§ 1. Загальна характеристика психологічних засобів мови юриста

Основний інструмент мовної діяльності юридичного працівника - слово. Оцінюючи його значення, П. Сергеїч писав: "Слово - велика сила, але треба зауважити, що воно союзник, завжди готовий стати зрадником"1.

Мова юриста повинна відрізнятися насамперед багатством словникового запасу і словникової чистоти. Якщо в нього бідний словниковий запас, то його промова складається з примітивних і шаблонних слів, йому важко в потрібний момент підібрати саме те слово. Як наслідок, болісні пошуки найбільш підходящих слів є причиною багатослівності, непотрібних повторів, що знижує дієвість мови юриста, а часом викликає роздратування в тих, хто його слухає. Треба завжди пам'ятати: справжню цінність представляють ті висловлення, в яких "найглибші думки зливаються з найпростішими словами"2.

Мета мови судового оратора - найбільш переконливо висвітлити суть справи, відповісти на запитання, яке цікавить людину, так, щоб воно було зрозуміле будь-кому з присутніх у залі судового засідання. Тому необхідно прагнути того, щоб кожне слово було доступним для слухачів. Право взагалі, і мова юриста зокрема, відрізняється достатком спеціальних термінів, виразів, тонкощами словесних зворотів, які часто невідомі і не цілком зрозумілі багатьом пересічним громадянам, присутнім на суді. Коли на них обрушуються такі спеціальні терміни і поняття, безумовно, відомі юристам, як превенція, презумпція, промульгація, віндикація і т. п., вони не тільки дивуються "вченості" мови юриста, а й внутрішньо обурюються. Цілком природно, що виключити з юридичної лексики такі терміни і поняття не можна, але користуватися ними потрібно з урахуванням особливостей адресата і конкретної обстановки.

Правильність мови - це дотримання норм сучасної рідної мови. Ненормативне, помилкове вживання окремих слів, словосполучень і цілих фраз характерне, як правило, для просторіччя. Тому виступ, що містить багато ненормативних варіантів, сприймається як такий, що має примітивне забарвлення, а той, хто виступає, як оратор, що не володіє мистецтвом впливати на думки і почуття інших людей.

На жаль, ще часто трапляються промови юристів, у котрих думки оформлені дуже недбало, неохайно. Неправильно вжите слово, помилково побудована фраза викликають у слухачів іронічні зауваження,

Сергеич П. Искусство речи на суде. - С. 37. Кони А. Ф. Собр. соч. Т. 4. - С. 142.

а часом і здивування: "Як же так може виражати свої думки юридичний працівник?" Ось кілька прикладів: -

"Можна вважати, що цей факт більш-менш установлений" (факт мав місце, тобто був або є, або відсутній); -

" Стара судимість обвинуваченого є його негативним мінусом" (але мінус ніколи в природі й у суспільстві не мав позитивного значення); -

"Більша половина шляху нами пройдена" (а хіба половина може бути більшою?); -

" Як я сказав вище... " (помилка, яка зустрічається дуже часто у мові: слова "вище" і "нижче" вживаються в письмовій мові, а в усній необхідно використовувати слова "раніше" і "пізніше") і т. д.

Словникова чистота мови знижується й в тому разі, коли видозмінюються і руйнуються стійкі словосполучення. Наприклад:

Говорять -

це не грає значення. -

він виконує роль... -

уражати інтереси партнерів... -

він привласнив левову частину прибутку... -

якість продукції бажає багато кращого -

не тільки... , а також. -

як., а також.

Треба говорити -

це не має значення... -

він відіграє роль... -

ущемляти інтереси партнерів... -

він привласнив левову частку прибутку... -

якість продукції залишає бажати багато кращого -

не тільки., але й. -

як., так і. -

Погане враження справляє мова судді, прокурора, захисника, якщо в ній присутні "заплатки" або, як їх ще називають, слова-паразити. Це такі вставні слова, як "от", "значить", "так би мовити", "ну", "взагалі", "розумієте" та ін. Трапляються в їхніх виступах звороти, що теж засмічують мову. Наприклад: "Кажучи відверто...", "Чесно говорячи, я скажу...", "У деякому роді...", "М'яко висловлюючись, варто зауважити... " та ін.

Обов'язкова умова словникової чистоти мови - правильна вимова і наголос. Усна мова, як відомо, має звукову форму, і один із її показників - правильний наголос у слові.

