Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Вексельное право / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Корпоративное право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу (контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоГосподарське право України → 
« Попередня Наступна »
Щербина В. С.. Господарське право: Підручник. - 2-е вид., перероб. і доп. - К.: Юрінком Інтер,.2005 - 592 с, .200 - перейти до змісту підручника

§ 3. Суб'єкти приватизації


Коло суб'єктів приватизації визначається ст. 6 Закону «Про приватизацію майна державних підприємств» у формі вичерпного переліку, до якого входять: державні органи приватизації, покупці (їх представники), посередники.
Систему державних органів приватизації визначено в законодавчому порядку.
Державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні.
Відповідно до ст. 7 Закону «Про приватизацію державного майна» Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим діють на підставі Закону України «Про Фонд державного майна України» та інших за-

- 196 -
- 197 -
конів України з питань приватизації. Проте на сьогодні такий закон не прийнято, а тому правовий статус Фонду державного майна України визначається Тимчасовим положенням про Фонд державного майна України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 7 червня 1992 р. (із змінами і доповненнями)1.
У статті 7 Закону «Про приватизацію державного майна» зазначено, що Фонд державного майна України підпорядкований, підзвітний і підконтрольний Верховній Раді України. Ця норма також була предметом розгляду Конституційного Суду України, який у рішенні від 1 липня 1998 р. відзначив, що відповідно до ст. 13 чинної Конституції України Верховна Рада України не є єдиним суб'єктом права державної власності. За Конституцією Кабінет Міністрів України, як вищий орган у системі органів виконавчої влади, здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону. Фонд державного майна України є державним органом, який здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна. У зв'язку з цим Конституційний Суд України визнав неконституційним положення абз. 2 ч. 2 ст. 7 Закону «Про приватизацію державного майна».
Державні органи приватизації у межах своєї компетенції здійснюють такі основні повноваження:
змінюють у процесі приватизації організаційну форму підприємств, що перебувають у державній власності;
здійснюють повноваження власника державного майна у процесі приватизації;
виступають орендодавцем майна, що перебуває у дер жавній власності, згідно з законодавством;
продають майно, що перебуває у державній власності, в про цесі його приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств, об'єктів незавершеного будівництва та колишнє військове майно, що набуло статусу цивільного, а також акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств;
створюють комісії з приватизації;
затверджують плани приватизації майна, що перебуває у державній власності, плани розміщення акцій акціонерних то вариств у процесі приватизації;
розробляють проекти державних програм приватизації і подають їх на затвердження Верховній Раді України;

укладають угоди щодо проведення підготовки об'єктів до приватизації та їх продажу;
укладають угоди щодо проведення експертної оцінки вар тості об'єктів приватизації;
здійснюють ліцензування комісійної, представницької та комерційної діяльності з приватизаційними паперами;
виступають з боку держави засновником підприємств із змішаною формою власності;
беруть участь у розробці міжнародних договорів України з питань державної власності та її використання;
здійснюють захист майнових прав державних підприємств, організацій, установ, а також акцій (часток, паїв), що належать державі, на території України та за її кордоном;
контролюють виконання умов договорів купівлі-продажу державного майна.
Державні органи приватизації здійснюють інші повноваження, передбачені Законом «Про приватизацію державного майна», іншими законами України з питань приватизації.
Державні органи приватизації не мають права втручатися в діяльність підприємств, за винятком випадків, передбачених законодавством України і установчими документами цих підприємств.
Органи приватизації в Автономній Республіці Крим діють у межах повноважень, визначених Фондом державного майна України, і повноважень, делегованих Верховною Радою Автономної Республіки Крим щодо розпорядження майном, що належить Автономній Республіці Крим.
Органи приватизації в Автономній Республіці Крим у питаннях приватизації майна, що належить Автономній Республіці Крим, є підзвітними та підконтрольними Верховній Раді Автономної Республіки Крим.
Продаж майна, що є у комунальній власності, здійснюють органи, створювані відповідними місцевими радами. Зазначені органи діють у межах повноважень, визначених відповідними місцевими радами, та є їм підпорядкованими, підзвітними і підконтрольними.
Регіональні відділення Фонду державного майна України та представництва Фонду державного майна України в районах та містах діють на підставі положень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 р. № 412і.

1 Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 39. - Ст. 581.
- 198 -
1 ЗПУ України. - 1994. - № 10. - Ст. 247.
- 199 -
Державні засоби виробництва, що підлягають приватизації, є особливим товаром, покликаним забезпечувати не лише потреби приватизації, а й суспільні потреби в продукції, роботах, послугах. Тому законодавець спеціально регулює коло осіб, які можуть виступати покупцями в угодах приватизації, та деталізує ряд елементів правового становища покупця як суб'єкта приватизації.
