Головна
ГоловнаІсторіяІсторія країн СНД → 
« Попередня Наступна »
Драгнев Д.М.. Нариси зовн.-пол. історії Молдавського князівства, 1987 - перейти до змісту підручника

§ 2. Зовнішня політика Молдавського князівства в середині 40-х - середині 50-х рр..

З середини 40-х рр.. поступово, хоча і дуже нерешч-тельно, Василь Лупу відходить від османської лінії у зовнішній політиці. Першим проявом цього був шлюб Марії з Янушем Радзивіллом в 1645 р., що призвів за собою ряд важливих для Молдови подій. Насамперед, не до кінця зрозуміле питання, чому Лупу погодився на цей шлюб. Адже для того, щоб отримати на нього дозвіл, він заплатив великі гроші Порте41. Більш того, османи стали підозрювати його в намірі увійти в небажаний для Порти союз з Річчю Посполитою. Проте дозвіл на шлюб було куплено. Однак через деякий час після весілля в Ясси прибув наказ віддати в заручниці дочка господаря Руксанди.

Що ж змусило хитрого і обережного господаря піти на такий ризикований політичний крок? Думається, що однією з причин була складалася в той час міжнародна обстановка. Після тривалої конфронтації почалося деяке зближення російської та польської урядів. У сторін було чимало спільних ворогів, і союз проти них міг принести обопільну користь. У числі ворогів були Кримське ханство і Османська імперія. Відомо, що Владислав IV висунув план «турецької війни», відповідно до якого Росія спільно з польськими військами повинна була розгромити Кримське ханство. У результаті війни до Росії мав відійти Крим, а до Речі Посполитої - Молдова і Валахія. Щоб залучити Річ Посполиту до війни, чимало сил докладала венеціанська дипломатія, бо республіка вже вела війну з Османською імперією.

Питання про «турецькій війні» бурхливо обговорювалося на сеймах. Незважаючи на сильну опозицію в країні, король здійснював дипломатичну підготовку до войне42, зокрема вів переговори про участь у ній Дунайських княжеств43. Очевидно, в ході переговорів Лупу дізнався про плани короля і пішов на поліпшення відносин з Валахіей44.

Однак готовність Лупу змінити відносини з сусідами в кращу сторону не слід перебільшувати. Навіть намір приєднатися до антиосманської коаліції не зробило господаря щирим союзником Валахії та Трансільванії. Про це свідчать його переговори в 1645 р. з Іоанном Кемені, послом князя Ракоці I. Кемені дорікав господаря в тому, що у своїх «листах із запевненнями про вірність» він пише одне, а поводиться зовсім інакше, тобто не дотримується союзних обязательств45.

У 1646 р. в Молдавію прибув Януш Радзивілл. Він запропонував Лупу приєднатися до майбутнього антіосман-ському союзу46. Василь-воєвода, писав Костін, відразу ж вирішив бути заодно з поляками і навіть притримав данину, зібрану для відправки в Стамбул. Але, порадившись з боярами, Лупу вчинив так, як сказав йому Ворник Верхньої Країни Стефан Петричейку: платити данину до тих пір, поки поляки не почнуть форсувати Дунай47. За посередництва Радзивілл а в 1646 р. між Молдавією та Трансільванією було укладено договір про добросусідство, що включав пункт про взаємну видачу беглецов48. Учасники цієї угоди далеко не повністю довіряли один одному, бо в ньому особливо підкреслювалося, що обидві країни зберігають вірність Османської імперіі49.

У 1648 р. відносини Молдови з Валахією і Трансіль-ваніей загострилися. Знаходився в цей час у Валахії католицький єпископ Петро Бакшіч писав, що Лупу з татарами збирається напасти на Матвія і останній збирає війська, а жителі його країни сховалися в лесах80. До цього ж часу відносяться прикордонні конфлікти жителів Молдавії і Трансільванії, причому ініціатива їх розв'язування належала людям, близьким до Лупу51.

Для характеристики взаємовідносин Лупу з Трансільванії в цей період становлять інтерес початі за ініціативою молдавського господаря переговори з послом Ракоці I Іоанном Кемені. Ініціатива Лупу була викликана бажанням встановити контакт з Ракоці I на випадок смерті короля Владислава IV. Лупу обіцяв Ракоці I сприяння на виборах. Обговорювалося також зроблене господарем пропозицію про шлюб повернулася в 1649 р. зі Стамбула Руксанди з Ракоці-молодшим. Лупу обіцяв Кемені безперешкодний прохід трансільванських військ через Молдавію до Польщі та грошову позику в 100 тис. золотих. У разі необхідності Ракоці дозволявся набір солдатів в князівстві. Господарь висловлював готовність вжити весь свій авторитет і вплив у Порті для підтримки Ракоці.

