| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 1. Взаємовідносини Молдавії з Польщею, Угорщиною та Валахією на початку XV в. |
||
|
На початку XV в. в Молдавії стабілізувалося внутрішньополітичне становище. В 1400 р. в князівстві утверджується влада Олександра Доб'рого, який утримував престол протягом більше тридцяти років. Правда, не всі великі бояри примкнули до нового господарю. Олександр Добрий був змушений рахуватися з присутністю в князівстві свого брата Богдана, з яким він нібито поділяв владу, згадуючи його у своїх господарских грамотах1. Панівний клас Молдавського князівства був зацікавлений у стабільності внутрішньополітичного життя. Господарь зміцнював свою владу, залучаючи до управління невідомих раніше за документами бояр, таких як Циба, Гораєць, Томаш, Міку від Мольниця, Вана (Оане), Негря, Шандро, Іон Жюметате та ін Встановлення приблизно з ТШ7 р. відносної стабільності у внутрішньополітичній життя сприяло закріпленню князівства в межах кінця XIV в., забезпечення його безпеки і територіальної цілісності. Перша третина XV в. - Період розвитку молдавського феодалізму вшірь2. У цей час господарем здійснюється централізована роздача значної частини господарских земель з селянами у володіння приватним феодалам. На такій основі розширювалася соціальна опора влади господаря за рахунок збільшення чисельності класу феодалів. Як наслідок складалися передумови для створення сильної влади господаря, вдосконалення апарату примусу не лише в центрі, а й на місцях, об'єднання сил феодалів для придушення зростаючого опору селян феодальним порядкам3. Велику роль у реалізації завдань не лише внутрішньої, а й зовнішньої політики князівства повинна була зіграти молдавська православна митрополія, офіційно визнана константинопольським патріархом в 1401 р.4 Істотні зміни до початку XV в. зазнали і міжнародні відносини в регіоні, які в поєднанні з внутрішньополітичною обстановкою в князівстві не могли не вплинути на його міжнародне становище і на зовнішню політику нового господаря. Польському королю Ягайло вдалося запобігти реальну загрозу втрати престолу після смерті королеви Ядвіги. Були улагоджені і намітилися раніше розбіжності в його відносинах з великим литовським князем Вітовтом. 18 січня 1401 було підписано Віленське угоду, в якій, зокрема, декларувалася необхідність здійснення спільної зовнішньої політики, у тому числі спільних військових операцій Польщі і Великого князівства Літовского5. З іншого боку, після Нікопольського битви 1396 м., завершення захоплення всіх болгарських земель (до 1397 р.) 6 зросла загроза з боку османів для дер дарств, розташованих на північ від Дунаю. Молдавію тепер відокремлювали від османів тільки гирлі Дунаю і розташована там фортецю Кілія з навколишніми землями, що знаходилася в руках генуезців. Втім, після розгрому військ османів Тимуром при Анкарі в 1402 р. і наступного потім тимчасового ослаблення Османської імперії Александ'р Добрий до початку 20-х рр.. міг не рахуватися з цією небезпекою. - ~ - На початку XV в. експансія османів прямувала передусім проти Угорщини. Вони постійно здійснювали набіги на прикордонні землі цього королівства з тим, щоб послабити його і виявити його сили і можливості. Військовий тиск на Угорщину не припинялося навіть в умовах спалахнула в 1403 внутрішньої боротьби за владу між синами султана Баязіда7. Зросла загроза прямого османського вторгнення до Угорщини зіграла чималу роль в тому, що король Сигізмунд Люксембурзький ще в 1397 р. уклав шістнадцятирічний договір з Ягайло. Як вважають дослідники, відповідно до договору угорська сторона була вимушена погодитися на перехід Галицької Русі під владу польських феодалів і встановлення польського сюзеренітету над Молдавією ®. Волоське князівство з кінця XIV в. також стає. об'єктом постійних нападів османів. Воно виявилося вимушеним шукати угоди з ними, про що свідчить участь волоських загонів на стороні Баязида I в битві його з Тимуром при Анкарі в 1402 г.9 У сформованій ситуації для Валахії важливе значення набували відносини з Молдавією і Польщею, для яких позиція Валахії відкривала можливість чинити тиск на угорського короля, прямо не порушуючи угоди 1397 м. Не виключено, що уряди Молдови та Польщі за сприяння волоського уряду