| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
4.4. СПІВРОБІТНИЦТВО ЕСТЬ, ДОВІРИ - НІ |
||
|
Північноатлантичний альянс все щільніше і щільніше зближується з межами Російської Федерації. Слідом за прибалтійськими державами, які вже є членами НАТО, подібне бажання висловлюють Україна і Грузія. У свій план дій з приєднання до НАТО Брюссель активно залучає і ряд інших держав пострадянського простору, які декларують в даний час внебло-ковую політику, але залишають за собою право на роздуми ... Подібне положення справ не може не викликати закономірною стурбованості у Росії. Як, втім, і небажання альянсу вести конструктивний діалог (7 грудня 2007 в Брюсселі відмовилися погоджувати програму подальшої діяльності Ради «Росія - НАТО») також насторожує Москву. Складається ситуація та її можливі наслідки ставлять перед РФ ряд істотних питань: які цілі розширення альянсу і причини його наближення до кордонів Росії; яким чином має будуватися двостороннє співробітництво; чи потрібні таки Москва і Брюссель один одному? У травні 1997 року Єльцин підписав у Мадриді «Основоположний Акт Росія - НАТО». Що ж, в актив взаємодії Росії і НАТО за минулі 10 років можна записати багато чого. У цьому плані перш за все слід 195 відзначити створення структури робочих органів та механізму консультацій, які дозволяють оперативно обговорювати виникаючі проблеми, приймати конкретні рішення і здійснювати спільні дії з досить широкого спектру напрямків співпраці. Найважливіше з них - боротьба проти міжнародного тероризму і з іншими викликами сучасності. Росія не тільки на словах підтримала проведення антитерористичної операції в Афганістані, а й відкрила свій повітряний простір для перекидання сил міжнародної коаліції в цю країну, надала їм розвідувальну інформацію. Російські кораблі беруть участь у натовської операції «Активні зусилля», яка проводиться в Середземному морі і в ході якої вирішуються антитерористичні завдання. Особливе значення в Росії надають підготовки та проведення у 2010 р. комплексного навчання з проведення операцій кризового реагування на території однієї з країн Північноатлантичного альянсу. Говорячи далі про позитив російсько-натовського співробітництва, треба відзначити і велику роботу в області підвищення рівня оперативної сумісності між збройними силами Росії і країн альянсу. Основна мета тут - створення таких умов, коли за наявності різних стандартів досягається можливість ефективних спільних дій. Рівень співпраці також росте в таких областях, як управління повітряним рухом і повітряне спостереження, тилове забезпечення, планування застосування цивільних служб в надзвичайних ситуаціях, наукове співробітництво та екологічна безпека. Вже тривалий час успішно працює Інформаційно-консультаційний та навчальний центр «Росія - НАТО» з перепідготовки військовослужбовців, звільнених у запас із Збройних Сил Російської Федерації. Разом з тим, аналізуючи характер взаємодії Росії і НАТО, не можна не помітити, що воно має успіх найчастіше там, де наша країна з якихось причин йде назустріч побажанням Північноатлантичного альянсу. Якщо ж Москва не погоджується на поступки, то справа стопориться. Причому її тут же звинувачують в деяких злих намірах. Взяти ту ж антитерористичну операцію в Афганістані. Вище вже йшлося про її підтримку Росією, але коли було піднято питання про те, що країнам НАТО слід визначитися з термінами перебування їх військових баз у Центральній Азії, як тут же у Вашингтоні і Брюсселі заговорили про те, що Москва 196 вставляє палки в колеса у боротьбу з «Талібаном» і «Аль-Каї-дою». Аналогічні мотиви зазвучали і після того, як Росія висловила своє негативне ставлення до поширення на Чорне море натовської операції «Активні зусилля», заявивши, що власних можливостей прибережних держав, у тому числі військових, цілком достатньо, для того щоб справлятися з існуючими тут проблемами, загрозами терористичних атак, розповсюдженням зброї масового знищення. Або в Брюсселі люблять як приклад практичного військового співробітництва приводити російсько-натовську взаємодія в Боснії і Герцеговині та в Косові. Однак, коли Росія сьогодні виступає проти надання Косово незалежності без згоди на те сербів, в країнах НАТО заявляють, що Москва використовує проблему краю, щоб підірвати авторитет Заходу і дістати тактичну