Під час переговорів Кемені ретельно приховував, що його князь важко хворий. Не встигнувши виїхати з Молдавії, посол дізнався, що Ракоці I помер. Опинившись в Трансільванії, він поспішив нагадати Лупу про договір. Ось що пише Кемені про відповідь господаря: «Але" Лупул "(волк!), який відповідно до своєї натурою змінює тільки шерсть, але не характер і шкіру, відповів мені, що будь-які договори втрачають силу, написавши це по латині: Mortio

principi sepeliantur tratata omnia nego ^ ia (Коли помирає князь, разом з ним ховають все, про що він вів переговори). Ця відповідь показав всю його невірність і мінливість, він змінюється в залежності від того, куди дме вітер »52.

З середини 40-х рр.. зовнішня політика Василя Лупу ніби роздвоюється. Відносно Валахії та Трансільванії він, правда, в менших, ніж раніше, масштабах, спираючись на османів, веде політику завуальованій конфронтації. Що стосується Росії та Речі Посполитої, тут господарь підкреслює своє бажання приєднатися до майбутньої антиосманської коаліції.

У 1648 р. виникла ситуація, сплутав політичні розрахунки Василя Лупу. Смерть польського короля Владислава IV призупинила діяльність по створенню коаліції проти султана. Але найважливішою подією в регіоні була спалахнула на Україні війна під керівництвом Богдана Хмельницького. Це подія поставила перед низкою держав питання про ставлення до визвольної війни українського народу. Для деяких країн вирішення питання було обумовлено майстерною дипломатією гетьмана. Щоб забезпечити тил, отримати сильних союзників і запобігти звернення до них Речі Посполитої (успіх демаршів останньої був би згубний для цілей визвольної війни), Хмельницький опинився змушений вступити в союз із кримськими татарами і почати переговори з Османською імперіей5 *.

Російський уряд, незважаючи на скрутне міжнародне становище та активізацію антифеодальної боротьби, яка спостерігалася в прикордонних з Річчю Посполитою російських землях під впливом повстання на Україні, не перешкоджало наданню з Росії допомоги повсталим продовольством і боєприпасами, дозволило їм укриватися на своїй території і незабаром вступило в переговори з Богданом Хмельніцкім54.

Спочатку здавалося, що повстання буде легко придушене. Тому правлячі кола Молдавії встали на сторону польських панів. Лупу не врахував складалася в регіоні співвідношення сил. Крім того, позначилися і класова солідарність з польськими феодалами, і страх перед впливом визвольної війни українського народу на молдавських селян, задавлених жорстоким феодальним гнітом. Втеча селян з князівства посилилося. Багато хто з них йшли, щоб приєднатися до козаків. Під час визвольної боротьби в козацьких полках під проводом Захарія Хмельницького, Семена Височана, Григорія Угерніцкого, Сили Волошина боролося багато молдаван. У самому Молдавському князівстві активізувалося Гайдуцький двіженіе55.

Лупу намагався таємно розірвати козацько-татарський союз, викуповуючи потрапили в татарський полон польських шляхтичів і відправляючи їх до Польщі. У 1649 р., коли орда з багатою здобиччю поверталася з польських земель в Крим і зупинилася в молдавському селі Братулени, господарь віддав наказ напасти на татар. Видобуток і полонені були відбиті, і лише деякі татари врятувалися бегством56.

Як зазначає хроніст, це був необдуманий пріказ57. Своїм нападом на татар Лупу надав польській сторо не прямий військову допомогу. Хан поскаржився на господаря, оголосив його зрадником (тобто союзником Речі Посполитої), і османи дозволили покарати его58. Татари ж вирішили не лише відшкодувати понесений через Лупу збиток, але і покарати його за надменность69.

Брати участь у поході на Молдавію хан запросив і Хмельницького, проте той просив відкласти його до наступного года60. У Хмельницького також були підстави для ворожого ставлення до Лупу. Господарь допомагав полякам під час польсько-козацької війни, хвалився, що піде війною на казаков61. Водночас джерела підтверджують, що цей похід не входив у плани Хмельницького: «А то знатно, що він, гетьман, ходив у Волоськую землю війною по появі кримського царя, не бажаючи його розгнівати» 62. Слід враховувати, що татари вимагали від гетьмана участі в поході на російські землі, але Хмельницький відрадив їх від цього і вирішив прийняти пропозицію про похід проти Лупу. Останнє дозволило б йому вирішити важливу для повсталої України зовнішньополітичну задачу - відірвати Молдавію від Речі Посполитої, зробити її своїм союзником, уникнути конфронтації Криму і козаків з Россіей63.

