Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу (контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоГосподарське право України → 
« Попередня Наступна »
Саниахметова Н.А.. ПІДПРИЄМНИЦЬКЕ ПРАВО В ПИТАННЯХ І ОТВЕТАХУчебное посібник. Харків "Одіссей" 2000, 2000 - перейти до змісту підручника

45. Особливості розгляду зовнішньоекономічних спорів, однією зі сторін яких є держава


Специфікою правового регулювання ЗЕД є особливий порядок розгляду спорів між суб'єктом ЗЕД або іноземним суб'єктом господарської діяльності, з одного боку, державою - з іншого. Законодавство про ЗЕД забезпечує захист не тільки суб'єктів ЗЕД України, а й іноземних суб'єктів господарської діяльності, право яких порушено, тобто, в основному, підприємців, для яких міжнародна торгівля та інвестування, зарубіжна господарська діяльність - спосіб отримання прибутку. Закон про ЗЕД від 16.04.1991 р. адресований в цілому не тільки суб'єктам ЗЕД, але й іноземним суб'єктам господарської діяльності. Головний нормативний блок, який регулює питання захисту їх прав та інтересів у взаємовідносинах з державою, а також взаємної з державою відповідальності, міститься в розділах VI і VII Закону. Зокрема, тут закладені принципи захисту підприємців-нерезидентів. По-перше, це відповідальність держави безпосередньо перед іноземним суб'єктом господарської діяльності за заподіяний збиток, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду. По-друге, дії державних органів та офіційних посадових осіб вважаються діями України як держави в цілому (ст.34). Ця обставина, у свою чергу, зумовлює підвідомчість спорів загальним судам (ст.39). По-третє, створення суб'єктами ЗЕД спільно з нерезидентами суб'єктів підприємницької діяльності на території України є одним з видів зовнішньоекономічної діяльності (ст.4), і вже тільки в силу цієї обставини такі суб'єкти (спільні підприємства тощо) користуються такою ж захистом при заподіянні їм шкоди державою, що й іноземні суб'єкти господарської діяльності. При тому, в ролі представника держави в судовій справі за позовом до останнього може виступати прокурор (ст.34).
Порядком, передбаченим Законом про ЗЕД, не може скористатися особа, яка не є суб'єктом господарської діяльності або не здійснює будь-якого виду ЗЕД, передбаченого ст.4 Закону про ЗЕД, наприклад, спільної підприємницької діяльності з небудь з певних ст.З Закону суб'єктів ЗЕД. Сама ж по собі приналежність до якого-небудь виду суб'єктів ЗЕД, зазначеному в ст.З Закону про ЗЕД, не дає права скористатися порядком захисту, передбаченим у цьому Законі.
У ст.39 Закону про ЗЕД не закріплено можливості розгляду спору з державою суб'єкта ЗЕД або іноземного суб'єкта господарської діяльності іншими органами крім суден України, якщо спір виник з питання застосування цього Закону або законів, прийнятих для його виконання. Однак, якщо за міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, ця можливість допускається, то в силу примату міжнародних договорів такий порядок в даному випадку також може бути реалізований. Попереднє звернення в національні суди не обов'язково, якщо міжнародний договір його не вимагає. Так, ст. XIII Угоди з Канадою про заохочення і захист інвестицій допускає безпосереднє звернення до Міжнародного центру з вирішення інвестиційних спорів. Отже, це право зберігається і тоді, коли Закон про ЗЕД передбачає розгляд спору з державою в національних судах (наприклад, оскарження, згідно ст. 37, у судовому або арбітражному порядку спеціальних санкцій, що застосовані до суб'єктів ЗЕД або іноземних суб'єктів господарської діяльності). Інший приклад - ст. 7 аналогічної угоди з Туреччиною, яка передбачає можливість звернення до Арбітражного суду Міжнародної торгової палати за умови, що зацікавлений інвестор передав спір на розгляд суду приймаючої держави-учасника спору і остаточне рішення не було винесено протягом одного року.
Не виключена можливість альтернативної захисту для іноземних підприємців відповідно до норм різних законодавчих актів. Так, Законом від 19.03.96 р. "Про режим іноземного інвестування" визначено, що спори між іноземними інвесторами і державою з питань державного регулювання іноземних інвестицій та діяльності підприємств з іноземними інвестиціями підлягають розгляду в судах України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України ( частина перша ст.26). Насамперед, тут виділяється особливий суб'єкт спору - держава. По-друге, визначається особливий предмет спору - державне регулювання, тобто, якщо виходити із загальноприйнятого розуміння цього терміна, - питання як застосування, так і встановлення умов іноземного інвестування та умов господарської діяльності підприємств з іноземними інвестиціями. По-третє, з цієї категорії спорів встановлюються общесудебная юрисдикція (спори не розглядаються в державних арбітражних судах) і умовна юрисдикція з відсиланням до міжнародних договорів.
