| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
2.2.3. Проблеми забезпечення прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів органами, що виконують судові рішення у кримінальних справах і здійснюють інші заходи, які обмежують особисту свободу громадян |
||
|
"Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмежен- 72 ням особистої свободи громадян" - це нова редакція глави 4 розділу III Закону про прокуратуру, приведена у відповідність до назви п. 4 cm. 121 Конституції України. Він здійснюється у специфічній сфері суспільних відносин, де найвиразніше проявляються вимушені обмеження державою деяких особистих прав громадян, передусім свобода пересування та вільний вибір місця проживання, закріплені у ст. 33 Конституції України. Встановлення не передбачених законом обмежень у кримінально-виконавчій діяльності, порушення прав ув'язнених і засуджених та інших осіб, свобода яких обмежується, є несумісним із принципами демократичного суспільства і може стати додатковим джерелом соціальної напруги. З іншого боку, тимчасова (а в окремих випадках - постійна) ізоляція осіб, які вчинили злочини, у всіх державах і в усі часи розглядалась як необхідний засіб суспільного самозахисту, який відіграє свою роль не лише у справі ресоціалізації засуджених, але і в загальній та індивідуальній профілактиці злочинів. У літературі відзначено, що "... сьогодні прокуратура є по суті єдиним державним органом, який служить гарантом додержання прав і законних інтересів осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі і які, будучи ізольованими від суспільства, являють собою найменш захищену у правовому аспекті категорію громадян" [80, 12]. Очевидно, таке твердження є дещо перебільшеним. Так, останнім часом певний вклад у забезпечення законності в цій сфері вносить Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Проте місце прокуратури у системі контролю є тут, безумовно, особливим. Прокурорський нагляд має незалежний характер, а контроль у системі Державного департаменту України з питань виконання покарань (ДДУПВП), навіть у разі його передачі до складу Міністерства юстиції, є і залишиться відомчим з усіма властивими йому вадами. Інші державні структури здійснюють такий контроль епізодично, тоді як прокурорсько-наглядова діяльність є постійною і систематичною, що особливо виразно проявляється в діяльності спеціалізованих міжрайонних прокуратур з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах. Крім того, як ще в 1978 році було відзначено Б. Спи-ридоновим, прокурорський нагляд у цій сфері: а) має попереджувальний характер; б) розрахований на особисте, безпосереднє озна- йомлення з діяльністю установ відбування покарань; в) орієнтований на негайне усунення порушень закону; г) пов'язаний з безумовною обов'язковістю вказівок прокурора про відновлення порушених прав та інтересів особи [81, 170-171]. Ці ознаки свідчать про наявність певних спільних рис цієї функції і функції нагляду за додержанням законів при здійсненні ОРД і розслідуванні злочинів, особливо у тому, що стосується характеру імперативних владно-розпорядчих повноважень. В обох випадках порушення закону виявляються не лише за конкретними зверненнями зацікавлених осіб, але й у результаті постійного спостереження за діяльністю відповідних органів і посадових осіб. Проте у сфері розслідування прокурорський нагляд має об'єктивно більше можливостей для оперативного виявлення порушень і запобігання їм, оскільки наглядова діяльність прокуратури "прив'язана" до певних стадій розслідування справ і прийняття по них найважливіших процесуальних рішень. Але прокурор несе безумовну відповідальність за своєчасність і ефективність своїх рішень і дій, спрямованих на усунення порушень у місцях обмеження свободи громадян. У зв'язку з цим виникає потреба в істотних уточненнях предмета і завдань прокуратури при здійсненні нагляду. Змінивши назву глави 4 розділу III Закону про прокуратуру, законодавець залишив у недоторканності положення ст. 44, які неповною мірою відповідають характеру її діяльності. Частина І цієї статті за своїм змістом є вужчою від назви глави, оскільки в ній ідеться лише про місця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, виправно-трудові, інші