Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу (контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоТеорія держави і права → 
« Попередня Наступна »
Мойса Олександра Валеріївна. КОНСТИТУЦІЙНО - ПРАВОВИЙ СТАТУС НАРОДНОГО ДЕПУТАТА УКРАЇНИ ТА ГАРАНТІЇ ЙОГО ДІЯЛЬНОСТІ: ДИПЛОМНА РОБОТА, 1999 - перейти до змісту підручника

1.3. Правове регулювання повноважень.



На ефективність депутатської діяльності впливають різні чинники. Серед них важливе місце належить правовому регулюванню, що обгрунтовує актуальність проблеми вивчення конституційного статусу народного депутата.
Для депутатів Верховної Ради України основоположним документом є насамперед Конституція України, прийнята 28 червня 1996 р. У ч. 4 ст.76 Основного Закону передбачається, що повноваження народних депутатів України визначаються Конституцією України та законами України . Це положення свідчить, що конституційно-правовий статус народного депутата визначається не тільки Основним Законом, а й іншими законодавчими актами.
Найбільш повно правовий статус української парламентарія врегульовано профільним законодавчим актом. Дійсно, Закон України "Про статус народного депутата України" від 17 листопада 1992 р. зі останніми змінами та доповненнями, внесеними 15 січня 1998, є не тільки профільним законом, а й органічним законом. Він регулює відносини, які передбачаються і регулюються Конституцією України. Як вважає М.А.Баймуратов, цей висновок можна зробити на підставі систематичного аналізу положень Основного Закону, в якому не передбачено наявність конституційних законів. Профільність і органічність Закону України від 17 листопада 1992 випливає з того, що практично всі конституційні положення щодо правового статусу народного депутата України знаходять у ньому своє конкретне і повне роз'яснення.
У преамбулі Закону містяться положення, які визначають правовий статус та основні функції народного депутата. Відповідно до них, народні депутати України є повноважними представниками народу України у Верховній Раді і відповідальними перед ним. Вони покликані виражати і захищати суспільні інтереси та інтереси своїх виборців, брати активну участь у здійсненні законодавчої та контрольної функцій парламенту України. При виконанні своїх функцій і повноважень народні депутати України керуються Конституцією, законами України, постановами Верховної Ради, а також своєю совістю.
У законі про статус є статті, які не тільки конкретизують, але і доповнюють конституційні положення. Наприклад, ст. 3 закону, яка регулює дострокове припинення повноважень народного депутата України, містить ще одна підстава - дострокове припинення повноважень народного депутата у зв'язку з обранням або призначенням депутата на посаду, зайняття якої за законом несумісне з виконанням повноважень народного депутата України.
Статті 4 і 5 детально роз'яснюють, що означає виконання повноважень депутатом на постійній основі, з якими саме посадами і видами діяльності не сумісний депутатський мандат і які наслідки заняття депутатом таких посад.
Статті 7 і 8 закону регулюють взаємини народного депутата України з виборцями, з Верховною Радою та її органами. Однак Главою II і III закону досить ретельно регламентовані права і обов'язки депутата в парламенті і її органах, у виборчому окрузі та за його межами. Ці статті включають не тільки важливі організаційно-правові форми діяльності народного представника, але й організаційно-правові основи, за допомогою яких він може реалізувати свої повноваження. Наприклад, права в парламенті України - право законодавчої ініціативи депутата, право на депутатський запит, право брати участь у перевірках додержання законів державними органами та органами об'єднань громадян, підприємствами, установами та організаціями, право народного депутата на участь у депутатських розслідуваннях і право поєднуватися в депутатські групи (фракції) з метою легального лобіювання колективних чи партійних інтересів. Або права народного депутата України в його виборчому окрузі - право на депутатське звернення, право на невідкладний прийом посадовими особами, право вимагати усунення порушення законності, право на участь в роботі місцевих рад та інші.