Відповідно до частини другої ст.26 Закону від 19.03.96 р. "... Все інші спори підлягають розгляду в судах та / або арбітражних судах України або за домовленістю сторін у третейських судах, у тому числі за кордоном ". Оскільки заголовок статті 26 Закону - "Порядок розгляду спорів" - не уточнює коло спорів, слід виходити з того, що під "іншими" розуміються спори між будь-якими особами, що випливають з будь-яких відносин, регульованих цим Законом (крім предмета спору, зазначеного у частині першій ст. 26), причому ці спори розглядаються в порядку загальної юрисдикції. Предметом спору з державою тут можуть бути не тільки питання інвестиційної діяльності (державного регулювання іноземних інвестицій та діяльності підприємств з іноземними інвестиціями), а й "іншої господарської діяльності" (частина перша ст. 7 Закону). Крім того, держава може бути стороною спорів у приватно-правових рамках, коли воно є контрагентом комерційного договору з інвестором. Такі спори розглядаються у порядку частини другої ст.26 Закону.
Державне регулювання іноземних інвестицій та діяльності підприємств з іноземними інвестиціями - досить широкий предмет, з якого можуть випливати публічно-правового характеру суперечки з питань оподатковування, по захисту права власності, із заподіяння шкоди інвестору або підприємству, по охорони навколишнього середовища, та ін Якщо стороною спору виступає іноземний інвестор, іншою стороною є держава в цілому. Наприклад, інвестор має право в порядку частини першої ст.26 пред'явити в загальному суді позов державі з питання застосування норм законодавства про оподаткування до належить йому підприємству. Якщо позов з тим же предметом буде заявлений самим підприємством (а воно може це зробити вже лише в порядку частини другої ст. 26), відповідачем виступить не держава в цілому, а його орган - Державна податкова адміністрація або її відповідне територіальний підрозділ, а справа буде підвідомча арбітражному суду. У разі спору з питання нормативного встановлення умов оподаткування, підприємство має право звернутися до відповідного арбітражного суду з позовом до органу держави (аж до Кабінету Міністрів України), який видав оскаржуваний норматив-вий акт, про визнання акта недійсним. В обох прикладах держава також, по суті, є стороною в спорі, але не учасником судової справи.
Розгляд "інших спорів", згідно частини другої ст.26, можливо в третейських судах за домовленістю сторін, в т.ч. "Інших спорів" за участю держави. Успадковані з радянських часів і давно потребують перегляду Положення про третейські суди (Додаток до ЦПК) та Положення про третейський суд для вирішення господарських спорів, затверджене Госарбитражем при Раді Міністрів СРСР 30.12.75 р., не передбачають спорів за участю держави, однак ці нормативні акти не виключають іншої процедури третейського розгляду, зокрема, для розгляду "інших спорів", в тому числі спорів іноземного інвестора з державою, за умови, якщо такий розгляд що не суперечить частині першій ст. 26. При цьому доцільно використовувати широко визнаний у міжнародній практиці Арбітражний регламент Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) від 15.12.76 р. В силу частини другої ст.26 Закону від 19.03.96 р., рішення третейського суду підлягає примусовому виконанню.
Розгляд у третейських судах за кордоном передбачає, зокрема, використання за угодою сторін спору міжнародних інституційних третейських судів, у тому числі комерційних арбітражних судів при торгових палатах (Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України , Арбітражного суду Міжнародної торгової палати в Парижі та ін.) Юрисдикція по спорах в рамках частини першої ст.26 Закону від 19.03.96 р. визначається також шляхом відсилання до міжнародних договорів України. До таких договорів відносяться, перш за все, укладені Україною двосторонні договори про заохочення і захист інвестицій. Як правило, в них містяться норми, що регулюють порядок розгляду спорів за участю інвестора і приймаючої держави. Тут зустрічаються різні варіанти: розгляд в національних судах, розгляд аа Ьос в порядку Регламенту ЮНСІТРАЛ, розгляд до інституційних міжнародних комерційних арбітражних судах. Так, наприклад, згідно Договору з США про заохочення та взаємний захист інвестицій спір може бути переданий до Міжнародного центру з вирішення інвестиційних спорів (1С8Ю) при Світовому Банку для розгляду згідно Вашингтонської конвенції від 18.03.65 р. про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами. Так чи інакше, слід врахувати, що Україна ратифікувала Конвенцію (18.03.2000 р.), і звернення іноземних суб'єктів господарської діяльності з позовом до 1С8ГО можливо і незалежно від двосторонніх міжнародних договорів.
Існує також поки не використовувана на практиці можливість розгляду спорів за участю іноземного суб'єкта господарської діяльності або інвестора з приймаючою державою за допомогою Постійно діючого арбітражного суду в Гаазі на підставі Конвенції про мирне врегулювання міжнародних суперечок 1899 (у редакції 1907 р.), учасником якої в порядку правонаступництва є Україна, і нових Примірних правил для арбітражних спорів між двома сторонами, з яких одна є державою (прийняті Адміністративною радою Суду і введені в дію 06.07.93 р.).
