Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу (контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоГромадянське право Росії → 
« Попередня Наступна »
Сергєєв А.П., Толстой Ю.К.. Цивільне право. У 3-х томах. Под ред. Сергєєва А.П., Толстого Ю.К. 4-е вид., Перераб. і доп. - М.: 2005, т1 - 765с., Т2 - 848с., Т3 - 784с., 2005 - перейти до змісту підручника

§ 1. Поняття та ознаки речового права



Поняття речового права. Під речовим правом прийнято розуміти право, що забезпечує задоволення інтересів уповноваженої особи шляхом безпосереднього впливу на річ, яка перебуває у сфері його господарського панування. Речове право належить до числа категорій, які широко використовувалися в далеко (віддалені один від одного історичні епохи. Не став винятком і наш час. Живучість речового права багато в чому пояснюється тим, що воно закріплює ставлення особи до речі (майну), забезпечуючи за рахунок цієї речі задоволення найрізноманітніших потреб. Вказана обставина призводить, проте, до того, що категорія речового права досить вразлива і не раз піддавалася критиці в цивілістичній науці. Можна сказати, що недоліки, властиві речовому праву як правової категорії, певною мірою є продовженням її достоїнств . Під категорію речових прав нерідко підводять права, які мають мало спільного один з одним. У результаті відбувається знецінення і самої категорії речових прав. Втім, так завжди буває, коли межі того чи іншого поняття визначають надмірно широко.
З даного вище визначення речового права не випливає, ніби речове право зводиться до того, що закріплює ставлення особи до речі. Якщо б так було, то речове право на роль права взагалі не могло б претендувати. Антитеза речових і зобов'язальних прав полягає в тому, що в області речових прав вирішальне значення для задоволення інтересів уповноваженої мають його власні дії, в той час як в області зобов'язальних прав задоволення інтересів уповноваженої відбувається насамперед у результаті дій зобов'язаної особи. Водночас в обох випадках здійснення суб'єктивного права, незалежно від того, чи відноситься воно до речового або зобов'язального, юридично забезпечується належним поведінкою зобов'язаних осіб. Але якщо при здійсненні зобов'язальних прав зазначена обставина видно неозброєним оком (ясно, наприклад, що інтерес кредитора в позиковому зобов'язанні не буде задоволений доти, поки позичальник не поверне борг), то в області речових прав поведінку зобов'язаних осіб на перший план не виступає, оскільки вони зобов'язані лише до того, щоб не перешкоджати уповноваженій особі здійснювати (або не вчиняти) дії щодо здійснення свого права. Іншими словами, їх обов'язки по відношенню до уповноваженій зводяться до пасивного издержание. Але від цього вони не стають менш значущими. Варто кому-т (із зобов'язаних осіб порушити свій обов'язок, вторгнутися в сфер господарського панування уповноваженої особи, і в здійснення речового права може відбутися затор з усіма витікаючими з цього наслідками: доведеться вдаватися до заходів державної охорони або до заходів самозахисту, щоб змусити зобов'язана особа вести себе належним чином, загладити наслідки правопорушення і т.д.
Словом, носій речового права не знаходиться в бeзвoздушнoм просторі, не залишається з річчю один на один, він завжди дeйcтвуeт в складній мережі соціальних зв'язків і відносин, в результаті чого характер юридично значущого набуває як його власну поведінку, так і поведінку оточуючих його третіх осіб.
