§2. Психологія допиту потерпілого

Формування показань потерпілих має свої особливості, пов'язані з їхніми специфічними переживаннями, які викликані здійсненими стосовно них злочинними наслідками. Психічні переживання потерпілих, зокрема в тих випадках, коли злочинне діяння тією чи іншою мірою загрожує життю, здоров'ю і гідності особистості, характеризуються емоційною глибиною, підвищеною гостротою. Потерпілі, які є об'єктом злочинного посягання, сприймають картину скоєного злочину, відчуваючи на собі його безпосередній вплив. Тому в них при переробці і збереженні відбитої в момент злочину інформації досить часто роль емоційних проявів, переживань, пов'язаних із фізичними, психічними і соціально-побутовими наслідками злочину, більш значна.

Найхарактернішою реакцією потерпілих на ситуацію нападу є стан страху. Як емоційне відображення небезпеки страх зумовлений невір'ям у свої сили, відсутністю інформації про сприятливий вихід із ситуації, що склалася. Залежно від характеру загрози інтенсивність і специфіка переживання страху варіюється в досить широкому діапазоні відтінків (побоювання, переляк, жах). У стані страху потерпілі часто, перебільшуючи небезпеку, викривлено сприймають події, відбиваючи їх у пам'яті в гіпертрофованому вигляді (жертва перебіль- шує кількість нападників, їхні сили, використовувані підручні та інші засоби і т. д.). В умовах боротьби потерпілі нерідко погано чи викривлено запам'ятовують прикмети злочинця, не запам'ятовують послідовність і окремі моменти події. Якщо злочинців кілька, то потерпілі часто не запам'ятовують кожного з них і не можуть згадати, хто першим скоїв ті чи інші насильницькі дії.

Саме тому при допиті потерпілих і оцінці отриманих від них свідчень слідчий повинен мати на увазі, що страх, біль, фізичні страждання, збудження і напруження, а у випадках скоєння сексуального злочину, крім того, і особистіші, інтимні переживання, становлять сукупність різних, але взаємопов'язаних між собою емоцій, що ускладнюють психологічний стан потерпілих.

У процесі допиту потерпілого слідчого цікавлять деталі злочину. Тому першочергово при допиті потерпілого треба з'ясувати: -

обставини, які передували злочину, взаємини потерпілого зі злочинцем. Слід мати на увазі, що 75-80 % злочинів проти особистості скоюються особами, які пов'язані з потерпілим родинними, службовими, інтимними та іншими близькими стосунками138; -

обставини скоєння злочину (час, місце, обстановка, послідовність і характер дій злочинця, характерні ознаки його зовнішності, особливі прикмети та ін.); -

наслідки злочину.

У ході допиту слідчий насамперед має з'ясувати умови, в яких потерпілий сприймав подію злочину, чи його психічний стан в момент посягання і після нього. Неабияке значення мають і психічні стани, які виникали у потерпілого до злочину. До них можна віднести стани як результат психічної безпорадності потерпілих (душевна хвороба, непритомний стан, малолітній вік) і фізичної безпорадності через хворобу, фізичні вади, похилий вік тощо. Безпорадність потерпілого може бути наслідком алкогольного сп'яніння чи прийому наркотиків. Попередній до злочину психічний стан потерпілого, здатний у певний час посилювати викривлення в показаннях у справі, викликає додаткові негативні фактори на сприйняття і відбиття багатьох деталей злочину (це особливо притаманне для потерпілих, які знаходилися до злочину в стані алкогольного сп'яніння чи наркотичного "кайфу").

При проведенні опитування і оцінці фактів, про які повідомляє потерпілий, слід враховувати те, що під час злочину поле свідомості потерпілого різко звужується, логіка мислення і в цілому розумовий процес знаходяться в пригніченому стані. Суттєво й те, що увага потерпілого лише в окремих випадках концентрується на деталях події, бо думка його нав'язливо повертається до страхів, болю і побоювань, пов'язаних із діями злочинців.

Спеціалісти в сфері юридичної психології справедливо зазначають, що під впливом емоційного напруження потерпілі на перших допитах мало що згадують про обставини, які передували злочину. Буває, що зразу ж після посягання в результаті так званого проактивного гальмування139 потерпілі не можуть згадати подальші події.

Водночас, допитуючи потерпілого, слідчий повинен виявити всі важливі обставини його взаємодії зі злочинцем до скоєння злочину і після нього. Тільки так можна зрозуміти мотиви злочину і механізм його скоєння. Від потерпілого слідчому потрібна інформація про те, де, коли, яким чином, якими знаряддями і засобами скоєно злочин, хто його скоїв і хто до нього причетний.

Усе це пояснює, чому на повторних допитах показання потерпілих виявляються, як правило, повнішими, ніж на початку розслідування кримінальної справи. Іноді процес переробки сприйнятої інформації про злочин може тривати у потерпілих і кілька місяців після проведення з їхньою участю слідчих дій. Тому в складних ситуаціях, щоб відновити всі суттєві обставини злочину, знайти не виявлені на першому допиті факти і деталі, можливо проведення кількох допитів.