установи, що виконують покарання або заходи примусового характеру, які призначаються судом. Між тим існують і такі види обмеження особистої свободи, які хоча і застосовуються в судовому порядку, але не пов'язані з "перебуванням" або "триманням" у спеціальних закладах із застосуванням відповідних заходів, які перешкоджають їм покинути ці заклади (відбування покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі, обмеження, які встановлюються у зв'язку з адміністративним наглядом). Останнім часом мали місце спроби поділити розглядувану функцію прокуратури на дві функції: а) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах; б) на- 75 74 гляд за додержанням законів при застосуванні заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян (адміністративних затримань і арештів та адміністративного нагляду, при триманні осіб у приймальниках-розподільниках, загальноосвітніх школах і професійних училищах соціальної реабілітації, центрах медико-соціальної реабілітації та притулках для неповнолітніх, інших закладах, а також при застосуванні спеціальних засобів примусу). Зокрема, це передбачалось Варіантом Єдиного проекту Закону про прокуратуру на основні проектів, підготовлених першим заступником голови парламенту В. Медведчуком, головою комісії з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією Ю. Кармазіним, народними депутатами Г. Васильєвим та В. Развадовським [82]. А. Стельмах запропонував виділити у самостійну функцію прокуратури питання нагляду за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань, не пов'язаних із позбавленням волі [83, 132]. Безумовно, не можна заперечувати певних особливостей змісту наглядової діяльності і застосування повноважень прокурора стосовно окремих видів органів, які застосовують заходи примусового характеру стосовно громадян. Проте навряд чи це може бути підставою для дроблення цієї функції прокуратури, оскільки і завдання прокуратури, і її повноваження є в принципі однорідними. Відмінності ж у переліку повноважень, які містяться у статтях 43 і 45 цього проекту, важко пояснити якоюсь суттєвою специфікою. Наприклад, у ст. 43 (п. 6) згадується про право прокурора витребувати пояснення з приводу порушень закону, а в ст. 45 такого права не передбачено. Це ж стосується і опитування представників контингенту зазначених закладів. У п. 4 ст. 43 згадується про перевірку законності актів адміністрації кримінально-виконавчих установ, а у ст. 45 таке повноваження відсутнє, хоча очевидно, що воно застосовується у всіх закладах примусу. Окремі повноваження, однакові по суті, сформульовані у різних виразах. Відповідно до ч. 1 ст. 44 чинного Закону про прокуратуру пред- метом нагляду є додержання законності під час перебування осіб у місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, виправно-трудових, інших установах, що виконують покарання або заходи примусового характеру, які призначаються судом, додержання встановленого кримінально-виконавчим законодавством порядку та умов тримання або відбування покарання особами у цих установах і виконання ними своїх обов'язків. Як бачимо, у цій нормі, на відміну від нагляду за додержанням законів органами, які здійснюють ОРД і розслідування, (ст. ЗО) досить слабо конкретизовані основні завдання прокурорської діяльності. На думку М. Мичка, прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах спрямований на те, щоб: 1) згідно з вимогами закону своєчасно і правильно приводились у виконання судові рішення у кримінальних справах; 2) на законних підставах утримувалися під вартою особи у місцях попереднього ув'язнення, кримінально-виконавчих та інших органах і установах, які виконують судові рішення в кримінальних справах; 3) забезпечувалося дотримання прав осіб, узятих під варту, засуджених, виконання ними обов'язків; прав осіб, які перебувають у психіатричних установах спеціального типу, а також дотримання порядку, умов утримання і відбування кримінального покарання і лікування; 4) виконувались вимоги законодавства щодо звільнення засуджених від відбуття покарання, відстрочки виконання вироку і з інших питань, пов'язаних з його виконанням [56, 130-131]. Як бачимо, квінтесенцією запропонованих переліків є перенесення центру