В історії вітчизняного законодавства доля речового права складалася по-різному. На прикладі речового права можна переконатися в тому, що свою долю мають не тільки люди і книги, але також v права. У дореволюційній Росії під категорію речового права підводили широкий спектр цивільних прав, особливо в облаем "поземельних відносин. У радянський період речове право спочатку було узаконено. В ДК 1922 р. був особливий розділ, який так v називався: "Речове право". У ньому до числа речових прав були віднесені: право власності, право забудови і заставу. Надалі, проте у зв'язку з визнанням за громадянами права власності на житловий будинок зійшло нанівець і було скасовано право забудови. Що ж до застави, то в науці в той період переважала думка, що він тяжіє до зобов'язального права, будучи одним із способів забезпечення зобов'язань. Всі це наводило на думку, що міцні наукові підстави для виділення речових прав в якості одного з підрозділів системи цивільного законодавства відсутні. На долю речових прав негативно позначилося і те, що земля та інші природні ресурси ставилися до об'єктів виключної власності держави і були вилучені з цивільного обороту , а також те, що в законодавстві не проводилося (за рідкісними винятками) поділу майна на нерухоме та рухоме. Правда, спроби реанімувати категорію речових прав у науці періодично робилися. Так, до речових відносили іноді право оперативного управління, право безстрокового користування землею, право наймача житлового приміщення в державному та громадському житловому фонді та ряд інших. Однак підтримки з боку законодавчої влади в той період вони не отримали. Що ж до сервітутів: які у всіх правових системах традиційно ставилися до числа речових прав, то підспудно вони в нашому законодавстві були присутні завжди, але їх юридичної кваліфікації дано не було. Наприклад, право довічного проживання в чужому будинку могло бути встановлено в силу заповідального відмови або договору про відчуження майна під умовою довічного утримання. Спори між власниками прилеглих один до одного земельних ділянок (наприклад, про визначення їх кордонів) визнавалися непідвідомчими суду, а спори про визначення порядку користування нерозділеним земельною ділянкою суд міг розглядати.
Словом, доти, поки права власників земельних ділянок були різко обмежені, а оборот нерухомого майна заморожений, важко було розраховувати на відродження категорії речових прав.
На негативне ставлення законодавця до категорії речових прав вплинула і її оцінка в юридичній науці. У роботах В. К. Райхера, О. С. Йоффе та інших вчених досить переконливо доводилося, що чіткі критерії для її вичленування відсутні, а соціально-економічні та правно-політичні підстави для її закріплення в нашому законодавстві відпали. Все це призвело до того, що в кодифікаційних актах цивільного законодавства шістдесятих років-Основах цивільного законодавства 1961 року і прийнятих слідом за ними ГК союзних республік речове право в якості одного з підрозділів системи цивільного законодавства закріплено не було. Слідом за загальними положеннями в зазначені акти був включений розділ "Право власності".
Відродження речового права у вітчизняному законодавстві почалося з прийняттям Закону РРФСР про власність, в якому вперше після тривалої перерви були узаконені речові права (див., напр., ст. 5 і 6 Закону). Подальший крок в тому ж напрямі зробили Основи цивільного законодавства 1991 р., в яких з'явився спеціальний розділ "Право власності та інші речові права". Той же розділ, але в більш розширеному обсязі і з розбивкою на глави, ми знаходимо і в першій частині ГК, прийнятої в 1994 р. Все це зобов'язує до того, щоб розкрити зміст речового права . Загальне визначення речового права, яке раніше було дано, для цих цілей недостатньо. Необхідно виявити притаманні речовим правам ознаки. Але спочатку доведеться зробити одне попереднє зауваження. Чільне місце в системі речових прав посідає право власності, характеристиці якого буде приділено особливу увагу.
Далеко не всі ознаки, притаманні праву власності, можуть бути поширені і на інші речові права. На даному етапі викладу завдання полягатиме в тому, щоб виявити загальні ознаки, властиві всім речовим правам. Що ж до тих якостей , які характеризують право власності, то ми спробуємо розкрити їх зміст в главах цього розділу, присвячених саме праву власності.
Ознаки речового права. У юридичній науці існує самий різний набір ознак, властивих речових прав, та й зміст цих ознак розкривають по-різному. Багато в чому це пояснюється різноголосицею у визначенні кола речових прав: іноді це коло визначають надмірно широко, в інших випадках занадто вузько.
Якщо підсумувати висловлені на цей рахунок судження, то в числі ознак речового права найчастіше фігурують вказівки на те, що речове право носить безстроковий характер; об'єктом цього права є річ; вимоги, що випливають з речових прав, підлягають переважному задоволенню у порівнянні з вимогами, що випливають з зобов'язальних прав; речовому праву властиве право слідування і що, нарешті, речові права користуються абсолютним захистом.