У 1650 р. татари напали на князівство. Лупу не очікував нападу, так як послав до Криму багаті дари, а ханський візир не раз запевняв його в тому, що хан не тримає на нього зла64. Господарь послав у Стамбул гінця з проханням про захист. Османи порадили господарю умилостивити татар подаркамі65. Лупу спробував чинити татарським загонам опір, але сили були нерівні. Коли ж підійшли загони козаків, господарь припинив опір. Населення князівства не вважало за козаків своїми ворогами. Збереглися свідчення про те, що Лупу уклав з Богданом Хмельницьким договір, відповідно до якого господарь зобов'язувався бути у вічній дружбі з гетьманом і виступати спільно проти всякого ворога, не допомагати Речі Посполитої і нічим не завдавати шкоди війську запорізькому. Лупу обіцяв сплатити контрибуцію, видати дочку Руксанди за сина Хмельницького Тімофея66. Після завершення мирних переговорів козаки за наказом гетьмана проводили татар до їх межі, щоб запобігти подальшому розорення княжества67.

У 1650 р. договори з Хмельницьким уклали Матвій Басараб і трансільванський князь Ракоці II. Колишні в той час на Україні російські посли повідомляли, що гетьман і господар Валахії «живуть у великому раді й між ними договір такий, що один одному у всяких заходи добра хо тьоть, а лиха никакова не думати. І проти ворога стояти заодно і ратними людьми один одному допомагати, і той договір між ними закріплений душами, і між собою на тому договорі присягали »68.

Після подій 1650 положення Лупу змінилося. Проводив доти незалежну від сусідів політику і підпорядковувався тільки Османської імперії, він приєднався до антипольського союзу, став данником татар69, а його безпека була поставлена ??в залежність від його дружелюбності у відносинах трансільванського князя. Водночас договори Валахії та Трансільванії з Хмельницьким в тій конкретній ситуації не йшли врозріз з прихильною до козаків політикою Порти, спричиненою бажанням послабити Польщу і підпорядкувати собі гетьмана. Наприкінці 40-х - початку 1651 р. султан вислав правителям Молдавії, Валахії та Трансільванії накази допомагати гетьману проти Речі Посполітой70.

У сформованій ситуації допомагати Речі Посполитої означало йти на смертельний ризик. І все ж господарь, керуючись більше голосом ображеного самолюбства, ніж міркуваннями політичної доцільності, таємно допомагає польському королю71.

Відносини Молдавії з Україною і Кримом в 1651 р. залишалися напруженими. Хмельницький бачив, що тільки сила змусила Лупу підписати договір з нім72. Матвій Басараб і Ракоці II теж не поспішали надати допомогу Хмельницькому і тим самим виконати наказ Порти. Вони вичікували, який буде результат боротьби козаків з Річчю Посполитою, розуміючи, що якщо перемогу отримають поляки, то османи швидко відмовляться від козаків, як цього вперто домагалися в Стамбулі польські та французькі дипломати. Навіть Ракоці II, якому Хмельницький в обмін на допомогу пропонував польську корону, обмежувався поки тільки переговорами, що не посилаючи до гетьмана війська.

Вичікував, таємно допомагаючи Речі Посполитої, і В. Лупу. Його небажання бути союзником і сватом Хмельницького підтверджують багато документи. Він всіляко виправдовувався перед гетьманом через те, що не слав йому затребуваної військової допомоги. Щоб сплутати плани Хмельницького, повідомляв йому, що той найближчим часом не отримає підкріплень ні від Валахії та Трансільванії, ні від паші Силістрії і хана. Одночасно господарь попереджав польське командування, що хан вже йде на з'єднання з казакамі73. Тим часом становище війська Богдана Хмельницького було нелегким, і в битві під Берестечком 30 червня 1651 воно зазнало поразки. Лупу надів на гінця, що повідомив цю звістку, соболий кафтан74. Коронного гетьмана Потоцького господарь писав, що хан пішов у Крим, а Хмельницького з сотнею вершників відпустив на Україну, причому гетьмана Лупу називав «бунтівником». Він повідомляв також, що османів дуже стривожила перемога поляків, що в імперії відбуваються внутрішні заворушення, а султанський флот розбитий Венецією. «Я бачу, - писав господарь, - що у них коливається грунт під ногами н тому з їхнього боку нам ніяка небезпека не загрожує» 75.

