Держави Стародавнього світу.

Держава в суспільствах Стародавнього Сходу. На Сході склалося кілька типів державного устрою.

В рамках деспотії існує сильна державна влада, необхідна для підтримки зрошувальних систем. Характерна необмежена влада правителя і розгалужений державний апарат, що складається з чиновників і воїнів. Це Єгипет, Китай, держави Дворіччя.

У військовій монархії на перше місце виступала відповідна загарбницька функція держави. Тут постійно відбувалися завойовницькі війни і грабіжник-

43

ські походи на сусідні землі. Цей тип державного устрою був найпоширенішим на Сході (Хетське царство, Ассирія).

Місто-держава виникав, як правило, у моря, там, де не було великих держав. Економіка такої держави була тісно пов'язана з транзитною торгівлею (держави Східного Середземномор'я - Тир, Сидон, Угаріт).

Військово-адміністративна держава відрізнялося від військової монархії тим, що у всіх завойованих країнах встановлювалася єдина система адміністративного управління (військова монархія зберігала у завойованій країні стару систему управління, обмежуючись стягуванням данини). Цей тип держави характерний для світових держав, - Новоассірійскій, Нововавилонського і Перської царств.

Держава в Стародавній Греції. Спочатку в Греції була поширена царська влада, але надалі грецькі царі - базилевси - були відсторонені від управління. На зміну монархії прийшла аристократія - «влада кращих», тобто, до влади прийшла знати. Але демос боровся з аристократами, і в результаті влада захоплювали тирани. Слово «тиран» спочатку не мало негативного підтексту. Так називали людини, який незаконно захопив владу. При цьому тирани використовували свою владу на благо народу, послаблюючи позиції аристократії.

В Афінах розвинувся і досяг свого розквіту новий тип держави - демократія - «влада народу». У рамках афінської демократії вища влада належала народним зборам. Щорічно в Афінах обиралися дев'ять архонтів, які управляли полісом. Претенденти на багато державні посади обиралися за жеребом, що не дозволяло самим багатим і впливовим узурпувати владу. За державні посади покладалася оплата, що сприяло участі в управлінні бідних громадян поліса. В Афінах склалася класична демократія як зразок нового державного устрою. Однак афин-ська демократія надавала демократичні права тільки громадянам.

44

У спартанському державі існувала аристократи-че-ська форма правління. Народні збори Спарти могло тільки відкидати чи схвалювати пропозиції, висунуті радою старійшин. На чолі системи управління Спарти знаходилися два царя, чия влада була виборною. Між Спартою і Афінами йшла постійна боротьба за панування в Елладі. Незважаючи на те, що перемогу в цій війні здобула Спарта, жоден поліс не володів достатньою силою для того, щоб об'єднати всю Елладу. Зробити це змогли інші завойовники - спочатку Македонія, потім Рим.

Македонський цар Філіпп зумів підкорити своїй владі всю Грецію. Його син Олександр Македонський прославився як самий великий завойовник давнини. Розтрощивши на чолі своєї невеликої армії Перській царство, він заснував державу, що від Середземномор'я до Індії. Після смерті Олександра держава розпалася на кілька держав, на чолі яких стали соратники Олександра. Ці держави називаються елліністичними.

Держава в Стародавньому Римі. У Римі спочатку також правили царі. Але їхня влада поступово була повалена. У результаті в Римі сформувалося республіканський устрій (республіка - «спільна справа»). У рамках республіки владними повноваженнями мав виключно нобілітету, так як квіріти, що займають певні посади, не отримували за це ніякої оплати, а, навпаки, були зобов'язані влаштовувати свята за свій рахунок.

Головним органом республіки був сенат, до складу якого входив тільки нобілітету. Щороку обиралося два консула, які управляли Римом. Інтереси плебеїв захищали народні трибуни, які обираються з їхнього середовища.

Республіканські органи правління не могли забезпечити ефективного управління, коли Рим став перетворюватися на найбільшу середземноморську державу. У результаті громадянських воєн, що пройшли в II - I ст. до н. е.., у влади в Римі утвердився Октавіан Август, який встановив своє одноосібне правління. Рим став імперією. Республікан-ські інститути при цьому зберігалися, і Рим формально залишався республікою.

