| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 3. Зовнішня політика Молдови в середині їО-х - початку 30-х рр.. |
||
|
В 1426 р. угорський король все ж домігся участі Молдови та Польщі в антитурецької кампанії, хоча мотиви їх рішення не цілком ясні. Починаючи намічену кампанію, в похід виступила п'ятитисячний польська конніца70, а Олександр Добрий видав охоронно-пропускну гра моту71 на вільне просування її до місця збору союзників у Браїли, на сході Валахії, і вислав свої контингенти. Але, простоявши два місяці (до липня) і не дочекавшись ні угорського війська, ні кур'єрів угорського короля, як було заздалегідь домовлено, війська Польщі та Молдавії повернулися назад. Скориставшись обстановкою, що склалася, після повернення з-під Браїли господар Молдавії встановив свій контроль над Кілією. Молдавські війська зайняли фортецю, що входила до складу володінь волоського господаря Дана II. Цей акт зачіпав інтереси не тільки Валахії, а й Угорщини, так як волоський правитель до цього часу визнав себе васалом Сигізмунда і уклав з ним договір про союз проти османів. Даний акт викликав серію протестів, погроз і ультиматумів з боку Сигізмунда і його литовського союзника Вітовта. Протягом ряду наступних років «Кілійська проблема» стає переважаючою в угорсько-польсько-литовсько-молдовських відносинах. Не дивно, що угорський король за підтримки Вітовта наполегливо домагався передачі Кілії або йому, або його васалу на волоському троні. Адже це був важливий форпост не тільки для протистояння османському тискові, а й для контролю зносин османів з Молдавією і Польщею. Важливе значення мала Кілія і для акцій проти Молдавії, від яких угорський король, як і його васали на престолі Валахії, не відмовився. У той же час для молдавського уряду Кілія представляла і важливий центр оборони на південному кордоні від можливих нападів як з боку османів, так і з боку угорського короля і його прихильників у Валахії, і воно, природно, не бажало відмовлятися від цієї фортеці. Ось чому обидві сторони чинили лихе, а питання про. Кі-лиє посів чільне місце на з'їзді Сигізмунда, Ягайло і Вітовта в Луцьку в січні 1429 Угорський король за підтримки Вітовта, намагаючись зацікавити польський уряд в свої плани, пропонував навіть передати Кі-Лію Тевтонським лицарям, куди вони повинні були перейти з Пруссії для боротьби з «невірними османами» 72. На Луцькому з'їзді Сигізмунд спочатку спільно з Вітовтом висунув вимогу про розділ Молдавії відповідно до угоди 1412, оскільки її господарь нібито не прийшов на допомогу проти турок (малося на увазі недавню поразку угорців при Голубац) . Але Ягайло відкинув звинувачення, нагадавши, що сам Сигізмунд в 1426 р. не з'явився до місця збору у Браїли для участі в антіос-манском поході. Тоді було піднято питання про Кілії та деяких землях, які нібито Молдавія захопила у Валахії, васала Венгріі73. З цього питання Ягайло не чинив господарю твердої підтримки, погодившись передати спір про Кілії поряд з питанням про спірної території, на яку претендував волоський господарь, на арбітраж Вітовта. У середині квітня 1429 Сигізмунд домовився з Ві-Товтом відповідно до рішення лудке з'їзду направити послів до молдавського воєводи з вимогою передати Кілію у володіння угорського короля74. А через тиждень в Троках були скликані молдавські та волоські представники, перед якими Вітовт мав вирішити територіальні суперечки сторін. Але молдавські посли заявили про неправомочність Вітовта вирішувати подібні питання, що відносяться до компетенції їх сюзерена - польського короля75, і тому посередницькі зусилля Вітовта закінчилися нічим. Нічого не добившись за допомогою Угорщини і Вітовта (або розгадавши наміри Сигізмунда самому відняти Кілію), волоський господарь Дан II спробував захопити фортецю за допомогою османів, але з великими втратами відступив. Не увінчалася успіхом і самостійна спроба османів захопити крепость76. У відповідь Олександр Добрий закрив доступ в Дунай кораблям, в результаті чого вони повертали до Белгороду77, завдаючи збитків Подунайская, в тому числі волоської, торговле78. Польське