| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Депутатський запит. |
||
|
Конституція України 1996 р. у ст. 86 закріпила право запиту народного депутата до державних органів і посадовим особам і встановила систему юридичних гарантій його ефективного використання як засобу контролю, притаманного виключно представницькому органу державної влади. Реалізація депутатом цього права нерозривно пов'язана з сесійного формою роботи Верховної Ради. Будь-яке інше не узгоджується з цим тлумачення депутатського запиту суперечить вимозі Основного Закону. Незважаючи на законодавче закріплення даного права, слід визнати, що до останнього часу воно використовувалося депутатами в нашій країні досить рідко. Можливо, цим частково пояснюється і той факт, що юридична природа запиту і практика його застосування мало досліджені государствоведами. У свою чергу таке застосування права запиту може бути частково пояснено і неглибокої науковою розробкою даного конституційно-правового інституту та відсутністю практичних рекомендацій щодо його застосування на практиці. Не слід забувати, що положення Основного Закону про депутатський запит, безперечно, первинні незалежно від того, що на конституційний рівень були підняті окремі моменти, передбачені раніше в інших нормативних актах, і, перш за все в Законі "Про статус народного депутата України" (ст. 12). У Конституції, по суті, втілені головні риси законодавчої моделі депутатського запиту. Їй повинні відповідати всі без винятку нормативні положення, що регулюють інститут запиту. Саме конституційні, а не законодавчі норми про депутатський запит покликані бути відправними і на практиці, і в методичних розробках, і в навчальній літературі. У правильному розумінні і послідовному застосуванні цих вихідних норм і вимог сьогодні полягає найважливіша умова вдосконалення практики депутатських запитів. Право запиту орієнтує кожного депутата на його самостійне і ініціативне здійснення. Можна сказати, що депутатських запит покликаний бути найважливішою формою індивідуальної контрольної діяльності народного обранця. Депутатський запит - це письмова вимога народного депутата України, яка заявляється на сесії Верховної Ради до Президента України, до органів Верховної Ради, Кабінету Міністрів України, керівників інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівникам підприємств , установ і організацій, розміщених на території України, незалежно від їх підпорядкованості та форм власності, дати офіційну відповідь з питань, віднесених до їх компетенції, а саме за фактами порушень або невиконання Конституції України, законів, постанов та інших актів, прийнятих вищими органами державної влади, а також з питань, які мають загальнодержавний характер, якщо його попередні депутатські звернення не були задоволені (п.34 ст. 85, ст.86 Конституції України, ст. 12 Закону "Про статус народного депутата України"). Частиною 9 ст. 19 закону про статус передбачено право депутата, відповідно до якого, якщо депутат не задоволений відповіддю на своє звернення і якщо, на його думку, посадова особа ухиляється від вирішення порушеного у зверненні питання, він також має право внести депутатський запит. Таким чином, на конституційному рівні в цілому визначено і коло адресатів права депутатського запиту. Ними названі відповідні державні органи і посадові особи. В основі кожного депутатського запиту завжди лежать факти і обставини негативного характеру, відомостями про які має в своєму розпорядженні депутат. У їх числі - порушення законності, невиконання рішень Верховної Ради, рекомендацій комітетів і депутатських груп, зневажливе ставлення до звернень народного депутата, ігнорування законних інтересів і прав громадян. Необхідно звернути увагу на те, що іноді запит депутата трактують як прохання. Однак це саме вимога, що не випадково. Адже запит виник не несподівано. Як правило, перш депутат звертався, і не раз, до посадових осіб, спочатку просив, потім наполягав на прийнятті заходів. Але все виявилося безрезультатно, і тоді депутат вдався до підтримки Верховної Ради. Запит вноситься депутатом не по питанню, що цікавить його особисто, хоча, природно, заперечувати його особисту зацікавленість було б безглуздо. Однак важливіше інше: депутат глибоко переконаний, що дане питання має зацікавити Раду. Будь-яких нормативних обмежень по тематиці запитів не існує, проте вони не можуть виходити