| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
16.4. Екологічне страхування: види, форми, проблеми розвитку |
||
|
У світовій практиці екологічне страхування означає страхування відповідальності об'єктів - джерел підвищеного екологічного ризику - за заподіяння шкоди третім особам внаслідок раптового, ненавмисного (аварійного) забруднення навколишнього середовища та економічний стимулювання таким чином запобігання даного забруднення. Мета екологічного страхування полягає в найбільш підлогу. ної компенсації завданої еколого-економічного збитку. Збиток навколишньому середовищу, населенню, господарству, викликаний аваріями промислових підприємств, надзвичайно великий: його частка в загальних втратах від забруднення навколишнього середовища досягає 25-30%. Відшкодування цієї шкоди в країнах з ринковою економікою здійснюється в першу чергу за рахунок власника підприємств через систему екологічного страхування; лише у випадках катастрофічних розмірів шкоди до його відшкодуванню може підключитися держава. Суть страхування полягає в об'єднанні ресурсів окремих власників з метою компенсації можливих збитків будь-якого з них. Імовірнісний характер переходу потенційної небезпеки в "здійснити" дозволяє, зібравши відносно невеликі внески з досить великої кількості 244 суб'єктів, компенсувати "реалізовану" небезпека, тобто збиток. Економічному підрахунком піддається збиток, нанесений населенню (витрати на відновлення здоров'я і матеріального становища); навколишньому середовищі (на її очищення від забруднюючих речовин, що надійшли внаслідок аварії); господарській сфері регіону (на відшкодування збитків виробничим об'єктам). Розрізняють такі види екологічного страхування: особисте, майнове, екологічної відповідальності (рис. 16.3). Особисте й майнове страхування мають значення для громадян; в страхуванні екологічної відповідальності окремі громадяни не беруть участь, хоча воно, безумовно, зачіпає їхні інтереси, створюючи додаткові фінансові гарантії компенсації еколого-економічного збитку. Страхування відповідальності за заподіяння шкоди передбачає формування спеціальних грошових фондів (резервів) за рахунок сплати страхувальниками страхових внесків для компенсації ймовірних втрат (які приймає на свою відповідальність страховик згідно з договором страхування) і запобігання забруднення навколишнього природного середовища. Екологічне страхування передбачає покриття витрат на ліквідацію наслідків забруднення, прямого майнового збитку третім особам, постраждалим від шкідливих впливів. ЕКОЛОГІЧНЕ СТРАХУВАННЯ ___ 1___ Л Г ДОБРОВІЛЬНЕ ^ Г ОБОВ'ЯЗКОВЕ е Страхування відповідальності за збиток від аварійного за грязнения окру нього середовища Резервний фонд, Об'єднані створюваний на Страхові фонди фондів страхування, великому, потен-прі регіональних створені групою ально небезпечному та місцевих органах промпідприємств (екологічно) влади підприємстві Рис 16.3. Види і форми екологічного страхування та джерела страхових виплат (Макар СВ. Основи економіки природокористування М., 1998) « Страхування екологічних ризиків Страхування майна від екологічних аварій 8 X т 5 про 245 Екологічне страхування може здійснюватися в добровільній і обов'язковій формі. Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником (суб'єктом господарювання) і страховиком (страховою компанією). Умови та порядок його проведення встановлюються відповідно до Закону "Про страхування", конкретні умови визначаються в договорі страхування. Обов'язкове страхування відбувається відповідно до закону. Види, умови і порядок його проведення визначаються спеціальними нормативними актами. Обов'язковому страхуванню підлягають підприємства, внесення до затвердженого в законодавчому порядку перелік екологічно небезпечних об'єктів. Так, за даними штабу Цивільної оборони м. Мінська, в промисловому виробництві столиці застосовуються три види сильнодіючих отруйних речовин - аміак, хлор і соляна кислота, одноразові запаси яких становлять відповідно близько 290, 43 і 184 т . В зонах можливого хімічного зараження мешкає 29% населення Мінська, тобто близько півмільйона людей. Час випаровування аміаку може досягати 27 год, хлору - 30, соляної кислоти - 570 ч. Найбільшу потенційну небезпеку для населення в разі аварії представляють 5 об'єктів. На очисній водопровідної станції ПО "Мінськводоканал", розташованої в районі промвузла ТЕЦ-4, зберігається до 40 т хлору. Однак фахівці стверджують, що весь запас отруйної речовини може потрапити в атмосферу