Не виключено і звернення з майновим позовною вимогою до України іноземного громадянина або юридичної особи до Європейського суду з прав людини в Страсбурзі на підставі ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 , прийнятої в рамках Ради Європи та ратифікованої Законом України від 17.07.97 р., де передбачається, що "... Будь-яка фізична або юридична особа має право користуватися своїм майном, яким воно володіє. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права ". Такі спори (в т.ч. підприємницького характеру) нерідкі в практиці ЄСПЛ.
У відповідності зі сформованою практикою, представником України в міжнародних судових інституціях виступає спеціально уповноважений представник уряду України.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " 45. Особливості розгляду зовнішньоекономічних спорів, однією зі сторін яких є держава "
  1. Зміст
    розгляду зовнішньоекономічних спорів, однією зі сторін яких є держава Розділ 3. Контрактне право (зовнішньоекономічні контракти) 1. Поняття зовнішньоекономічного контракту 2. Форма зовнішньоекономічного договору (контракту) 3. Облік (реєстрація) зовнішньоекономічних контрактів 4. Колізійні норми зовнішньоекономічних угод 5. Міжнародні джерела правового
  2. 1. ПОНЯТТЯ І ВИДИ МІЖНАРОДНОГО КОМЕРЦІЙНОГО АРБІТРАЖУ
    розгляд і вирішення по суті міжнародної комерційної суперечки в певній процесуальній формі шляхом винесення обов'язкового для сторін спору рішення. Сутність арбітражу полягає в тому, що він має третейське природу, тобто формується на підставі угоди між сторонами, за їх безпосередньої участі і під їх контролем. У цьому сенсі можна стверджувати, що
  3.  3. Судопроізводственних ПРИНЦИПИ АРБІТРАЖНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА
      особливості реалізації принципу змагальності. Тут закон враховує початкове нерівність суб'єктів таких правовідносин, коли одним з учасників є держава в особі її органів або організацій, а іншим - громадянин або організація. Держава, як найбільш сильна сторона в процесі, володіє великими можливостями для захисту своїх прав та законних інтересів. Поет-му у зазначеній
  4.  2. ПОНЯТТЯ ПІДВІДОМЧОСТІ, ЇЇ ВИДИ
      особливо у сфері публічних відносин. Зокрема, ряд законів відносить до компетенції арбітражних судів справи, які раніше розглядалися судами загальної юрисдикції (оскарження дій судових приставів-виконавців; оспорювання нормативних правових актів податкових органів; справи про адміністративні правопорушення та ін.) Прийняття таких законів, як ФЗ «Про виконавче провадження»,
  5.  1. Понітіе та класифікації принципів арбітражного процесуального права
      особливість принципів арбітражного процесуального права - та обставина, що вони втілюють у собі основні риси цієї галузі права з юридичного боку, додатково характеризують арбітражне процесуальне право як галузь права. Можна дати таке визначення принципів арбітражного процесуального права - це закріплені в нормах арбітражного процесуального права правові
  6.  1. Поняття і види міжнародного комерційного арбітражу
      особливості важливо у разі формування «ізольованого» арбітражу 7. Російський Закон «Про міжнародний комерційний арбітраж», розроблений на підставі Типового закону ЮНСІТРАЛ і прийнятий в 1993 р., складається з преамбули, 36 статей та двох додатків, представляючи собою дуже об'ємний і детальний документ. Закон включає в себе положення, що регулюють: арбітражні угоди; склад арбітражу і
  7.  2. Арбітражна угода
      розгляду тільки в судовому порядку. Відповідно до цього встановлюється і сфера дії арбітражного угоди. Так, російське законодавство передбачає, що в міжнародний комерційний арбітраж можуть передаватися: спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо
  8.  Весь процес практичного застосування норм права зазвичай зображують у формі силогізму, де роль великої посилки грає правова норма, роль малої посилки-сам конкретний випадок, і в якості висновку виступає відповідна юридична кваліфікація цього випадку
      особливо, коли ми стикаємося з вирішенням питання про відповідальність при замаху, приготуванні або співучасті, або за наявності обставин, що виключають відповідальність, виникає питання, в якій же зв'язку знаходяться елементи складу між собою. Таке питання виникає ще більшою мірою тоді, коли нам необхідно встановити суспільну небезпеку конкретного злочинного діяння, для чого
  9.  43. Визнання та виконання міжнародних арбітражних рішень
      розгляді питання про визнання та виконання рішень обов'язкову участь адвоката з боку стягувача. Труднощі, що виникають при "перетині державних кордонів" арбітражним рішенням, значною мірою долаються за допомогою Нью-Йоркській "Конвенції про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень" від 10 червня 1958 року народження, яку ратифікували понад 100 країн
  10.  Види і стадії адміністративного права
      особливості (коло учасників виробництва, оформлення рі-шень спеціальними процесуальними документами тощо) Виробництво по справах про адміністративні правопорушення з-варто з стадій: 1. Адміністративне розслідування. 2. Розгляд справи. 3. Перегляд постанови. 4. Виконання рішень. 2. Адміністративне розслідування складається з наступних ця-пов: 2. Порушення справи Підставою