| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
94. Право спільної часткової власності. |
||
|
Суть спільної часткової власності в тому, що кожен з співвласників має чітко визначену частку в праві власності на спільне майно (ідеальну частку). Якщо законом або угодою учасників спільної власності не передбачено інше, то до спільного майна застосовується правовий режим саме спільної часткової власності. Кожен співвласник майна, що перебуває у спільній частковій власності, має чітко визначену частку в праві власності на спільне майно (не слід це трактувати, як наявність у співвласника права власності на конкретну частку спільного майна), оскільки власники, згідно зі ст. 113 ГК Україна, здійснюють свої правомочності щодо володіння, користування і розпорядження за згодою всіх учасників. Для спільної часткової власності характерно, що кожному співвласнику належить заздалегідь визначений розмір частки у праві власності на спільну річ. Ця частка не виділена в натурі, а виражена у вигляді дробу права спільної власності або у відсотковому відношенні (Цивільний кодекс Україна (науково-практичний коментар). - X .: 000 «Одіссей», 1999. - С.185). На практиці відбувається фактичне виділення в користування в натурі частки кожного власника, якою він і користується. У разі ж загибелі цієї частини майна відбувається зменшення розміру і всього спільного майна, що тягне відповідне зменшення розмірів часток кожного учасника, оскільки ризик випадкової загибелі майна лежить на кожному співвласнику пропорційно розміру його частки у спільному майні. У даному випадку діє наступний принцип: відносини спільної часткової власності виникають у всіх випадках виникнення права власності двох або декількох суб'єктів на один і той же об'єкт, якщо інше не зазначено в законі або договорі, тобто право спільної часткової власності передбачається (Цивільний кодекс України. С.187). Отже, як спільна часткова власність можуть виникати або на підставі прямої вказівки закону, який передбачає відносно спільно утвореного кількома власності, або на підставі угоди. Загальна часткова власність виникає між громадянами, організаціями, між громадянами та організаціями, учасником спільної часткової власності може бути держава, як суб'єкт права власності (п.2 ст.З Закону «Про власності»). Підставами до цього служать договори про спільну діяльності, отримання майна у спільну власність у порядку успадкування і т.д. У ГК приділено особливу увагу питанням врегулювання спільної часткової власності, їй безпосередньо присвячені статті 112-119 ГК Україна. Розміри часток співвласників можуть бути визначені в угоді. Однак, якщо співучасники згодом відступили від умов договору, то застосовуються наступні правила, якщо між співучасниками спільної власності було досягнута угода (укладено договір) про розміри часток у спільно купується речі, то фактично інше матеріальне або трудову участь у придбанні майна не може бути єдиною підставою для перерозподілу часток по суду. У подібному випадку суд повинен врахувати наявність договору, і, якщо немає достатніх підстав для визнання його недійсним, надати вирішальне значення саме договору, а не фактичним обставинам. Витрачене одним із співучасників коштів в більшому розмірі, ніж належало на його частку, може створити для нього лише право вимагати від іншого повернення надміру витраченого (Маслов В.Ф . Питання загальної власності в судовій практиці. - М.: Госюріздат. - 1963 р. - С. 9). Правовий режим спільної часткової власності визначається з урахуванням інтересів всіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження часткової власністю здійснюються за взаємною згодою всіх учасників, а при його відсутності, спір вирішується в судовому порядку. При цьому всі учасники мають рівне право голосу у здійсненні цих правомочностей незалежно від розмірів частки кожного. Однак, на практиці часто виникають питання щодо співвідношення мірою брати участь у створенні спільного майна (наприклад, будівництві домобудівництва) і мати цього майно на праві спільної часткової власності з рівними розмірами часток. Як учасник спільної власності, він має право на частку в розмірі половини майна, його «ідеальна» частка дорівнює половині, але в його фактичному користуванні може бути велика частина домоволодіння - 2/3 від будови. Закон допускає таку розбіжність. Підставою його може бути угода сторін або інші причини, зокрема, технічна неможливість для учасників спільної власності виділити в користування кожного з них окреме приміщення, точно відповідне частці кожного в праві власності (Халф-на Р.О. Право особистої власності. - М., 1964. - С.65). На думку Халфиной Р.О. відповідність «ідеальної» і «реальної» часткою може бути досягнуто тільки тоді, коли практично можливо виділити кожному учаснику спільної власності частину будинку, рівну його ідеальною частці, в іншому випадку при «реальному» розподіл домоволодіння між його сособ- ственник така вимога може і не бути дотримано. Стаття 118 ЦК України встановлює, що у випадках, коли учасники спільної часткової власності на житловий будинок за угодою між собою встановили порядок користування відособленими приміщеннями в будинку (квартирами, кімнатами) відповідно до часток кожного і така угода нотаріально посвідчена і зареєстровано у місцевій Раді народних депутатів, то воно обов'язково для особи, яке надалі придбає частку в спільній власності на цей будинок. Розділ спільної власності відбувається за взаємною згодою. У разі спору питання вирішується в судовому порядку. Кожен учасник спільної часткової власності має право вимагати виділу своєї частки із спільного майна. У разі спору і при неможливості розділу майна в натурі, виділяється власник отримує грошову компенсацію. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 94. Право спільної часткової власності. " |
||
|
||