тільки у випадку диверсії. На першому місці серед підприємств, які мають запасами аміаку (до 85 т одноразово), знаходиться ДП "Мінський м'ясокомбінат". Тут максимальна глибина можливого ураження - 5 км, в зоні ураження можуть опинитися до 218 тис. чоловік. Чималу небезпеку становить собою і АЛ "Криниця" (вул. Радіальна). Запаси аміаку на цьому підприємстві досягають 26 т, глибина поразки - 4,4 км, жертвами можуть стати 116 тис. чоловік. На третьому місці - міськмолзавод № 3 (вул. Сол-Тиса). У випадку аварії 18 т аміаку поширяться на глибину 1,8 км, на зараженій території можуть опинитися 22 тис. чоловік. Кислоти при меншій глибині ураження являють велику небезпеку внаслідок високої концентрації. Найбільші обсяги соляної кислоти використовує Мінська очисна станція аерації ПО "Мінськводоканал", розташована в промвузлі Шабан. Запаси кислоти досягають тут 60 т, глуби-246 на ураження - до 5 км, в зоні можливого ураження проживають 62 тис. чоловік. На другому місці (до 50 т соляної кислоти) - КП "Мінський мотовелозавода". Варто врахувати, що це підприємство розташоване в одному з центральних районів міста - на Партизанському проспекті. За оцінками фахівців, в зоні ураження можуть перебувати до 33 тис. осіб. Пожежонебезпечних є близько 13 об'єктів: ТЕЦ, підприємства, що використовують у виробництві лаки, фарби, бензин, дизпаливо. Радіаційну небезпеку для Мінська представляє один об'єкт - АНТК "Сосни". Правові, економічні та соціальні основи забезпечення безпечної експлуатації екологічно небезпечних об'єктів встановлює прийнятий на початку 2000 р. Закон Республіки Білорусь "Про промислову безпеку небезпечних виробничих об'єктів". У ньому вперше законодавчо закріплено страхування відповідальності за заподіяння шкоди при експлуатації небезпечного виробничого об'єкта (ст. 25). Тепер організація, що експлуатує небезпечний виробничий об'єкт, може укласти договір страхування відповідальності за заподіяння шкоди фізичним, юридичним особам та довкіллю в разі аварії на небезпечному виробничому об'єкті зі страховою організацією, що має ліцензію на проведення даного виду страхування. Однак питання екологічного страхування поки не знайшли всеосяжного розвитку в нашому законодавстві. Можливо, спочатку доцільно поставити питання про введення добровільного екологічного страхування та провести відповідні експерименти на окремих територіях, для чого скласти банк даних всіх виробничих об'єктів з ранжируванням їх за ступенем екологічної небезпеки. На основі величини економічного збитку від аварійного забруднення середовища підприємства поділяють на три групи: - особливо небезпечні - група "А" (підприємства з імовірністю аварій на рівні 0,09) - повинні підлягати обов'язковому страхуванню; - небезпечні - група "Б" (з ймовірністю аварій на рівні 0,085) - рішення по обов'язковому страхуванню приймають регіональні природоохоронні органи; - малонебезпечні - група "В" (з імовірністю аварій на рівні 0,059) - страхують ризик екологічних аварій на добровільній основі. Далі необхідна розробка і прийняття закону про обов'язкове екологічне страхування, що містить положення про порядок, розмірах і способах гарантування відшкодування збитку від виробничих аварій, збоїв технологічного режиму та інших антропогенних порушень навколишнього се 247 ди. Закон повинен встановити єдині умови і порядок проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності за заподіяння шкоди для всіх юридичних осіб і індивідуальних підприємців. Обов'язкове екологічне страхування сприятиме гарантованого відшкодування шкоди третім особам і економічно стимулювати запобігання аварійного забруднення навколишнього середовища і діяльність з його нейтралізації без залучення для цього бюджетних коштів. Природно, створення системи страхових природоохоронних фондів має бути багатоетапним, орієнтованим на їх реальні економічні можливості. Екологічне страхування особливо вигідно для екологічно небезпечних виробництв, оскільки зменшує в кінцевому підсумку їх витрати по компенсації збитку в разі аварій, так як відповідно до страхового договором значну частину цих витрат несе страхової екологічний фонд, який виступає в ролі страховика. Для організаційно-методичного забезпечення системи екологічного страхування, як відзначають фахівці, необхідно вживання наступних заходів: ? виділення об'єктів і регіонів, де має розпочатися впровадження цієї системи (як випливає зі світового досвіду, об'єктами екологічного страхування в першу чергу повинні бути