посольство в Угорщині виправдовувало його вчинки тим, що війська Дана волоського неодноразово нападали на прикордонні області Молдавії, грабуючи їх і опустошая79. До початку 30-х рр.. у відносинах Молдови та Польщі відбулися значні зміни. У цей період намітилося зближення Олександра Доброго з Свидригайло, який напередодні смерті Вітовта готував грунт для заняття великокнязівського престолу Литви. Для цього ще у квітні 1429 він став зближуватися з угорським королем. Після смерті Вітовта, ставши за угодою з Ягайло великим князем литовським, Свидригайло мав намір укласти династичний союз з Олександром Добрим, одружившись на його дочці, про що повідомив через свого посла Сигізмунду Люксембурзькому 8 листопада 1430 Він намагався відірвати Олександра Доброго від зв'язків з османами і Польщею і зробити його помічником і союзником короля 49 4 Зак. 4848 Сигізмунда ® 0. Коли пізніше відносини Польщі і Великого князівства Литовського були розірвані і між ними почалася війна (1431), Олександр Добрий, допомагаючи Свидригайло, напав на Покутті, а також Галицьку і Кам'янецьку волості. Однак подільські війська польських магнатів братів Бучацьких наздогнали молдавське військо при переході через Дністер і розбили его81. У скрутному становищі опинився незабаром і сам Свидригайло, обложений в Луцьку. В історіографії іноді вчинок Олександра Доброго оцінюється мало не як авантюра проти свого сюзерена, в яку він дав себе втягнути на старості років. Подібний погляд пояснюється ідеалізацією політики польського короля по відношенню до Молдавії і політики її господаря до 1430 р., коли він начебто незмінно слідував курсом мирних відносин з Польшей82. Оцінюючи 'молдавсько-польський конфлікт, треба враховувати, що обидві держави були класово-антагоністичних-ськими, причому кожне з них переслідував свої цілі у відношенні як один одного, так і з іншими державами. У таких умовах не могло бути ні щирості, ні стабільності відносин. Водночас реальне співвідношення сил між ними, що склалася міжнародна обстановка визначали необхідність компромісів або навіть необхідність поступитися своїми інтересами на користь партнера або суперника. Але коли обстановка дозволяла, між ними оголювалися всі суперечності, що роздирали їхні стосунки. Однак при з'ясуванні основних причин різкого повороту в молдавській зовнішній політиці виникає ряд труднощів. Враховуючи, що Свидригайло в боротьбі з Ягайло посилено шукав підтримки Сигізмунда, союз Олександра Доброго з Свидригайло можна було б розуміти як зближення Молдови з Венгріей83. Це свідчило б про радикальну зміну зовнішньополітичної орієнтації молдавської дипломатії. Проте ніяких конкретних даних про молдавсько-угорському зближенні в нашому розпорядженні немає. Політика Сигізмунда, який продовжував, свої спроби зайняти Кілію, по відношенню до Молдавського князівства не змінилася, що вкрай ускладнювало можливість зближення між державами. Молдавсько-угорські відносини продовжували залишатися напруженими. Це підтверджують дії, вжиті Олександром Добрим стосовно Валахії. У 1431 р. він взяв участь у зміщенні з волоського престолу Дана II і заміні його Олександром Алдейя. Але це не було антиосманської акці їй, як її іноді представляют84. Змістивши Дана II, господар Молдавії прагнув остаточно вирішити питання про Кілії, яку, як було сказано вище, Дан II спробував відібрати навіть силою, пред'являючи та інші територіальні претензії до Молдавії. Олександр Добрий рішуче виявляв готовність відстояти свої придбання на південному заході. У 1431 р. брашовському купці повідомляли, що дороги на півдні Молдови, в районі Путни, забиті військами на чолі з господарем і великим Ворником. Однак неясно, готувалося чи напад на Валахію або на Б'рашов, тобто на південно-східну Трансільванію85. Суть справи можна зрозуміти, якщо врахувати, що в Трансільванії переховувався інший кандидат у господари Валахії «від імені» угорського короля - Влад (майбутній Влад Дракул) 86. Таким чином, дії Олександра Доброго в Валахії були спрямовані на те, щоб запобігти там прихід до влади ставленика угорського