Цілий ряд з перерахованих ознак не можуть претендувати на роль загальних для всіх без винятку речових прав. Так, безстроковий характер з усіх речових прав притаманний, мабуть, лише правом власності. З іншого боку, не всі зазначені ознаки можуть бути віднесені тільки до речових прав. Наприклад, речі можуть бути об'єктом не тільки речових, але і зобов'язальних прав. Водночас об'єкти речових прав далеко не завжди зводяться до речі. Відомі сумніви викликає і така ознака, як переважне задоволення речове-правових вимог. Так, якщо Закон про неспроможність (банкрутство) дійсно виключав вимоги, забезпечені заставою, зі складу конкурсної маси, за рахунок якої підлягають задоволенню вимоги інших кредиторів, то ДК пішов у цьому питанні по іншому шляху. У разі неспроможності індивідуального підприємця, а також при ліквідації юридичної особи, в тому числі і з неспроможності, вимоги, забезпечені заставою, хоча і віднесені до числа привілейованих, підлягають все ж задоволенню в третьому або в четверту чергу (див. п . Зет. 25, п. 1 ст. 64-в редакції Закону від 15 листопада 1995; п. 3 ст. 65 ЦК). По тому ж шляху йде і процесуальне законодавство (ст. 421 ЦПК). Мабуть, не випадково законодавець з усіх ознак, нібито властивих речових прав, закріпив тільки два: право слідування і абсолютний характер захисту (пп. 3 і 4 ст. 216 ЦК). Суть першого з зазначених ознак зводиться до того, що перехід права власності на майно до іншої особи не є підставою для припинення інших речових прав на це майно. Іншими словами, право слідує за річчю. Звідси і позначення цієї ознаки: право слідування. Так, застава зберігається при переході права на заставлене майно до іншої особи (ст. 353 ЦК). Те ж має місце і при переході до іншої особи права власності на майно, здане в оренду (майновий найм): договір оренди зберігає силу і для нового власника (ст. 617 ЦК).
Інша ознака, що отримав закріплення в законі, полягає в тому, що речові права особи, яка не є власником, захищаються від їх порушення будь-якою особою в порядку, передбаченому ст. 305 ЦК. Забігаючи наперед, відзначимо, що згідно ст. 305 ЦК власник, який не є власником, але має право на володіння майном на підставі, передбаченій законом або договором, користується проти третіх осіб тієї ж захистом, що і власник. Захист надається йому і проти самого власника.
Обидва ці ознаки (і право слідування і абсолютний характер захисту) свідчать про хиткість позиції, зайнятої законодавцем при вичленуванні речових прав, оскільки обидва вони можуть бути притаманні і прав, які лише з великою натяжкою відносяться до речових, а то й зовсім не відносяться до них. Але як би там не було, з позицією законодавця в цьому питанні доводиться рахуватися.
Виявляючи властиві речових прав ознаки, звернімо увагу на суб'єктний склад правовідносин, одним з елементів яких виступає відповідне право. Для всіх речових прав, зрозуміло, окрім права власності, характерно те, що за кожним з них "маячить" фігура самого власника. Тому носій речового права знаходиться не тільки в абсолютному правовідношенні з усіма третіми особами, а й у відносному правовідношенні з власником, які б не були підстави виникнення та юридична природа зазначеного правовідносини. Так, носій права господарського відання або права оперативного управління знаходиться в правовідносинах з власником відповідного майна. Носій речового права може перебувати у відносних правовідносинах і з третіми особами. У випадках, передбачених законом, відносні правовідносини можуть виникати і між носіями однорідних за своєю юридичною природою речових прав (наприклад, між учасниками спільної власності).
 Завершуючи характеристику ознак, властивих речових прав, звернемо увагу на одну становище, не дуже чітко сформульоване в п. 2 ст. 216 ГК. Разом з тим воно важливе для розуміння того. як співвідноситься право власності з іншими речовими правами. Ось воно: "Речові права на майно можуть належати особам, які не є власниками цього майна". Не забуваючи про те, що речові права на майно в першу чергу належать його власнику, оскільки саме право власності в системі речових прав посідає чільне місце, спробуємо в цьому положенні розібратися. Мова йде про те, що власник не може бути одночасно носієм якого обмеженого речового права на ту ж річ, що було б несумісним з повнотою і винятковістю права власності. Іншими словами, одна особа не може персоніфікувати і право власності і обмежене за своїм змістом речове право. Стосовно до сервітутів це положення було чітко виражено в римському праві: sua res nemini servit (своя річ нікому не служить). Не можна мати сервітут на власну річ, бо це суперечило б самій природі права власності.
