| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 4. Розпад СРСР і утворення Співдружності Незалежних Держав |
||
|
На рубежі 80 - 90-х років в СРСР спостерігався сплеск національних рухів. 1990 ознаменувався одностороннім рішенням деяких союзних республік (в першу чергу Прибалтійських) про самовизначення і створення незалежних національних держав. Спроби союзного центру економічними заходами впливати на ці рішення не мали успіху. По країні прокотилася хвиля проголошення суверенітетів союзних республік, обрання в них своїх президентів, введення нових назв. Республіки прагнули позбутися диктату центру, оголосивши про свою незалежність. Реальна небезпека некерованого розпаду СРСР змушувала центр і республіки шукати шлях до компромісів і угодам, але Росія не могла залишатися осторонь від цього процесу. Головною подією, що вплинув на весь подальший розвиток країни, став 1-й З'їзд Народних депутатів Росії, відкрито 16 травня 1990 р. У порядку денного з'їзду було включено питання «Про суверенітет Росії, Союзній Договорі та народовладді». 29 травня Б.Єльцин був обраний Головою Верховної Ради РРФСР, а 30 травня на прес-конференції він заявив, що після прийняття Декларації про суверенітет Росії вона стане самостійною і її закони будуть вище союзних. Єльцин запропонував почати переговори з республіками про новий Союзну договорі без будь-яких попередніх умов. 12 червня 1990 1-м З'їздом народних депутатів РРФСР було прийнято Декларацію про державний суверенітет Росії. Вона стала кордоном як у розвитку Російської Федерації, так і всього Радянського Союзу, який міг існувати до тих пір, поки Росія була об'єднуючим началом. Цього ж дня Рада Федерації вирішив створити робочу групу з підготовки Союзного договору з представників усіх республік. Рада запропонувала утворити Союз суверенних держав, що поєднує елементи федерації, конфедерації і спільноти. Вибір россий-ських депутатів багато в чому був зумовлений поведінкою інших союзних республік, які проголосили свою незалежність. Слідом за Росією протягом кількох місяців декларації про суверенітет прийняли Узбекистан, Молдова, Україна, Білорусія, Туркменія, Вірменія, Таджикистан і Казахстан. Поки мова йшла про суверенітет у складі СРСР. Але логіка розвитку національного руху підштовхувала до радикального вирішення - повної незалежності. Суверенізація Росії поклала початок двостороннім зв'язкам республік в обхід союзного центру. 28 липня на зустрічі в Юрмалі з російською делегацією лідери Прибалтійських держав заявили про відмову брати участь у переговорах про укладення Союзного договору, але готові вести переговори про двосторонньому договорі з Росією. Б.Єльцин говорив навіть про єдиний фронт Прибалтійських держав і Росії проти Центру. У серпні відбулися консультації між робочими групами Верховних Рад РРФСР і СРСР з підготовки Со-юзного договору, а також консультативні зустрічі з представниками 12 союзних республік. 30-31 серпня проходило спільне засідання Ради Федерації і Президентської ради, на якому було вирішено створити Підготовчий комітет з розробки нового Союзного договору у складі повноважних делегацій республік на чолі з їх вищими керівниками і за участю Президента СРСР. 18-19 серпня проект нового Союзного договору був направлений до Верховних Рад СРСР і республік для обговорення. 1 вересня було укладено угоду про всебічне співробітництво між РРФСР і Грузією. Росія уклала двосторонні угоди з Киргизією, Казахстаном, Україною, Литвою, Молдовою про міждержавні відносини та економічне співробітництво. У вищих ешелонах влади як у Москві, так і на місцях зріла боязнь некерованого розпаду СРСР, який міг принести незліченні лиха народам. У грудні 1990 р. 4-й З'їзд народних депутатів СРСР обговорив проект Союзного договору і визнав за доцільне, щоб подальшу роботу з підготовки та укладення договору проводив Підготовчий комітет з числа вищих посадових осіб республік. 24 грудня З'їзд прийняв рішення провести референдум з питання збереження Союзу РСР. Фактично населенню пропонувалося обговорити доцільність збереження цілісності своєї держави. Референдум відбувся 17 березня 1991 р. У ньому взяли участь 148,6 млн. чоловік (80% мали право голосу), з них 113,5 млн. висловилися за збереження Союзу (76,4%). 23 квітня на зустрічі Президента і керівників 9 республік у Ново-Огарьово було прийнято «Спільна заява», назване журналістами заявою «9 + 1». У ньому йшлося про те, що для подолання кризи першочерговим завданням є укладення з урахуванням підсумків референдуму нового Союзного договору. Правда, підсумки трактувалися не стільки в користь державної єдності країни, скільки на користь поновлення, що розуміється як закріплення суверенітету республік. На чолі майже всіх республік вже стояли президенти, обрані народом і, отже, не залежали від ЦК КПРС, тоді як реально в країні дійсно наднаціональної владною структурою залишалася партія. 