Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу ( контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоСудова психіатрія → 
« Попередня Наступна »
В. В. Бедь. ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ, 2004 - перейти до змісту підручника

§4. Психологіясудових суперечок і винесення вироку

Формування особистого переконання суддів у справі відбувається в процесі з'ясування кожним із них усіх фактів і обставин, їх осмислення й оцінки, виявлення між ними певних зв'язків і закономірностей. Значну роль у формуванні особистого переконання суддів по розглядуваній справі відіграють промови прокурора і захисника. Певною мірою своїми виступами і прокурор, і захисник справляють психологічний вплив на суд, щоб домогтися бажаного для них вироку.

Прокурор у своїй промові підтримує правильність висунутого підсудному обвинувачення або у встановленому законом порядку відмовляється від обвинувачення, аналізує підсумок судового слідства з погляду державного обвинувачення. Захисник, виступаючи після прокурора, у своїй промові висловлює суду свою думку щодо значення перевірених і досліджуваних у процесі судового слідства доказів із позиції захисту. Він наводить докази, що спростовують обвинувачення, пред'явлені підсудному, викладає факти й обставини, що пом'якшують його провину, висловлює свою думку з приводу запропонованого прокурором покарання, вступає з ним у полеміку, а також висловлює свої міркування з приводу застосування кримінального закону та міри покарання.

Цілком очевидно, що позиції обвинувачення і захисту різні. І прокурор, і захисник прагнуть переконати суд у правильності своїх позицій. Кожен із них дає ретельний аналіз не тільки тих доказів, які підтверджують висновки, що викладаються промовцем, а й тих, що використовує протилежна сторона в спростуванні.

Судді здійснюють складну розумову діяльність: "Уважно вислуховуючи виголошені промови, судді подумки слідом за ораторами критично простежують пройдений у процесі судового слідства шлях пошуку істини. Осмислюючи факти, їх пояснення, висновки прокурора і захисника, вони мимоволі порівнюють їх із власними висновками, стосовно правдивості яких у них склався відповідний ступінь упевненості. Збіг висновків промовця з особистими висновками суддів сприяє формуванню в останніх ще більшої впевненості в їхній правильності. Розбіжність же у висновках змушує суддів критично оцінити ту сукупність доказів, що наводиться на їхнє підтвердження. При цьому судді зосереджують увагу і на тих знаннях, що формують їхнє власне переконання. Це приводить до того, що суперечності між висновками у промовах прокурора і захисника, з одного боку, і сформованими у свідомості суддів - з другого, спонукають останніх до перевірки обґрунтованості одних і других. Подібним чином судді поступають і в разі наявності суперечностей у висновках прокурора і захисника. Така розумова діяльність суддів на цьому етапі судового розгляду дає їм змогу пройти ще раз процес переконання в істинності або хибності висновків, що сформувалися"1.

Слід зауважити: ступінь впливу прокурора і захисника на формування особистого переконання суддів залежить не тільки від якості їхніх промов, а й від наявності у суддів свого власного переконання. І чим більш завершеним є суддівське переконання, сформоване в ході з'ясування ним фактів і обставин справи, їхнього осмислення й оцінки, тим важче воно піддається зміні під впливом виступів прокурора і захисника. Обидва в процесі судових суперечок впливають на суддів, по-перше, логічною доказовістю промов і, по-друге, емоційно-психологічною переконливістю. Логічне й емоційне служать одній меті і виступають завжди в нерозривній єдності. Водночас кожен із цих методів має своє призначення: -

логічний доказ служить засобом обґрунтування запропонованих висновків; -

емоційний вплив припускає безпосередній вплив на почуття суддів.