за межі повноважень адресата. Отже, критерій для внесення запиту - суспільна значущість проблеми. Умовно можна виділити наступні етапи формування запиту депутата: аналіз і оцінка ситуації, проблеми, питання; залучення до них уваги (повідомлення) компетентних державних органів і посадових осіб; використання депутатом для вирішення виниклої проблеми інших засобів; формулювання запиту. Припустимо депутат, приймаючи заходи по вирішенню обгрунтованої скарги виборців на недоліки в роботі якого підприємства або установи, не добився позитивних змін від відповідного керівника. Далі він звертається до керівника іншого рангу, наприклад, безпосередньо до голови адміністрації, вдається до допомоги громадськості, радиться з іншими депутатами, використовує засоби масової інформації і т.д. Якщо питання не вирішується і на цьому рівні, можна вважати, що привід для запиту на сесії дозрів. Проте в кожному конкретному випадку рішення про те, чи використовувати народному депутату право запиту, належить тільки самому депутату. Ключовим моментом у становленні запиту є його формулювання, що містить аргументовану критику і доказове вимогу. Без цього запит звучить як звичайний питання, тобто приглушується, стирається його владний характер, йде на другий план або зовсім відсутнє головне - вимога дати публічно офіційне пояснення про факти та обставини, як правило, вже відомих депутату, вже вивчених і перевірених ним особисто. Головне - переконати Верховну Раду аргументами, що показують суть справи, привернути увагу всіх депутатів. Важливо показати і довести, що порушення, тяганина, неправильні дії або бездіяльність існують, розкрити і назвати причини недоліків, відповідальних за них посадових осіб. Переконливість запиту вище, якщо в ньому міститься інформація про те, що було зроблено депутатом особисто для поліпшення справи, для наведення порядку, кому раніше адресувалися його звернення, які були отримані запевнення і обіцянки. Відповідь на запит надсилається спікеру парламенту і депутату, який його виніс, не пізніше як у 15-денний термін з дня його одержання або в інший термін, встановлений Радою, і оголошується на засіданні. По суті, відповідь на запит - це форма звіту державного органу або посадової особи перед Верховною Радою України. Органи та посадові особи, до яких адресовано запит, не мають права ігнорувати його. Ніяка інформація (роз'яснення, довідки тощо), представлена посадовими особами особисто депутату, не знімає з них обов'язку дати публічну відповідь на запит на сесії Верховної Ради. Для депутата встановлюється додаткова гарантія: він має право дати оцінку відповіді на свій депутатський запит, який може бути обговорено, якщо на цьому наполягає не менше 1/5 складу народних депутатів. Дуже важлива проблема - забезпечення результативності розгляду запитів і прийнятих по них рішень. У запиті повинна бути проблема, його внесення має означати оцінку депутатом ситуації. Виходячи з конституційних установлений, запит слід розглядати як нормальну, що потребує регулярному застосуванні, а не яку б то не було надзвичайну міру контролю. Слід також розрізняти запити і просто питання на сесіях. На питання дається відповідь, і цим все вичерпується. Запит викликає певну процедуру: після відповіді на нього може відбутися депутатське обговорення і неодмінно приймається рішення Верховною Радою. Право запиту депутата, мабуть, як ніяке інше, потребує надійного захисту від бюрократичного впливу. Мова йде про більш глибокому впровадженні в суспільну свідомість ролі запиту як необхідного і важливого засобу демократичного контролю, неодмінного елемента політичної культури, що відповідає потребам самого життя. Має ще широкого поширення судження про те, що запити депутатів - це свідчення виключно недоліків у роботі державних органів і посадових осіб, страждає однобічністю. Суть запиту як засобу контролю глибше. За допомогою депутатських запитів недоліки і негативні факти, які завжди лежать в їх основі, розкриваються, віддаються голосному осуду, а потім долаються. Отже, головне в запиті депутата становить не заперечує, а созидающее початок. Отже, будь-який не формальний, а реальний запит депутата - завжди природний і необхідний підсумок його принциповою особистої позиції, його особистої праці, особистої участі в подоланні недоліків. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Депутатський запит. " |
||
|
||