перевагу в боротьбі за повернення собі місця на міжнародній арені ... Чому так відбувається, чому існуючі великі можливості російсько-натовського співробітництва використовуються далеко не повною мірою? Відповідь, як думається, очевидна: ні взаємної довіри - ні у Росії до НАТО, ні у НАТО до Росії. При цьому недовіра один до одного, на жаль одержало останнім часом тенденцію наростання, мотивовано різними причинами. Цілком очевидно, що головною причиною відсутності у Північноатлантичного альянсу довіри до Росії є збереження у нього стереотипів минулого. Керуючись ними, в НАТО, що б там не говорили офіційні представники блоку, не хочуть мати справу з сильною і авторитетною Росією. Звідси і вибудовується вся політика НАТО щодо Росії, і нагнітається антиросійська риторика. Щоб зрозуміти, що це так, досить поглянути на заголовки провідних західних ЗМІ: «Кремлівська ностальгія по" холодній війні "(ТКЕ ЕсопошШ, Великобританія),« Як вирватися з рук Москви »(Рго] ЕС1 Бупй1са1е, США),« Матінка-Росія розминає м'язи »(ТКЕ С1оЬе And Май, Канада),« Відродження "імперії зла" (Zоs Angeles Times, США) і т.п. Автори цих та інших публікацій, немов по команді, заявляють про зростання агресивності Москви, виходить від неї загрози Заходу і закликають проявляти твердість щодо Москви. Яких-небудь серйозних аргументів на цей рахунок вони не наводять. В основному все будується навколо вбивства Анни Політковської та 197 Олександра Литвиненка, відмови від екстрадиції Андрія Лугового, заяв про використання Москвою енергетичної зброї або про відновлення (!) в правах колишнього радянського гімну, можливих відповідних, підкреслимо це особливо, заходів Росії на розміщення в Європі об'єктів американської ПРО. Подібної риторики щодо НАТО в російських ЗМІ, які, як знову-таки затверджується на Заході, опинилися під «кремлівської п'ятої», немає. Однак у росіян зберігається досить міцне почуття недовіри до Північноатлантичного альянсу. І це не якась їх зашореність або наслідки радянської пропаганди - молоді росіяни, які так ставляться до НАТО, вже не знають, що це таке. Причина - в тверезій оцінці того, як надходить Північноатлантичний альянс по відношенню до нашої країни. Так, багато слів уже сказано про вкрай негативному сприйнятті в Росії процесу розширення НАТО на Схід. Проте цей військовий блок продовжує поглинати все нові держави, поширюючи на них гарантії безпеки. Ось уже й Україну вирішили в США прийняти в альянс. «Для забезпечення її безпеки», як сказано в резолюції конгресу. Дозволю собі запитати: а хто загрожує сьогодні чи може загрожувати в майбутньому Україні? Від кого НАТО має намір захищати Україну? Відповіді на ці питання у альянсу немає. Зате є інше - територія нових членів піддається інтенсивному військово-інфраструктурного освоєння, вводиться повітряне патрулювання, модернізуються аеродроми, створюються іноземні бази. Це у військовому плані, а в політичному - не можна не бачити, як лідери прийнятих в НАТО країн і навіть не прийнятих, а лише збираються вступити до альянсу, тут же з'їжджають на антиросійські рейки. Це проявляється у пред'явленні територіальних претензій до Росії, оголошенні основної маси російськомовного населення «негромадянами» і в інших формах ущемлення його прав, зневажиться радянських воїнів-визволителів від гітлерівського фашизму і героїзації СС, нацистів та їх місцевих колабораціоністів, у перегляді підсумків Другої світової війни і т. п. «І як тут не заплакати російському ведмедю», - пише в зв'язку з цим відомий аналітик в галузі оборони і зовнішньої політики Тед Карпентер. Він правий: Росія ніколи не погодиться з расшире 198 ням НАТО і своїм фактичним оточенням натовськими базами. А раз так, то і не буде довіри до Північноатлантичного альянсу. З розширенням НАТО пов'язана ще одна проблема: ситуація, що склалася навколо Договору про звичайні озброєння в Європі (ДЗЗСЄ), раніше званого «наріжним каменем європейської безпеки». Наша країна не тільки беззастережно виконувала всі взяті по ньому зобов'язання, ратифікувала адаптований договір, але і тривалий час терпляче чекала, коли це зроблять її натовські партнери. Однак замість цього вони почали ставити перед Росією надумані умови, затягувати процес ратифікації адаптованого договору, приймати до своїх лав країни, які взагалі не є його учасниками, а