Умовами цивільно-правової відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2)
протиправність дій або бездіяльності суб'єкта цивільного права;
3) причинний зв'язок між протиправним діянням і шкодою; 4)
вина правопорушника. За загальним правилом потрібна наявність усіх чотирьох
умов у сукупності, проте деякі форми відповідальності можливі при
відсутність шкоди (наприклад, втрата завдатку, стягнення неустойки), а
отже, і причинного зв'язку між протиправним діянням і шкодою.
Під шкодою розуміється всяке знищення, зменшення або пошкодження
охороняється законом блага. Шкода підрозділяється на майнову шкоду і
моральну шкоду. Грошовий вираз майнової шкоди зазвичай іменують
збитками.
Протиправність діяння може полягати в порушенні норм закону чи іншого
нормативного акта, а також у порушенні умов договору або зобов'язання,
виниклого з інших підстав.
Протиправне поведінка повинна перебувати в безпосередній причинного зв'язку
з шкідливим результатом.
Отже, третім елементом об'єктивної сторони цивільного правопорушення
є причинний зв'язок між протиправною дією (бездіяльністю)
правопорушника і шкодою.
Під причинного зв'язком звичайно розуміють таку об'єктивно існуючу взаємозв'язок
між явищами, при якій одне з них з необхідністю породжує інше. При
цьому йдеться про безпосередню, прямого зв'язку, не спотвореному іншими
діями. Відшкодуванню підлягають толь - до прямі, але не непрямі збитки.
Зазвичай судова практика виходить з презумпції, що збитки, що виникли у
кредитора у зв'язку з порушенням договору боржником, перебувають у прямій
причинному зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Разом з тим, враховується та обставина, що збитки можуть бути викликані
дією непереборної сили (обставин, які боржник не міг
запобігти, бо це вище його можливостей), випадку (обставин, які
боржник не міг передбачити і тому не запобіг).
Аналогічно розцінюють ці випадки і в зв'язку з заподіянням позадоговірної шкоди.
Вина може бути визначена як негативне з точки зору закону психічне
ставлення особи до своїх протиправних дій (бездіяльності) і їх
наслідків . У цивільному праві розрізняють такі форми вини, як умисел,
проста і груба необережність. Оскільки цивільне законодавство не
дає визначення окремих форм вини, нерідко для їх характеристики використовують
положення Кримінального кодексу, зокрема, його стст. 8, 9 та ін Але
якщо визначення умислу (як форми вини, взагалі, більш характерною для
кримінального, а не цивільного права) цілком прийнятно, то аналогія простий і
грубої необережності з самовпевненістю і недбалістю (див.: Цивільне право.
Ч. 1. К., 1997, с. 220) представляється не зовсім точною . Більш вдалим
здається використання порівняльного (оціночного) критерію, відомого ще
римському приватному праву. С-урахуванням цього критерію груба необережність може
бути визначена як невияв елементарної передбачливості,
дбайливості - такою, яку можна вимагати від будь-якого і кожного обличчя.
Проста необережність полягає в непроявлене підвищеної дбайливості - такий,
яку можна вимагати від «доброго господаря».
Поряд з умовами цивільно-правової відповідальності закон передбачає
підстави звільнення від неї, які можуть мати правове значення навіть при
наявність складу правопорушення. До таких підстав, зокрема, відносяться,
непереборна сила і випадок. Непереборна сила - це надзвичайне і
невідворотна в даних умовах подія. Це категорія об'єктивна, що не
залежна від учасників даних відносин. Випадок на відміну від неї
є категорією суб'єктивною і має місце тоді, коли буде доведено
відсутність вини порушника. За загальним правилом випадок звільняє від
відповідальності, якщо тільки спеціальним законом не. преду дивлено інше.
Наприклад, відповідно до ст. 450 ГК України власник джерела підвищеної
небезпеки відповідає за завдану шкоду незалежно від своєї вини, а
отже, і за випадок. Крім того, можливі й інші підстави звільнення
від відповідальності, передбачені окремими нормами. Такими підставами
можуть бути, наприклад, умисел потерпілого, а також його груба необережність
(статтi 450, 454 ЦК України).
|
- 69. Вина в цивільному праві.