Главою IV згаданого закону визначені основні гарантії депутатської діяльності, без яких виконання депутатських функцій було б досить важко. Найбільш важливими з них є: депутатська недоторканність, захист трудових прав депутата, відшкодування витрат, пов'язаних з виконанням депутатських повноважень, забезпечення житлом на період виконання депутатських функцій, безплатний проїзд у транспорті.
Відповідальність за порушення вимог Закону України "Про статус народного депутата України", а саме: невиконання законних вимог народного депутата, надання тиску на нього, зазіхання на честь і гідність, порушення недоторканності і гарантій трудових прав депутата , закріплена в Главі V Закону.
Конституційно-правовий статус народного депутата України регулює і виборче законодавство. Закон України "Про вибори народних депутатів України" створив якісно нову ситуацію, так як ввів у дію змішану, пропорційну і мажоритарну виборчі системи, яка передбачає появу в парламенті депутатів, обраних безпосередньо в мажоритарних округах і обраних за партійними списками. Така система з'явилася внаслідок спроби пом'якшити недоліки і з'єднати переваги мажоритарної виборчої системи і системи пропорційного представництва.
Слід зазначити, що, по-перше, розбіжностей у правовому статусі народних депутатів України, обраних по різних виборчих систем, українське законодавство не передбачає. По-друге, обсяг прав і обов'язків усіх народних депутатів України, незалежно від того, за яким з видів виборчої системи вони обрані, не змінюється і залишаються постійним.
Однак поточний виборчий закон визначив початку повноважень новообраних народних депутатів і пов'язані з цим повноваження нової Верховної Ради України. Конституція пов'язує з фактом визнання повноважень депутата Центральною виборчою комісією придбання обраним громадянином тільки статусу народного депутата. Відповідно до ст. 44 Закону "Про статус народного депутата України", депутатам видається тимчасове свідоцтво народного депутата України, і тільки після принесення ними присяги Центральна виборча комісія видає депутатське свідоцтво встановленого зразка (ст. 45). Таким чином, у строк до прийняття присяги вже обраний народний депутат ще не має всієї повноти правового статусу народного депутата.
Закон України "Про комітети Верховної Заради України" від 4 квітня 1995р. визначає функції депутатів у комітетах парламенту України. Подальшу конкретизацію повноваження депутатів у зазначеній сфері діяльності одержують у положеннях, розроблювальних Верховною Радою, про відповідні комітетах.
Як одну з гарантій депутатської діяльності закон про статус депутата передбачає право народного депутата залучати до роботи помічників-консультантів. Відповідно до ст. 35 Закону Положення про помічника-консультанта народного депутата України затверджено Постановою Верховної Ради України 13 жовтня 1995 (з наступними змінами та доповненнями).
Правовідносини між помічниками і депутатом оформляються строковим трудовим договором. Консультанти зараховуються в штат державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата в штат районної адміністрації, а в місті Києві та Севастополі - до секретаріату міської ради в межах фонду, встановленого Верховною Радою народному депутату для оплати праці помічника-консультанта. Депутат може також мати помічників, які працюють на громадських засадах.
Отримавши в результаті виборів довіру громадян України, народний депутат стає виразником волі народу, особою, якого народ уповноважив на реалізацію законодавчої влади. Тому визначення конституційно-правового статусу українського парламентарія є і залишається актуальною науковою і правовою проблемою.
