Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Корпоративное право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу ( контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоСудова психіатрія → 
« Попередня Наступна »
В. В. Бедь. ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ, 2004 - перейти до змісту підручника

§3. Психологіядопиту підозрюваного іобвинуваченого

Теоретичні дослідження і практика слідчої діяльності переконливо підтверджують, що притягнення особи як підозрюваного чи обвинуваченого пов'язане з різкою зміною в його житті, зі зрушеннями у психіці, які посилюються в умовах ізоляції. Прагнучи ухилитися від відповідальності та приховати свою участь у злочині, винний намагається приховати від оточуючих пов'язані з цим переживання. Така тенденція значною мірою дезорганізує його психічні процеси. Адже підозрюваний і обвинувачений зовсім не обов'язково можуть бути злочинцями. Тому притягнення до кримінальної відповідальності невинної особи призводить до ще серйозніших психічних наслідків. Нещастя, що несподівано звалилося на неї, породжує неадекватні вчинки, які можуть сприйматися і пояснюватися малодосвідченими слідчими як "докази поведінки". Прагнучи покласти кінець болісному стану, невинний може застосувати навіть самообмову.

Процесуальна ситуація підозрюваного і обвинуваченого має суттєві відмінності, тому доцільно розглядати допит підозрюваного і обвинуваченого окремо.

Допит підозрюваного. Одна з характерних особливостей допиту підозрюваного - обмеженість інформації і дефіцит часу на його підготовку. Відсутність достатніх викривальних доказів зобов'язує слідчого у процесі допиту підозрюваного використовувати багатоваріа-тивну тактику. Водночас допит підозрюваного зразу після його затримання чи арешту має і позитивний бік, адже підозрювана особа не встигає детально продумати, всебічно обґрунтувати неправдиву версію; як правило, її показання містять явні суперечності.

Основне завдання слідчого при допиті підозрюваного полягає в тому, щоб отримати відомості, які дають змогу перевірити його причетність до злочину, що розслідується. Тому необхідно виділяти такі обставини, які можуть бути відомі лише особі, яка скоїла злочин. І якщо підозрюваний мовчить про факти, які вже виявлені слідством, то це повинно насторожити слідчого.

Під час допиту підозрюваному ставляться насамперед ті запитання, відповіді на які вже відомі юристу. Мета постановки таких запитань - виявити позиції підозрюваного щодо правосуддя. Позитивні результати дає метод непрямих запитань. Він полягає в тому, що запитання, суттєві для розслідування, маскуються серед зовні "безпечних" запитань, які нібито не стосуються події, яка цікавить слідчого. Таким чином можна аналізувати обізнаність підозрюваного про учасників злочину, про час, місце і способи його здійснення, знаряддя, які застосовувалися, та інші обставини. Крім того, непрямі запитання доречні і як засіб маскування мети слідчого, бо підвищений інтерес допитуваного до окремих епізодів злочину може свідчити про те, що у слідчого відсутня необхідна сукупність доводів.

Для підозрюваного на попередньому слідстві характерні психологічні стани тривоги, невизначеності, неможливості правильного передбачення ситуації, що склалася. Часто він не знає, якими доводами володіє слідчий, які запобіжні заходи будуть вибрані, які слідчі дії будуть проведені і т. п. Такий психологічний стан підозрюваного повинен враховуватися слідчим при розробці й застосуванні різних тактичних і психологічних прийомів (табл. 5).

Складним є питання про пред'явлення підозрюваному доказів. Річ у тім, що поспішне і невміле пред'явлення доказів зменшує їхню викривальну спрямованість, дає можливість підозрюваному висунути неправдиві пояснення. Тому слідчий повинен передбачити всі нюанси, які можуть знизити викривальну силу доказів, по можливості попередньо нейтралізувати контраргументи допитуваної особи. Докази слід пред'являти з урахуванням їхнього взаємозв'язку, при цьому психологічний вплив на підозрюваного в міру пред'явлення доказів повинен зростати.

