§ 2. Поява османського фактора в зовнішній політиці Молдови і її міжнародне становище в середині другого-середині третього десятиліть

Стосовно до 1414-1415 р. польський хроніст Ян Длугош повідомляє про те, що під час перебування Сігіз-мунда Люксембурзького на Констанцький соборі угорські магнати почали якісь самостійні дії проти османів, але зазнали невдачі. Тоді, як ніби з метою утримати султана від нападу на Угорщину, польський король направив до нього своїх послів - Ска] рбка з Гори і Григорія Вірменина. На запропоноване перемир'я султан погодився. Один з польських послів повернувся до Польщі через Валахію і Молдавію, інший разом з турецьким посольством попрямував через Угорщину, де, однак, вони були затримані. Угорський король скористався цим, щоб на вселенському соборі католицької церкви в Констанці звинуватити польського короля у співпраці з османами, в той час як сам він виявив готовність укласти з турками не тільки перемир'я, але навіть «вічний мир» 43.

У подібних свідченнях міститься цілий ряд неясностей і протиріч, пов'язаних, зокрема, з прагненням Яна Длугоша перебільшити роль Польщі у протидії османської експансіі44. Однак є підстави погодитися з тим, що в свідченнях польського хроніста відображено початок польсько-литовсько-турецьких договірних отношеній45. Досить можливо, що певну роль у встановленні таких відносин зіграла Молдавія. Укладена тоді шестирічне перемир'я Польщі з Туреччиною поширювалося і на васала Польщі Молдавію. Це випливає з того, що перший напад турків на князівство відбулося в 1420 р., тобто після закінчення ^ рока даного перемир'я.

І Польща, і Молдова в той час не хотіли ускладнювати свої відносини з султанської Туреччиною. Вони не надали допомоги проти турків і Мірчі Старому, незважаючи на Волоському-польську угоду 1411 Більше того, коли турки все наполегливіше насідали на Валахію, у Польщі перебував давній суперник Мірчі на волоському престолі, ставленик польського короля воєвода Влад46.

Легко зрозуміти прагнення Ягайло і Вітовта, які, перебуваючи у Львові, слали послів на Констанцький собор з тим, щоб розвіяти чутки і звинувачення в їх зв'язках з турками. Проте зв'язки ці існували, причому досить інтенсивні. Польщею зацікавився і сам султан, оскільки інтереси османів та польської дипломатії ніде поки не перекрещівалісь47, а антиугорські настрою обох сторін створювали сприятливий грунт для співпраці. У руслі османської політики польського сюзерена діяв і Олександр Добрий, який, стримуючи угорського короля, був не менший зацікавлений в охороні своїх південно-західних кордонів від турецьких набігів. Така політика у відносинах з султаном, відсуваючи на час прямі конфлікти з Туреччиною, сприяла закріпленню османів на півночі від Дунаю, а значить, сприяла створенню плацдарму для розширення османської експансії в напрямку не лише Угорщини, а й Північно-Західного Причорномор'я. Загравання Олександра Доброго, Ягайло і Вітовта з султаном при всій небезпеки кінцевих важких наслідків цієї політики для суміжних з османами країн свідчать про те, що питання про взаємини з Угорським королівством стояв ще на першому місці у зовнішній політиці Молдови, Польщі та Литви. Природно, що для Польщі велике значення набувало подальше закріплення васального статусу Молдавії, а для молдавського господаря не було іншої альтернативи, ніж слідувати в руслі колишніх васально-союзницьких відносин з Ягайло.

Закріпленню єдності дій сюзерена і васала сприяло оновлення васальної присяги Олександра Доброго, прибулого для цього в знятому в 1415 г.48 Але крім необхідності проведення єдиної політики в південно-західному напрямку присяга господаря мала зміцнити впевненість сюзерена у своєму васала також у відносинах з великим литовським князем Вітовтом. Справа в тому, що в 1415 р. помітно активність його щодо низки російських земель (Пскова і Новгорода), виявляються спроби відновити співпрацю з Ордою, протиставити себе московському великому князеві. В цей же час великий князь литовський докладає зусиль, щоб відтворити Київську (Литовську) митрополію і вивести російські землі Великого князівства Литовського під контролю митрополита «всієї Русі», який знаходився в Москве49.

Дослідники помітили двоїстий характер політики Вітовта в цей час. Він створював видимість прихильності польському королю, точніше польсько-литовської унії, а під прикриттям цього продовжував підготовляти умови для реалізації своєї основної мети - розриву унії між Польщею і Великим князівством Литовським і перетворення князівства в повністю самостійна держава. Для цього він домагався підтримки інших государств51.