підприємства хімічної, нафтопереробної, нафтової промисловості, трубопровідний транспорт, об'єкти залізничного транспорту, а першочерговими регіонами - території з найбільшим зосередженням зазначених джерел підвищеного екологічного ризику); ? інвентаризація джерел підвищеної небезпеки з їх класифікацією за рівнем екологічного ризику, виходячи з обліку зносу устаткування, стану природоохоронних об'єктів, можливого обсягу і складу залпових викидів (скидів) у навколишнє середовище, особливостей реципієнтів в межах можливої зони впливу наслідків аварій (чисельність населення; особливості природних об'єктів, сільськогосподарських угідь, соціальної інфраструктури і т. ? розробка переліку страхових подій, що підлягають обов'язковому та добровільному страхуванню (об'єкти обов'язкового страхування - події, що настали в результаті аварій або стихійних лих: понадлімітне забруднення навколишнього середовища, переповнення або розгерметизація сховищ твердих і рідких відходів, протікання або розливи шкідливих речовин через аварії сховищ або транспортних систем, аварії на очисних спорудах і пилогазоуловлюючих пристроях); ? розробка ставок страхових премій і сум, виплачуваних страховиком (страховим фондом) на користь третіх осіб при настанні страхової події (це найбільш складна задача, попередньою умовою вирішення якої є визначення "потужності" страховика, тобто максимальної здатності страхового фонду компенсувати збиток від страхових подій за розглянутий період). Вельми важливо для екологічного страхування також конкретизувати види і розміри збитку, що відшкодовується третім особам. За кордоном відшкодовують витрати третіх осіб на очищення забрудненої території (акваторії), на відновлення здоров'я постраждалих людей і відновлення порушених екосистем, витрати на евакуацію населення і т.п. Необхідна і розробка нормативів компенсаційних витрат при настанні відповідних страхових подій, а також типових правил застосування знижок зі страхових сум з урахуванням масштабів страхових подій, витрат винуватця аварії і т.д. У всіх випадках повинен страхуватися не весь збиток, що виникає внаслідок аварії у самого винуватця, оскільки це зменшує зацікавленість підприємств у зниженні екологічного ризику. У зв'язку з цим актуальною є розробка нормативно-правової бази з відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та майну громадян, а також юридичним особам внаслідок виникнення надзвичайних екологічних ситуацій. Відсутність такої бази викликає необхідність застосування норм цивільного права з метою хоча б часткового відшкодування шкоди. Проте Цивільний кодекс регулює лише загальні питання виникнення подібних "делікатних" обставин без суворого обліку самої ситуації і джерела її виникнення, а природоохоронне законодавство, включаючи законопроект "Про внесення змін і доповнень до Закону Республіки Білорусь" Про охорону навколишнього середовища ", також не дає чітких рекомендацій на цей рахунок. Даний законопроект містить статті "Обов'язок відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства" і "Відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та майну громадян несприятливим станом навколишнього середовища", але вони декларують лише загальні положення і вказують, що відшкодування шкоди в обох випадках проводиться в порядку, який визначається законодавством Республіки Білорусь. Це говорить про нагальну потребу в подальшій розробці правових норм та прийнятті самостійного закону про відшкодування шкоди, заподіяної екологічними правопорушеннями, який конкретизував би нормативно-правові положення компенсації еколого-еко-ліджень збитку. Таким чином, реалізація стратегії екологічної безпеки вимагає подальшого вдосконалення законодав 249 248 тільних основ природоохоронної діяльності, що забезпечують необхідну науково-методичну та нормативно-правову базу для створення системи екологічного страхування. Це велика і складна робота, проте її актуальність в умовах переходу до ринку безсумнівна. Екологічне страхування буде стимулювати зниження ризику екологічно небезпечних аварій шляхом відповідної диференціації страхових премій, здійснення екологічного аудиту підприємств страховими фондами, підвищення зацікавленості самих територіальних страхових екологічних фондів у реконструкції найбільш небезпечних об'єктів, фінансування створення екологічно досконалих технологій і т.д.
|
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "16.4. Екологічне страхування: види, форми, проблеми розвитку" |
||
|
||