Якщо скоєно груповий злочин, то при індивідуальному допиті підозрюваних слідчому доцільно використати соціально-психологічні особливості міжособистісної взаємодії людей в злочинних групах. До них відносяться різноспрямовані інтереси членів групи, суперництво, антагонізм, егоцентризм1, прагнення "урвати собі шматок побільше від спільного пирога" і т. п. У ході допиту окремі члени групи намагаються зменшити свою роль у скоєнні злочину, перекладаючи вину на інших.

Останнім часом в юридичній психології виявляється інтерес до дослідження захисної домінанти2 правопорушника. Домінанта, як правило, виникає в людини у зв'язку з більш-менш серйозними подіями в житті, за наслідки яких вона переживає, у зв'язку з якими вона відчуває почуття страху, невпевненості і т. п. Людина, котра скоїла тяжкий злочин, зазнає сильне психічне напруження. Під впливом домінанти

Егоцентризм (від лат. ego - я і centrum - центр кола) - зосередженість індивіда лише на власних інтересах і проблемах, небажання і нездатність розуміти і враховувати проблеми інших людей.

Домінанта (від лат. dominans - панівний) - тимчасово панівна рефлекторна система, яка зумовлює роботу нервових центрів у цей момент і тим самим надає поведінці індивіда певну спрямованість.

злочинець намагається поводитися так, щоб гарантувати собі безпечність, уникнути викриття, а отже, покарання. Інакше кажучи, поведінка злочинця на допиті носить своєрідний захисний характер. Його прагнення приховати причетність до злочину, необхідність маскуватися, виглядати спокійним і впевненим посилює гальмуючі процеси у клітинах головного мозку. Після цього починає переважати процес збудження, який проявляється в активності людини, прагненні виговоритися і т. д. Виявлення таких станів у ході допиту сприяє отриманню правдивих показань і розкриттю злочину.

Велику роль у процесі допиту відіграє правильна адекватна інтерпретація невербальних сигналів (міміка, жести, поза та ін.), які розкривають емоційно-вольовий стан підозрюваного. Зовнішні ознаки прояву страху, неспокою, задоволення, брехні тощо не мають доказового значення. Але ці сигнали можуть дати слідчому орієнтовну інформацію. Наприклад, уникання зорового контакту, потирання долонь, прикриття рота долонею тощо повинні спонукати слідчого до більш ретельного аналізу причин такої поведінки.

Сильним психологічним станом, який формує мотиви поведінки підозрюваного, є страх позбавитися волі, звичного способу життя, "перспективи" опинитися серед злочинців. Такий стан особливо притаманний особам, які вперше скоїли злочин і притягнені до кримінальної відповідальності. В такій ситуації підозрюваний думає, що уникнути затримання, арешту, вироку, пов'язаного з позбавленням волі, можна лише, заперечуючи свою вину, брехливими показаннями. Такий психологічний стан формує позицію підозрюваного, яку слідчому необхідно подолати. Для цього треба пояснити підозрюваному, що доказування вини мало в чому залежить від його визнання, а вирішальною мірою визначається сукупністю доказів довести йому, що щиросердне каяття, а також активне сприяння розкриттю злочину є для суду обставиною, яка пом'якшує відповідальність.

Вище зазначалося, що під впливом домінанти дії злочинця носять захисний характер. Але саме ці дії і вчинки повинні привертати увагу слідчого, бо дають підставу для припущення про причетність підозрюваного до скоєного злочину (такі дії мають назву "докази поведінки"). Можна виділити найпоширеніші докази поведінки злочинця1: -

створення обманного алібі; -

немотивований і несподіваний від'їзд; -

спроба спрямувати слідство на обманний шлях; -

вияв підвищеної зацікавленості до процесу розслідування злочину; -

розповсюдження вигаданих чуток про особистість злочинця і мотиви його дій; -

спроби переговорити, підкупити потерпілих, свідків; -

демонстративність поведінки, яка покликана переконати оточуючих у повній непричетності до злочину, заперечення навіть точно встановлених фактів ("не бачив", "не чув" і т. п.); -

зміна звичних стереотипів після скоєння злочину; -

обізнаність щодо таких деталей, про які міг знати лише винний; -

повернення, часом неодноразове, на місце події тощо.

