| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 2. Взаємовідносини Молдавського князівства з Угорщиною, Польщею і Великим князівством Литовським в кінці 60-х - початку 80-х рр.. |
||
|
У зв'язку з міжнародним становищем Молдавії після досягнення нею незалежності привертає увагу твердження угорських хронік про те, що навіть після «перетворення Молдови в королівство», тобто після досягнення нею державної самостійності, воєводи визнавали себе васалами угорського короля і зобов'язувалися платити йому дань20. У цьому свідоцтві «Хроніки угорців» Іоанна Туроці, виданої в 1488 р. і воспроизводившей більш ранні хроніки, відображена постійна лінія в політиці угорських королів, які прагнули повернути Молдавське князівство в коло своїх васалів. Угорське королівство ніяк не могло примиритися з втратою Молдавії. Однак аж до початку 70-х рр.. XIV в. йому, незважаючи на всі спроби, не вдалося повернути Молдавське князівство в колишню залежність. 17 На самому початку 70-х рр.. XIV в. стало відомо про готовність тодішнього воєводи Молдавії Лацко прийняти католицтво, а в столиці князівства, Сіреті, створити католицьке єпископство. Проте спроби реалізації таких планів здійснюються через церковних прелатів Чехії та Польші21. Якби Молдавія залежала від Угорського королівства, то її звернення в католицтво мали б здійснювати угорські служителі культу. Цікаво, що воєвода Лацко просив взяти князівство під по кровітельство самого папи. У цьому, ймовірно, слід ві ^ подіти прагнення воєводи уникнути завісімостіїбт церковної ієрархії ^ не тільки Угорщини, а й Польщі. Зрозуміло, що церква була зручним засобом для впровадження політичного впливу, і церковна залежність була загрожує небезпекою встановлення залежності політичної. Дані, що стосуються заходів щодо поводження Молдавії в католицтво, свідчать не тільки про те, що наприкінці 60-х - початку 70-х рр.. XIV в. Молдавія зберігає політичну самостійність по відношенню як до Угорщини, так і до Польщі, а й про те, що князівство своєї церковної політикою прагнуло запобігти втручання в його внутрішні справи феодалів двох сусідніх католицьких держав під приводом поширення католицької релігії та захисту католицької церкви. Прийнявши католицизм, Лацко прагнув відгородитися і від можливого втручання у справи князівства польських феодалів. У 1369 р. польський король Казимир III для зміцнення позицій у захоплених ним землях Галицької Русі в ультимативній формі зажадав від константинопольського патріарха відтворення православної митрополії Галича, загрожуючи інакше звернути цю частину Русі в католічество2 * Тісний взаємозв'язок церковної політики феодальних правителів з цілями політики внешней23 дає підставу припускати, що Казимир III бачив у відтворенні Галицької митрополії, світсько залежною від нього, засіб для посилення політичного впливу Польщі в Молдавії. Адже православна церква Дністровсько-карпатських земель, у тому числі столиці князівства Сірету, організаційно залежала від Галіча24, т. Можна припустити, що аж до рубежу 60-70-х рр.. XIV в. основні зусилля дипломатії молодого ще князівства були спрямовані на захист і збереження його самостійності перед обличчям Угорського та Польського королівств. У заходах, що сприяють зверненню князівства в католицтво, не можна бачити ні «зближення Мовляв давіі з Польщею», ні початку «нового напрямку в зовнішній політиці Молдови» з орієнтацією на Польшу25, ні тим більше пошуку точки «опори на Польщу проти Угорщини» 28. У 1370 р., після смерті польського короля Казимира III, в силу укладених раніше угорсько-польських угод угорський король Людовик I отримав також престол Польського королівства. Своє нове положення Людовик I використовував для закріплення позицій Угорщини на відступлених раніше Польщі землях Галічіни27. Цьому мав сприяти і створений в 1375 католицький єпископат