Визначено загальне коло осіб, які можуть бути покупцями. Це:
громадяни України, іноземні громадяни, особи без грома дянства;
юридичні особи, зареєстровані на території України;
юридичні особи інших держав.
Також визначено вичерпний перелік осіб, які не можуть бути покупцями.
Стосовно фізичних осіб йдеться про працівників державних органів приватизації.
Стосовно юридичних осіб діють такі обмеження:
не можуть бути покупцями юридичні особи, у майні яких частка державної власності перевищує 25 відсотків;
не можуть бути покупцями органи державної влади.
Для спільної участі в приватизації громадяни можуть створювати господарські товариства, в тому числі із членів трудового колективу, в порядку, встановленому законодавством України.
Господарське товариство членів трудового колективу підприємства, що приватизується, засновується на підставі рішення загальних зборів, у яких брало участь більше 50 відсотків працівників підприємства або їх уповноважених представників.
Стаття 6 Закону «Про приватизацію державного майна» відносить до суб'єктів приватизації представників і посередників. Тут йдеться про різних щодо юридичної природи та організаційно-правових форм суб'єктів права, що входять до інфраструктури приватизації. Інфраструктура - це, насамперед, спеціалізовані організації, які обслуговують продавців і покупців з метою зменшення їх ризиків при розміщенні вкладів покупців в об'єкти приватизації, при укладанні і виконанні угод приватизації. Організації інфраструктури обслуговують також ринок приватизаційних паперів, обіг приватизаційних майнових сертифікатів тощо. Зазначена діяльність здійснюється організаціями інфраструктури на договірних засадах. Це означає, що звернення покупців до послуг посередницьких організацій при придбанні державного майна не є обов'язковим.
- 200 -
Закон «Про приватизацію державного майна» передбачає, що основними інфраструктурними організаціями приватизації є:
довірчі товариства;
інвестиційні фонди та інвестиційні компанії;
інші фінансові посередники.
Однією з організаційно-правових форм суб'єкта посередницької діяльності у сфері приватизації є довірче товариство. Функції і правове становище даного суб'єкта регулюються Законом України «Про господарські товариства» (загальні положення та особливості правового статусу господарських товариств з додатковою відповідальністю), а також Декретом Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 р. «Про довірчі товариства».
Довірче товариство - це господарське товариство з додатковою відповідальністю, яке здійснює представницьку діяльність відповідно до договору, укладеного з довірителями майна щодо реалізації їх прав власників. Майном - об'єктом договору між довірчим товариством і довірителем - є кошти, цінні папери, документи, які засвідчують право власності довірителя.
Особливості створення довірчого товариства визначені ст. 2 Декрету. Так, його статутний фонд формується лише за рахунок коштів і цінних паперів учасників. Предметом діяльності товариства згідно з установчими документами є так звані довірчі операції, тобто послуги товариства довірителю. Для громадян це збереження відповідного майна довірителів, представницькі, фінансово-посередницькі послуги з його обслуговування. Для юридичних осіб це агентські послуги, ведення банківських рахунків цінних паперів, господарське управління переданими товариству голосуючими акціями шляхом участі у загальних зборах акціонерних товариств. Якщо передбачено договором, товариство бере участь від імені акціонерів-довірителів, державних органів приватизації-довірителів в управлінні акціонерними товариствами.
Однією стороною договору є довіритель - юридична особа або громадянин, які передають товариству повноваження власника належного їм майна згідно з умовами договору, другою стороною - товариство як юридична особа.
Довірчі операції від імені товариства здійснюють його учасники - фізичні або юридичні особи (представники, уповноважені цими особами), які називаються довіреними особами.
Товариство має розрахунковий рахунок у комерційному банку, що обслуговує довірчі операції і зберігає майно як товари-
- 201 -
ства, так і довірителів. Відносини між товариством і банком регулюються окремим договором на відповідне банківське обслуговування.
В установчому договорі довірчого товариства передбачається домовленість про відповідальність товариства і його учасників за зобов'язаннями товариства перед банком і довірителями, а також про право довірених осіб на підпис чеків, отримання документів довірителів, що зберігаються у банку, та на інші операції.
Учасники товариства відповідають за його зобов'язаннями перед довірителями і банком у розмірі своїх внесків до статутного фонду. При недостатності цього майна учасники відповідають додатково належним їм майном у п'ятикратному розмірі до внеску кожного учасника.
Довірчі товариства є комерційними організаціями. Джерелом прибутків товариства є плата, яку отримують довірені особи за здійснення довірчих операцій. Розмір плати встановлюється в договорі між довірителем майна і довіреною особою, якщо інше не передбачено законодавством.
Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії. Правовий статус цих фінансових посередників, крім Закону «Про господарські товариства», визначається також Положенням про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженим Указом Президента України від 19 лютого 1994 р.
Інвестиційний фонд - це юридична особа, заснована у формі закритого акціонерного товариства, що здійснює виключну діяльність у галузі спільного інвестування. Інвестиційні фонди поділяються на відкриті і закриті. Відкриті фонди створюються на невизначений строк і здійснюють викуп своїх інвестиційних сертифікатів (цінних паперів, що випускаються виключно інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дають право їх власникам на отримання доходу у вигляді дивіденду) у строки, встановлені інвестиційною декларацією. Закриті фонди створюються на визначений строк і здійснюють розрахунки щодо інвестиційних сертифікатів після закінчення строку діяльності інвестиційного фонду.
Статутний фонд інвестиційного фонду повинен становити не менше 2 тис. мінімальних зарплат, встановлених на момент його реєстрації, і бути сформованим за рахунок внесків засновників у вигляді коштів, цінних паперів, нерухомого майна (його частка в статутному фонді не повинна перевищувати 25 відсотків).
- 202 -
Учасниками інвестиційного фонду є фізичні та юридичні особи, які придбали інвестиційні сертифікати цього фонду. Номінальна вартість одного інвестиційного сертифікату не може бути меншою за 10000 крб. і повинна дорівнювати номінальній вартості однієї акції, що належить засновникам. Для випуску інвестиційних сертифікатів укладається договір з інвестиційним керуючим, аудитором або аудиторською фірмою, а також депозитний договір з депозитарієм, проводиться реєстрація викупу інвестиційних сертифікатів, публікуються інвестиційна декларація (складова частина статуту інвестиційного фонду, в якій визначаються основні напрями та обмеження інвестиційної діяльності фонду, порядок випуску, продажу та викупу інвестиційних сертифікатів, а також інші питання його інвестиційної діяльності) та інформація про випуск інвестиційних сертифікатів.
Управління активами інвестиційного фонду від імені фонду здійснює інвестиційний керуючий. Відповідно до Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії інвестиційний керуючий:
готує проекти інформаційних повідомлень про випуск інвестиційних сертифікатів;
організовує продаж інвестиційних сертифікатів, у тому числі шляхом залучення агентів;
спільно з депозитарієм підраховує вартість чистих ак тивів з розрахунку на один випущений сертифікат і раз на півроку публікує відповідну інформацію;
зобов'язаний вживати заходів для викупу інвестиційних сертифікатів (відкритого інвестиційного фонду) на вимогу їх власників від імені та за рахунок коштів фонду, а в разі їх відсутності - за рахунок власних коштів.
Важливу роль у забезпеченні діяльності інвестиційного фонду відіграє депозитарій інвестиційного фонду. Це юридична особа, яка здійснює відповідальне зберігання активів, обслуговування операцій з активами інвестиційного фонду та облік руху активів на підставі депозитного договору. Депозитний договір з депозитарієм укладає інвестиційний керуючий. У договорі зазначаються предмет домовленості між сторонами, права і обов'язки сторін, положення про взаємну відповідальність сторін за збитки, що можуть виникнути внаслідок невиконання договору, зміст інвестиційної декларації, розмір винагороди депозитарієві за надання послуг інвестиційному фонду та інші умови, включаючи застереження про конфіденційність.
- 203 -
Інвестиційна компанія - це торговець цінними паперами, який, крім провадження інших видів діяльності, може залучати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення.
Інвестиційна компанія створюється у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю. Статутний фонд інвестиційної компанії, яка здійснює спільні інвестиції, повинен становити не менш як 50 тис. мінімальних зарплат, визначених на момент її реєстрації.
Інвестиційна компанія для здійснення діяльності щодо спільного інвестування зобов'язана заснувати взаємний фонд, провести реєстрацію випуску інвестиційних сертифікатів, опублікувати інвестиційну декларацію та інформацію про випуск нею сертифікатів.
Взаємний фонд є філією інвестиційної компанії. Він має окремий баланс, на який інвестиційна компанія може передавати майно у вигляді цінних паперів та об'єктів нерухомості. Інвестиційна компанія одержує прибутки від діяльності, пов'язаної зі спільним інвестуванням, пропорційно вартості майна, переданого нею у взаємний фонд, якщо інше не передбачено інвестиційною декларацією.
Для здійснення спільного інвестування інвестиційні фонди, а також інвестиційні компанії, що заснували взаємні фонди (далі - фонди), випускають інвестиційні сертифікати, які пропонують для розміщення серед учасників.
