| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
1.3. Правове регулювання повноважень. |
||
|
На ефективність депутатської діяльності впливають різні чинники. Серед них важливе місце належить правовому регулюванню, що обгрунтовує актуальність проблеми вивчення конституційного статусу народного депутата. Для депутатів Верховної Ради України основоположним документом є насамперед Конституція України, прийнята 28 червня 1996 р. У ч. 4 ст.76 Основного Закону передбачається, що повноваження народних депутатів України визначаються Конституцією України та законами України . Це положення свідчить, що конституційно-правовий статус народного депутата визначається не тільки Основним Законом, а й іншими законодавчими актами. Найбільш повно правовий статус української парламентарія врегульовано профільним законодавчим актом. Дійсно, Закон України "Про статус народного депутата України" від 17 листопада 1992 р. зі останніми змінами та доповненнями, внесеними 15 січня 1998, є не тільки профільним законом, а й органічним законом. Він регулює відносини, які передбачаються і регулюються Конституцією України. Як вважає М.А.Баймуратов, цей висновок можна зробити на підставі систематичного аналізу положень Основного Закону, в якому не передбачено наявність конституційних законів. Профільність і органічність Закону України від 17 листопада 1992 випливає з того, що практично всі конституційні положення щодо правового статусу народного депутата України знаходять у ньому своє конкретне і повне роз'яснення. У преамбулі Закону містяться положення, які визначають правовий статус та основні функції народного депутата. Відповідно до них, народні депутати України є повноважними представниками народу України у Верховній Раді і відповідальними перед ним. Вони покликані виражати і захищати суспільні інтереси та інтереси своїх виборців, брати активну участь у здійсненні законодавчої та контрольної функцій парламенту України. При виконанні своїх функцій і повноважень народні депутати України керуються Конституцією, законами України, постановами Верховної Ради, а також своєю совістю. У законі про статус є статті, які не тільки конкретизують, але і доповнюють конституційні положення. Наприклад, ст. 3 закону, яка регулює дострокове припинення повноважень народного депутата України, містить ще одна підстава - дострокове припинення повноважень народного депутата у зв'язку з обранням або призначенням депутата на посаду, зайняття якої за законом несумісне з виконанням повноважень народного депутата України. Статті 4 і 5 детально роз'яснюють, що означає виконання повноважень депутатом на постійній основі, з якими саме посадами і видами діяльності не сумісний депутатський мандат і які наслідки заняття депутатом таких посад. Главою IV згаданого закону визначені основні гарантії депутатської діяльності, без яких виконання депутатських функцій було б досить важко. Найбільш важливими з них є: депутатська недоторканність, захист трудових прав депутата, відшкодування витрат, пов'язаних з виконанням депутатських повноважень, забезпечення житлом на період виконання депутатських функцій, безплатний проїзд у транспорті. Відповідальність за порушення вимог Закону України "Про статус народного депутата України", а саме: невиконання законних вимог народного депутата, надання тиску на нього, зазіхання на честь і гідність, порушення недоторканності і гарантій трудових прав депутата , закріплена в Главі V Закону. Конституційно-правовий статус народного депутата України регулює і виборче законодавство. Закон України "Про вибори народних депутатів України" створив якісно нову ситуацію, так як ввів у дію змішану, пропорційну і мажоритарну виборчі системи, яка передбачає появу в парламенті депутатів, обраних безпосередньо в мажоритарних округах і обраних за партійними списками. Така система з'явилася внаслідок спроби пом'якшити недоліки і з'єднати переваги мажоритарної виборчої системи і системи пропорційного представництва. Слід зазначити, що, по-перше, розбіжностей у правовому статусі народних депутатів України, обраних по різних виборчих систем, українське законодавство не передбачає. По-друге, обсяг прав і обов'язків усіх народних депутатів України, незалежно від того, за яким з видів виборчої системи вони обрані, не змінюється і залишаються постійним. Закон України "Про комітети Верховної Заради України" від 4 квітня 1995р. визначає функції депутатів у комітетах парламенту України. Подальшу конкретизацію повноваження депутатів у зазначеній сфері діяльності одержують у положеннях, розроблювальних Верховною Радою, про відповідні комітетах. Як одну з гарантій депутатської діяльності закон про статус депутата передбачає право народного депутата залучати до роботи помічників-консультантів. Відповідно до ст. 35 Закону Положення про помічника-консультанта народного депутата України затверджено Постановою Верховної Ради України 13 жовтня 1995 (з наступними змінами та доповненнями). Правовідносини між помічниками і депутатом оформляються строковим трудовим договором. Консультанти зараховуються в штат державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата в штат районної адміністрації, а в місті Києві та Севастополі - до секретаріату міської ради в межах фонду, встановленого Верховною Радою народному депутату для оплати праці помічника-консультанта. Депутат може також мати помічників, які працюють на громадських засадах. Отримавши в результаті виборів довіру громадян України, народний депутат стає виразником волі народу, особою, якого народ уповноважив на реалізацію законодавчої влади. Тому визначення конституційно-правового статусу українського парламентарія є і залишається актуальною науковою і правовою проблемою. Перерахованими нормативними актами визначається правовий статус народного депутата України, його права та обов'язки, гарантії здійснення повноважень, відповідальність перед виборцями і в цілому перед народом. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 1.3. Правове регулювання повноважень. " |
||
|
||