22 травня угледівши протиріччя в проекті Союзного договору, Верховна Рада СРСР зажадав привести текст договору у відповідність з підсумками референдуму 17 березня 1991 р. був створений Підготовчий комітет для розробки договору нової концепції Союзу. Згідно з цим документом республіки отримували більше прав, Центр з керуючого перетворювався на координуючий. У результаті багато союзні структури, насамперед міністерства і відомства, кабінет міністрів, зазнали б серйозні зміни. У руках союзного керівництва залишалися лише питання оборони, фінансової політики, внутрішніх справ; всі інші повинні були вирішуватися на республіканському рівні. Договір закріплював власність республік на землю, надра, води. У межах своїх повноважень республіки могли припиняти дії союзних законів, самостійно визначати державні мови. Мовою міжнаціонального спілкування оголошувався російська. 18 серпня в Форос, де відпочивав Горбачов, прибутку вищі посадові особи з державних, військових і партійних структур, зажадали у нього введення на всій території СРСР надзвичайного стану, але отримали несподівану відмову. Це відразу ж перетворювало всіх ініціаторів в змовників. Вранці 19 серпня було оголошено по радіо про хворобу Горбачова, і всю повноту влади взяв Державний комітет з надзвичайного стану (ГКЧП). До складу його входили Янаєв, Павлов, Пуго, Крючков та ін ГКЧП оприлюднив маніфест, в якому говорилося про розвал економіки і заворушеннях в країні, про приниження радянських людей за кордоном. Своїми постановами ГКЧП оголосив про призупинення діяльності політичних партій та громадських організацій, які перешкоджають нормалізації обстановки, про розформування діяли всупереч Конституції СРСР структур влади, заборону мітингів і демонстрацій, встановленні контролю над засобами масової інформації. Для того, щоб заспокоїти населення, передбачалося здійснити ряд економічних і соціальних заходів: знизити ціни на окремі товари, надати допомогу селу та ін Вранці 19 серпня Б.Єльцин видає ряд указів, які кваліфікують дії ГКЧП як державний переворот. У Москву були введені війська, оголошено комендантську годину. Путчисти прорахувалися в головному - за роки перебудови радянське суспільство сильно змінилося. Свобода стала для людей вищою цінністю, зник страх. Задуми ГКЧП провалилися, ге-качепісти були арештовані, Горбачов був повернутий до Москви. 23 серпня на зустрічі з депутатами Верховної Ради РРФСР Горбачову фактично було пред'явлено ультимативну вимогу про розпуск КПРС, яке він прийняв. КПРС перестала існувати як правляча державна структура. У результаті була ліквідована основа колишньої системи. Єльцин підписав Указ про призупинення діяльності Компартії РРФСР. Колишня партійна власність була конфіскована. Були закриті комуністичні газети «Правда», «Радянська Росія», «Гласність», «Московська правда», газета «День». У ряді союзних республік почалися процеси, які змусили переглянути основи нового союзного договору. Унітарний Союз валився. 20 серпня парламент Естонії прийняв постанову про державну незалежність республіки, а днем пізніше Конституційний закон про державний статус республіки прийняв парламент Латвії. 9 вересня 1991 Держрада СРСР визнав незалежність Прибалтійських держав. 24 серпня Верховна Рада України проголосив республіку незалежною державою. 25 серпня про свою незалежність оголосила Білорусія. До кінця місяця її приклад наслідували Молдова, Азербайджан, Киргизія, Узбекистан. Союз розпадався на очах. Всі спроби М.Горбачова відновити роботу з підписання договору виявилися безуспішними. У цій ситуації об'єднання з іншими республіками втрачало сенс. Проходив з 2 по 5 вересня 1991 V Позачерговий з'їзд народних депутатів СРСР прийняв рішення про припинення своїх повноважень як вищого органу влади в країні. З'їзд оголосив перехідний період для формування нової системи державних відносин, заснованої на волі- виявленні вільних республік. Під час перехідного періоду вищим органом влади став Верховна Рада СРСР, що складається з двох палат: Ради Республік і Ради Союзу. Було створено Державний Рада у складі Президента СРСР і вищих посадових осіб союзних республік. Для управління економікою був утворений міжреспубліканських економічний комітет на чолі з прем'єр-міністром Росії І. Силаєва. Президент СРСР М.Горбачов робив спроби укласти новий Союзний договір. 18 жовтня 1991 8 республік підписали договір про економічне співтовариство (крім України, Молдавії, Грузії та Азербайджану). 