§2. Психологіядопиту потерпілого

Формування показань потерпілих має свої особливості, пов'язані з їхніми специфічними переживаннями, які викликані здійсненими стосовно них злочинними наслідками. Психічні переживання потерпілих, зокрема в тих випадках, коли злочинне діяння тією чи іншою мірою загрожує життю, здоров'ю і гідності особистості, характеризуються емоційною глибиною, підвищеною гостротою. Потерпілі, які є об'єктом злочинного посягання, сприймають картину скоєного злочину, відчуваючи на собі його безпосередній вплив. Тому в них при переробці і збереженні відбитої в момент злочину інформації досить часто роль емоційних проявів, переживань, пов'язаних із фізичними, психічними і соціально-побутовими наслідками злочину, більш значна.

Найхарактернішою реакцією потерпілих на ситуацію нападу є стан страху. Як емоційне відображення небезпеки страх зумовлений невір'ям у свої сили, відсутністю інформації про сприятливий вихід із ситуації, що склалася. Залежно від характеру загрози інтенсивність і специфіка переживання страху варіюється в досить широкому діапазоні відтінків (побоювання, переляк, жах). У стані страху потерпілі часто, перебільшуючи небезпеку, викривлено сприймають події, відбиваючи їх у пам'яті в гіпертрофованому вигляді (жертва перебільшує кількість нападників, їхні сили, використовувані підручні та інші засоби і т. д.). В умовах боротьби потерпілі нерідко погано чи викривлено запам'ятовують прикмети злочинця, не запам'ятовують послідовність і окремі моменти події. Якщо злочинців кілька, то потерпілі часто не запам'ятовують кожного з них і не можуть згадати, хто першим скоїв ті чи інші насильницькі дії.

Саме тому при допиті потерпілих і оцінці отриманих від них свідчень слідчий повинен мати на увазі, що страх, біль, фізичні страждання, збудження і напруження, а у випадках скоєння сексуального злочину, крім того, і особистісні, інтимні переживання, становлять сукупність різних, але взаємопов'язаних між собою емоцій, що ускладнюють психологічний стан потерпілих.

У процесі допиту потерпілого слідчого цікавлять деталі злочину. Тому першочергово при допиті потерпілого треба з'ясувати: -

обставини, які передували злочину, взаємини потерпілого зі злочинцем. Слід мати на увазі, що 75-80 % злочинів проти особистості скоюються особами, які пов'язані з потерпілим родинними, службовими, інтимними та іншими близькими стосунками1; -

обставини скоєння злочину (час, місце, обстановка, послідовність і характер дій злочинця, характерні ознаки його зовнішності, особливі прикмети та ін.); -

наслідки злочину.

У ході допиту слідчий насамперед має з'ясувати умови, в яких потерпілий сприймав подію злочину, чи його психічний стан в момент посягання і після нього. Неабияке значення мають і психічні стани, які виникали у потерпілого до злочину. До них можна віднести стани як результат психічної безпорадності потерпілих (душевна хвороба, непритомний стан, малолітній вік) і фізичної безпорадності через хворобу, фізичні вади, похилий вік тощо. Безпорадність потерпілого може бути наслідком алкогольного сп'яніння чи прийому наркотиків. Попередній до злочину психічний стан потерпілого, здатний у певний час посилювати викривлення в показаннях у справі, викликає додаткові негативні фактори на сприйняття і відбиття багатьох деталей злочину (це особливо притаманне для потерпілих, які знаходилися до злочину в стані алкогольного сп'яніння чи наркотичного "кайфу").

При проведенні опитування і оцінці фактів, про які повідомляє потерпілий, слід враховувати те, що під час злочину поле свідомості потерпілого різко звужується, логіка мислення і в цілому розумовий процес знаходяться в пригніченому стані. Суттєво й те, що увага потерпілого лише в окремих випадках концентрується на деталях події, бо думка його нав'язливо повертається до страхів, болю і побоювань, пов'язаних із діями злочинців.

Спеціалісти в сфері юридичної психології справедливо зазначають, що під впливом емоційного напруження потерпілі на перших допитах мало що згадують про обставини, які передували злочину. Буває, що зразу ж після посягання в результаті так званого проактивного гальмування1 потерпілі не можуть згадати подальші події.

Водночас, допитуючи потерпілого, слідчий повинен виявити всі важливі обставини його взаємодії зі злочинцем до скоєння злочину і після нього. Тільки так можна зрозуміти мотиви злочину і механізм його скоєння. Від потерпілого слідчому потрібна інформація про те, де, коли, яким чином, якими знаряддями і засобами скоєно злочин, хто його скоїв і хто до нього причетний.