У юридичній практиці достатньо часто можна почути: феномен (треба феномен), алкоголь (треба алкоголь) та ін. Дехто вважає неправильний наголос у словах дрібницею. З цим не можна погодитися з багатьох причин: -

помилки в наголосах знижують увагу слухача (він починає чекати чергової помилки промовця, зміст же промови залишається поза його увагою); -

помилки в наголосах часом не дають змоги правильно "впізнати" слово на слух. Адже наголос створює "фізіономію слова" (порівняйте: замок і замок, мука і мука, хлопок і хлопок і ін.); -

помилки в наголосах часто сприймаються слухачами як прояв низької культури оратора, що підриває його авторитет.

Дрібниць у мові судді, прокурора, адвоката не буває. У зв'язку з цим варто завжди пам'ятати слова К. Чуковського: "Виховання мови є завжди виховання думки".

Серйозні вимоги до мови юриста пред'являє логіка як наука про закони і форми мислення. Коли юрист не дружить із логікою, то висунута ним система аргументів може виявитися недієспроможною. Які вимоги логіки необхідно в обов'язковому порядку враховувати юристові при підготовці і проголошенні промови в суді?

По-перше, чітка структура промови. Навіть нетривала (5-7 хв.) промова має містити вступ, основну частину і висновок. За рахунок вступу вирішується проблема встановлення контакту з аудиторією, викликається інтерес і привертається увага (як до змісту промови, так і до особистості юридичного працівника).

По-друге, домогтися логічності промови означає забезпечити стрункість і послідовність у викладі своїх думок. Стрункість - це взаємозв'язок між елементами інформації, яка повідомляється, а послідовність - визначений порядок викладу змісту промови, коли кожна наступна думка пов'язана з попередньою, коли новий факт спирається на вже відоме. Стрункість промови сама собою може викликати позитивну реакцію - задоволення, замилування. Вона спроможна захопити слухачів. І, навпаки, плутаність, безсистемність викладу справедливо викликають негативні емоції, досаду, невдоволення.

По-третє, у промові юрист повинен обов'язково дотримуватися основних законів логіки:

- закон тотожності потребує певності і точності в міркуванні, він не допускає розпливчастості, неконкретності висловлення. Якщо учасники судового розгляду вкладають різний зміст в ті або інші поняття, терміни, фрагменти промови, спотворюється процес сприйняття змісту промови. Відсутність тотожності в сприйнятті словесної інформації призводить до того, що вплив промови буде малоефективним, а часом і просто марним; -

закон суперечності підтверджує, що два судження, з яких в одному стверджується щось про подію (предмет), а в іншому те ж саме заперечується щодо цієї ж події (предмета), не можуть бути одночасно правдивими. Цей закон вимагає, щоб у міркуванні юриста не допускалися відповіді і "так", і "ні" у розмові про те саме питання, у той самий час, у тому самому змісті; -

закон суперечності виражає одну з основних властивостей логічного мислення - несуперечливість, послідовність міркувань. Його використання допомагає виявляти й усувати суперечності у своїх і чужих висловлюваннях, виробляти критичне ставлення до неточностей, непослідовності в думках і вчинках; -

закон виключеного третього говорить, що коли є два суперечливих одне одному судження про ту саму подію (предмет), то одне і тільки одне з цих тверджень обов'язково є істинним: ніякого третього судження бути не може (третього не дано). Цей закон близький до закону несуперечності, але на відміну від нього належить до суперечних висловлень (суперечні висловлення заперечують одне одного, між ними немає середнього, третього). У цьому разі міркування ведеться за формулою: "або - або"; -

закон достатньої підстави формулюється в такий спосіб: усяка думка визнається істинною, якщо вона має достатню підставу. Це означає, що коли юрист щось підтверджує, в чомусь переконує людей, то він не повинен робити це голослівно; треба доказувати й обґрунтовувати істинність своїх висловлень.

Висловлюючи основні умови правильного мислення, логічні закони виявляються в будь-якому міркуванні і безпосередньо впливають на якість мови юридичного працівника.