тяжіння на проблеми забезпечення прав і законних інтересів осіб, стосовно яких застосовуються ті чи інші заходи примусового характеру, особливо контингенту установ відбування покарань. "Реалізація заходів примусу, здійснювана поза принципом законності, - відзначив А. Степанов, - не може характеризуватись як екзекутивна діяльність. Тому виконання конкретного покарання виступає змістом відповідної різновидності екзекутивної діяльності лише в тому разі, коли воно буде відповідним чином організовано, здійснюватиметься у певній формі і відповідно до вимог законності" [84, 175]. Незабезпечення фундаментальних прав і свобод ув'язнених у державах СНД давно стало предметом пильної уваги з боку 76 77 громадськості цих країн, європейських і світових структур. І становище тут справді нестерпне. Зокрема, набули поширення такі небезпечні "соціальні" хвороби, як дистрофія, туберкульоз тощо [85, 16]. У Російській Федерації за 1995-1998 роки кількість в'язнів, хворих на туберкульоз, зросла втричі, і за три роки від цієї хвороби померло понад дев'ять тисяч осіб. Дедалі актуальнішою стає проблема поширення СНІДу. Працівники установ відбування покарань систематично перевищують свої посадові повноваження у відносинах із засудженими [86, 110]. Тому забезпечення їхніх прав і законних інтересів безумовно повинно бути предметом пильної уваги прокуратури. Але не менш важливим є вжиття нею заходів, спрямованих на досягнення суспільне значущих цілей кримінального покарання та інших заходів примусового характеру. Саме це залишилось поза увагою авторських і законодавчих пропозицій про вдосконалення окремих положень Закону України "Про прокуратуру". Вважаємо, що в цьому Закону необхідно виділити окремі статті, присвячені предмету і повноваженням прокуратури. Статтю Закону щодо предмета цієї наглядової функції можна було б викласти у такій редакції: Предмет нагляду Предметом нагляду є додержання і застосування кримінально-виконавчого законодавства та інших законів, які регулюють порядок виконання судових рішень у кримінальних справах; затримання осіб і застосування до них інших заходів примусового характеру уповноваженими на це законом державними органами. Прокурорський нагляд має бути спрямований на забезпечення: своєчасного і в точній відповідності до їх змісту - звернення до виконання судових рішень у кримінальних справах; встановленого законом режиму тримання затриманих, взятих під варту, засуджених, інших осіб, які перебувають у місцях застосування заходів примусового характеру; захисту прав цих осіб від не передбачених законом обмежень; вжиття необхідних заходів для досягнення цілей покаран- ня, запобігання злочинам та іншим правопорушенням особами, які відбувають покарання; додержання встановленого законом порядку звільнення засуджених від виконання покарання. Відповідно до п. 4 наказу Генерального прокурора України "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян" № 7 від 28 жовтня 2002 р. основним завданням нагляду у цій сфері є забезпечення додержання законності під час перебування осіб у місцях попереднього ув'язнення, виправно-трудових, інших установах, що виконують покарання або заходи примусового характеру, які призначаються судом, та додержання кримінально-виконавчого законодавства щодо порядку та умов тримання або'відбування покарання у цих установах, їх прав і виконання ними своїх обов'язків. Особливу увагу запропоновано звертати на виконання вимог законів щодо прав і законних інтересів громадян, які тримаються у цих установах, запобігання вчиненню такими особами правопорушень і злочинів, усунення причин та умов, що їм сприяють, а також законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації цих установ. Вимагають конкретизації і уточнення також наглядові повноваження прокурора. З урахуванням того, що вони стосуються нагляду не лише за додержанням і застосуванням кримінально-виконавчого законодавства, але й законодавства, що регулює діяльність інших закладів примусового впливу, їх доцільно викласти безпосередньо в Законі про прокуратуру (на відміну від прокурорських повноважень з нагляду за додержанням законів про розслідування злочинів, які закріплені в КПК). 