Умов цивільно-правової відповідальності є такий елемент складу цивільного правопорушення, як вина, яка розглядається як психічне ставлення правопорушника до своєї протиправної поведінки та її наслідків. Вина як умова відповідальності прямо згадується в ст. 209 ЦК, яка говорить, що особа, яка не виконала зобов'язання, або виконала його неналежним чином,
- Види і стадії адміністративного права
умовах спеці-ного правового режиму. 3. Застосування до особи, щодо якої винесено постанов-лення про накладення даного адміністративного стягнення, заходів вихованням ня і трудового впливу. ст. 304 Режим утримання забезпечує: 1) сувору ізоляцію, охорону і постійний нагляд за заарештованого-ми з метою запобігання вчинення ними нових злочинів. 2) роздільне утримання
- 2. Революція 1905-1907 рр..
Умовах самодержавної Росії ставала все більш нетерпимим. На порядок денний невідворотно висувався революційний шлях вирішення цього протиріччя. На цей шлях певною мірою штовхала і непоступливість царя, вперто не бажав хоч якось модернізувати самодержавно-абсолютистську владу і змінити правовий статус поміщицького землеволодіння. Видатний радянський історик К.Ф. Шацілло у своїй
- 3. Початок II російської революції. Лютий 1917
умови для надання тиску думців на Миколу II, але ще не дозріли умови для революційного вибуху, як це було в лютому 1917 року. Г.З. Іоффе вважає, що «нічого закономірного в лютому 1917 року не існувало» і якогось невідворотного шляху до нього він особисто не бачить, а тому «буквально для всіх вона (революція) була несподіваною». Так і хочеться відразу заперечити автору цієї версії.
- Поняття арбітражного процесу, арбітражна процесуальна форма
умова пов'язана з тим, що ряд цивільно-правових норм (деякі з них містяться в ГК РФ) створює в рамках граждан8ского права особливий режим саме для підприємців. Прикладом може слугувати стаття 401. З пункту 1 цієї статті випливає, що, якщо інше не передбачено законом або договором, боржник звільняється від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання в
- 3. Судопроізводственних ПРИНЦИПИ АРБІТРАЖНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА
умові, суд не приймає відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем, не затверджує мирової угоди. Принцип змагальності в даний час являє собою конституційний принцип арбітражного процесуального права, зафіксований у ст. 14, 30, 50, 123 Конституції РФ і в ст. 9 АПК, де сказано: «Судочинство в арбітражному суді здійснюється на основі змагальності».
- 1. ПОНЯТТЯ І ВИДИ АПЕЛЯЦІЇ. ПРАВО АПЕЛЯЦІЙНОГО ОСКАРЖЕННЯ, ТЕРМІН ПОДАЧІ, ФОРМА І ЗМІСТ апеляційну скаргу. ВІДГУК НА апеляційну скаргу
умовах нові докази чи обставини можуть бути допущені. При неповній апеляції у встановлених законом випадках можливе повернення справи до суду першої інстанції для нового розгляду та винесення рішення. Дане правило, наприклад, має місце в апеляційному провадженні Німеччини. При повній апеляції особам, бере участі у справі, дозволяється пред'являти в апеляційних судах поряд з
- Загальні положення про третейський розгляд
умовами договору та з урахуванням звичаїв ділового обороту. Якщо відносини сторін прямо не врегульовані нормами права або угодою сторін і відсутня застосовний до цих відносин звичай ділового обороту, то третейський суд застосовує норми права, що регулюють подібні відносини, а за відсутності таких норм вирішує спір, виходячи із загальних засад і змісту законів, інших нормативних правових актів.
- 3. Судочинного принципи арбітражного процесуального права
умов виникнення права на звернення до суду виступають процесуальна правоздатність та підвідомчість; доступність судового захисту в арбітражному судочинстві виражається також в наявності у сторін та інших осіб, що у справі, широких процесуальних прав та покладанні на арбітражний суд обов'язки надавати їм сприяння в їх здійсненні; доступність судового захисту пов'язана з
- 1. Поняття позову у арбітражному процесі, його елементи і види
умов договору. Слід враховувати, що сучасна судова діяльність носить досить творчий характер, арбітражні суди встановлюють безліч фактичних обставин, особливо в тих випадках, коли регулювання здійснюється за допомогою норм з відносно невизначеними гіпотезами. Арбітражні суди стикаються з необхідністю конкретизувати фактичний склад і надати
|