Під час допиту потерпілого багато що значить аналіз способу його життя, особистісних якостей, стереотипів поведінки, соціальних зв'язків, комунікативних особливостей.

Практика слідчої діяльності показує, що нерідко сама поведінка потерпілого сприяє скоєнню злочину ним безпосередньо, провокує його (така поведінка в юридичній психології називається віктим- ною). Віктимність є значущим фактором в аналізі взаємодії злочинця і потерпілого, в оцінці правдивості показань останнього.

Слід ретельно перевіряти показання потерпілого, в яких трапляються такі найхарактерніші помилки: -

перебільшення уявлення про деякі моменти пережитої події (наприклад, про кількість злочинців і предмети, які вони використовували); -

узагальнення, особливо на початковому етапі пояснень і показань щодо дій злочинців ("усі тримали", "усі били", "усі ґвалтували" і т. п.); -

провали пам'яті, пропуски при описі деяких важливих елементів події; -

помилковість щодо послідовності при відтворенні окремих деталей і дій учасників злочину; -

помилки у визначенні тривалості тієї чи іншої події; -

додавання і наділення описуваних подій, дій і предметів надуманими і невластивими їм ознаками, рисами; -

помилкові висловлювання і помилкове розуміння сказаного в процесі мовного спілкування слідчого і потерпілого.

Перераховані види помилок, як правило, відносять не до всіх показань потерпілого, а до якихось окремих фактичних обставин, моментів, деталей. Вони зазвичай поєднуються з точними деталями повідомлення, змішуються з ними, що ускладнює завдання слідчого.

Повертаючись з відрядження, К. зайшов у привокзальний ресторан і був запрошений незнайомою компанією в гості, де продовжував пиячити. Отямився він на вулиці без верхнього одягу, грошей і документів. У першій бесіді зі слідчим він нічого не міг сказати по суті, в основному схлипував, охав і заламував руки від горя та сорому. Показати будинок, де він провів ніч зі своїми "друзями ", потерпілий не міг.

Але на другому допиті, дещо заспокоївшись, він згадав про окремі деталі події: а) при вході в будинок звернув увагу на мелодійний звук, який чувся від дверей; б) у квартирі був імпортний магнітофон з яскравою наклейкою на передній панелі; в) чоловік, який запропонував йому разом "повеселитися", був у сорочці блакитного кольору з синіми смужками.

Багато плутанини викликала його розповідь про час виходу з ресторану. Потерпілий назвав спочатку близько 22.00, потім близько 23.00 і навіть десь опівночі.

Лише досвід слідчого, його вдумлива і копітка робота дозволили знайти в показаннях потерпілого раціональне зерно і правильно оцінити всю інформацію.

Під час допиту потерпілих необхідно враховувати можливість суперечливих бажань, побоювань і т. п. Наприклад, непорядна поведінка потерпілого у зв'язку з подіями злочину може викликати в нього прагнення "перекрутити" інформацію (описаний вище приклад зі слідчої практики відповідає цьому випадку). Іноді потерпілий уникає показань, пов'язаних з інтимною стороною життя, що призводить як до неусвідомленого, так і усвідомленого викривлення окремих аспектів події, що розслідується.

Необ'єктивність показань потерпілого може мати й інші причини. Оскільки потерпілому завдається безпосередня шкода діями злочинців, то він часом прагне помститися їм за завдані страждання, біль, образи і т. п. Деякі потерпілі відчувають бажання отримати максимальну моральну компенсацію в разі засудження правопорушника. При цьому потерпілий може переслідувати і корисливі цілі, перебільшуючи розміри завданої йому шкоди (блискучий приклад тому - показання Шпака в кінокомедії "Іван Васильович міняє професію"), хоче приховати свою непорядну поведінку і т. п. Крім того, необ'єктивність показань потерпілого може пояснюватися також соромливістю, зніяковілістю, незручністю розповіді про дії злочинця чи свої власні в момент скоєння злочину. Такі ситуації виникають найчастіше при допиті потерпілих у справах про сексуальні злочини.

Одним із факторів, які впливають на показання потерпілого, може виявитися навмисне чи ненавмисне навіювання. Здебільшого це характерне для неповнолітніх потерпілих, але навіюванню можуть бути піддані і дорослі. Для того щоб уникнути шкідливої дії навіювання, на допиті передбачені певні процесуальні міри, зокрема заборонені навідні запитання, які можуть підказати потерпілому бажану відповідь.

Показання потерпілого залежать від багатьох суб'єктивних і об'єктивних факторів. Знання слідчим психологічних закономірностей процесу формування показань та їх особливостей у потерпілого, вивчення мотивації і психічних властивостей, станів, процесів потерпілого допомагає вибрати найдоцільніші тактичні прийоми для отримання потрібних відомостей.