1 квітня листопада о Ново-Огарьово 7 республік (Росія, Білорусія, Азербайджан, Казахстан, Киргизстан, Туркменістан і Таджикистан) домовилися про створення Союзу Суверенних Держав (ССД). Однак зберегти якесь єдине державне утворення на території СРСР було вже неможливо. 8 грудня 1991 у Біловезькій пущі в резиденції «Віс-кули» керівники Білорусі (С. Шушкевич, В. Кебич), України (Л.Кравчук, В. Фокін), Російської Федерації (Б.Єльцин, Г. Бурбуліс) підписали угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). Три держави вступили в СНД і запросили вступити в Співдружність нові держави колишнього СРСР. Чому з 15 республік Союзу саме ці три «присвоїли» собі право скасувати Договір 1922? Юридично тільки вони залишилися до цього часу засновниками, а, отже, і правонаступниками колишнього договору (четверта сторона - Закавказька РФСР давно не існувала). Це і послужило юридичною зачіпкою, якою вирішили скористатися ініціатори Біловезької угоди. і Азербайджан. Так, в СНД було залучено переважна більшість колишніх республік Союзу - виняток склали Прибалтійські республіки і Грузія, яка приєдналася до Співдружності трохи більше двох років тому. Учасники Алма-Атинській зустрічі констатували територіальну цілісність входять до Співдружності держав, непорушність існуючих кордонів, зберегли об'єднане командування військово-стратегічними силами і єдиний контроль над ядерною зброєю, гарантували виконання міжнародних зобов'язань колишнього Союзу СРСР. 25 грудня 1991 Горбачов заявив про відхід з поста Президента СРСР. І цього вечора в Москві над Кремлем було спущено червоний прапор з Державним гербом СРСР, а на його місці вознісся російський триколірний. Цей акт зміни державних символів поставив останню крапку в драматичній долі величезної країни, яка називалася Радянський Союз. За роки свого існування СНД показало свою НЕ-життєздатність. Поглибилася дезінтеграція виробництва, не виконувалися економічні та торговельні угоди. Перед СНД встав ряд складних проблем. Життєвий рівень населення в СНД став ще більш низьким, ніж був у СРСР. Становище погіршилося відсутністю єдиного підходу до ре-шенням питань про створення національних армій, системи колективної безпеки. Особливо болісно переживались проблеми розвалу держави на рівні побутових, сімейно-родинних відносин, оскільки вони охопили 75 млн. чоловік з 300-мільйонного населення колишнього Союзу. Чоловіки і жінки, старі та діти в повну міру сьорбнули горя, опинившись хто біженцями, хто жертвами бомбових ударів чи інших форм насильства, хто людьми другого сорту, позбавленими елементарних громадянських прав. Те, що операція по «знищенню імперії» спочатку виглядала безкровної, обернулося гіркої ілюзією. Вже через кілька місяців спалахнули між-і внутрішньодержавні конфлікти на грунті національно-державного самовизначення, які призвели до збройної боротьби в Молдавії і Придністров'я, в Грузії, Абхазії і Південної Осетії, в Таджикистані, в Північній Осетії та Інгушетії, в Чечні. Не бракує в похмурих пророцтвах про перспективи розвитку держав, що утворилися на руїнах СРСР. Для них характерні глибокий економічний занепад, крах моральних основ життя. Таке довго тривати не може. Належить сформувати громадянське суспільство і правова держава, ефективну економіку з розвиненою системою соціальних гарантій, включити економіку незалежних країн у світову господарську систему, відродити культуру, такі історичні і традиційні цінності суспільства, як будинок, сім'я, повага до старших, турбота про слабких. Центром СНД визначена столиця Білорусі - місто Мінськ. СНД знаходиться в даний час в пошуках найбільш відповідних для всіх учасників принципів нового співдружності. Розроблено та прийнято ряд документів, у тому числі Статут СНД. Діє міжпарламентське об'єднання, центр якого знаходиться в Санкт-Петербурзі. Проте останнім часом все більш виразно позначилися об'єднавчі тенденції республік колишнього СРСР. І це цілком закономірно. Країни Західної Європи та США прагнуть до все більшої інтеграції і співпраці (економічне співробітництво в рамках ЄЕС). Світовий досвід сві-детельствует, що шлях до відродження, прогресу лежить через свободу економічної діяльності при розумній системі оподаткування і кредитно-фінансової політики, при рішучому позбавленні від національного та ідеологічного чванства, при відродженні кращих національних і культурних традицій. Тільки на шляхах інтеграції на основі рівноправності та взаємовигідного співробітництва держави СНД можуть вийти з нинішньої кризи і перетворитися на динамічно розвивається співтовариство, з інтересами якого будуть рахуватися інші центри сили у світовій політиці та економіці. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 4. Розпад СРСР і утворення Співдружності Незалежних Держав" |
||
|
||