Не може не привернути уваги молдавсько-литовський династичний шлюб, який був укладений в 1415 р. або дещо пізніше. Господар Молдавії одружився з сестрою Вітовта Рімгайле. Своєю присягою Ягайло в 1415 р. Олександр Добрий мав показати, що зближення його з Вітовтом чи не порушує відносин з польським сюзереном і не направлено гіротів нього. У цьому нас ще більше переконує те, що нову присягу своєму сюзерену приніс і сам Вітовт. Але даний факт ще не свідчить на користь політики рівноваги між двома суперниками - Ягайло і Вітовтом, яку нібито вів Олександр Добрий52. Швидше за все це показує, наскільки швидко реагував польська сюзерен на прагнення васалів до взаємного співробітництва крім корони.

Молдовський васал приносив особисту присягу, як правило, «на польській стороні». Вибір міста Снятина був не випадковим. Присягаючи в ньому, господарь побічно визнавав його належить польському сюзерену53, незважаючи на те, що термін погашення боргу, в рахунок якого господарю було закладено Покутті з містами Снятином і Коло-мией, закінчився ще 1413 р.

Тим часом позиції османів у Подунав'ї продовжували зміцнюватися. Господар Валахії Мірча Старий знову втрутився у боротьбу претендентів на престол в Османській імперії, підтримуючи проти султана Мехмеда I Дюзме (Лже-) Мустафу. Отримавши у Валахії допомогу і домігшись союзу з деякими прикордонними беями, претендент рушив на Мехмеда, але зазнав поразки. На допомогу волоського господаря поклав надію і повсталий в Малій Азії Бедреддін, що розраховував повалити Мехмеда і захопити Едірне (Адріанополь) 54. За участь у цих подіях Валахія поплатилася втратою Добруджі, вклго-ченной до складу османських владеній55. Крім того, вона піддалася розграбуванню і опустошенію56. Зросла небезпека і для Угорщини, так що Сигізмунд Люксембурзький схилився в 1417 р. укласти з османами світ за посередництва Ягайло57.

Посилилася османська небезпеку і для Молдови. У 1420, посадивши на волоський престол свого ставлені-ка, султан організував напад на Кілію. Тоді ж був обложений і Бєлгород у гирла Дністра. Господарю Молдавії вдалося відбити штурм Бєлгорода. Але Кілія відійшла до ставленика османів у Валахії Дану II. Таким чином, не тільки почалася військова конфронтація Молдавського князівства і османів, а й визначилися їх чергові плани - поставити під контроль розташовані на важливих торговельних шляхах чорноморські порти князівства.

Олександр Добрий звернувся за допомогою до свого польського сюзерену. Як виявляється з послання Ягайло до Сигізмунда Люксембурзькому наприкінці липня 1420, він ніби зібрав військо і попрямував з ним на Галичину, маючи намір виступити, якщо турки проникнуть в глиб Молдавії, і распорядівщісь про організацію допомоги господарю в сусідніх з Молдовою землях, особливо на Поділлі, отриманої в 1418 р. володарем Вітовтом58.

У посланні-від 16 серпня угорський король, поділяючи тривогу польського короля і схвалюючи його дії, висловив готовність направити до Молдови війська за умови, що там будуть війська Польщі та Вітовта59. Оскільки у 1419 Сигізмунд уклав з Мехмедом I перемир'я на п'ять лет60, його готовність послати війська для відсічі напали на Молдавію османам викликає сумніви. Не виключено, що він припускав зайняти Молдавію угорськими військами і нав'язати польській стороні висунутий в Любовле проект розділу князівства. Залучення Польщі та Литви у відкритий конфлікт з Туреччиною відповідало інтересам угорського короля також тому, що могло відвернути Ягайло і Вітовта від суперечок за чеську корону після смерті в 1419 Вацлава IV, брата Сігізмунда61.

Для політики молдавського господаря велике значення мала позиція Польщі, яка, судячи з усього, вважала за краще не вступати у відкритий конфлікт з османами.

Таким чином, при першому ж зіткненні з османами політика зближення і союзу з Польщею, завдяки якій молдавським господарям наприкінці XIV - початку XV в. вдалося більш-менш успішно вирішити ряд стояли перед ними завдань, виявилася неефективною. Це був один з перших симптомів кризи склалася в даному регіоні системи міжнародних відносин в умовах османської агресії.

Водночас погіршилися відносини господаря Молдавії з великим князем литовським Вітовтом. У 1421 р. Олександр Добрий розірвав династичний союз з ним, відкинувши його сестру Рімгайлу64. За деякими відомостями, що походить, правда, від угорського короля, Вітовт навіть збирався напасти на Молдавію, а Сигізмунд висловлював рішучість виступити «на захист» Олександра Доброго65. При такому розвитку подій відомості Гільберта де Лан-НУА, посла англійського короля Генріха IV до країн Південно-Східної Європи, про участь у 1421 великого числа працівників (12 000) з 4000 підвід під керівництвом подільського старости Гедігольда у спорудженні якихось укріплень в районі Білгорода важко розглядати як допомогу Вітовта Молдавії у відновленні та реконструкції Бєлгородської крепості66. Мова може йти лише про будівництво литовських укріплень, що загрожували Белгороду67. Цю версію підтверджують факти, що свідчать про ворожі стосунки Олександра Доброго і Вітовта в наступні роки.