головне - продовжувати в порушення всіх домовленостей накопичувати сили біля російських кордонів. І коли в НАТО говорять, що заявлені в ДЗЗСЄ рівні збройних сил альянсом дотримуються, так як розміщення військ на території нових членів союзу носить тимчасовий характер, або що американські бази в Румунії та Болгарії будуть існувати лише теоретично, то в це ніяк не хочеться вірити. Адже за нинішньої технології військових дій термінологія не має особливого значення. Головне - узаконюється можливість розміщення іноземних бойових сил та відповідних військових об'єктів на територіях всіх нових членів НАТО - безпосередніх сусідів Росії. А крім того, самі натовські аналітики дають грунт для сумнівів у щирості їх заяв. Можна послатися на доповідь аналітико-дослідницького центру «Рго] ЕС1 Air Рогсе» (входить до складу міжнародної консалтингової фірми «РЕНД», що працює з міністерством оборони США) з приводу призначення американських військових баз поблизу кордонів Росії. Там досить відверто сказано: «У разі погіршення російсько-американських відносин аналітики ВВС повинні розглядати використання територій суміжних держав в якості місць передового базування при вирішенні кризових ситуацій». В результаті ДЗЗСЄ сьогодні перетворився на інструмент не творення безпечної, стабільної Європи, а відтворення блокових підходів до європейських справ. На жаль, запропонований Москвою вихід з положення, і активізація переговорів з контролю над озброєннями і заходів довіри в Європі не були підтримані на надзвичайній конференції держав - 199 учасників ДЗЗСЄ , яка нещодавно з ініціативи Росії була скликана у Відні. У такій ситуації наша країна просто змушена вживати заходів правового характеру: спочатку з призупинення своїх зобов'язань за договором, а якщо і це не зрушить процес ратифікації з мертвої точки, то й по повної відмови від них. Нарешті, про яку довіру може йти мова, якщо США мають намір розмістити в Європі елементи американської стратегічної ПРО, що, як переконливо доводять російські військові експерти, призведе до підриву існуючої системи безпеки, створенню нових розмежувальних ліній на європейському континенті. При цьому всі аргументи Росії щодо цих планів її натовські партнери ігнорують. В черговий раз це підтвердило засідання Північноатлантичної ради, що відбулося влітку 2007 р. Коментуючи його рішення, генеральний секретар НАТО Яап де Хооп Схеффер заявив, що жоден з 26 міністрів оборони країн - членів альянсу не виступив з критикою американського проекту. Не доводиться сумніватися, що в черговий раз спрацювала горезвісна формула корпоративної солідарності, так як ще зовсім недавно, наприклад, міністр оборони ФРН Франц Йозеф Юнг висловлював розуміння стурбованості Росії та висловлював думку про необхідність врахування її думки в обговоренні американських протиракетних планів. Що стосується російської пропозиції про спільне використання Габалінської РЛС в інтересах ПРО, то той же Північноатлантична рада взагалі відмовився його обговорювати, заявивши, що воно стосується лише Росії та США. І це в той час, коли спільне використання Габалінської РЛС, на думку Москви, могло б не тільки стати хорошою альтернативою планам США щодо розміщення елементів ПРО в Європі, але й не допустити появи на континенті нових розподільчих ліній. Горизонти російсько-натовського співробітництва, як підкреслив міністр оборони РФ Анатолій Сердюков, виступаючи нещодавно 200 на засіданні Ради Росія - НАТО , можуть бути розширені за однієї умови: якщо еволюція альянсу перестане мотивуватися проектами з політичного минулого. Цілком очевидно, що їх реалізація, а також неадекватний облік російських інтересів об'єктивно звужують поле взаємодії, не сприяють зростанню довіри між Росією і НАТО. А без довіри не може бути майбутнього. Про «миролюбність» НАТО йдеться в доповіді групи колишніх високопоставлених військових з п'яти країн Північноатлантичного альянсу. Вони стверджують, що Північноатлантичний альянс повинен бути готовий завдати попереджуючого ядерного удару для запобігання застосування зброї масового ураження його ворогами. Вони підкреслюють, повідомляє «Дейлі телеграф», що застосування ядерної зброї для нанесення попереджувального удару є незамінним інструментом. На думку авторів доповіді, поширення ядерних технологій говорить про