У різних слідчих ситуаціях докази поведінки виявляються по-різному.

У кущах біля невеликої річки був виявлений труп молодої жінки з численними різаними ранами. На місці події знайшли знаряддя вбивства - косу і надто характерні сліди, які дали змогу в загальних рисах відтворити картину злочину. Очевидців не виявилося.

Серед осіб, можливо причетних до злочину, увагу слідчого привернув двоюрідний брат вбитої К. Він виявляв у зв'язку з розслідуванням помітне хвилювання, розпитував двох інших підозрюваних про те, чого їх викликали на допит, цікавився, чи оглядають їхній одяг, чи можна по слідах рук виявити злочинця. Саме К. і виявився вбивцею.

Що стосується обманного алібі, то детальний допит підозрюваного допомагає виявити, наскільки його твердження істинні. Наприклад, підозрюваний каже, що в цей час "був у театрі", але на запитання про назву і зміст вистави, виконавців ролей відповісти не може. Окрім того, певні деталі висловлених ним "казок" також демонструють фальшивість алібі - в психології відомо, що деталі другорядних обставин люди зазвичай забувають. Разом з тим, не слід поспішати з викриттям усіх суперечностей і неправдивих тверджень підозрюваного, бо це може насторожити його, підвищити самоконтроль за мовою і зовнішніми ознаками поведінки, а також відмовитися давати показання.

Психологічно найскладнішою ситуацією допиту підозрюваного є його відмова давати показання. Мотиви закритості при допиті різні: -

страх перед покаранням; -

побоювання помсти співучасників; -

сором за скоєне, докори сумління; -

бажання приховати інтимні подробиці; -

антипатія до слідчого; -

самоствердження тощо.

Які б не були мотиви відмови давати показання, завдання слідчого - пояснити підозрюваному, що такою поведінкою він позбавляється можливості самозахисту, і як наслідок - можливості з'ясувати пом'якшуючі його відповідальність обставини.

У слідчій практиці трапляються випадки самообмовлення підозрюваного. Які причини і цілі самообмовлення? Це може бути пов'язано з винятковим психічним перенапруженням у результаті довготривалих допитів, з грубими порушеннями прав особистості (згадаємо часи сталінських репресій, коли багато підозрюваних не витримували катувань за стінами Луб'янки і зовсім невинні брали вину на себе, щоб скоріше покінчити зі свавіллям і насиллям щодо своєї особистості), з тактичними прорахунками слідчого, з бажанням приховати інший, більш тяжкий злочин.

Розслідуючи справу про мотоцикл на автобусній зупинці, слідчий отримав оперативні дані про причетність до події двох молодих вантажників лісоскладу Р. і Н. Якихось доказів, що дозволили б їх затримати, слідчий не мав. Викликавши по черзі Р. і Н. на допит, він все більше переконувався, що крадіжку мотоцикла здійснив Н. Але при другому допиті Р. "зізнався"у скоєному. З'ясувалося, що самооб-мовлення було викликане бажанням приховати крадіжку і продаж машини ГАЗ-69, які він скоїв вісім місяців тому, і отримати менше покарання.

Слідчий може зробити припущення, що підозрюваний обмовляє себе, якщо він часто і наполегливо переконує його в "чесності" зізнання, дає завчені показання, нездатний повідомити факти, що повинні бути відомі тому, хто скоїв злочин. З метою викриття самооб-мови використовуються: -

детальний повторний допит; -

перевірка показань на місці події; -

очна ставка; -

слідчий експеримент тощо.