Заключна стадія судового розгляду - винесення вироку. Специфіка стосунків, що виникають між складом суддів у кімнаті для нарад, полягає в тому, що судді позбавлені можливості вступати в контакт з іншими особами. Звідси - необхідність кожним із суддів виявляти підвищену психічну активність (розумові операції, робота пам'яті й уяви, спрямованість і концентрація уваги і т. п.) під час обговорення всіх питань, що стосуються винесення вироку. У кімнаті для нарад в обов'язковому порядку повинна виявлятися така психологічна закономірність спілкування, як побудова стосунків між суддями на принципах рівності, взаємної поваги і довіри. Порушення зазначених вимог може призвести до грубих юридичних помилок.

У чому перевага колегіального обговорення в кімнаті для нарад при винесенні вироку? Колегіальне обговорення усуває вплив емоційного компонента в тій інформації, що сприймав кожен із суддів у ході судового розгляду, забезпечує більш точне і повне розуміння цієї інформації. Колегіальне обговорення, в кінцевому підсумку, знижує імовірність фактичних помилок. А сам факт суворого обмеження колегіальності сприяє підвищенню почуття відповідальності суддів за результати їхньої діяльності.

Загальна процедура ухвалення рішення (винесення вироку) така: -

головуючий ставить запитання в тій послідовності, в якій вони викладені щодо вимог кримінально-процесуального законодавства; -

вислухавши думки суддів (ніхто з них не має права утримуватися від відповіді), головуючий висловлює своє власне переконання з питання, що вирішується1; -

якщо особисті думки кожного із суддів за змістом збігаються, то колективна думка формується в процесі їх виявлення; -

якщо думки суддів розділяються, то організовується обговорення питання, що вирішується, і тих обставин кримінальної справи, які впливають на його розв'язання. За наявності розбіжностей у думках з'ясовуються ті докази, на підставі яких у суддів формувалися особисті переконання. Після обговорення спірних обставин приймається колективне рішення простою більшістю голосів.

Психологічну атмосферу обговорення спірних обставин досить точно описує В. Бохан: "У дискусії, що виникає між суддями в кімнаті для нарад, варто розрізняти такі моменти: доведення власної думки, вимагання доказів від іншого і спростування думок співрозмовника. Поряд із доведенням власної думки суддя повинен уважно оцінювати і розбирати вголос переконання інших членів складу суду. Якщо переконання не вмотивовані, то варто звернути увагу суддів на цю обставину і запропонувати навести докази, що підтверджують ці переконання. Тільки за наявності доказів можна робити висновки про хибність або істинність висловлюваних переконань. Помилкові думки варто не тільки заперечувати, а й спростовувати їх, тобто наводити на підтвердження їхні хибні пояснення, мотивування, докази"2.

Залежно від характеру прийнятого рішення (осудження підсудного, виправдання його або спрямування справи на додаткове розслідування) складається відповідно обвинувальний або виправдувальний вирок, або визначення суду.

Судді в ході обговорення доходять висновку не тільки про винність підсудного, а й визначають йому міру покарання, базуючись при цьому на встановлених нормах закону. Суттєво, що питання про

Закон зобов'язує головуючого висловлювати свою думку останнім. Ця вимога має психологічне пояснення: не допустити навіювального впливу з боку головуючого. Бохан В. Ф. Формирование убеждений суда. - С. 139.

міру покарання вирішується, в тому числі, і на підставі різнобічного вивчення особистості підсудного.

Слід зазначити, що в окремих випадках суд відчуває реальну складність винесення вироку через недосконалість законодавчих норм. Приміром, у Росії зростає кількість ритуальних убивств, проте суди при призначенні міри покарання ставлять засудженим якісь інші мотиви. Причина проста: жоден служитель Феміди не ризикне обґрунтувати вирок, виходячи з неіснуючої норми кримінального права, - сучасний російський закон не передбачає відповідальності за відправлення культових обрядів, що потребують людських жертв.

Своєрідну крапку в самоосвіті Максима К. поставив так званий культ сатани, що наказує сповіднику заволодівати душами людей у визначені дні місячного календаря. Відправлення цього ритуалу нібито повертало його учасникам почуття внутрішньої рівноваги.

