Поняття доказу в кримінальному процесі є легальним (визначеним у законі).
Згідно із ч. 1 ст. 65 КПК доказами в кримінальній справі є різні фактичні дані", на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За даними В. П. Гмирка, кримінально-процесуальний закон жодної із держав Євросоюзу не містить легального визначення доказів1.
Із процесуальними доказами не слід плутати:
інформацію, що циркулює у кримінальному процесі;
аргументи сторін і думки осіб, які ведуть судочинство;
судження про ймовірність певного розвитку подій або взаємозв'язку явищ;
логічні докази.
Іншими словами, не можна розглядати як докази (в процесуальному сенсі) позиції сторін і суддів, а також висновки, зроблені ними
На зміст цієї лекції істотно вплинула позиція В. П. Гмирка, викладена ним У конспекті проблемної лекції (див.: Гмирко В. Кримінально-процесуальні докази: поняття, структура, характеристики, класифікація. - Дніпропетровськ, 2002), а також сприйнята автором під час особистого спілкування з ним.
Таке саме визначення доказів закріплено у господарському процесуальному законі (ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України) та новому ЦПК (ч. 1 ст. 57).
Див.: Гмирко В. Зазнач, праця. - С. 3.
на підставі доказів та "попереднього" знання, яке випливає із раніше набутого життєвого і професійного досвіду.
Це треба особливо мати на увазі, оскільки радянська теорія доказів визначає їх у панівній версії як "фактичні дані", що містяться в установленому законом джерелі1.
Термін "фактичні дані" іноді замінюють словами "відомості про факти", "відомості".
Отже, докази стають об'єктом свідомості, оскільки: відомостей, даних, інформації не існує поза суб'єктом, що їх сприймає, та суб'єктом, який їх транслює.
Зміст інформації, що циркулює в ході кримінального судочинства, залежить від позиції учасника процесу, який отримує її.
У радянській доктрині існувала (що і до цього часу має прихильників) думка, нібито відомості не утворюються людьми у власних інтересах (цілях), а "містяться" у встановленому законом джерелі.
Щоб підкреслити логічну некоректність наведеного вище визначення доказів, С. А. Пашин пропонує звернутися до речових доказів. Певна річ, "мертва матерія" ніякими "відомостями" не володіє. Це твердження можна пояснити за аналогією із тестами Роршаха2. Людям роздають картки, на яких зображено кольорові плями випадкової конфігурації (це не малюнок) і які не мають ніякого інформаційного навантаження. Розглядаючи ці картки, люди повідомляють психологу про те, що на них зображено (тобто те, що вони, як їм здається, бачать). За характером "відомостей" такого роду можна зробити висновок про психічний стан пацієнта, однак цілком очевидно, що ніяких "даних" на картинках не містилося, а "інформація" - плід фантазії досліджуваної особи.
Зрозуміло, що з доказів, які виходять безпосередньо від людини (показання, висновки, документи), можна отримати інформацію про сприйняття події цією особою. Проте слова свідків, експертів і посадових осіб не мають самостійного значення, доки їх процесуально не доопрацьовано і не пристосовано до потреб сторін. На цьому етапі й одержують "фактичні дані" у процесуальному сенсі.
Отже, одні й ті самі фактичні дані можуть визнавати доказами одна чи навіть обидві сторони, але не визнавати суд, і навпаки.
Кримінально-процесуальні докази не є чимось сталим протягом всього часу провадження у кримінальній справі. їх можуть долучати до системи (сукупності) доказів і навпаки не один раз. Однак у будь-якому випадку фактичні дані для того, щоб стати доказами, повинні мати певні ознаки.
Учені-процесуалісти багато працювали над пошуком і описом невід'ємних ознак доказів. Наслідком цієї роботи стало визначення таких ознак: 1) належність; 2) допустимість; 3) достовірність; 4) достатність (щодо сукупності доказів).
Допустимість доказів - це дозволеність для органу чи посадової особи, яка веде кримінальний процес, у силу положень процесуального права використати їх як докази.