Судова мова повинна відрізняться виразністю, що покликана підвищити дієвість її сприйняття. Поняття "виразність мови" достатньо широке і містить у собі:

- емоційну виразність (експресивність), прояви почуттів. Слово юриста несе не тільки думки, а й почуття, що виступають в єдності. Слово, яке вимовляється безсторонньо і байдуже, втрачає свій вплив. У "Правилах вищого красномовства" відомий державний діяч і оратор М. Сперанський (1772-1839) відзначав, що " основа красномовства. суть пристрасті. Сильне відчування і жива уява для оратора необхідні цілком"1. Він підкреслював, що спокійна душа "зовсім інакше споглядає предмети, інакше мислить, інакше звертається, інакше говорить, ніж душа, що зворушена пристрастю"2. Ось ще одне його цікаве судження: " Під пристрасним у слові я розумію ті місця, де серце оратора говорить серцю слухача, де уява запалюється уявою, де захоплення народжується захопленням. Оратор повинен бути сам пронизаний пристрастю, коли хоче її породити в слухаче-ві"3. Щирість, щиросердне хвилювання (у розумній мірі!) імпонують слухачам і викликають у них відповідні почуття; -

лексичну промовистість - використання образних слів і слово -сполучень, словесних зворотів, яскраво сформульованих виразів, застосування прислів'їв і приказок тощо; -

фонетичну промовистість - чітку і ясну вимову, зміну гучності і ритму. Інтонація збагачує зміст слова, забезпечує краще його сприйняття. Промова на одній ноті стомлива не тільки для слухачів, а й для того, хто говорить (працюють ті самі м'язи мовного апарату). Зміна гучності і ритму посилюють промову, але не можна переходити на крик, бо як говорить східна мудрість: "Якщо ти кричиш, значить ти не правий і слабкий". Загальна порада, по А. Коні, така: "Говорити слід голосно, ясно, чітко, не монотонно, по можливості виразно і просто. Тон промови можна підвищувати або знижувати залежно від змісту і значення даної фрази і навіть окремих слів"4.

Промова юриста може бути часом стриманою або піднесеною емоційно, усе залежить від того, які завдання вона покликана вирішити. Наприклад, у промові про навмисне вбивство цілком припустима неоднозначність емоційної виразності і стриманості до вираження співчуття й обурення. Такий підхід пояснюється тим, що в подібній промові на перший план виступають точність у висвітленні подій, моральна оцінка, аналіз мотивів, що призвели до трагічної

Сперанский М. М. Из "Правил высшего красноречия" // Об ораторском искусстве [Сборник]. - 4-е изд. - М.: Политиздат, 1973. - С. 81. Там само. - С.85. Там само. - С.88.

Цит. по: Смолярчук В. И. Гиганты и чародеи слова: судебные ораторы второй половины ХІХ - начала ХХ века. - М.: Юрид. лит., 1984. - С.1 64.

розв'язки. А в судовій промові, пов'язаній з економічним злочином, навряд чи необхідно виражати емоції при аналізі різноманітних цифр, висновків перевірки, хоча в окремих випадках, якщо це доречно, можна підвищити емоційність висловлювань.

Стислість і жвавість - теж важливі складові судової промови. Захоплення викликають адвокати і прокурори, судді й експерти, які вміють сказати жваво і стисло. Навпаки, утомлює слухати водянисті промови, багатослівні виступи. Як приклад лаконічної промови розглянемо виступ видатного судового оратора, адвоката Ф. Плевако. Письменник В. Вересаєв у спогадах розповідав, що Ф. Плевако взявся захищати бабусю, яка вкрала чайник. Прокурор, боячись красномовства Плевака, вирішив вибити в нього з рук головні козирі. Він сам сказав, що підсудна хвора, бідна і стара. Але, стверджував прокурор, власність священна, на ній тримається держава, а тому стару потрібно судити.

Піднявся Ф. Плевако. Він виголосив:

"Багато бід, багато випробовувань довелося пережити Росії за її більш ніж тисячолітнє існування. Печеніги терзали її, половці, татари, поляки. Усе витерпіла, усе переборола Росія, тільки міцніла і росла від випробувань. Але тепер, тепер... Бабуся вкрала чайник ціною в 30 копійок. Це вже Росія, звичайно, не витримає, від цього вона загине без-поворотно"1 .

Говорити стисло - велике мистецтво, і воно не приходить само собою. Треба навчитися скорочувати тексти, на яких будується усний виступ, відсівати зайве, непотрібне. Хорошу допомогу оратору надає кількаразове повторення тих або інших місць майбутнього виступу, щоразу в усе більш стислому вигляді. Необхідна наполеглива робота над кожною фразою, "щоб словам було тісно, а думкам просторо".