з центром у Галичі, який по лінії католицької церкви дублював галицьку митрополію, чия юрисдикція поширювалася і на православну організацію Молдавії. А Сіретської католицьке єпископство виявилося нежиттєздатним і зберігалося чисто формально. Сіретській єпископ, хоча і згадується в документах аж до XV ст., Проте жодного разу не засвідчений на своїй кафедрі в Молдавії, а як правило - в Польше28. Положення можна пояснити частково тим, що Сіретської єпископство з точки зору інтересів Молдови не виправдало свого призначення в умовах виниклої 1370 р. особистої унії Угорщини та Польщі. Водночас самостійне католицьке єпископство в Сіре-ті суперечило планам Людовика I, що став уже і королем Польщі. Він прагнув поширити на Галицькі землі і на Молдавію вплив Угорщини. У 1372 р. Людовик I, конфліктували доти з імператором Карлом IV, чеським королем і главою «Священної Римської імперії», уклав з ним угоду. Серед зобов'язань імператора по відношенню до угорського короля особливу увагу привертає відмова від вимог і спроб узурпації-якого з належних угорському королю володінь, «особливо воєводства Молдавії» 29. У підписаному імператором Карлом IV документі відображено визнання залежності Молдови від угорського короля. У зв'язку з цим, ймовірно, мають рацію і польські хроністи Мартін Кромер і Мацей стрийко-ський, за поданнями яких Молдавія залежала від Угорщини аж до смерті в 1382 р. 19 2 * Молдавія, а також сусідні з нею українські землі перебували в залежності від угорського короля ще деякий час після 1372 м. У 1382 р. після смерті Людовика I припинилася польсько-угорська особиста унія, а в самій Угорщині настав безкоролів'я, що тривав аж до 1385 Різко загострилися угорсько-польські відносини через галицьких земель, де за час унії двох держав була встановлена угорська адміністрація. Конфлікт створив сприятливі умови для ліквідації впливу угорського короля також і в Молдавії. Цьому неабиякою мірою сприяли і взаємини молдавських воєвод з литовськими князями. У цьому плані привертає увагу літописна запис під 1374 про те, що Литва ходила «на татарове на Те-меря і бишеть межи їх бій» 32. Можливо, ототожнення Темери з одним з учасників битви при Синіх Водах, уцілілим татарським бігом Дмитром, про володіннях якого в гирлі Дунаю згадує документ 1368 Навряд чи йдеться про спробу татарського князя протидіяти поширенню литовського впливу на Молдавію34, яка в цей час знову перебувала залежно від Угорського королівства. Разом з тим окремі литовські князі з Поділля намагалися не тільки поширити свій вплив на Днес-тровско-Прутське межиріччя, але і проникнути в Молдавське князівство. У западнорусских літописах міститься цікаве повідомлення про те, що одного з Коріатові-чий (один з трьох братів-князів, що правили на Поділлі після вигнання ординців) волохи (молдовани) «запросили на воєводство», а потім убілі35. Достовірних відомостей про правління цього князя в Молдавії немає. Йдеться, ймовірно, про політику, розпочатої ним в 1377 р., оскільки в тевтонської хроніці до цього часу належить повідомлення про похід литовського війська проти «тих з Влахія», що закінчився поразкою літовцев36. Можливо, це було пов'язано зі спробою Юрія Коріатовича утвердитися на молдавському престолі. Відбулися на південному сході краю зміни, наявність в близькому сусідстві від східних кордонів Молдавського князівства такого істотного фактора міжнародного життя регіону, як Велике князівство Литовське, зацікавленого протистояти східним устремлінням як угорських, так і польських феодалів, відкривали перспективу нової розстановки сил навколо Молдавії після припинення унії Угорщини з Польщею в 1382 р.
|
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 2. Взаємовідносини Молдавського князівства з Угорщиною, Польщею і Великим князівством Литовським в кінці 60-х - початку 80-х рр.." |
||
|
||