сподівалися, якщо не направити османів виключно проти Угорщини, то, у всякому разі, уникнути можливих акцій з їхнього боку. Таким чином, на початку XV в. не відбулося ніяких глибоких, принципових змін у розстановці сил в регіоні в порівнянні з положенням, сформованим в кінці XIV ст. Тому у польської та молдовської сторін залишалася зацікавленість у збереженні статусу відносин між ними. Необхідно було лише його нове формальне підтвердження у зв'язку з сталася зміною на господарськім троні. Васальна грамота Олександра Доброго польському королю датована 12 березня 1402 Олександр Добрий дав відповідні зобов'язання лише після того, як «побачив милість нашого пана краля до нас». Господарь виявив готовність «служити і приять і добру раду рядити ... на всякого ворога, не виключаючи нікого ». Він зобов'язувався шукати собі іншого пана, крім короля Польщі, і зберігати ті ж відносини з Польщею, які були при предшественніках10. Подальше молдавсько-польське зближення було закріплено принесенням особистої присяги господаря своєму сюзерену 1 серпня 1404 під час перебування його в Кам'янці. Повторюючи вже традиційні васальні зобов'язання, Олександр Добрий виявив готовність надати Ягайло допомогу проти всіх його врагов11. Налагодженню молдавсько-польських відносин сприяли, безперечно, і торговельні зв'язки сторін. Але вважати, що вони відповідали інтересам тільки Польші12, немає підстав. Використовуваний як аргумент відомий при-Вілею господаря львівським купцям був виданий тільки в 1408 р. Причому метою цього привілею була не стільки стимулювати торгівлю, скільки впорядкувати систему митних зборів, які платилися львівськими куп цями в Молдавії. Такий захід відповідала насамперед економічним інтересам самого господаря Молдавії. Хронологічна послідовність видання присяжних грамот та зазначеного торгового привілею свідчить про те, що впорядкування торгових відносин була не першопричиною, а наслідком врегулювання молдавсько-поль-ських політичних відносин. Напередодні укладення молдавсько-польського договору, у вересні 1403, волоський воєвода Мірча Старий уклав договір про союз зі «своїм приятелем Ягайло» 13. Дослідники вже обговорювали питання про те, чи існувала небудь зв'язок між укладанням обох договорів. На наш погляд, заслуговує на увагу гіпотеза про те, що обидва договори переслідували аналогічну політичну мету - отримати в Польщі підтримку ГФОТ експансіоністської політики угорських феодалів. Не випадково договір 1403 був укладений в розпал боротьби між Сі-гізмундом Люксембурзьким і претендентом ка угорський трон Владиславом Неаполітанським, прихильники якого відкрито шукали підтримки в Польщі. Не виключено також, що, укладаючи договір, Мірча Старий хотів запобігти повторенню подій 1395, коли волоський трон за допомогою Польщі зайняв Влад. Разом з тим немає підстав для твердження, що ці угоди, як вважають деякі дослідники, були обумовлені планом Мірчі Старого, який у боротьбі з османами прагнув досягти «політичної єдності» Молдавії і Валахіі14. Як і ряд інших балканських государів того часу, Мірча Старий активно втручався в усобиці між синами Баязида I, підтримуючи одного з претендентів на султанський трон, Мусу. Він, безсумнівно, прагнув розширити територію свого князівства за рахунок володінь османів, але мова йшла насамперед про розташованих на південь від Дунаю болгарських землях15. Волоський правитель, як і багато його сучасників, керувався прагматичними інтересами. Існування антиосманської коаліції у зазначеному вище складі не підтверджується і пізнішим матеріалом. 35 3 * Правда, 16 квітня 1404 угорський король писав герцогу Бургундії Філіпу, що воєводи Валахії і Молдавії складаються в антиосманської союзе16. Можна допустити, що за ними стояв і їх загальний союзник - Польща. Одна до даними про будь діях Польщі чи Молдови проти кого-небудь з османських правителів ми не володіємо. Поінформовані про волоському-османських справах джерела свідчать лише про продовження союзу Мірчі Старого з Мусою проти його брата Сулеймана17. Отже, про якесь антиосманської союз трьох держав немає підстав говорити. Наступні події складно характеризувати, так як відсутні будь джерела не тільки про молдавсько-волоських, а й про молдавсько-польських відносинах. Очевидно, в цей період не