Бажаючи відірвати Ракоці II від союзу з Хмельницьким, Лупу покращує відносини з ним настільки, що трансільванський князь пише Кемені: молдавський господар «щиро нам благоволить». Більш того, господарь запропонував Руксанди в дружини братові Ракоці Сігізмунду76. Але події розгорталися інакше, ніж хотілося б Василю Лупу. Український народ знову зібрався з силами і під керівництвом Богдана Хмельницького 22-23 червня 1652 розгромив королівські частини під Батогом. Військо гетьмана підійшло до молдавського кордону. Чинити опір Лупу не міг: у нього не було жодного союзника. У таких умовах в серпні 1652 в Яссах була зіграна весілля Тимофія і Руксанди. Ця подія ознаменувала істотний поворот у зовнішній політиці Василя Лупу. Союз і родсї-во з Хмельницьким стали реальністю, і господарь вирішив змусити цю реальність служити своїм інтересам'7.

 За свідченням Мирона Костіна, Порта з підозрою (однак поки мовчазним) поставилася до «потеплінню» молдавсько-козацьких отношеній78. Чутки про те, що Хмельницький шукає союзу і заступництва Росії, ставали все наполегливіше. Але, поки залишалася надія на те, що гетьман збереже колишні відносини з османами і татарами, султан нічого не робив проти господаря Лупу. Відкрито ворожу позицію щодо молдавсько-козацького союзу зайняли Волощина і Трансільванія. Майже двадцятирічний досвід взаємин з Молдовою, взаємин, повних ворожнечі та недовіри, змусив Матвія Басараба і Ракоці II побоюватися того, що Лупу за допомогою козаків здійснить свої ворожі щодо їх намеренія79. У цьому полягала одна з причин їхнього зближення з Польщею. Волоський господарь і трансільванський князь використовували проти Лупу невдоволення молдавських бояр його політикою наближення до себе бояр-греків, сприяючи організації змови проти Лупу80. 

 Самим поінформованим джерелом про цікавлять нас події є, без сумніву, літопис М. Костіна, їх очевидця і активного учасника. Ось що спільно ет М. Костін: «... серед сусідів одразу ж (після весілля Руксанди і Тимофія) піднявся переполох, особливо ж у Матвія-воєводи, старого ворога, який, побоюючись союзу Василя-воєводи з козаками, і у турків став інтригувати проти правління Василя-воєводи, і разом з Ракоці негайно стали вони тримати поради. Так як обидва вони були ворожі і обидва побоювалися цього союзу »81. 

 Відчуваючи підтримку козаків і татар (та й позиція Порти поки не давала приводів для занепокоєння), Лупу послав до Ракоці свого логофета Георгія Стефана, «... наказавши йому (Ракоці. - Авт.), Щоб він пискнути не смів, інакше він змусить його віддати деяке золото татарам і він побачить, до чого дійде (у разі ворожнечі до Лупу. - - Авт.) »62. Це був тон колишнього Лупу, незалежного, жорстокого, хитрого і гордовитого. Георгій Стефан, якого Ракоці II ласкаво називав у своїх листах «Георгіце», був відзначений милістю трансільванського князя. Логофет ненавидів Лупу і, як вважає Костін, під час свого посольства сприяв посиленню ворожого ставлення до господарю83. Ракоці II вирішив змістити Лупу з престолу, поставивши на його місце Георгія Стефана. 

 Досягнувши домовленості з Ракоці і Матвієм Баса-рабом, Г. Стефан, повернувшись до Молдавії, намагався організувати антігооподарскій змова бояр. Свідоцтва літописця про хід подій в Молдові змушують засумніватися, чи можна в даному випадку взагалі говорити про боярськім змові. Скоріш за все, боярська опозиція була нечисленною. Якщо вона і організувала змову, ^ то, очевидно, погано його підготувала. Без втручання Валахії та Трансільванії вони не змогли б повалити Лупу. 

 Спочатку в Молдавію вторглися загони І. Кемені, потім підійшли волоські війська. Дізнавшись про це, Лупу стратив бояр-змовників і, не маючи достатніх сил, відступив з Ясс. Іноземне вторгнення і відхід Василя Лупу змінили розстановку сил в князівстві на користь його супротивника. На бік Георгія Стефана стали поступово переходити всі незадоволені внутрішньою політикою Лупу. Крім кількох великих бояр-греків, майже всі залишили господаря. Без співчуття до спіткала господаря біді поставився і жорстоко пригноблений їм народ84. 

 Зайнявши Ясси, Георгій Стефан негайно звернувся з листом до польського воєводи Лянцкоронському. Він писав, що дії його і його союзників спрямовані насамперед проти «ворога всього християнства» Богдана Хмельницького. З діяльністю гетьмана Стефан прямо пов'язував «задуми та дії підступного» Лупу і попереджав, що якщо той зуміє вислизнути з Кам'янця (де він знайшов притулок), «то це неминуче призведе польську корону до нових заворушень» 85.