Першою жертвою Максима і його одновірця Ігоря став вісімнадцятирічний Денис, якого вони спочатку побили, потім ввели у вену препарат, що паралізує, а потім двічі вдарили ножем у горло. Більше того, Максим відрізав Денисові голову і спеціальним ножем вирізав із його шиї шматок тканини, виготовив у такий спосіб сатанинський "фетиш ", що дає його власнику право володіти душею убитої ним людини. Згодом склянка з цим продуктом буде виявлена міліціонерами в безпосередній близькості від їхнього кубла.

Але душевного спокою, знайденого сатанистами в результаті вбивства Дениса, вистачило тільки на тиждень. За першим з'явилися друге, третє, четверте вбивства...

За визначенням Санкт-Петербурзького міського суду Максим К. засуджений на 24 роки позбавлення волі з утриманням у колонії суворого режиму. Як мотив, що підштовхнув його до вбивства, суд назвав... хуліганські спонукання. Подібне мотивування не узгоджується з усім тим, про що говорив Максим у ході всього судового процесу (до речі, визнаний авторитетною комісією лікарів душевно здоровим)1.

У наведеному прикладі суд визначив суворе покарання, хоча і відчував складність мотивування злочинних дій. Але, як показує судова практика, досить часто при призначенні покарання суд виявляє лібералізм. Так, у п'ятьох регіонах Російської Федерації судді відповідно

до вердикту присяжних засідателів призначили покарання нижче нижньої межі в 10 % випадків засудження за тяжкі й особливо тяжкі злочини, у 26,6 % випадків - за бандитизм і 100 % засуджених одержали покарання нижче нижньої межі за хабарництво при обтя-жувальних обставинах1 .

Справедливе покарання є найважливішим фактором у підвищенні його запобіжного значення. Справедливість - соціально-моральна категорія, що припускає суворе дотримання моральних і правових норм. Недотримання цієї вимоги в оцінці вчинків завжди викликає почуття незадоволеності. "Ніщо, - відзначав славетний філософ І. Кант, - не обурює нас більше, ніж несправедливість; все інше зло, яке доводиться нам терпіти, ніщо в порівнянні з нею"2. Стосовно розглядуваної проблеми справедливість означає, що будь-яке порушення кримінального закону повинно одержати належне покарання, яке відповідало б характеру і ступеню суспільної небезпеки. Додамо, що справедливість при призначенні покарання припускає також урахування принципів законності, рівності громадян, гуманності.

Прохоров Л., Ташилин М. Назначение наказания и российская криминогенная ситуация // Российская юстиция. - 1999. - № 8. - С. 37-38. Кант И. Соч. - Т. 2. - С. 201.

« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "§4. Психологіясудових суперечок і винесення вироку"
  1. Розділ II. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ І РЕФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
    суперечок або навіть протидії з боку управлінських органів та посадових осіб. За минулі роки людина просто вимушена була примиритися із засиллям бюрократичних зловживань, адміністративної тяганини в органах управління, з безвідповідальністю та безкарністю чиновників. До того ж збереженню такого становища об'єктивно сприяє незадовільний стан діяльності сучасного державного апарату управління.
  2. 90. Мирне врегулювання суперечок у рамках Ради Європи і Європейського союзу
    суперечок.Комітет міністрів РЄ, що проводить засідання на рівні міністрів закордонних справ держав-членів не рідше двох разів у рік, є форумом, де обговорюються проблеми співробітництва й політичні питання, що мають спільний нтерес. Комітет також ухвалює рішення щодо того, які дії повинні бути початі щодо пропозицій Парламентської Асамблеї, Конгресу місцевої й регіональної влади Європи й
  3. Притягнення особи як обвинуваченого
    винесенні постанови про притягнення як обвинуваченого; пред'явленні обвинувачення; роз'ясненні обвинуваченому його прав та наданні можливостей щодо їх реалізації і допиті обвинуваченого. Обвинувачений - особа, щодо якої у встановленому законом порядку винесено постанову про притягнення як обвинуваченого. Підставою притягнення особи як обвинуваченого є наявність системи неспростовних доказів, що
  4. 98. Провадження у зв'язку з нововиявленими обставинами: поняття, особливості, суб'єкти права оскарження, форма та зміст заяви.
    винесення відповідного судового рішення, про їх недо-стовірність не повинні знати заявник або суд. Крім тою, вони мають тягнути за собою винесення у справі неправильного рішення чи ухвали. Особливістю них обставин с тс, шо їх одержують з чітко визначених законом джерел і їх неправдивість, за загальним правилом, мас бути підтверджена вироком суду у кримінальній справі, який набрав законної сили.
  5. 23. Процесуальна співучасть
    винесенню судом суперечливих рішень. В юридичній літературі до співучасників-позивачів (з посиланням на ч. З ст. 104 ЦПК) відносять також суб'єктів захисту прав інших осіб і цих осіб2. Цією нормою встановлено, що особа, в інтересах якої розпочато справу за заявою прокурора, органу державного управління, профспілки, державного підприємства, установи, організації, кооперативної організації, їх
  6. § 1. Поняття та ознаки вбивства на замовлення
    винесення смертного вироку належало голові мафіозної «сім'ї». Засудженого до смерті вбивали не «всліпу», а заздалегідь попередивши. У рамках мафіозних кланів у США на початку 30-х рр. ХХ ст. була створена організація професійних кілерів - «Корпорація вбивць». З цього часу жоден мафіозний керівник під страхом смерті не мав права вчиняти кару самостійно. Аби знищити ту чи іншу людину, йому
  7. 2.1. Процесуальна характеристика суб'єктів, які виконують функцію правосуддя
    винесену за його участі, скасовано; суддя, який брав участь у розгляді справи, не може брати участів розгляді цієї справи в порядку виключного провадження. 4. Суд (суддя) зобов 'язаний: всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідити іздодержанням принципів кримінального процесу всі обставинисправи, встановити об'єктивну істину та вирішити справу по суті,вживши заходів до захисту прав і
  8. Потерпілий має право (статті 49, 267 КПК):
    винесення постанови про визнання потерпілим і до завершення провадження у кримінальній справі. За очевидного заподіяння злочином шкоди не можна зволікати з визнанням особи потерпілою. Чим раніше особу визнано потерпілою (за наявності підстав до того), тим раніше вона дістає можливість реалізації законних інтересів, пов'язаних із відновленням порушених злочином прав. Посадовим особам органів, які
  9. Процесуальна характеристика цивільного позивача.
    винесення постанови (ухвали)про визнання цивільним позивачем. Обставин, які б виключали участь цивільного позивача укримінальній справі, кримінально-процесуальним законом непередбачено. Цивільний позивач зобов'язаний: - пред'являти на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора ісуду всі необхідні документи, пов'язані з заявленим позовом; не розголошувати без відома слідчого або прокурора дані
  10. Процесуальна характеристика обвинуваченого.
    винесено постанову про притягнення її якобвинуваченого. Підставою участі обвинуваченого у кримінальному процесі євинесення слідчим або прокурором постанови про притягненняяк обвинуваченого. Обставини, що виключають (тимчасово) участь: тяжка хвороба, ухилення від слідства. Вони зумовлюють зупинення досудовогослідства (ст. 206 КПК) - тимчасову перерву у провадженні слідчихдій - до видужання
  11. Процесуальна характеристика підсудного.
    винесення суддею постанови про призначення кримінальної справи досудового розгляду. Обставини, що виключають участь підсудного у справі: тяжка хвороба або ухилення від суду. Ці обставини тільки тимчасово виключають участь у справі підсудного. Вони зумовлюютьзупинення провадження у справі (ст. 280 КПК) - до видужанняпідсудного або його розшуку; перебування підсудного за межами України і ухилення