Усе це пояснює, чому на повторних допитах показання потерпілих виявляються, як правило, повнішими, ніж на початку розслідування кримінальної справи. Іноді процес переробки сприйнятої інформації про злочин може тривати у потерпілих і кілька місяців після проведення з їхньою участю слідчих дій. Тому в складних ситуаціях, щоб відновити всі суттєві обставини злочину, знайти не виявлені на першому допиті факти і деталі, можливо проведення кількох допитів.

Під час допиту потерпілого багато що значить аналіз способу його життя, особистісних якостей, стереотипів поведінки, соціальних зв'язків, комунікативних особливостей.

Практика слідчої діяльності показує, що нерідко сама поведінка потерпілого сприяє скоєнню злочину ним безпосередньо, провокує його (така поведінка в юридичній психології називається віктим-ною). Віктимність є значущим фактором в аналізі взаємодії злочинця і потерпілого, в оцінці правдивості показань останнього.

Гальмування проактивне (від лат. pro - раніше, activus - діючий) - нервовий процес, який виявляється в тому, що відповіді, які стосуються попередніх елементів інформації, гальмують відповіді щодо наступних її елементів.

Слід ретельно перевіряти показання потерпілого, в яких трапляються такі найхарактерніші помилки: -

перебільшення уявлення про деякі моменти пережитої події (наприклад, про кількість злочинців і предмети, які вони використовували); -

узагальнення, особливо на початковому етапі пояснень і показань щодо дій злочинців ("усі тримали", "усі били", "усі ґвалтували" і т. п.); -

провали пам'яті, пропуски при описі деяких важливих елементів події; -

помилковість щодо послідовності при відтворенні окремих деталей і дій учасників злочину; -

помилки у визначенні тривалості тієї чи іншої події; -

додавання і наділення описуваних подій, дій і предметів надуманими і невластивими їм ознаками, рисами; -

помилкові висловлювання і помилкове розуміння сказаного в процесі мовного спілкування слідчого і потерпілого.

Перераховані види помилок, як правило, відносять не до всіх показань потерпілого, а до якихось окремих фактичних обставин, моментів, деталей. Вони зазвичай поєднуються з точними деталями повідомлення, змішуються з ними, що ускладнює завдання слідчого.

Повертаючись з відрядження, К. зайшов у привокзальний ресторан і був запрошений незнайомою компанією в гості, де продовжував пиячити. Отямився він на вулиці без верхнього одягу, грошей і документів. У першій бесіді зі слідчим він нічого не міг сказати по суті, в основному схлипував, охав і заламував руки від горя та сорому.

Але на другому допиті, дещо заспокоївшись, він згадав про окремі деталі події: а) при вході в будинок звернув увагу на мелодійний звук, який чувся від дверей; б) у квартирі був імпортний магнітофон з яскравою наклейкою на передній панелі; в) чоловік, який запропонував йому разом "повеселитися", був у сорочці блакитного кольору з синіми смужками.

Багато плутанини викликала його розповідь про час виходу з ресторану. Потерпілий назвав спочатку близько 22.00, потім близько 23.00 і навіть десь опівночі.

Лише досвід слідчого, його вдумлива і копітка робота дозволили знайти в показаннях потерпілого раціональне зерно і правильно оцінити всю інформацію.

Під час допиту потерпілих необхідно враховувати можливість суперечливих бажань, побоювань і т. п. Наприклад, непорядна поведінка потерпілого у зв'язку з подіями злочину може викликати в нього прагнення "перекрутити" інформацію (описаний вище приклад зі слідчої практики відповідає цьому випадку). Іноді потерпілий уникає показань, пов'язаних з інтимною стороною життя, що призводить як до неусвідомленого, так і усвідомленого викривлення окремих аспектів події, що розслідується.

Необ'єктивність показань потерпілого може мати й інші причини. Оскільки потерпілому завдається безпосередня шкода діями злочинців, то він часом прагне помститися їм за завдані страждання, біль, образи і т. п. Деякі потерпілі відчувають бажання отримати максимальну моральну компенсацію в разі засудження правопорушника. При цьому потерпілий може переслідувати і корисливі цілі, перебільшуючи розміри завданої йому шкоди (блискучий приклад тому - показання Шпака в кінокомедії "Іван Васильович міняє професію"), хоче приховати свою непорядну поведінку і т. п. Крім того, необ'єктивність показань потерпілого може пояснюватися також соромливістю, зніяковілістю, незручністю розповіді про дії злочинця чи свої власні в момент скоєння злочину. Такі ситуації виникають найчастіше при допиті потерпілих у справах про сексуальні злочини.