45

Криза, що вибухнула в III в. н. е.., призвів до подальшої трансформації Римської держави. Рим став імперією східного типу - доминат. Прагнучи посилити вплив імперії на завойованих територіях, імператор Костянтин приймає східну релігію - християнство - і переносить столицю на Схід - в Константинополь (сучасний Стамбул). Але ці заходи дозволили лише на час продовжити існування Римської імперії. Нашестя варварів і глибоку внутрішню кризу привели до падіння Західної Римської імперії у V ст. н. е..

Інформація, релевантна " Держави Стародавнього світу. "

1. 1. Поняття форми держави
   держави, спочатку виражені в його передумовах, в ході історичного процесу розвиваються у форму держави. Форма держави - це її устрій, що виражається в характері політичних взаємин між людьми, між людьми і державою, між державою і людьми в процесі управління ними, в способах організації вищих органів державної влади і в
   
2. Картина світу стародавніх людей.
   Держави). Картина світу, безумовно, відбивається в пам'ятках матеріальної культури, але через складність і неоднозначність їх розшифровки, а також вельми неповного (фрагментарного) відображення ними досліджуваного періоду вони не здатні відтворити картину світу стародавньої людини в повному масштабі. Найбільш яскраво і повно картина світу представлена в духовній культурі, особливо в рамках
   
3. 2.Крестьяне середньовіччя. Особливості положення і менталітету
   державою слід розглядати з точки зору того, наскільки вони сприяють або перешкоджають реалізації цієї споконвічної селянської завдання. Оскільки в центрі аграрної організації стоїть проблема виживання, страх опинитися за нижньою межею споживання, то селяни віддадуть перевагу дотримуватися традиційної системи землеробства, якщо вона зводить до мінімуму такий ризик. Але там, де вони бачать
   
4. 4.Питання вивчення народних рухів
   держави, запеклість зіткнень повстанського війська з урядовими військами дозволяє розглядати ці рухи як селянські війни. Доведенню ж того, що народні руху початку XVII в. були селянською війною велику увагу приділяє Р.Г. Скринніков. Відзначаючи, що критичний аналіз джерел не підтверджує наявність у І.І. Болотникова програми знищення
   
5. Петро Великий
   державного правління. Противники Петра піддавалися безумовному засудженню. «Не може народ, - писав Ф. прок-Повіча, - повелівати небудь монарху своєму». Петро I постає в працях цього автора, як «піклувальна батько» свого народу, ідеальний государ, наділений мало не божественним могутністю і проникливістю. До праць, що висвітлювали зовнішню політику Петра I, відносяться «Історія
   
6. 1.1. Громадянське суспільство і Армія: політичні, економічні, правові та соціальні правовідносини
   держави: форми правління, форми політичного режиму, внутрішньої і зовнішньої політики і т. д., які в свою чергу залежать від стану світової спільноти . Факторів, що впливають на стан і тенденції розвитку світової спільноти і Росії, безліч. Ми досліджуємо лише діалектичні закономірності загальних тенденцій зміни соціальної структури суспільства, що призводять до змін в
   
7. § 2. Кримінальна відповідальність - феномен індивідуального правосвідомості
   держави, релігії населення, його нахилам, багатства, чисельності, торгівлі, вдач і звичаїв; нарешті, вони пов'язані між собою і обумовлені обставинами свого виникнення, цілями законодавця, порядком речей , на якому вони затверджуються. Весь хід історичного розвитку суспільства довів, що право, в тому числі і кримінальну, не може "обганяти" розвиток виробничих відносин і не
   
8. § 5. Позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю
   державний лад Росії був йому огидний. Насамперед, пораженіе.семейних прав, розірвання подружнього союзу і припинення батьківської влади не могли мати місця, тому що держава всіляко намагалося про збереження та зміцнення сімейного початку і, зокрема, заради утилітарних цілей направляло злочинців на заслання з сім'ями. Потім, поразка прав майнових, тобто перехід всього
   
9. § 15. Смертна кара
   держава було знайоме з цим покаранням з моменту свого виникнення. Змінювалися лише частота його застосування, способи реалізації і коло злочинів, за які смертна кара могла призначатися. Руська Правда не передбачала смертної кари, хоча на практиці вона застосовувалася. Перше законодавче згадка про неї міститься в Двінський статутний грамоті 1398 - смертна кара за крадіжку,
   
10. § 3. Підстави виникнення і припинення права власності
    держави. до первинних способів виникнення права власності, оскільки держава при націоналізації стає власником всупереч волі попереднього власника. Навпаки, ті, хто вважають за краще критерій правонаступництва, розглядають націоналізацію як похідний спосіб виникнення права власності, оскільки при націоналізації має місце правонаступництво (принаймні