Головна |
« Попередня | Наступна » | |
4. Рівне виборче право |
||
Цей принцип передбачає рівну для кожного виборця можливість впливати на результат виборів. Він являє собою наслідок і одне з найважливіших проявів конституційно гарантованого рівноправності громадян. Рівність виборчого права забезпечується перш за все наявністю у кожного виборця такого ж числа голосів, що і у будь-якого іншого виборця. У західній літературі відповідний принцип іноді визначається як «одна людина - один голос», однак у залежності від виборчої системи голосів може бути і більше, ніж один; важливо, щоб у всіх виборців їх було порівну. Наприклад, на парламентських виборах у Німеччині кожен виборець має по два голоси, а на виборах представницьких органів місцевого самоврядування в німецькій землі Баварії - по три. Вказаному вимогу суперечить так званий плюральний вотум (буквально - множинне голосування); згідно з цим принципом одні виборці можуть мати залежно від обставин більше голосів, ніж інші. Наприклад, у Великобританії на парламентських виборах додаткові голоси надавалися до 1948 року за місцем знаходження нерухомої власності виборця (якщо вона розташовувалася не за місцем його проживання), за місцем знаходження університету, який колись закінчив виборець, і в інших подібних випадках. У результаті за два голоси мали виборці з вищою освітою, керівники підприємств та деякі інші. Мотивувався плюральний вотум тим, що освічені виборці краще розбираються в політичному житті, власники нерухомості платять більше податків і т.д. Про сумнівності таких аргументів свідчить те, що сьогодні плюральний вотум - велика рідкість. Втім, коли в окремих країнах (наприклад, в деяких штатах Австралії, в Новій Зеландії) право голосу на муніципальних виборах надається не тільки за місцем проживання, а й за місцем перебування нерухомості, це навряд чи можна вважати плюральним вотумом, якщо йдеться про вибори в різні органи. Для дотримання принципу рівного виборчого права необхідно далі, щоб всі голоси мали рівну вагу, тобто надавали рівний вплив на результат виборів. Це досягається забезпеченням єдиної норми представництва: на кожного депутата має припадати однакове число жителів (іноді виборців) *. З урахуванням цієї норми утворюються виборчі округи, про що піде мова також в наступному параграфі (п. 3). * Як правило, норма представництва бере до уваги число жителів. Це природно: депутат - представник всіх жителів, а не тільки виборців. Число виборців приймається в розрахунок у випадках, коли законодавець прагне зменшити представництво регіонів з особливо високою народжуваністю.
З принципом рівного виборчого права несумісні куріальний вибори, які заздалегідь ділять виборців на групи - курії (наприклад, за національною, релігійною і т. п. ознакою) із заздалегідь встановленим числом мандатів, наданих кожної з цих груп. Така система донедавна застосовувалася в Південноафриканській Республіці, де окремо голосували і обирали депутатів білі, індійці і «кольорові», чиї батьки належать до різних рас - білої і чорної (в Америці їх називають мулатами). У своєрідній формі вона застосовувалася в Югославії в період дії Конституції СФРЮ 1974 при формуванні палат, які представляли трудові колективи та індивідуальних трудящих. У Китаї особливу курію являють собою по суті військовослужбовці Народно-визвольної армії, які мають особливе представництво у зборах народних представників. У Ботсвані, Гамбії, Сьєрра-Леоне створюються особливі виборчі курії для родоплемінних вождів *. Куріального система порушує не тільки принцип рівного виборчого права, а й взагалі рівноправність громадян. * Див: Конституційне право країн. Основи організації держави. С. 51.
У деяких країнах, переважно розвиваються, допускаються відхилення від принципу рівного виборчого права, що мають на меті гарантувати представництво деяких мають невелику чисельність груп суспільства, які інакше можуть його не одержати. Таке спеціальне представництво зі згаданих 150 країн, які повідомили відповідні дані Міжпарламентського союзу, в 1992 році мали 25 країн. Наприклад, в Бангладеш з 330 місць в Парламенті 30 зарезервовано для представництва жінок; на ці місця проводиться кооптація самим Парламентом. У Бутані з 150 місць 10 віддано монастирям, представники яких обираються центральної та місцевими корпораціями монастирів. В Індії двох депутатів в Народну палату (нижню палату Парламенту, буквальне англійська назва якої - Палата народу) від англо-індійської громади (це особи, що відбуваються від змішаних шлюбів між англійцями і індійцями), призначає Президент, якщо вважає, що в результаті виборів її представництво виявилося недостатнім. В Індонезії з 500 місць у Раді народних представників 100 належать збройним силам, представники яких (на відміну від Китаю) не обираються військовослужбовцями, а призначаються Президентом. У французькому Сенаті 12 сенаторів, що представляють французьких громадян за кордоном, обираються Вищою радою французів, що проживають за кордоном. Від куріальних виборів таке представництво відрізняється тим, що воно створюється не шляхом виборів. |
||
« Попередня | Наступна » | |
|
||
Інформація, релевантна " 4. Рівне виборче право " |
||
|