Важливу роль при цьому відіграє поведінка самого слідчого. Неуважність, грубість, підозрілість слідчого гостро переживається потерпілим, що посилює його емоційно-негативний стан. Тому завдання слідчого - максимально заспокоїти потерпілого, запевнити його в тому, що злочин буде ретельно й об'єктивно розслідуваний, своїм спокоєм, тактовністю допомогти потерпілому зняти метушливість у думках і рухах, багатослів'я, акцент на несуттєве і т. п.

Інформація, релевантна "§2. Психологія допиту потерпілого"

1. 56. Ведення адвокатом допиту в суді підсудного, потерпілих, свідків, експертів, спеціалістів
   допиту адвокатом в суді підсудного, потерпілих, свідків, експертів, спеціалістів, під час якого намічається правова позиція, з'ясовуються обставини, що сприяють захисту, оцінюються докази, зібрані на підтвердження обвинувачення, аналізуються доводи, які обвинувачений наводить на їх спростування. При веденні допиту в суді підсудного, потерпілих, свідків, експертів, спеціалістів, адвокат повинен
   
2. Процесуальна характеристика допиту потерпілого.
   допиту єлатентним (скритим). Оскільки постанову про допит потерпілого не складають, тойого провадження не потребує ані санкції прокурора, ані рішеннясуду. Присутність понятих під час допиту потерпілого не передбачено. Мета допиту потерпілого полягає в отриманні фактичнихданих щодо значущих обставин кримінальної справи від особи, якійзлочином завдано шкоду. г 5. Підстави допиту потерпілого: "І,.:-
   
3. 4. ПРОЦЕСУАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ СЛІДЧИХ ДІЙ
   допиту свідка. Залежно від віку допитуваного свідка розрізняють: допит повнолітнього свідка; допит неповнолітнього
   
4. Бедь В. В.. Юридична психологія: Навч. посіб. - 2-ге вид., доп. і переробл. - К.: МАУП,. - 436 с.: іл. - Бібліогр.: с., 2003
   
   
5. В. В. Бедь. ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ, 2004
   психологія" юридичних факультетів вищих навчальних закладів. Включає розділи загальної частини (предмет, завдання і система юридичної психології; методологічні і загальнопсихологічні основи; соціально-психологічні аспекти юридичної діяльності) і особливої частини (правова психологія, кримінальна психологія, психологія слідчих дій, психологічні аспекти у діяльності учасників судового процесу -
   
6. Процесуальна характеристика допиту свідка.
   допиту є латентним (скритим). Оскільки постанову про допит свідка не складають, то йогопровадження не потребує ані санкції прокурора, ані рішення суду. Присутність понятих під час допиту свідка не передбачено. Мета допиту свідка полягає в отриманні фактичних данихщодо юридично значущих обставин кримінальної справи від особи,щодо якої у слідчого є дані про те, що їй щось відомо про обставини
   
7. § 3. Особливості тактики проведення окремих слідчих дій
   допит потерпілих і свідків, огляд місця події, освідування потерпілих, пред'явлення для впізнання та призначення судових експертиз. Послідовність проведення названих слідчих дій визначається в кожному окремому випадку слідчими ситуаціями. Зокрема, це залежить від того, з якого джерела слідчий отримав інформацію про здійснення нападу, чи затримано злочинця або він зник з місця події, яке викрадено
   
8. § 3. Система юридичної психології
   психології розуміється логічне розташування проблем і питань, що вивчаються нею і які відображають рівень її розвитку, тенденції і перспективи"1. Аналізом системи юридичної психології займаються різні спеціалісти - юристи, психологи, юридичні психологи. Розглянемо окремі підходи щодо розв'язання цього питання. К. Платонов виділяв у юридичній психології правову психологію (предмет -
   
9. Дослідження доказів.
   допиту; якщо ж не визнає себе винним і показань давати не бажає, тосуд починає дослідження з допиту потерпілого, потім досліджує іншідокази, а вже потім заслуховує показання підсудного, якщо він побажає їх давати; - у складних, багатоепізодних справах дослідження доказівпровадять поепізодно (за хронологічною, предметною або іншимиознаками); - у справах із кількома підсудними першими зазвичай
   
10. Розділ 6 психологія злочинного діяння
    психологія злочинного
    
11. Розділ 6 психологія злочинного діяння
    психологія злочинного
    
12. § 10. Фіксація результатів допиту
    допиту в протоколі, де повинні бути повно і об'єктивно відображені повідомлені допитуваним дані. Рекомендуються три методи одержання показань: вільна розповідь, запитання - відповідь і поєднання першого і другого методів. Це відбивається й у протоколі допиту. Положення, що гарантують найбільш правильну і точну фіксацію показань, зводяться до такого: 1) показання записують від першої особи і по