відбулося нічого істотного і тому згадані відношення не привернули уваги літописців і не знайшли відображення в документах. У жовтні 1407 Олександр Добрий, перебуваючи зі своїми боярами у Львові, підтвердив свою прихильність принесеної в 1404 р. у Кам'янці васальної присяги польському королю і оголосив про готовність «служити і допомагати з нашою силою» 18. Обставини, що зумовили необхідність підтвердження колишньої домовленості, залишаються невідомими. Ймовірно, мають рацію історики, котрі пов'язують цю подію з «бунтом» Свідрігайло19, який в 1406 - 1407 рр.. намагався усунути Вітовта від великокнязівського престолу і домогтися виходу Литви зі унії з Польщею. Свидригайло встановив контакти з московським князем Василем Дмитровичем і навіть з ханом Золотої Орди Шадібеком20. Не виключено, що аналогічні контакти він намагався встановити і з господарем Молдавії, якому розпад польсько-литовської унії міг дати можливість використовувати у своїх інтересах суперечності між Польщею і Великим князівством Литовським. Але Свидригайло скоро зазнав невдачі і втік у Велике Володимирське князівство до Василю Дмитровичу. Піддавшись на обман, він повернувся до Литви, де був схоплений і ув'язнений в Кременецький замок21. Господарю Молдавії нічого не залишалося, як слідувати колишнім курсом союзних відносин з Польщею. У 1408 р. ці відносини були додатково скріплені заходами економічного порядку. Так, був виданий привілей львівським купцям, яким дозволялося торгувати практично у всіх містах і ремісничо-тор-гових селищах Молдавіі22. Для Польщі ж у цілому продовження не просто мирних, але васально-союзницьких відносин з Молдавією було важливо, так як назрівала нова сутичка з Тевтонським орденом, який в 1409 р. уклав договір з Угорським королівством. Цей акт був спрямований не тільки проти Польщі, а й проти Молдавії, бо договірних сторін у разі успіху на зв меревалісь передати Угорщині Галицьку Русь, Поділля і Молдавію23. У 1410 р. при Грюнвальді відбулося велике бій. Об'єднані сили Польщі і Великого князівства Литовського одержали над військами Ордена нищівну перемогу, підірвавши їх сили і призупинивши тим самим експансію німецьких феодалів на восток24. У битві з хрестоносцями брали участь, мабуть, і військові контингенти з Молдавії, хоча реальну чисельність їх визначити невозможно25. Але після Грюнвальдської битви виникли нові непорозуміння між Ягайлом і Вітовтом. Останній встановив зв'язки з угорським королем Сигізмундом Люксембурзьким, який став з 1410 р. імператором «Священної Римської імперії», а також з зміцнилися в Криму ханом Дже-Лаль-Еддіном, що зайняв на початку 1412 за підтримки військ Вітовта престол Золотий Орди26. Незважаючи на поразку під Грюнвальдом, Орден утримував захоплені землі і не бажав їх повертати. Польський уряд виявилося вимушеним шукати угоди з Сигізмундом Люксембурзьким. На переговорах угорська сторона знову підняла питання про Галицької Русі, Поділля і Молдавії. На попередніх секретних переговорах з цього питання досягли домовленості на компромісній основі допомагати Угорщині «відновити реальне володіння Молдавської землею» за умови збереження за Польщею Галицької Русі і Подоліі27. Трохи іншу картину малюють матеріали того ж часу, що характеризують молдавсько-польські відносини. Олександр Добрий зажадав, щоб Ягайло погасив частину, що залишилася грошової позики, виданого польському королю ще Петром Мушат в 1388 р. Інакше господарь наполягав на передачі Молдавії Покуття - прикордонної області на Галичині, закладеної в рахунок суми позики. Молдавсько-польські відносини цього часу відображені у двох документах: нової васальної грамоті Олександра Доброго і в грамоті Ягайло, який визнав існування боргу в тисячу рублів і зобов'язався повернути його. Останній документ не датований і тому черговість виходу обох документів важко встановити. Видав обидва документи М. Костекеску помістив васальну присягу господаря Молдавії, потім грамоту короля Польші28. Нам видається більш переконливим зворотний порядок. У відповідь на порушене молдавською стороною питання про непогашеної частини боргу та пов'язане з цим питання про передачу Покуття польський король направив до Мол-давно свого посла Петра Влодковіча, що доставив господарю королівську грамоту. У ній