Одним із факторів, які впливають на показання потерпілого, може виявитися навмисне чи ненавмисне навіювання. Здебільшого це характерне для неповнолітніх потерпілих, але навіюванню можуть бути піддані і дорослі. Для того щоб уникнути шкідливої дії навіювання, на допиті передбачені певні процесуальні міри, зокрема заборонені навідні запитання, які можуть підказати потерпілому бажану відповідь.

Показання потерпілого залежать від багатьох суб'єктивних і об'єктивних факторів. Знання слідчим психологічних закономірностей процесу формування показань та їх особливостей у потерпілого, вивчення мотивації і психічних властивостей, станів, процесів потерпілого допомагає вибрати найдоцільніші тактичні прийоми для отримання потрібних відомостей.

Важливу роль при цьому відіграє поведінка самого слідчого. Неуважність, грубість, підозрілість слідчого гостро переживається потерпілим, що посилює його емоційно-негативний стан. Тому завдання слідчого - максимально заспокоїти потерпілого, запевнити його в тому, що злочин буде ретельно й об'єктивно розслідуваний, своїм спокоєм, тактовністю допомогти потерпілому зняти метушливість у думках і рухах, багатослів'я, акцент на несуттєве і т. п.

Інформація, релевантна "§2. Психологіядопиту потерпілого"

1. §3. Психологіядопиту підозрюваного іобвинуваченого
   потерпілих, свідків; - демонстративність поведінки, яка покликана переконати оточуючих у повній непричетності до злочину, заперечення навіть точно встановлених фактів ("не бачив", "не чув" і т. п.); - зміна звичних стереотипів після скоєння злочину; - обізнаність щодо таких деталей, про які міг знати лише винний; - повернення, часом неодноразове, на місце події тощо. У різних
   
2. §4. Психологіядопиту свідків
   потерпілого), інших очевидців події. У психологічному плані показання свідків - це відтворення раніше сформованих вражень, актуалізовані образи подій, що сталися. При цьому дуже суттєво, наскільки правильним, адекватним є процес сприйняття в цього свідка, які особливості збереження і реконст-рукції1 сформованих образів в його пам'яті. У зв'язку з цим юридичному працівникові слід
   
3. Тема 13.Провадження в справах про адміністративні проступки
   потерпілого та ін.), які приймаються в усній формі (наприклад, при порушенні правил дорожнього руху штраф накладається на місці без скла дання протоколу про адміністративний проступок); б) документи та речові докази, які є матеріальними носіями інфор мації (протокол про адміністративний проступок, протокол особис того догляду, покази технічних засобів, технічний паспорт, самогон та ін.).
   
4. Тема 14.Стадії провадження в справах про адміністративні проступки
   потерпілого, протест прокурора. Слід звернути увагу на те, що адміністративне законодавство (ст. 288 КпАП України) передбачило два шляхи для оскарження прийнятої постанови: а) вищестоящий орган; б) суд. При цьому існують два варіанти оскарження, а саме: альтернативний і послідовний. Альтернативний варіант передбачає, що право вибору органу (або суд, або вищестоящий орган) для направлення скарги
   
5. 3. ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
   потерпілого. 51. Адміністративно-процесуальний статус адвоката та перекладача. 52. Адміністративно-правовий статус правопорушника та експерта. 53. Поняття та види доказів в адміністративному процесі. 113 54. Поняття та предмет доказування у провадженні в справах про адміністративні проступки. 55. Обставини, що виключають провадження в справах про адміні стративні проступки. 56. Строки у
   
6. Розділ II. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ І РЕФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
   потерпілим їх прав, порядок опитування свідка (в тому числі неповнолітнього), дослідження письмових та речових доказів та висновку експерта, обставин, що підлягають з'ясуванню при розгляді справи про адміністративний проступок. Необхідно також у цьому Кодексі конкретизувати та більш детально висвітлити вимоги щодо оскарження постанови по справі про адміністративні проступки. Зокрема,
   