Враховуючи церковну політику Вітовта, спрямовану на залучення південній частині Молдови в сферу дії відновленої Київської (Литовської) митрополії, можна припустити, що князь, який отримав 1418 р. Піді-Лію, мав намір розширити і зміцнити позиції Великого князівства Литовського в Північно-Західному Причорномор'ї, що, мабуть, суперечило інтересам Молдавського князівства. Можна відзначити ще одна ознака погіршення молдавсько-литовських відносин. Коли в 1418 р. з Кременецького замку втік давній противник Вітовта Свидригайло, він, за деякими відомостями, спочатку знайшов притулок у Молдавіі68. У сформованій обстановці Олександр став зміцнювати відносини з Ягайло, верховним правителем не лише Польщі, а й Литви. Після припинення короткого конфлікту молдаван з османами ці відносини увійшли в традиційне русло. У 1422 р. в черговій війні Польщі н Литви з Тевтонським орденом загін молдаван чисельністю в 400 осіб вів воєнні дії проти хрестоносців, особливо відзначившись у битві під Маріенбургом69.

Положення Молдавського князівства стало серйозно ускладнюватися з середини 20-х рр.. XV в. Саме в цей час воно стає об'єктом політичної кампанії з боку Сигізмунда Люксембурзького, що звинувачував Олександра Доброго в співпраці з османами. Подібні звинувачення лише почасти пояснювалися спробами втягнути Польщі і Молдавії на стороні Угорщини у війну з османами, яку Сигізмунд намагався, але не міг припинити. Інший, ще більш важливою метою було добиватися наміченого на переговорах в Любовле проекту розділу князівства. Бажаних для Сигізмунда результатів ця кампанія не дала, так як польсько-угорські переговори в 1423 р. завершилися лише підтвердженням угоди в Любовле. Але в майбутньому зберігалася правова основа для висунення подібних звинувачень. Особливо небезпечним було те, що до звинувачень Сигізмунда став активно приєднуватися Вітовт. Крім зіткнення литовсько-польських інтересів у Причорномор'ї мала значення загальна зацікавленість Вітовта і стояла за ним литовської знаті у співпраці з Сигізмундом. Від нього, як імператора «Священної Римської імперії», Вітовт розраховував отримати королівську корону. Це було необхідно для перетворення Великого князівства Литовського в повністю самостійна держава відповідно до норм західноєвропейського міжнародного права. У такій складній і суперечливій ситуації молдавському уряду довелося відстоювати зовнішньополітичні інтереси своєї держави.

 Інформація, релевантна "§ 2. Поява османського фактора в зовнішній політиці Молдови і її міжнародне становище в середині другого-середині третього десятиліть"

1. Драгнев Д.М.. Нариси зовн.-пол. історії Молдавського князівства, 1987
   
   
2. ВИСНОВОК
     появі таємної дипломатії, головною метою якої було укладення договорів проти султана із зацікавленими в цьому країнами. До числа таких ставилися Польща (фактично до кінця XVII в.), На всьому протязі досліджуваного періоду Австрія і Росія. Взаємовідносини зазначених держав між собою і відносини з ними Молдавського князівства в контексті міжнародних відносин, що складалися в
   
3. Г. В. Фокеева. Історія міжнародних відносин і зовнішньої політики СРСР, 1917-1987 рр.. У 3-х томах. Т. 2, 1945-1970 рр.. / Под ред. Г. В. Фокеева. - М.: Междунар. отношенія.-456 с. - (Московський державний Ордена Трудового Червоного Прапора інститут міжнародних відносин МЗС СРСР), 1987
   
   
4. ПЕРЕДМОВА
     поява з внутрішньополітичною обстановкою в князівстві. Досягнення вітчизняної історіографії в галузі вивчення соціально-економічної та політичної історії Молдавії дозволили авторському колективу впритул підійти до вирішення найважливішого завдання - виявлення ролі різних верств молдавського феодального суспільства у зовнішньополітичній історії і тісно пов'язаних з нею події внутрішнього життя
   
5. Герман Васильович Фокеев. ІСТОРІЯ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН І ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ СРСР / ТОМ ПЕРШИЙ / 1917-1945, 1986
   
   
6. Зовнішня політика Російської Федерації.
     зовнішній політиці РФ з кінця 1991 можна виділити три основні
   