Інвестиційні сертифікати закритих фондів можуть обмінюватися на приватизаційні папери, якщо ці фонди у встановленому Фондом державного майна України порядку отримали дозвіл на здійснення комерційної діяльності з приватизаційними паперами. Закриті фонди обслуговують власників приватизаційних паперів з такими обмеженнями: інвестиційні сертифікати підлягають викупові фондом не раніше закінчення терміну використання приватизаційних паперів; учасникам інвестиційного фонду не гарантується фіксований розмір дивідендів. Приватизаційні папери, які перебувають у власності фонду, підлягають індексуванню у разі загальної індексації приватизаційних паперів.
На виконання Указу Президента України від 29 грудня 1999 р. «Про невідкладні заходи щодо прискорення приватизації майна в Україні» Кабінет Міністрів України постановою від 15 травня 2000 р. № 791 «Про управління державними корпоративними правами» затвердив «Положення про представника
- 204 -
органу, уповноваженого управляти відповідними державними корпоративними правами в органах управління господарських товариств», «Порядок проведення конкурсу з визначення уповноваженої особи на виконання функцій з управління державними корпоративними правами», «Порядок звітності представників органів, уповноважених управляти відповідними державними корпоративними правами в органах управління господарських товариств»1.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "§ 3. Суб'єкти приватизації"
  1. § 1. Поняття і головні цілі приватизації. Законодавство про приватизацію
    Поняття приватизації вживається в економічному і формально-юридичному розумінні. В економічному аспекті приватизація означає перетворення (трансформацію) державних засобів виробництва та іншого майна у недержавні, тобто (згідно із Законом «Про власність») у приватну чи колективну власність. Отже, в економічному значенні сутність приватизації полягає у зміні економічних відносин державної
  2. ЗМІСТ
    Вступ ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА РОЗДІЛ І. Поняття, методи і система господарського права ГЛАВА 1. Господарські правовідносини та господарське право 6 § 1. Предмет регулювання господарського права 6 § 2. Господарські правовідносини, їх ознаки та види 12 § 3. Методи господарського права 16 ГЛАВА 2. Правові форми участі держави і місцевого самоврядування в регулюванні господарської діяльності 18 § І. Основні
  3. 5.Господарські правовідносини: поняття, ознаки, види.
    Господарські відносини - відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. (ст. 1ГК) Ознаки: - обмежене, порівняно з цивільним правом, коло суб'єктів (ст. 2 ГК). Це: - суб'єкти господарювання, - споживачі, - органи державної влади та органи місцевого
  4. 15. Право комунальної власності на землю.
    Відповідно до статті 140 Конституції України, а також статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» комунальними утвореннями є село, селище, місто, район у місті. Згідно з чинним законодавством, комунальні утворення 6 суб'єктами права. До них застосовуються норми і правила про юридичні особи. В Земельному кодексі України також зазначається, що землі, які належать на праві
  5. 31. Продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності.
    Стаття 127. Продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності 1. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування і державні органи приватизації відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності громадянам та юридичним особам, які мають право на набуття земельних ділянок у власність, а також іноземним державам відповідно до
  6. 23. Об'єкти приватизації. Житлові приміщення, які не підлягають приватизації.
    Об'єктами приватизації можуть бути лише певні категорії державного майна, а саме: - майно державних підприємств, а також їх структурних підрозділів, що є єдиними (цілісними) майновими комплексами, якщо у разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, з структури якого вони виділяються; - об'єкти незавершеного
  7. 45. Договір купівлі-продажу житлового приміщення.
    Суворі вимоги чинного законодавства до дотримання форми договору пояснюються важливістю житлового будинку і квартири як об'єкта права приватної власності. Договір купівлі-продажу житлового будинку чи квартири обов'язково повинен бути нотаріально посвідченим і підлягає державній реєстрації. Договір купівлі-продажу житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки та
  8. 38. Особливості оренди майна за ЗУ «Про оренду державного та комунального майна».
    ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» вiд 10.04.1992 покликаний забезпечити підвищення ефективності використання державного та комунального майна шляхом передачі його в оренду фіз. та юр. особам. Об'єктами оренди за цим Законом є: цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць); нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме
  9. 2. Право державної власності.
    Відповідно до Закону України "Про власність", розрізняють наступні види державної власності: загальнодержавна власність; комунальна власність. До об'єктів права державної власності належить: земля; майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об'єкти;
  10. 1. Правове регулювання змагальності і попередження монополістичних зловживань.
    Правове регулювання конкуренції і монополістичної діяльності - це обмеження монополістичної діяльності, яке передбачає безпосереднє державне регулювання ринків і діяльності монопольних утворень, яке здійснюється шляхом централізованого встановлення кількісних і якісних показників. Відповідно до статті 10 ГК України однією з основних напрямів економічної політики держави виступає
© 2014-2022  ibib.ltd.ua