Говорячи про лаконізм, слід зазначити: утруднює сприйняття промови лексична надмірність, використання плеоназмів - виразів, які містять зайві слова. Наприклад: -

" головна суть" (але суть - це саме найголовніше, суттєве); -

"устаткування, що марно простоює"(а може устаткування простоювати корисно?); -

" передчувати заздалегідь" (але передчувати - це заздалегідь відчувати те, що відбудеться); -

" невикористані резерви" (резерви - це те, що не використано).

Зайве слово, багатослівність у судовій промові свідчать не тільки про недбалість промови юриста, а й вказують також на нечіткість його думок, непевність уявлень про предмет висловлення.

Народний вислів прадавніх людей гласить: "Живе слово наполовину належить тому, хто його слухає". Важко з цим не погодитися. Вимога говорити живим словом - вимога до будь-якого виступу юриста на судовому засіданні. Живе слово на відмінність від читаного або завченого народжується в той час, коли оратор викладає чергову думку. Про таких юристів говорять: очевидно, що він думає і говорить, говорить і думає; коли він зупиняється, обдумуючи свої фрази, то змушує думати й інших учасників судового розгляду. На цій основі базується увага слухачів до промови юриста: їх зв'язують спільні думки.

Іноді суддя, прокурор, адвокат, експерт у суді читають заздалегідь написаний текст. Така промова погано сприймається присутніми. Психологи встановили, що за півгодинне читання з листа сприймається тільки 17 % інформації. Інакше кажучи, через недбалість юриста в перші півгодини, коли увага в слухачів найактивніша, втрачається 83 % інформації. І це не може не позначитися на розумінні інформації. Виступ із листа не привчає самого юридичного працівника думати і міркувати. Найцінніше в усному виступі - міркування вголос.

"...Текст, читаний або завчений, а потім промовлений напам'ять, - це не той текст, не те слово, не та структура промови, що народжуються в безпосередній живій промові одночасно з думкою. Бо писати - не значить "говорити за допомогою папера". А говорити - не те ж саме, що промовляти вголос написане. Це процеси, глибоко відмінні між собою"1, - відзначав відомий спеціаліст у сфері ораторського мистецтва І. Андроников.

Нарешті, судова промова залежить і від тембру, гучності, тону. Загальновизнано, що хрипкий, глухий голос спотворює сприйняття навіть сильних за змістом слів, а баритон або бас завжди пестять слух. Голос має бути достатньо гучним, щоб слова були добре чутно в будь-якому кінці залу судового засідання. Справедлива також думка, що тихі промови сприймаються багатьма як боязкі, як прояв непевності самого юриста.

Андроников И. Л. Слово написанное и сказанное. // Я хочу рассказать вам... - 2-е изд. - М., 1965. - С. 536.

Впливає на сприйняття й ефективність судової промови і її темп. Коли юрист говорить занадто швидко, то він стомлює слухачів через їхню напружену увагу за промовою. При цьому можливі випадки, коли деякі промовці "ковтають" закінчення слів і навіть речень, що утруднює розуміння мови. Повільний темп навіює нудьгу і найчастіше сприймається байдуже, а якщо такий темп поєднується з невиразністю промови, то різко знижується активність слухачів, вони відвертаються і починають думати про своє (при цьому внутрішньо висловлюючи невдоволення тим, хто говорить).

Виділені загальні вимоги до судової промови зовсім не означають дотримуватись у виступах якогось штампа. Цінність промови судді, прокурора, адвоката визначається її індивідуальністю, вираженою у визначених особливостях, у наявності так званої "родзинки". Розвиваючи свою промову, збагачуючи її і постійно коригуючи, юридичний працівник може зробити її грамотною, логічною, виразною, лаконічною і живою, що забезпечить більш високу дієвість його усних виступів.

Інформація, релевантна "§ 1. Загальна характеристика психологічних засобів мови юриста"

1. § 2. Методи пізнання в юридичній психології
   загальне, виявити внутрішній зв'язок і закономірність. Розглянемо стисло зазначені теоретичні методи дослідження. Загальнонауковий логічний метод дозволяє, спираючись на дані конкретного вивчення будь-якої юридичної справи, виявити ті психологічні закономірності державно-правових явищ і процесів, які не лежать на поверхні, а проявляються як їхня тенденція, сутність. У психолого-правовому
   