7. Сучасна доктрина зовнішньої політики РФ.
     зовнішньої політики самостійної Росії - відродження та зміцнення її міжнародних позицій. На реалізацію цього завдання спрямовані розроблені Урядом Основні положення концепції зовнішньої політики Російської Федерації. Однією з особливостей даної концепції є відсутність ідеологічних установок або політичних пристрастей до методів насильства, поворот до національних інтересів
   
8.  ТЕМА 21 Османська імперія
     ТЕМА 21 Османська
   
9. 1.8.11. Нація: об'єктивно існуюче явище або тільки конструкція свідомості?
     факторів, які вже були вище розглянуті і серед яких головну роль грають об'єктивні, матеріальні інтереси. Потрібно також враховувати, що свідомість національної приналежності не є чисто розумовою продуктом. Воно завжди включає в себе почуття національної приналежності, почуття патріотизму - одне з найсильніших громадських почуттів. Звичайно, формування свідомості і почуття
   
10. § 1. Турецька похід на Молдавію в кінці 30-х - початку 50-х рр..
      османської ліги, благоприятствовавшую планам молдавського господаря, сильно турбувала Порту. Після повернення з іранського походу Сулейман I став готуватися до походу проти непокірного господаря. Господарь намагався налагодити відносини з Польщею, шукав допомоги у Фердинанда і навіть у імператора «Священної Римської імперії» Карла Vі. За посередництва австрійських послів у Кракові та Сучаві влітку 1537
    
11. 2. Конституційні принципи зовнішньої політики в сучасному КП
      зовнішньої політики є порівняно новим. Особливо після другої світової війни в конституціях з'являються постанови, безпосередньо регулюючі та регламентують побудова конституційно-правового механізму зовнішніх зносин. Зовнішня політика - особлива область відносин, де держава не може діяти виключно самостійно. Виникає двоїстість джерел правового
    
12. 3.4.5. Росія і Молдова
      політики в Молдові, Москві необхідно розробити і підписати з Кишиневом довгостроковий договір, що охоплює усі сфери суспільного життя: економічної, політичної, соціальної, духовної, а не тільки обмежуючись поставкою молдавських вин на прилавки Росії. У цьому документі повинні бути передбачені всі варіанти міждержавних відносин, має бути розроблений конкретний план дій щодо
    
13. Формування турецької державності.
      зовнішні завоювання. Проте в ході монгольської навали (див. § 44.2) він був розгромлений і зберігся на правах васального султанату в улусі Хулагу. Вищі адміністратори (везіри) при султанові отримували свої пости від великого хана. Держава було розорене податковим тягарем (у 5-6 разів більшим, ніж у західних державах тієї епохи). Ослаблений в тому числі і внутрішніми заворушеннями, племінними
    
14. § 2. Передумови феодальних війн
      зовнішньою оболонкою слід бачити конкретні соціально-економічні передумови феодальних війн, зумовлює відбулися в попередній час соціальними змінами. Під час тривалого правління Олександра Доброго завершувався процес розвитку феодалізму вшир, клас феодалів-землевласників збільшувався в результаті гос-подарської пожалувань земель, населених селянами. Подальше
    
15. КОРОТКИЙ ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК
      османських документах беями іноді називали господарів Дунайських кіяжеств. Бейлербей - «бий над беями», офіційний титул правителя провінції в Османській імперії - бейлербеліка (пашалика - см.), в сані паші (див.) з двома або трьома тугами (бунчуками - * см.). Велике військо - військове формування у феодальній Молдавії, що складалося з війська феодалів і ополчення з городян і залежних селян.
    
16. § 2. Зовнішня політика Молдови в 1432-1443 рр..
      османської допомогою вторгся з Валахії в страну6. У битві при Лолоні він завдав поразки Ільяшу7, який втік до Польщі. Ці події можна вважати першим прецедентом «узаконеного» участі у внутрішньополітичній боротьбі в Молдавії не тільки волоських, а й османських загонів. У міжнародне становище князівства ці події, втім, ніяких змін не внесли. Новий господар Стефан II поспішив
    
17. § 1. Дипломатичні відносини Європейських держав з Османською імперією в 40-х - початку 60-х рр.. і Молдова
      зовнішньополітичної активності представників панівного класу Молдавії. У розглянутий період великі держави Європи виявилися втягнутими в ряд локальних і загальноєвропейських конфліктів: війна за австрійську спадщину (1741 - 1748 рр..), Російсько-шведська війна (1741-1743), Семирічна війна (1756-1762). Під час цих воєн створювалися і руйнувалися протистояли один одному союзи
    
18. Програмні тези
      появою нових учасників на міжнародній сцені (неурядових організацій, внутрішньополітичних регіонів, ТНК та ін.) Закінчення холодної війни і розпад Ялтинсько-Потсдамської системи міжнародних відносин. - Можливі сценарії політичного світопорядку на початку XXI в. («Кінець історії», «зіткнення цивілізацій» тощо). Дискусії щодо багато-і однополярнос-ти світу. -