те, що в даний момент «ні реалістичних перспектив світу без ядерної зброї» і «може виникнути небезпека ядерної війни, хоча й обмеженою за масштабами». А тому, робиться висновок, необхідно бути готовими до «першочерговому застосуванню ядерної зброї». При цьому, правда, підкреслюється, що даний крок повинен «залишатися в разі ескалації останнім інструментом запобігання застосування зброї масового ураження». За великим рахунком, вперше в новій історії про це зайшла мова в оприлюдненій в 2002 р. «Огляді ядерної політики США». Там прозвучала готовність Америки завдати превентивного ядерного удару і навіть були названі країни, які могли б стати ядерними цілями для Пентагону. Це Іран, Ірак, Сирія, Північна Корея. У березні 2005 р. Пентагоном була прийнята «Доктрина спільних ядерних операцій», де ця ідея набула вже характер чітко продуманих дій. Як відомо, в НАТО зараз зайняті переосмисленням ролі альянсу, пошуком тих цілей і завдань, заради вирішення яких необхідно зберегти і навіть розширити його. Ті ж США вже кілька років проштовхують в цьому зв'язку ідею про перетворення альянсу в глобальну організацію, яка сама поставить перед собою мету забезпечувати безпеку в усьому світі. Іншими словами, про створення «світового жандарма», що займає сучасними високоефективними збройними силами, готовими за рішенням Ради НАТО швидко висуватися туди, де вони потрібні. І в цьому 201 плані пропозицію про те, щоб НАТО було готове наносити ядерні удари, вельми, треба думати, до речі. Правда, для цього необхідно реформувати сам альянс. Але й тут, виявляється, автори доповіді все продумали. Для підвищення оперативності вони пропонують НАТО відмовитися від звичного прийняття рішень консенсусом, щоб «термінові заходи могли затверджуватися без загрози накладення вето і протестів окремих країн». Автори документа вважають також необхідним зафіксувати можливість НАТО проводити військові операції і без санкції ООН у тих випадках, коли «потрібні термінові дії для захисту великої кількості людей». Не можна не помітити, що всі ці пропозиції спрямовані на надання офіційного характеру тієї практиці, яка склалася на сьогоднішній день завдяки зовнішньополітичним діям США і НАТО. Дуже співзвучні вони і з американською ідеєю про «світового жандарма». Серед ключових небезпек автори доповіді називають політичний і релігійний фанатизм, зміни клімату, які можуть викликати хвилі міграції, організовану злочинність, розповсюдження зброї масового ураження, негативні наслідки глобалізації. Тобто все те, що може перешкодити США встановленню за допомогою НАТО світової гегемонії. Коментуючи появу «документа п'яти», деякі аналітики відзначають, що трохи раніше про необхідність бути готовим першим застосувати ядерну зброю заговорили і в Росії. При цьому вони не хочуть помічати або роблять це спеціально, істотну різницю в підходах Росії і авторів документа до проблеми застосування ядерної зброї. Якщо Москва допускає можливість нанесення превентивного ядерного удару «для захисту суверенітету і територіальної цілісності РФ та її союзників», то експерти НАТО наполягають на цьому заради протистояння військової та терористичної загрози і збереження західного способу життя і цінностей. Якщо така військова організація, як Північноатлантичний альянс, стане розмахувати «ядерної палицею», до чого закликають автори документа, то міжнародна система безпеки, яка і так знаходиться в кризі, піддасться ще більш серйозної небезпеки. Адже тоді рішення, що стосуються, по суті, всього світу, будуть прийматися однією країною або невеликою групою людей, від яких зрештою і залежатиме доля планети. 202 Тим не менш, незважаючи на існуючі проблеми, ми не можемо відгороджуватися від НАТО, не вести з ним діалог. Однак він повинен бути побудований з урахуванням того, що у НАТО є свої власні інтереси, а у Росії - свої. У цій ситуації необхідно шукати приклади конструктивного співробітництва з усіх напрямків можливої взаємодії. Шукати консенсус з усіх тривожним обидві сторони проблемам, знайти ту точку дотику, яка дозволить НАТО не тільки посилити компонент кооперації і стратегічного співробітництва з Росією, але і зрозуміти, що Москва - рівноправний партнер, а не сторонній спостерігач. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "4.4. СПІВПРАЦЯ ЕСТЬ, ДОВІРИ - НІ" |
||
|
||