Допустимість доказу визначають залежно, насамперед, від обставин його отримання і залучення до справи.
|
- Тема 13.Провадження в справах про адміністративні проступки
ознаками: а) доставления являє собою примусове препровадження особи в службове приміщення, а адміністративне затримання передбачає короткочасне обмеження свободи дій і пересування порушника; б) закон чітко передбачає строк адміністративного затримання, стосовно доставления зазначається, що воно повинно бути проведе но у можливо короткий строк; в) доставления здійснюється більш широким
- 3. ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
поняття та види. 49. Завдання і стадії провадження в справах про адміністративні проступки. 50. Адміністративно-процесуальний статус свідка та потерпілого. 51. Адміністративно-процесуальний статус адвоката та перекладача. 52. Адміністративно-правовий статус правопорушника та експерта. 53. Поняття та види доказів в адміністративному процесі. 113 54. Поняття та предмет доказування у провадженні в
- Розділ II. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ І РЕФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
поняття "компетенції" багато в чому втратило своє справжнє значення. Внаслідок цього в управлінській практиці повноваження в багатьох випадках формулюється розпливчасте, неконкретно, не існує чіткого розподілу завдань, функцій і відповідальності між різними органами і посадовими особами. Окремі органи часто дублюють один одного, що призводить до паралелізму та неузгодженості в роботі. А все
- § 1. Сутність методики розслідування злочинів
поняття, об'єкт дослідження, завдання, принципи, місце у системі криміналістики та зв'язок з іншими галузями знань); 2) окремих методик розслідування різних видів злочинів (криміналістична класифікація злочинів і методики їх розслідування, структура окремих методик розслідування). Розглянута сутність методики розслідування дає підстави для визначення її поняття як заключного розділу науки
- § 3. Джерела криміналістичної інформації та їх класифікація
поняття речі як відображення дискретності, відносної відокремленості і сталості існування, завжди потребує пояснення, скажімо, куди віднести живі ? неживі об'єкти? Тому був запропонований поділ на об'єкти живої і неживої природи. До об'єктів живої природи належать: люди, тварини, птахи, риби, комахи, мікроорганізми, рослини, тобто все, що має біологічне походження. Об'єкти неживої природи
- § 1. Поняття і класифікація мікрооб'єктів і слідів запаху у криміналістиці
поняття (мікрооб'єкти, мікросліди), наприклад, потожирова речовина в слідах пальців рук залежно від конкретних обставин може виступати як мікрослід, так і мікрооб'єкт, якщо для його виявлення були необхідні мікроскопічні методи дослідження. Мікрооб'єкт у трасологічній інтерпретації - це слід-предмет, мікрочастка, яка відділилася від цілого. Мікрослід - це слід-відображення мікрооб'єкта,
- 5. ПРЕДМЕТ, МЕЖІ ТА СУБ'ЄКТИ ДОКАЗУВАННЯ
поняття, види злочинів, їх склад тощо; в кримінології - рівень і динаміку злочинності та способи її запобігання і протидії. Окремі сторони злочину досліджують у межах інших галузей права і наук: криміналістики, правової психології, оперативно-розшукової діяльності. У кримінальному процесі також встановлюють обставини, які підлягають доказуванню у кримінальній справі, їх називають предметом
- Поняття, класифікація основних засобів та рахунки, що використовуються для їх обліку
ознаки предметів, що входять до складу необоротних матеріальних активів. Для обліку активів групи "Основні засоби" використовуються рахунки 4400, 4409, 4431. Активи групи "Інші необоротні матеріальні активи" обліковуються за рахунками 4500, 4509. Незавершені капітальні інвестиції обліковуються за рахунками 4430, 4530. Одиницею обліку основних засобів є окремий інвентарний об'єкт основних засобів.
- Тема 2. Механізм адміністративно-правового регулювання
ознаки і види адміністративно-правових відносин. Підстави виникнення адміністративно-правових відносин та їх класифікація. Обов'язковим елементом механізму адміністративно-правового регулювання виступають адміністративно-правові норми, тобто правила поведінки, які встановлюються або санкціонуються державою і є обов'язковими для виконання. Адміністративно-правові норми займають особливе місце в
- Тема 4. Державна служба та державні службовці
поняття "державна служба" закріплене у статті 1 Закону України "Про державну службу", згідно з яким вона являє собою професійну діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їхньому апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Державна служба характеризується такими ознаками: а) професійна діяльність; б)
|