Допит обвинуваченого. Цілком обґрунтовано вважається, що обвинувачений є найбільш поінформованим і найбільш психологічно складним джерелом доказів. Правдивість його показань певною мірою можна стимулювати шляхом роз'яснення значення щиросердного зізнання, яке слугуватиме як обставина, що пом'якшує відповідальність за скоєний злочин. Важливо зазначити: акцент повинен робитися не на визнанні вини, а на каятті і сприянні слідству в розслідуванні злочину.

Якщо обвинувачений визнає свою вину, то завдання слідчого - отримати вичерпні показання щодо всіх обставин, які він вважає суттєвими для розслідування справи. Важливо при цьому виявити ті обставини, достовірність яких може бути перевірена, а також з'ясувати причини, які призвели обвинуваченого до злочину, основні соціально-демографічні дані про його особистість і відомості про спільників.

Допит обвинуваченого проводиться за всіма пунктами пред'явленого обвинувачення. У зв'язку з цим на початку допиту обвинуваченому пояснюються суть пред'явленого обвинувачення, санкції відповідної норми Кримінального кодексу, його право на захист. На цій же стадії допиту слідчому необхідно вжити заходів, які полегшили б обвинуваченому вибір правильної лінії поведінки (наприклад, пояснити, що обманна позиція може нашкодити йому і його близьким, що від його правдивості в показаннях залежить доля невинних людей та ін.).

Під час допиту обвинуваченого слідчий обов'язково повинен враховувати можливі зміни його показань, тому всі суттєві деталі фіксуються. Ці зміни можуть виникнути через прагнення обвинуваченого зменшити свою вину, убезпечити від відповідальності близьких, через розуміння ним того, що проти деяких доказів можна придумати спростування і т. д.

Позиція закритості обвинуваченого, яка досить часто трапляється на початковій стадії допиту, не повинна переростати в конфлікт між ним і слідчим. Досвідчений юрист не конфліктує з обвинуваченим, а викриває його, використовуючи наявні докази, прийоми правомірного психічного впливу, ефективну тактику розслідування злочину.

Ставлення обвинуваченого до скоєного злочину, пред'явленого обвинувачення і можливого покарання залежить від мотивів, якими він керується в ході розслідування кримінальної справи. Тому одне із завдань слідчого в процесі допиту - вивчення і аналіз мотивів, які сформувалися в обвинуваченого упродовж його життя.

У психологічному аспекті відмінності в становищі обвинуваченого і підозрюваного менш суттєві, ніж в процесуальному, тому при допиті обвинуваченого можна використати розглянуті вище тактичні психологічні прийоми і засоби впливу.

« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "§3. Психологіядопиту підозрюваного іобвинуваченого"
  1. Процесуальна характеристика застави.
    підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, іншими фізичними чи юридичними особами грошей або передання їм іншихматеріальних цінностей. Способи запобігання: спричинення побоювань у обвинуваченого втратити через своюненалежну поведінку кошти, внесені у вигляді застави. Якщо коштивносять інші особи, то під загрозою втрати опиняються і вони, іобвинувачений ("солідарне побоювання"). Саме тому розмір
  2. §4. Психологіядопиту свідків
    підозрюваного М., на попередньому слідстві не вдалося. У суді була зроблена спроба уточнити у свідка Ф., коли М. ознайомлювався з "Правилами": до чи після відрядження. Якщо після, то, навіть з точки зору М., не було ніякого резону займатися вивченням "Правил". Ф. попросили уточнити, який приблизно період він мав на увазі, коли казав про "середину жовтня". Свідок заявив, що серединою
  3. Передумовою для порушення кримінальної справи:
    підозрювану особу на місці вчинення злочину з поличним; 3) явка з повинною; 4) повідомлення, опубліковані в пресі; 5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину (ч.1 ст.94). Ч.2 ст.94 КПК Підставою для порушення кримінальної справи є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину. Кримінальну справи слід порушувати за фактом вчинення діяння, якщо
  4. Притягнення особи як обвинуваченого
    підозрюваного,-спростовані зібраними доказами, а версія про винність особи знайшла підтвердження системою незаперечних доказів; - у справі зібрано таку сукупність допустимих та достовірних фактичних даних (доказів), яка дозволяє зробити однозначний висновок про вчинення злочину особою, яка притягається до відповідальності, та виключає будь-які сумніви щодо її провини - відсутні обставини, що
  5. ЗАПОБІЖНІ ЗАХОДИ
    підозрюваної у вчиненні злочину, і до пред'явлення їй обвинувачення. В цьому разі обвинувачення повинно бути пред'явлене не пізніше десяти діб з моменту застосування запобіжного заходу. Стаття 149. Запобіжні заходи. Запобіжними заходами є: 1) підписка про невиїзд; 2) особиста порука; 3) порука громадської організації або трудового колективу; 3-1) застава; 4) взяття під варту; 5) нагляд
  6. 1. Предмет ПН за додержанням законів органами дізнання і досудового слідства
    підозрюваного і застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; 4) забезпечення прав та законних інтересів учасників кримінального процесу, у тому числі потерпілого від злочину; 5) виконання вимог закону про всебічне, повне та об'єктивне дослідження обставин злочину; 6) законність прийняття рішення про закінчення досудового
  7. 61. Нагляд прокурора за додержанням законів при порушенні кримінальної справи
    підозрювану особу на місці вчинення злочину або з поличним; Повідомлення повинні бути у письмовій формі, виходити від конкретного імені і вказувати на певні факти, вчинки, які містять ознаки злочину. Як офіційний документ, таке повідомлення підписується уповноваженою особою і виконується на фірменному бланку ,обов'язково засвідчується круглою печаткою. Водночас надаються матеріали, які
  8. 62. Нагляд прокурора за додержанням законів при притягненні особи як обвинуваченого
    підозрюваного запобіжного заходу, обвинувачення йому має бути пред'явлено не пізніше 10 діб з моменту застосування запобіжного заходу. Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред'явлене, запобіжний захід скасовується. В інших випадках обвинувачення має бути пред'явлене не пізніше 2 днів з моменту винесення слідчим останови про притягнення цієї особи як обвинуваченого і, в усякому разі, не
  9. 63. Нагляд прокурора за додержанням законів при застосуванні запобіжних заходів
    підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути ризначено покарання у вигляді позбавлення волі, може бути затримано лише за наявності однієї з таких підстав: 1) коли цю особу застали за чиненням злочину або безпосередньо після його вчинення; 2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вказують на цю особу як на таку, що вчинила злочин; 3) коли на підозрюваному або на його одязі, при
  10. 64. Нагляд прокурора за додержанням законів при застосуванні запобіжного заходу- взяття під варту
    підозрюваний чи обвинувачений намагатимуться ухилитись від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність (ч. 2 ст. 148 КПК). При обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту орган дізнання, слідчий за згодою прокурора вносить подання до суду. (ст.. 165 2 КПК).При цьому прокурор зобов'язаний
  11. 67. Нагляд прокурора за законністю дій і рішень при закінченні провадження по кримінальній справі
    підозрюваного і обвинуваченого на захист; 4) чи немає у справі обставин, що тягнуть за собою закриття справи згідно із ст. 213 КПК; 5) чи пред'явлено обвинувачення за всіма встановленими злочинними діями обвинуваченого; 6) чи притягнуті як обвинувачені всі особи,що викриті у вчиненні злочину; 7) чи правильно кваліфіковані дії обвинуваченого за статтями кримінального закону; 8) чи додержано
  12. § 2. Сучасний стан криміналістики в Україні
    підозрюваного, обвинуваченого, підсудного» (1994); В. Ю. Шепітько «Теоретичні проблеми систематизації тактичних прийомів в криміналістиці» (1996); В. С. Кузьмічов «Слідча діяльність: сутність, принципи, криміналістичні прийоми і засоби здійснення» (1996); О. А. Кириченко «Основи криміналістичної мікрології» (1996); Ю. П. Аленін «Теоретичні та практичні основи розкриття і розслідування осередків