Головна |
« Попередня | Наступна » | |
5. "КИТАЙСЬКА ЗАГРОЗА": МІФИ ТА РЕАЛЬНІСТЬ |
||
Очевидно, що військова загроза інтересам країн АТР з боку Пекіна може визначатися, по-перше, ступенем "агресивності" і "експансіонізму" у китайській зовнішній політиці, а під -друге, наявними економічним і військово-технічним потенціалом. Зовнішньополітичний курс КНР, в свою чергу, буде залежати, насамперед, від тих сил, які в кінцевому рахунку встануть при владі в Пекіні. Після смерті Ден Сяопіна вищому китайському керівництву вдається зберігати певний status quo. Неминучі зміни в розстановці політичних фігур у вищому керівництві КНР, які відбулися після останнього з'їзду КПК і весняної (1998 р.) сесії ВЗНП, практично не позначилися на характері зовнішньої політики Китаю. Важливим чинником, що обумовлює китайську "наступальність" на світової та регіональної аренах, є наявність провокаційних елементів у звернених до КНР зовнішньополітичних курсах країн регіону. Не можна не згадати в цьому зв'язку, що, наприклад, загострення ситуації навколо Тайваню на початку 1996 р. було багато в чому викликане діями Тайбея, активізував з середини 90-х років курс на досягнення квазінезавісімості. Що стосується безпосередньо військової складової "китайської загрози", то на сьогоднішній день військового потенціалу КНР недостатньо навіть для захоплення Тайваню. Незважаючи на постійний з кінця 80-х років зростання військових витрат, збройні сили КНР досі в масі своїй оснащено застарілими зразками озброєнь і не здатні вести великомасштабні бойові дії. За оцінками розвідслужби ВМС США, Тайвань зберігатиме чисельну перевагу над КНР в сучасних бойових літаках принаймні до 2005 року, і то лише в тому випадку, якщо Тайбей не буде нічого робити для посилення свого потенціалу . Тим часом Тайвань активно закуповує винищувачі, вертольоти, засоби протиповітряної оборони та т.д.7. Що ж до КНР, то з 4000 складаються у неї на озброєнні бойових літаків лише близько 100 відповідають сучасним требованіям8. Не краща ситуація і у військово-морських силах КНР. Щоправда, напередодні президентських виборів на Тайвані в березні 1996 р. в пропекінской гонконгської газеті "Wen Wei Po" з'явилася публікація, в якій стверджувалося з посиланням на китайських військових експертів, що при бажанні війська КНР можуть форсувати Тайванський протоку шириною в 209 км за яких- небудь п'ять-шість часов9. Зрозуміло, не можна недооцінювати серйозність китайської програми модернізації збройних сил. При цьому надмірна закритість китайської військової політики обертається посиленням підозрілості і настороженості країн-сусідів КНР. Думається, що публікація китайським керівництвом подоби "Білої книги з оборони", в якій давалися б реальні дані про розміри військового бюджету КНР, чисельності та структурі основних родів військ, обсягах і характері продажів і закупівель озброєнь і т.п., могла б значною ступеня розсіяти побоювання, пов'язані з китайською військовою загрозою. Так чи інакше, ясно, що програма військової модернізації КНР розрахована на тривалу перспективу, і в найближчі, щонайменше, десять-двадцять років китайські збройні сили навряд чи будуть представляти серйозну загрозу країнам регіону. Втім, деякі авторитетні китаєзнавці, наприклад Дж.Сігал, стверджують, що "Китай відвоює назад те, що він вважає належним йому, навіть якщо при цьому буде загроза його економічному процвітанню" 12. Напружена ситуація, що виникла навколо островів Сенкаку (Дяоюйдао) в 1996 р., здавалося б, підтверджує цю точку зору. Однак, на мій погляд, вона вірна лише частково. Китай дійсно здатний часом не замислюватися про економічний утраті, якої завдають його жорсткими діями в ім'я утвердження прав на те, що він "вважає належним йому". Але, як зазначалося вище, це відбувається, як правило, тільки тоді, коли його провокують на це ззовні (так, ситуація навколо Сенкаку загострилася в чому через провокаційних дій вкрай правих японських націоналістів). Таким чином, у Пекіна для проведення політики військових загроз щодо країн регіону немає поки ні реальних можливостей, ні відповідної мотивації (якщо її штучно не створювати або посилювати). У "китайської загрози" є цілий ряд аспектів крім військового. Найчастіше згадуваний - можливість домінування КНР в економіці і політиці АТР при збереженні керівництвом КПК контролю над становищем у країні та забезпеченні подальшого проведення реформ. Найпарадоксальніше, що найбільш активно ця теза відстоюється не в малих країнах АТР, які мають багато спільного з КНР в структурі виробництва і номенклатурі експорту та більш уразливі перед лицем великих китайських конкурентів, а в найпотужнішій державі світу - США. При цьому одним з основних показників "загрози" для американських товаровиробників оголошується зростаючий рік від року багатомільярдний дефіцит США у торгівлі з КНР13. Але, по-перше, китайці продають на американському ринку те, що в США вже не виробляється або виробляється в невеликих кількостях. По-друге, заробляючи значні кошти від продажу своєї продукції в США, КНР отримує можливість для закупівель американських товарів (зокрема, таких капітало-та трудомістких, як авіалайнери14), забезпечуючи зайнятість багатьом тисячам американських робітників. Тому теза про загрозу економічної безпеки країнам АТР, особливо США чи Японії, не відповідає реальному стану речей. Доречно підкреслити тут, що саме китайський ринок сильно допоміг багатьом японським компаніям пережити останній економічний спад. Отже, будувати сьогоднішні і тим більше завтрашні відносини з Китаєм на шляхах боротьби з "китайської загрозою" було б серйозною помилкою. Але й не помічати тенденції до перетворення КНР у все більш потужну державу теж було б невірно. Оптимум знаходиться десь посередині між "політикою стримування" і "політикою умиротворення" |
||
« Попередня | Наступна » | |
|
||
Інформація, релевантна "5." КИТАЙСЬКА ЗАГРОЗА ": МІФИ ТА РЕАЛЬНІСТЬ" |
||
|