визнавалося, «аже есми должни одину тисяч рублів ... приятелеві нашому Олександру воєвод, господарю Землі Молдавської, що були нам позичив предковую їх ». Король зобов'язується повернути борг протягом двох років. В іншому випадку господарю будуть передані в заставу міста Снятин і Коломия та Покутська земля29. Таке вирішення питання підтверджує зацікавленість польської сторони у збереженні дружніх і мирних відносин з Молдавським князівством. У відповідь господар Молдавії, перебуваючи у м. Романе, в Нижній Молдавії, видав свою васальну грамоту. Як і раніше величаючи польського короля своїм паном, він підтвердив свою вірність домовленостям і присягу: «штож есми йому учинили і хрест цілували і наше листи і наших панів, якими я есми йому записали ...». Він обіцяв ніколи не йти проти свого пана чи проти корони польської, допомагати «коли б того треба ... на-противу королю угорському та напротіву кожному його супротивнику ». Далі слід формула, яка раніше не зустрічалася і характерна для договірних текстів суверенних держав: «І хто б йому ворог, той і нам ворог, про його кривди як і про наші кривди за ним дива. А потягнет чи король угорський на ... короля польського ... Тоді ми маємо на його землю потягнуті, на землю короля угорського ... і чинити што коли будемо більше сечі учинити нашого господаря короля Полско справи ». Але відзначені і взаємні зобов'язання сюзерена: «А клоччя б потягнул король угорскиі на мене, на Олександра воєводу і на моїй землі Молдавської, тоді господарь наш, король полскиі імает нас боронити і потягнуті під угорську землю і чинити, што більше може, яко наш господарь ». Як видно, Олександр Добрий дав зрозуміти польському королю, що він за продовження молдавсько-польських вас-сально-союзницьких відносин, якщо польська сюзерен гарантує територіальну цілісність Молдавського князівства і збереження польсько-молдавського союзу, спрямованого проти домагань угорських феодалів на ^ Молдавію. -У сформованій міжнародної ситуації висновок згаданих угод було свідченням успіху мовляв давской дипломатії, укрепившего міжнародні позиції князівства в небезпечний для нього момент. За цим успіхом послідував другий. При невідомих обставинах Молдавія вступила у володіння фортецею Кіліей31 у гирла Дунаю та навколишніми землями. Встановивши контроль над північним берегом гирла Дунаю, Молдавія домоглася не лише важливого оборонного форпосту, а й можливості отримувати інформацію про всіх зносинах між османами і країнами, в які можна було потрапити тільки через Молдавію. Велике значення мала Кілія та для подальшого розширення участі князівства в міжнародній торгівлі, що йде по дунайської водної магістралі. Грамоті молдавського господаря польському королю на вісім днів передувало відновлення польсько-волоського договору, підписаного Мірчею Старим і який також мав явно антиугорськими характер32. Між укладенням (майже одночасним) обох договорів простежується певний зв'язок. Волоської-польський і молдавсько-польська договори 1411 вписувалися в загальну систему союзів Польського королівства з іншими державами - Венецією, австрійськими герцогствамі33, сформовану саме в цей час і прямо спрямовану на ослаблення міжнародних позицій Сигізмунда Люксембургского34. Польський король також тимчасово залагодив свої розбіжності з великим литовським князем Вітовтом. Навесні і влітку 1411 обидва правителя навіть здійснили спільну поїздку по території Великого князівства Літовского35. В результаті Польщі вдалося відмовитися від попередніх поступок в-користь Угорщини, а остання виявилася вимушеною пом'якшити свої вимоги щодо першої, що відображено в угорсько-польському договорі про мир і союз, укладеному 15 березня 1412 Відносно Молдавії сторони встановили, що Сигізмунд Люксембурзький не перешкоджатиме того, щоб Олександр, молдавський воєвода, залишався васалом польського короля. У той же час, якщо турки і «невірні» (Turci et infideles) 36 нападуть на землі Угорського королівства з великими силами (cum valido exercitu hostiliter invasit), Ягайло зобов'язувався послати до молдавського воєводи, щоб той сам особисто зі своєю силою (cum sua toto potencia) також йшов проти турків. Якби Олександр не виконав наказ, обидва короля надавали собі право вторгнутися в князівство, повалити господаря