Переміщені особи - це люди, насильно вивезені в ході другої світової війни фашистською Німеччиною і її союзниками з окупованих ними територій для використання на різних роботах. Після закінчення війни СРСР уклав ряд двосторонніх угод про репатріації (поверненні на батьківщину) переміщених осіб із числа радянських громадян. Для сприяння поверненню на батьківщину переміщених осіб в 1946 р. була створена Міжнародна організація по справах біженців, що припинила своє існування в 1951 р. у зв'язку зі створенням УВКБ.
Термін «переміщені особи» не використовується в Конвенції про статус біженців 1951 р. У своїй практиці УВКБ застосовує даний термін відносно деяких категорій «внутрішніх біженців», які також називаються «змушеними переселенцями». До них ставляться особи, які покинули певний конфліктний регіон держави й оселилися в іншому регіоні цієї ж держави. Дана проблема є гострою для Росії, тому в 1993 р. Російська Федерація прийняла Закон «Про змушених переселенців».
Проблемами біженців займаються й регіональні організації. Так, ОАЕ в 1969 р. прийняла Конвенцію відносно специфічних аспектів проблеми біженців в Африці. Відомо, що на Африканському континенті чимало «гарячих» крапок, тому проблеми біженців досить актуальні для цього регіону миру
Варто підкреслити, що діяльність міжнародних органів і організацій, що займаються проблемами біженців, повинна носити гуманний і соціально орієнтований характер і бути аполітичної
Виключення становить практика держав Латинської Америки. Держави - учасники Гаванської конвенції 1928 р. і Каракасской конвенції 1954 р. визнали право дипломатичного притулку й регламентували в цих угодах процедуру його надання.
Однак латиноамериканські юристи виражають сумнів відносно існування звичайно-правового інституту дипломатичного притулку в Латинській Америці
|
- Міжнародний захист прав людини й основних воль - Правовий статус біженців і переміщених осіб (Частина 1)
Під терміном «біженець» варто розуміти іноземця (або особа без громадянства), що внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками расової, національної приналежності, відношенню до релігії або громадянства, приналежності до певної соціальної групи або політичних переконань змушений покинути територію держави, громадянином якого він є (або на території якого він постійно
- 46. Громадянство та його значення для міжнародного права
Основу правового статусу індивіда утворюють правовідносини громадянства. Сутність громадянства полягає у взаємовідносинах людини і держави. У вітчизняній науці міжнародного права і законодавстві з питань громадянства є багато визначень інституту громадянства, але, як вважається, усі вони грішать певною неповнотою, а іноді й суперечливістю. Так, наприклад, у семитомному «Курсі міжнародного
- Міжнародний захист прав людини й основних воль - Міжнародно-правові питання громадянства (Частина 7)
Права і обов'язку апатридів в основному регламентуються національним законодавством держав. Так, по Конституції України особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими ж правами й волями й несуть такого ж обов'язку, як і громадяни України, за виключеннями, установленими Конституцією, законами або міжнародними договорами України (ст. 26). Іншими словами,
- Міжнародний захист прав людини й основних воль - Правовий режим іноземців (Частина 1)
Іноземці - це особи, що перебувають на території певної держави, що не є його громадянами й складаються в громадянстві іншого держави Правовий режим іноземців визначається внутрішньодержавним правом з урахуванням міжнародних зобов'язань держави. Під терміном «правовий режим (статус, положення) іноземців» варто розуміти сукупність прав і обов'язків, якими володіють іноземні громадяни в певній
- 61. Регіональні міжнародні організації
Важливою особливістю сучасного міжнародного права є регіоналізація міжнародних відносин, що дозволяє більш ефективно вирішувати насущні проблеми держав, розташованих у певних географічних регіонах планети. Тому представляється необхідним розглянути основні аспекти діяльності і структурної організації найбільш великих і авторитетних регіональних міжнародних організацій. Ліга арабських держав
- 8. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО КУРСУ "АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО УКРАЇНИ"
Спеціальна література: 1. Алехин А.П., Козлов Ю.Н., Кармолицкий А.А. Административ ное право РФ. Учебник. - М., 1998. 2. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления. Курс лек ций. - М.,1997. 3. Аверьянов Б.В. Функции и организационная структура органа государственного управления. - К, 1984. 4. Аверьянов В.Б. Аппарат государственного управления: содер жание деятельности и организационные
- Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ РЕФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА: НОВІ ПОГЛЯДИ НА ЙОГО РОЛЬ, ЗМІСТ І СИСТЕМУ В ДЕМОКРАТИЧНІЙ ПРАВОВІЙ ДЕРЖАВІ
Глава 1. Оновлення суспільного призначення адміністративного права на засадах Конституції України Адміністративне право як самостійна галузь права у ретроспективному аспекті має давню історію, оскільки бере початок з XVIII століття. В усі часи воно так чи інакше пов'язувалось з публічною владою держави, з взаємодією її органів з громадянами та іншими учасниками суспільних відносин.
- Розділ II. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ І РЕФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
Глава 6. Забезпечення прав і свобод громадян у сфері виконавчої влади - стратегічна - орієнтація розвитку і реформування ад- г міністративного законодавства Той факт, що виконавча влада, у порівнянні із законодавчою та судовою владами, найбільш наближена до забезпечення потреб людини і є тією владою, з якою особа має ті або інші контакти практично повсякденно, вимагає суттєвого
- 16. Джерела міжнародного права.
Термін «джерела права» вживається в двох значеннях - матеріальному і формальному. Під матеріальними джерелами розуміються матеріальні умови життя суспільства. Під формальними ж джерелами розуміють ті форми, у яких знаходять своє вираження і закріплення норми права. Тільки формальні джерела права є юридичною категорією і складають предмет вивчення юридичних наук, у тому числі міжнародного права.
- 42. Основні універсальні міжнародні акти по захисту прав людини
В 1946 р., на наступний рік після утворення ООН, була створена Комісія із прав людини - допоміжний орган Економічної й Соціальної Ради ООН (ЭКОСОС). Держави - члени ООН визначили, що розробка Хартії (Білля) про права людини - одне з головних завдань Комісії. Згодом Комісія уточнила, що Хартія повинна складатися принаймні із трьох частин: 1) декларації прав людини; 2) пакту про права людини; 3)
|