79 78 так чи інакше є складовою частиною перевірок виконання законів, які проводяться або за конкретними сигналами про правопорушення (скарги ув'язнених, надзвичайні події в установах відбування покарань тощо), так і систематично, незалежно від таких сигналів. Пунктом 5.1 наказу № 7 на прокурорів покладено обов'язок проводити комплексні перевірки додержання законів у місцях виконання покарань та інших заходів примусового характеру, що призначаються судом, не рідше одного разу на півріччя. Встановлено також строки проведення перевірок в інших установах, де застосовуються заходи примусового характеру (від місяця до кварталу). Перевірка виконання законів як узагальнене повноваження прокурора у цій сфері має бути відображена у відповідній нормі Закону про прокуратуру. Далі, необхідно конкретизувати форми прокурорського реагування на незаконні правові акти і дії адміністрації установ відбування покарань та інших закладів застосування заходів примусового характеру. Чинним Законом про прокуратуру прокурору надано право зупиняти незаконні акти, опротестовувати або скасовувати їх (п. 1 ч. 2 ст. 44). У літературі слушно відзначається неконкретність такої вказівки, зокрема, невизначеність у тому, в яких випадках і в якій формі прокурор може вдатись до скасування актів, а в яких - обмежитись їх зупиненням і опротестуванням [56, 142]. Зауважимо, що в законодавстві інших пострадянських держав ці питання вирішені конкретніше. Так, відповідно до ч. 5 ст. 33 Закону РФ прокурор має право "скасовувати дисциплінарні стягнення, накладені у порушення закону на осіб, взятих під варту, засуджених, негайно звільняти їх своєю постановою зі штрафного ізолятора, приміщення камерного типу, карцеру, одиночної камери, дисциплінарного ізолятора". Аналогічні норми містяться в законах Грузії (п. "г" ч. 2 ст. 29), Казахстану (п. 7 ст. 44), Туркменістану (ч. 5 ст. 29), Узбекистану (ч. 5 ст. 45). Вважаємо, що постановами прокурора, які підлягають негайному і беззастережному виконанню, повинні оформлюватись його вимоги, спрямовані на усунення обмежень особистих прав громадян, які складають контингент установ застосування заходів примусового характеру [56, 142]. В інших випадках формою прокурорсько- го реагування може бути принесення протестів, зокрема, на акти нормативного характеру. Не виключена можливість внесення подань про усунення причин порушень закону, їх причин та умов, що їм сприяли, винесення постанов про дисциплінарне провадження або провадження про адміністративні правопорушення. В цих випадках прокурор керується пунктами 3, 5 ч. 2 ст. 20 Закону. Підставою для внесення подань може, зокрема, бути встановлення таких порушень, які неможливо усунути негайно, оскільки для цього потрібно здійснити низку організаційно-управлінських заходів і витратити значні кошти на забезпечення належного харчування, оздоровлення в'язнів, створення для них належних побутових умов тощо. Відповідно до п. З ч. 2 ст. 44 Закону про прокуратуру "прокурор зобов'язаний негайно звільнити особу, яка незаконно перебуває в місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, позбавлення волі або в установі для виконання заходів примусового характеру". На наш погляд, повноваженням, викладеним у такій редакції, прокурор не може скористатись в разі, коли особа незаконно, навіть явно незаконно перебуває у цих закладах на підставі судового рішення. У ч. З ст. 34 Закону Білорусії передбачено, що прокурор негайно своєю постановою звільняє таких осіб, "за винятком випадків застосування зазначених заходів судовими органами". Подібне застереження в принципі можна було б включити і до Закону України. Вважаємо за доцільне сконструювати статтю майбутнього Закону про прокуратуру, присвячену повноваженням прокурора у розглядуваній сфері, за таким же принципом, як і ст. 20 чинного Закону, тобто спочатку виділити повноваження, спрямованні на виявлення порушень закону, а потім - по реагуванню на них. Виходячи з цього, пропонуємо таку редакцію зазначеної статті. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "2.2.3. Проблеми забезпечення прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів органами, що виконують судові рішення у кримінальних справах і здійснюють інші заходи, які обмежують особисту свободу громадян" |
||
|
||