короля. Що ж стосується ставлення господаря Молдавії до османам, то про нього можна скласти уявлення з того, що прийшов до влади в Валахії за допомогою Олександра Доброго новий господар Олександр Алдя незабаром визнав владу султана. Таким чином, у міжнародній орієнтації молдавської політики в цілому до початку 30-х рр.. XV в. яких принципових змін не відбулося. Поворот у політиці господаря по відношенню до Польщі диктувався внутрішньополітичними мотивами. Велика частина відомих нам актів, що виходили від Олександра Доброго, - це земельні подарували боярам «великим» і «малим» за «вірну службу». За час його правління таким шляхом, судячи за наявними даними, було роздано близько 150 сіл, тобто приблизно п'ята частина земельного фонду, що знаходився ві розпорядженні господаря. Особливо інтенсивно проводилися такі роздачі наприкінці 20-х рр.. Подальша роздача сіл з господарського домену була чревата загрозою його повної ліквідації, що призвело б до послаблення влади господаря. Напад на Покутті являло собою спробу, використовуючи конфлікт між Польщею і Великим князівством Литовським, розширити господарський домен за рахунок приєднання цієї багатої і досить густо населеної території. Але спроба закінчилася невдачею. 51 4 * Особливу проблему складають відносини Олександра Доброго з гуситами, еміграція яких в Молдавію стала помітним явищем до кінця 20-х рр.. Згідно з повідомленнями історичних джерел, гусити «залучили до єресі вже більшу частину черні, мандрують по країні, маючи багато послідовників з народу», навчаючи їх звичаїв гуситів і їх військовому мистецтву. У цей рух була залучена і частина «схизматиків» - православних жителів княжества87. Чим керувався господарь, не перешкоджаючи діяльності гуситів, не цілком ясно. Можливо, він таким чином розраховував послабити позиції католицької церкви в Молдавії, організаційно пов'язаної з центрами, що перебували за межами князівства. Ймовірно, мало значення й те, що гусити були політичними противниками Сигізмунда Люксембурзького, після смерті свого брата Вацлава IV претендував на чеський трон і прагнув силою придушити гуситський рух. У міжнародному плані це створювало для господаря певні складнощі, зокрема у відносинах з Польщею, правитель якої прямо вказував Олександру Доброму на небезпечні наслідки діяльності гуситів для всього громадського порядку, що існував в Молдавському князівстві. Характеризуючи зовнішню політику Молдавського князівства першої третини XV в. в цілому, можна констатувати, що молдовський уряд в цей час слід було політичної лінії, виробленої в попередній період. Вона передбачала вирішення стояли перед князівством зовнішньополітичних завдань шляхом військово-політи-чеського співробітництва з Польським королівством. Відбулися на початку 30-х рр.. зміни мали, як буде показано далі, не стратегічний, а кон'юнктурний характер. В цілому ця лінія себе виправдала. Молдавської дипломатії вдалося провалити плани ліквідації князівства, що висувалися в колах угорських феодалів, зберегти фактичну незалежність і територіальну цілісність держави, кілька розширився за рахунок земель у гирла Дунаю зі стратегічно важливою фортецею Кілія, що сприяло зміцненню обороноздатності його південно-західних кордонів. Новим фактором для цього періоду стало зростаюче втручання Османської держави у розвиток міжнародних відносин у даному регіоні. По відношенню до османам молдавський господар вів ту ж політику, що і його польський сюзерен, старанно ухиляючись від конфліктів і намагаючись навіть якось забезпечити їх сприяння у своїх суперечках з сусідами. Така ж була політика і правителів багатьох сусідніх балканських держав. Приносила вигоди на конкретному етапі, в перспективі вона була чревата великою небезпекою для країни. Тоді ж стало з'ясовуватися, що у відносинах з османами орієнтація на Польщу не зможе забезпечити безпеки Молдавського князівства. Повною мірою це стало очевидним в наступні десятиліття. 33 |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 3. Зовнішня політика Молдови в середині їО-х - початку 30-х рр.." |
||
|
||