|
« Попередня
|
|
Наступна » |
|
|
|
51. Підготовка й скликання міжнародних конференцій
|
Звичайно с ініціативою скликання якої-небудь міжнародної конференції виступають держава або держави або міжнародна організація. Подібна ініціатива також може виходити від національних або міжнародних неурядових організацій
Для успішної роботи міжнародної конференції необхідно її ретельно спланувати й підготувати. Важливий елімент підготовки міжнародної конференції - це визначення її цілей. Виходячи із цього планується порядок денний конференції шляхом попереднього узгодження думок майбутніх учасників. Крім того визначаються форми правового регулювання питань, що виносяться на порядок денний. Після цього приймається рішення про скликання міжнародної конференції, що стосується питань складу, рівня представництва, часу й місця проведення, правил процедури. Узгодження думок держав з питань підготовки конференції здійснюється або в ході попередніх консультацій, або по дипломатичних каналах. Якщо ініціатором скликання конференції виступає міжнародна організація, то результати узгодження думок майбутніх учасників конференції фіксуються у відповідних резолюціях цієї організації
При визначенні кола учасників конференції, рівня представництва на ній необхідно насамперед ураховувати її мети й характер. Тут важливо дотримати принципу участі в конференції всіх зацікавлених держав і принцип наступності, що діє як міжнародний порядок. У зв"язку із цим варто визнати зовсім правомірним протест Радянської Росії на незапрошення її до участі в Паризькій конференції по Шпицбергену 1919-1920 р., оскільки Радянська Росія була безпосередньо зацікавленою державою в рішенні шпицбергенского питання й до цього брала участь у всіх міжнародних заходах щодо Шпицбергену.
Невизнання того або іншого зацікавленої держави або правительства з боку когось із учасників конференції не є правомірною підставою для незапрошення його на конференцію
У цей час широке застосовується практика запрошення на міжнародні конференції спостерігачів, що не володіють правом голосу. За згодою учасників конференції спостерігачі можуть виступати на її засіданнях. Участь спостерігачів звичайно регламентується правилами процедури конференції. Звичайно спостерігачів на міжнародні конференції направляють міжурядові й неурядові організації, а також держави, що не беруть участь вконференции.
Коли міжнародна конференція скликається державою або групою держав, питання про час і місце її проведения звичайно зважується на підготовчій зустрічі майбутніх учасників. Саме в такий спосіб були визначені в Хельсінкі в 1973 р. дата й місце скликання Наради по безпеці й співробітництву в Європі (НБСЄ). Що ж стосується міжнародних конференцій, скликуваних міжурядовими організаціями, то вони, як правило, проводяться в штаб-квартирі організації або за запрошенням якої-небудь держави на його території. У таких випадках місце й час проведення конференції визначаються в резолюції міжнародної організації - ініціатора її проведення
Безпосередньо відкриттю конференції передує більша організаційна й підготовча робота - забезпечення необхідних приміщень, допоміжних служб, підготовка документації конференції й т.д. Крім того, держави проводять складну й кропітку дипломатичну роботу, спрямовану на забезпечення високої результативності конференції
Складність і багатоплановість розглянутих на конференціях питань приводять до того, що деякі з них працюють у сесійному порядку або їхній роботі розділяється на кілька етапів
Рівень представництва на конференції обумовлений її цілями й характером і може мінятися на різних етапах конференції. Наприклад, перший етап НБСЄ пройшов на рівні міністрів закордонних справ. На ньому вирішувалися питання по підготовці заключного документа Наради. На другому етапі, що носив робочий характер, взяли участь заступники міністрів закордонних справ і керівники департаментів відомств іноземних справ. Третій етап НБСЄ, найважливіший, пройшов на рівні глав держав і правительств і увінчався підписанням Хельсинкского Заключного акту НБСЄ 1 серпня 1975 р. Проведення міжнародних конференцій на вищому рівні означає їхню підвищену значимість у рішенні міжнародних проблем
|
| « Попередня |
|
Наступна » |
|
= Перейти до змісту підручника = |
|
|
Інформація, релевантна "51. Підготовка й скликання міжнародних конференцій" |
- 35. Порядок і стадії укладання міжнародних договорів