2. § 2. Психічні процеси
   загальнення і систематизації матеріалу. Зберігається і пам'ятається добре все те, що лежить у системі свідомо організованого, спланованого життя. Забування - процес випадання певної інформації з пам'яті людини. Забувається насамперед те, що перестає бути для людини суттєвим і значущим. Крім того, швидко забувається інформація в тому разі, якщо вона при запам'ятовуванні була погано
   
3. § Б.Соціально-психологічніаспекти юридичної діяльності
   загальна зацікавленість у предметі розмови, близькість в оціночних судженнях. Слід підкреслити: психологічний контакт не означає, що інтереси, потреби, оцінки людей, які спілкуються, повністю збігаються. Але єдиний зацікавлений підхід до обговорення того чи іншого питання обов'язковий. Можна дати таке визначення: психологічний контакт в юридичній діяльності - це вияв юристом і громадянином
   
4. §2. Психотехніка судової промови
   характеристику особисто- сті підсудного, а за необхідності й інших учасників процесу, питан- ня, пов'язані із застосуванням покарання тощо. Старанно опрацюва- вши зміст, юрист домагається суворої логічної структури промови; ґ) правило доказовості визначає одну з важливих відмінностей судової промови і вимагає насичувати зміст промови конкретними фактами, обставинами, документами,
   
5. §3. Психологічніособливості промовисудді, прокурорайадвокатавсуді
   загальнення, необхідні "стриманість у слові, обдуманість і справедливість у висновках і поряд з осудом доведеного злочину - ставлення до підсудного без черствої однобокості і без образи в ньому почуття людської гідності"2. Неприпустимі у промові прокурора глузування стосовно інших учасників судового розгляду, знущальний тон, зловтішання з приводу горя і нещастя підсудного, його близьких.
   
6. § 9. Професійна правосвідомість і правова культура співробітників органів внутрішніх справ
   загальна правова підготовка - одержання фундаментальних правових знань; 2) спеціальна правова підготовка - навчання майбутній професії (оперативно-розшукова підготовка, підготовка слідчого та ін.); 477 3) загальна фізична підготовка; 4) бойова підготовка, в тому числі володіння табельною зброєю; 5) оволодіння засобами зв'язку; 6) уміння керувати транспортними засобами та ін. Для
   
7. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
   загальнення судової практики в справах про контрабанду та порушенні митних правил (розгляд справ 1995-1998 рр.) Владимиров В.А. Уголовно-правовая борьба с контрабандой. - М.: Изд. Вища школа, 1959. - 98с. Владимиров В.А., Загородников Н.И. и др. Государственные преступления. - М.: Вища школа, 1961. - 214с. Волженкин Б. В. Економічні злочини.-Спб.: 1999. - 315 с. Володько Н.В
   
8. §3. Психічні властивостіособистості
   загальна психічна активність, яка визначає енергетичну напруженість людини (темп, ритм, швидкість, інтенсивність, пластичність та ін.); 2) емоційність, котра визначає знак (позитивний чи негативний) і характер емоцій і почуттів (вразливість, збуджуваність, чуттєвість та ін.). У зв'язку з цим однією з властивостей темпераменту є екстраверсія-інтроверсія. Поняття екстраверсія-інтроверсія
   
9. § 1. Психологічна характеристика судової діяльності(при розгляді кримінальних справ)
   загального обсягу інформації, зібраної в процесі проведення попереднього слідства з кримінальної справи. Це пояснюється тим, що під час пошукової діяльності на попередньому розслідуванні збирається будь-яка інформація, що стосується кримінальної справи, при цьому стосовно окремих фактів і деталей пізніше може бути встановлена їхня незіставленість до аналізованої події. Вплив громадської
   
10. §4. Судова етика в діяльності прокурора й адвоката
    загальна і професійна культура визначають виховний вплив суду. Обов'язок честі і гідності прокурора усією своєю поведінкою виявляти повагу до суду як до органу правосуддя і до всіх учасників судового розгляду. Така ж вимога, безумовно, пред'являється і до адвоката - захисника. Адвокат насамперед є служителем правосуддя, і етика адвоката - одна з важливих складових його професійної
    
11. висновки
    загальним психологічним станом особистості безсумнівний, але водночас це й спеціальна адаптованість до специфічних факторів юридичної діяльності. Вона передбачає: відсутність психологічних реакцій негативного типу в екстремальних умовах чи при дії стрес-факторів; уміння виявляти розумну настороженість і увагу до ризику, небезпеки, несподіваності; витриманість психологічного тиску з боку третіх