Перерахованими нормативними актами визначається правовий статус народного депутата України, його права та обов'язки, гарантії здійснення повноважень, відповідальність перед виборцями і в цілому перед народом.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " 1.3. Правове регулювання повноважень. "
  1. 2. Метод
    правового регулювання характерні для адміністративного права. Суть методів адміністративного регулювання управлінських відносин може бути зведена до наступного: 1. імперативний Встановлення визначеного порядку дій, припис до дії відповідних умов, належним чином оформлені в адміністративно-правовій нормі. (Метод приписів) недотримання такого порядку не
  2. Види і стадії адміністративного права
    правового режиму. 3. Застосування до особи, щодо якої винесено постанов-лення про накладення даного адміністративного стягнення, заходів вихованням ня і трудового впливу. ст. 304 Режим утримання забезпечує: 1) сувору ізоляцію, охорону і постійний нагляд за заарештованого-ми з метою запобігання вчинення ними нових злочинів. 2) роздільне утримання заарештованих в залежності від
  3. 2. ПОНЯТТЯ ПІДВІДОМЧОСТІ, ЇЇ ВИДИ
    правових питаннях, вирішення яких віднесено законом до компетенції певного органу держави або громадськості. Підвідомчість - розмежування компетенції між різними органами. Компетенція - сукупність встановлених нормативними правовими актами прав і обов'язків (повноважень) організацій, органів, посадових осіб. Повноваження як складова частина компетенції представ-ляє
  4. Поняття судового представництва
    правові, так і матеріально-правові ознаки, сукупність яких і визначає зміст даного інституту, регулюючого процесуальнівідносини як між представником і акредитуючою, так і між представником і судом. Таким чином, в процесуальному представництві наявні два види правовідносин: матеріальне правовідношення між представником і акредитуючою особою (наявність
  5. відзиву на позовну заяву
    правові акти, а при пред'явленні позову до кількох відповідачів - вимоги до кожного з них; обставини, на яких грунтуються позовні вимоги, і підтверджують ці обставини докази; 6) ціна позову, якщо позов підлягає оцінці; розрахунок стягуваної чи оспорюваної грошової суми; відомості про дотримання позивачем претензійної чи іншого досудового порядку, якщо він передбачений
  6. 6. СВІТОВЕ УГОДУ
    правового спору і вироблення взаємоприйнятного рішення самими сторонами за участю посередника. Інститут посередництва в Російській Федерації недостатньо розроблений в теорії і рідко застосовується на практиці, хоча має ряд переваг перед іншими примирливими процедурами. До переваг посередництва відносять: можливість участі третьої особи, що полегшує досягнення угоди між
  7. 1. ПОНЯТТЯ І ВИДИ МІЖНАРОДНОГО КОМЕРЦІЙНОГО АРБІТРАЖУ
    правових і головним чином торгових угод, а також включають у себе «іноземний елемент» в тій чи іншій формі. У науці міжнародного приватного права досить довго велися дискусії про юридичну природу арбітражу і його місце в системі юрисдикційних органів. Проаналізувавши висловлені різними вченими думки з даного питання, Н. Ерпилева виділила три основні точки зору. Договірна
  8. 4. ВИЗНАННЯ І виконання іноземних арбітражних рішень
    правової процедури, в якій розглядається як заяву стягувача, так і заперечення боржника, що отримала назву екзекватури (execuatur). Дана процедура застосовується у відносинах між державами, які, як правило, не пов'язані спільним економічним простором і мають суттєві відмінності у змісті правових систем. Такий порядок встановлено, наприклад, Конвенцією 1958 року в
  9. 2. Судоустройственние прінціпиарбітражного процесуального права
    правових конф-ліктов не є правосуддям і не може позбавити зацікавлених осіб права на звернення до арбітражного суду за захистом. Так, згідно АПК за згодою сторін виник або що може виникнути спір, що випливає з цивільних правовідносин і підвідомчий арбітражному суду, до прийняття ним рішення може бути переданий сторонами на розгляд третейського суду. При цьому діяльність
  10.  3. Судочинного принципи арбітражного процесуального права
      правовим актам або при цьому порушуються права та законні інтереси інших осіб. У таких випадках арбітражний суд розглядає спір по суті. Таким чином, в силу почав суддівського керівництва суд вправі контролювати здійснення ряду найважливіших диспозитивних дій сторін. Свобода розпорядження процесуальними засобами захисту в арбітражному судочинстві виражається в наступному: Позивач має
енциклопедія  бабка  баранина  биточки  по-угорськи