7. 8. Обмеження міжнародної правосуб'єктності і міжнародна правосуб'єктність державоподібних утворень
   потерпіли поразку в Першій світовій війні. Мандати були встановлені угодами між союзниками і затверджені Лігою Націй. Підмандатні території були розділені на три категорії, що відрізнялися ступенем колоніальної залежності від держав-ман-датаріїв. Території, що потрапили під мандат категорії «А», формально признавалися самостійними державами, що знаходяться «під керівництвом» держави-мандтарія
   
8. 47. Правовий стан іноземців
   потерпіла від цього злочину, для притягнення його до кримінальної відповідальності або для приведення вироку у виконання. Якщо вимога про видачу того самого злочинця надходить від декількох держав, превага віддається державі, на території якої було вчинено злочин. Право видачі злочинців є суверенним правом кожної держави. При видачі злочинців дотримуються такі правила: 1) власні громадяни, як
   
9. 71. Види й форми відповідальності держав за міжнародні правопорушення
   потерпілою державою в якості репрессалий, повинні бути пропорційні їхньому правопорушенню, що викликало, і припиняються з моменту відновлення status quo (положення речей до зміни ситуації). Реторсії являють собою правомірні примусові дії держави у відповідь на недружній акт із боку іншої держави, за допомогою якого посадові, фізичні або юридичні особи першої держави були поставлені в
   
10. 72. Відповідальність держав у зв'язку з діяльністю, не забороненої міжнародним правом
    потерпіла сторона на основі взаємної домовленості можуть удатися до традиційних способів визначення матеріальної відповідальності, застосовуваним при здійсненні звичайних деліктів. Абсолютної відповідальності як специфічному інституту міжнародного права властиві свої особливі форми: грошова компенсація, послуги, технічна допомога, надання різного роду матеріальних цінностей замість знищеного або
    
11. 91. Міжнародне право в період збройних конфліктів - галузь міжнародного права
    потерпіли аварію корабля на морі; в) військовополонених, цивільне населення; г) іноземців та інших осіб, котрі не беруть участь у бойових діях. Торкаючись офіційного закріплення терміна «міжнародне гуманітарне право» і, відповідно, дефініції даної галузі права, слід зазначити, що в документах ООН вживаються поняття «право збройних конфліктів» і «міжнародне гуманітарне право, застосовуване в
    
12. 92. Історія формування права збройних конфліктів
    потерпіли аварія корабля, зі складу збройних сил на море; про обіг з військовополоненими; про захист цивільного населення під час війни. Дані конвенції на основі досвіду другої світової війни визначили правовий режим цивільного населення в районах міжнародних збройних конфліктів, визнали за партизанами статус воюючої сторони (комбатан-тов), заборонили знищення приватної власності,
    
13. 100. Міжнародно-правовий захист жертв війни
    потерпілих аварія корабля під час війни на море. Правовий режим зазначених осіб визначається положеннями II Женевської конвенції про поліпшення участи поранених, хворих і осіб, що потерпіли аварія корабля, зі складу збройних сил на море 1949 р. і Додаткового протоколу I 1977 р. У загальному правовий статус даних осіб має чимало подібного з аналогічними жертвами сухопутної війни, але є й деякі
    
14. Заява або повідомлення про злочин
    потерпілого з обвинуваченим; відсутність скарги потерпілого; смерть особи, яка вчинила злочин; наявність вироку суду по тому ж обвинуваченню; наявність не скасованої постанови органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи або про відмову в порушенні справи - п.1-11 ч.1 ст.6 КПК), прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя виносять постанову про відмову в порушенні кримінальної справи.
    
15. Зупинення досудового слідства
    потерпілих, провести обшук, виїмку, експертизи, встановити характер та розмір шкоди, завданої злочином, виявити причини і умови, що сприяли вчиненню злочину, вжити заходів щодо їх усунення). Необхідно вжити всіх заходів для встановлення особи, яка вчинила злочин (поряд з слідчими діями використати всі оперативно-розшукові заходи). Зупиненню провадження по справі обов'язково має передувати
    
16. Направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
    потерпілого або його представника з цією постановою, а в разі їх вимоги - з усіма матеріалами справи та роз'яснити їхні
    
17. 34. Підстави закриття кримінальної справи
    потерпілим у справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, крім випадків передбачених частинами 2, 3, 4 ст. 27 КПК. 6) за відсутністю скарги потерпілого, якщо справу може бути порушено не інакше як за його скаргою, крім випадків, коли прокуророві надано право порушувати справи і за відсутності скарги потерпілого (ч. З ст. 27 КПК). 7)щодо померлого, за винятком випадків, коли