розміру паю або трудової участі (п. 4 ст. 110 ЦК; п . 2 ст. 15 Закону про виробничі кооперативи). Вони мають право також отримувати відповідну їх трудовим або іншим вкладом частина прибутку кооперативу і ліквідаційну квоту. Асоційовані члени сільгоспкооперативу при його ліквідації мають переважне перед іншими його членами право на виплату вартості пайових внесків та оголошених дивідендів (п. 9 ст. 14 Закону про сільгоспкооперацію). Члени кооперативу має право передати свій пай чи його частину як іншим членам кооперативу, так і іншим особам і вільно вийти з кооперативу, отримавши свій пай та інші передбачені статутом виплати або видачі. Оскільки відчуження паю третім особам тягне обов'язок їх прийому до кооперативу (і особистої трудової участі в його діяльності), закон обмежує цю можливість вимогою обов'язкової згоди кооперативу на прийом нового члена і правом інших членів кооперативу на переважну купівлю відчужуваного третій особі паю (його частини) (абз. 2 п. 3 ст. 111 ГК; п. 4 ст. 9 Закону про виробничі кооперативи; п. 5 ст. 16 Закону про сільгоспкооперацію). Статутом кооперативу дозволено встановлювати заборону на відчуження паю чи його частини навіть іншому члену кооперативу. Спадкоємці померлого члена кооперативу, що успадкували його пай (або частину паю), можуть бути прийняті до кооперативу, тільки якщо його статут прямо передбачає таку можливість (п. 4 ст. 111 ГК; п. 3 ст. 7 Закону про виробничі кооперативи). В іншому випадку вони мають право претендувати лише на компенсацію вартості паю (його частини). До обов'язків члена кооперативу належить внесення як пайового, так і вступного та інших, у тому числі додаткових, внесків, передбачених статутом кооперативу або рішенням його загальних зборів. Члени кооперативу (крім фінансових, або асоційованих учасників) зобов'язані особистою працею брати участь у його діяльності, дотримуючись при цьому трудову і виробничу дисципліну. Вони можуть нести і інші обов'язки, передбачені законом або статутом кооперативу (наприклад, щодо нерозголошення інформації, що є комерційною таємницею кооперативу). У субсидіарної порядку вони також несуть обмежену відповідальність за його боргами частиною свого особистого майна. За невиконання або неналежне виконання лежачих на члені виробничого кооперативу обов'язків він може бути виключений із кооперативу за рішенням загальних зборів (п. 2 ст. 111 ГК; п. п. 2 - 6 ст. 22 Закону про виробничі кооперативи; ст. 17 Закону про сільгоспкооперацію). Крім того, член наглядової ради або правління кооперативу може бути виключений з кооперативу у випадках, коли він одночасно є членом іншого, аналогічного за характером діяльності кооперативу (бо при цьому створюється грунт для зловживань). Виключений член кооперативу зберігає право на отримання свого паю та інших виплат або видач, передбачених статутом кооперативу для виходять з нього членів.
|
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 4. Виробничий кооператив (артіль)" |
||
|
||