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "§ 1. Поняття та ознаки речового права"
  1.  ЗМІСТ:
      ознаки речового права 290 § 2. Види речових прав та їх місце в системі законодавства і курсу цивільного права 295 Глава 17. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПРАВО ВЛАСНОСТІ 299 § 1. Власність і право власності 299 § 2. Форми і види права власності за російським законодавством 307 § 3. Підстави виникнення і припинення права власності 311 Глава 18. ПРАВО ВЛАСНОСТІ ГРОМАДЯН 342 §
  2.  § 2. Континентальна система
      поняття континентального цивільного права є римськими, а багато інститутів регламентуються так само, як і дві тисячі років тому в Римі. В основі навчання також лежить римське право. Для континентального права характерно чіткий розподіл права на приватне і публічне. Незважаючи на безліч існуючих концепцій, що пояснюють такий розподіл, можна з упевненістю сказати, що в основі його лежать
  3.  § 1. Власність і право власності
      понять, навколо яких протягом багатьох століть схрещуються кращі розуми людства. Однак боротьбою в теоретичному плані справа не обмежується. Соціальні потрясіння, від яких часом здригається весь світ, однією з головних своїх причин мають, у кінцевому рахунку, спроби змінити сформовані відносини власності, затвердити новий лад цих відносин. В одних випадках ці спроби приводили до
  4.  Методи здійснення виконавчої влади
      права, які порушили адміністративно-правові норми. 4. для адміністративного примусу характерний позасудовий характер застосування. 5. застосовується з метою забезпечення адміністративно-правових норм, які формулюють загальнообов'язкові правила поведінки в сфе-ре гос. управління, що не мають відомчих меж (правила дорожньо-го руху). 5. Заходи адміністративного примусу поділяються на 3
  5.  Адміністративна відповідальність
      поняття дію чи бездіяльність, які відображають правові поняття діяння. Дія - це форма поведінки пр-ля, безпосередньо пов'язана з невиконанням обов'язків і законних вимог, нару-ням заборон (наприклад, порушення правил дорожнього руху). Бездіяльність - це пасивна форма поведінки правопорушень, без-посередньо пов'язана з невиконанням обов'язків і законних
  6.  Види і стадії адміністративного права
      поняття предупр., ст. 284 Так процедура оформлення попередження, що виноситься на місці вчинення порушення правил дорожнього руху регламентовано інструкцією з організації в ОВС провадження у справах про адмініст-ративних правопорушення правил дорожнього руху та інших норм, що діють у сфері безпеки дорожнього руху. Згідно дан-ної інструкції порушнику вручається
  7.  2.Крестьяне середньовіччя. Особливості положення і менталітету
      поняття «моральна економіка». В. П. Данилов, високо оцінюючи внесок дослідника у вивчення проблем аграрної історії, справедливо зазначає, що концепція Скотта є розвитком поглядів вчених російської організаційно-виробничої школи (А.В. Чаянов, О.М. Челіщев, Н. П. Макаров) . Скотт продовжив аналіз натурально-споживчого господарства (тобто господарства, яке ведеться силами
  8.  3. Судопроізводственних ПРИНЦИПИ АРБІТРАЖНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА
      поняття змагальності не використовувалося. Вперше як принцип змагальність отримала законодавче закріплення в Арбітражному процесуальному кодексі Російської Федерації 1995 (далі - АПК РФ 1995 року), в статті 7 якого фактично була відтворена формулювання статті 123 Конституції Російської Федерації: «... судочинство в арбітражному суді здійснюється на основі
  9.  Поняття судового представництва
      ознаки, сукупність яких і визначає зміст даного інституту, регулюючого процесуальні відносини як між представником і акредитуючою, так і між представником і судом. Таким чином, в процесуальному представництві наявні два види правовідносин: матеріальне правовідношення між представником і акредитуючою особою (наявність цього ставлення виступає передумовою
  10.  Види позовів
      поняття розумності дій і сумлінності учасників цивільних правовідносин, зловживання правом і т.д.). 2) Матеріально-правова класифікація позовів. Залежно від характеру спірного матеріального правовідносини по галузях і інститутам громадянського, адміністративного, податкового та інших галузей права виділяються позови, що виникають з цивільних, адміністративних, податкових,
енциклопедія  бабка  баранина  биточки  по-угорськи