і розділити між собою Молдавію по лінії, що перетинає її з північного заходу на південний схід таким чином, щоб північна частина з Яс ським торгом і Бєлгородом у гирла Дністра відійшла до Польщі, а південна, з Бирладскім торгом і Кілією у гирла Дунаю - до Венгріі37. Складний характер і договору в цілому, і його постанов, що стосуються Молдавії, зумовив різні інтерпретації документа. Неспроможність деяких з них очевидна. Так, наприклад, не можна розглядати Любовель-ський договір як етап, що передував залученню Молдавії в коло держав - данників Порти. Помилковість інших може бути з'ясована лише в ході спеціального аналізу. Є підстави розглядати договір як угоду Польщі та Угорщини про спільні дії проти османів, в яких повинна була взяти участь і Молдавія. Висловлювалася навіть точка зору про зацікавленість Молдови в такій угоді, як ставити перешкоди на шляху просування османів. Проте в даному випадку на початок XV в. перенесли уявлення про характер молдавської політики більш пізнього часу. На початку XV в. безпосередня небезпека з боку османів Молдавського князівства не загрожувала, а за своєю ініціативою Олександр Добрий не прагнув загострювати відносини з османами. Не зацікавлена у війні з османами була і Польша38. Сигізмунд ж, навпаки, був зацікавлений в тому, щоб залучити обидві держави в таку войну39. Зрозуміти зміст цікавить нас частини угоди можна лише з огляду венгеро-польські взаємини цього часу. Польський уряд потребувало сприяння Сигізмунда Люксембурзького для укладення миру з Орденом і тому визнало можливим в обмін на його сприяння піти на поступку Сигізмунду в питанні про дії проти османів, обіцяючи йому військову допомогу з боку свого васала - молдавського воєводи. Причому воно постаралося зберегти за собою контроль над подіями, ставлячи можливі дії воєводи в цьому плані в залежність від рішення його сюзерена - польського короля. Суворі ж санкції щодо воєводи за «непослух» швидше за все повинні були переконати угорську сторону в серйозності намірів партнера, виконувати їх на практиці польський уряд не збиралося. Однак укладення подібної угоди за спиною васала і союзника, лише недавно справив Польщі військову допомогу в боротьбі з її головним ворогом - хрестоносцями, була нелояльною актом по відношенню до Олександра Доброму. Тут проявилася небезпечна для князівства тенденція польських політиків розглядати Молдову як раз менной монети у своїй політичній грі. Так як Сигізмунд Люксембурзький не виконав зобов'язань щодо Ордена, польський уряд не поспішало виконувати свої зобов'язання щодо Молдови і османів. Тим самим у нас цікавить частини Любовель-ський договір фактично не був реалізований. Відбилися ж в ньому правові норми виражали традиційне, сформоване раніше уявлення про міжнародно-правовий статус Молдавського князівства. Навіть з юридичної сторони в Любовельском договорі важко вбачати, як припускають деякі дослідники, двоїсте становище Молдавії, коли вона опинилася нібито прив'язаною і до Угорщини, і до Польщі одночасно, і на неї було накладено подвійні зобов'язання по відношенню до королям, що підписали договор40. Правда, угода в Любовле дійсно було компромісом, але він не торкався питання про юридичний статус Молдавії. У даній угоді зізнавався сформований статус-кво у відносинах Молдови з кожної з двох договаривавшихся сторін: васальний союз з Польщею, сюзеренітет польського короля, який міг вирішувати, брати участь чи ні господарю Молдавії в діях з відбиття нападу османів на Угорщину. І все ж не можна стверджувати, що угода 1412 не мало для Молдови негативних наслідків. Хоча договір не виконувався, офіційно польською стороною він денонсовано не був, і у Сигізмунда Люксембурзького залишалася правова основа для того, щоб домагатися від Польщі і Молдавії військової допомоги проти османів, звинувачувати молдавського господаря в порушенні міжнародних зобов'язань і піднімати питання про розділ князівства між двома королівствами . Все це створювало підчас серйозні труднощі для зовнішньої політики Олександра Доброго і, звичайно, змушувало його орієнтуватися на військово-політичний союз з Польщею.
|
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 1. Взаємовідносини Молдавії з Польщею, Угорщиною та Валахією на початку XV в." |
||
|
||