підготовки узгодженого тексту міжнародного договору: а) звичайні дипломатичні канали (при підготовці двосторонніх, рідше багатосторонніх, договорів); б) міжнародні конференції; в) міжнародні організації (при підготовці багато сторонніх договорів). Як правило, текст договору складається одним із цих засобів. Але бувають випадки, коли той самий договір у процесі підготовки проходить усі три
- 50. Міжнародні конференції
підготовки і проведення конференції. Відкриття конференції. На своєму першому засіданні конференція обирає голову; підтверджує правила процедури, порядок денний; обирає посадових осіб конференції; приймає рішення про організацію своєї роботи. Порядок ведення засідань. Ніхто не може виступати на конференції, не отримавши попереднього дозволу конференції. Слово ораторам голова надає в тому
- 60. Спеціалізовані установи Організації Об'єднаних Націй
підготовки і перепідготовки, підготовка звітів і доповідей, що публікуються у виданнях ВПС. Міжнародне бюро (секретаріат Союзу) - постійно діючий орган, діяльність якого координується Виконавчою радою. Штаб-квартира ВПС розташована в Берні (Швейцарія). Організація Об'єднаних Націй із питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) (United Nations Educations Scientific and Cultural Organization -
- 61. Регіональні міжнародні організації
підготовки до Конференції. Генеральний секретаріат очолює Генеральний секретар, який обирається на 4 роки Асамблеєю. Під егідою ОАЄ діє Панафриканський парламент і Суд. У рамках ОАЄ діє регіональний механізм із вирішення спорів - Комітет з посередництва, примирення й арбітражу. Робота інших органів (комісії з економічних і соціальних питань, комітет звільнення та ін.) спрямована на реалізацію
- V. ЗАСОБИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОЇ РЕФОРМИ
підготовкою окремих частин майбутнього узагальнюючого Адміністративного кодексу України у вигляді відповідних томів (або "книг"), що повинні мати кодифікований характер і можуть називатися відповідними "Кодексами". Орієнтована структура (з урахуванням черговості прийняття) Адміністративного кодексу повинна включати: 1) Кодекс про адміністративні проступки; 2) Адміністративно-процесуальний
- 18. Кодифікація норм міжнародного права.
підготовкою проектів статей і конвенцій у цілому. На початку роботи вона звертається до урядів держав-членів ООН із проханням направити їй тексти законів, судових рішень, договорів, дипломатичного листування та інших документів, необхідних для глибокого і докладного вивчення питання, що кодифікується. Після цього передбачається видання документа Комісії, у якому містяться проекти статей або
- 53. Порядок прийняття рішень і їхня юридична чинність
підготовку текстів офіційних документів конференції, у яких втілюються її рішення. Кожний робочий комітет звичайно також створює свою редакційну комісію або групу, що готовить тексти тієї частини загального документа конференції (конвенції, договору, декларації), за підготовку якої він відповідає У правилах процедури визначаються число і найменування створюваних конференцією комітетів, мети й
- 54. Історичні аспекти створення міжнародних організацій
підготовки нової війни. У середині 30-х років, у зв'язку з наростанням військової загрози з боку фашистських режимів Німеччини, Італії та мілітаристської Японії, ЗО держав-членів Ліги Націй, з ініціативи французької дипломатії, звернулися до СРСР із пропозицією про вступ у цю організацію. 18 вересня 1934 року СРСР вступив у Лігу Націй і зайняв постійне Місце в її Раді, незважаючи на те, що проти
- 66. Роззброювання й обмеження озброєнь
підготовки проектів по роззброюванню Проблема роззброювання має два тридцятилітні: це часткове роззброювання й загальне й повне роззброювання. У резолюції Генеральної Асамблеї ООН 1378 (XIV) від 20 листопада 1959 р. було вперше сформульоване положення про загальне й повне роззброювання як кінцевої мети в процесі контролю над озброєннями. Згодом це положення було включено в текст багатосторонніх
- Право міжнародної безпеки - Роззброювання й обмеження озброєнь (Частина 1)
підготовки проектів по роззброюванню Проблема роззброювання має два тридцятилітні: це часткове роззброювання й загальне й повне роззброювання. У резолюції Генеральної Асамблеї ООН 1378 (XIV) від 20 листопада 1959 р. було вперше сформульоване положення про загальне й повне роззброювання як кінцевої мети в процесі контролю над озброєннями. Згодом це положення було включено в текст багатосторонніх
|