 Тим часом, ще будучи в Молдові, Лупу послав гінця до Богдана Хмельницького з проханням про допомогу. Виконуючи союзницькі зобов'язання, гетьман направив в князівство 12 тис. козаків і 200 татар під командуванням Тимоша Хмельницького. До того часу Матвій Басараб вже відкликав свої війська, побоюючись, що османи дізнаються про його участь в інтервенції. Відіслав частину своїх військ та І. Кемені, проте сам залишився з кавалерією в Молдавії. Після першої битви з козаками у Попрікан Стефан і Ке-мени відійшли до Ясс. Тут за одну ніч їх військо (Костін пише, що воно налічувало 24 тис. чоловік) наполовину дезертіровало86. Тимофій зайняв столицю і написав Лупу, що він може повертатися в Ясси. У цей час Річ Посполита знову почала переговори з Хмельницьким, і посередником в них виступив Лупу. Тому польська сторона не стала затримувати господаря87. 

 Повернувшись в князівство, Лупу разом з Тимофієм Хмельницьким вирішив йти на Волощину (де сховався Георгій Стефан), а потім і на Трансільванію88. Лупу став збирати військо, оголосивши, що прощає всім і кожному його провину. У міру просування Лупу до волоської кордоні військо його збільшувалася і поступово досягло 8 тис. чоловік. У Г. Стефана було тільки 300 чоловік, що пішли разом з ним в Валахію89. Молдавсько-козацьке військо підійшло до волоської селі Фінта, де 17 травня 1653 було розбите Матвієм Басарабом. Лупу і Хмельницький бігли до Ясс, звідки наприкінці травня Тимофій з рештою козацьким військом повернувся на Украіну90. 

 Під час цієї двомісячної боротьби османи і не думали зміщувати Лупу. Його ворогами залишалися Волощина і Тран-сильвания і їх ставленик Георгій Стефан. Отримавши від Матвія Басараба кількасот солдатів, Георгій Стефан знову вступив у Молдавію і став чекати допомоги від Ракоці. Лупу кинув проти нього загін у 800 чоловік, що складався переважно з найнятих служивих людей, до яких приєдналися і селяни-За підтримки трансільванського загону в 1000 человек91 Стефан здобув перемогу і зайняв престол Молдавії. 

 Міжнародна обстановка не сприяла Лупу. До союзу Валахії та Трансільванії долучилася Річ Посполита, що сподівалася залучити їх до боротьби з Хмельницьким, бо домовитися з козаками майже не було можливості. У червні 1653 польський посол Яскульський по лучіл від Ракоці II наступний відповідь на пропозицію союзу. Ракоці поділяв думку посла про те, що союз Хмельницького та Лупу шкідливий для трьох держав. Князь просив Річ Посполиту врахувати, що похід проти козаків є ворожим актом щодо Османської імперії та Криму і, отже, дуже реальна можливість військового зіткнення союзників із зазначеними державами. У той час османи перешкоджали Ракоці виступити проти Лупу і козаків і тому він повинен був «зупинити справу». Разом з тим Ракоці не збирався відмовлятися від боротьби з Лупу і просив, щоб польські війська увійшли в Молдавію тоді, коли козаки надішлють допомогу Лупу, а трансильванські війська дійдуть до кордонів княжества92. 

 У прямий контакт з польським королем вступив сам Георге Стефан. У липні 1653 він звернувся до Яна II Казимиру з проханням від себе і Ракоці II допомогти «знешкодити задуми ... ворога, дуже небезпечні як для нас, так і для всієї Речі Посполитої »93. Взаємини Г. Стефан обіцяв королю дружбу, слухняність і обіцяв «докласти всі старання, щоб роз'єднати цей холопський (так господарь зневажливо назвав козаків-- Авт.) Союз з татарами» 94. 

 Отже, Порта продовжувала захищати інтереси Василя Лупу. Саме цим пояснювалася та невелика військова допомога, надана Г. Стефану з боку Ракоці та Басараба після битви у Фінти. Але ситуація змінювалася. Лупу розумів, що кількість його ворогів збільшується, що вони ось-ось доб'ються у Порти затвердження молдавською престолі Георгія Стефана, а допомогу від козаків не підходить, боярство і армія коливаються, на чию сторону встати. Час працював проти Лупу, і він вирішив прискорити події, давши Стефану бій власними силами. 

 При ньому було 200 козаків, він перетягнув на свою сторону загони служивих людей, зібрав чотирьохтисячним військо і рушив назустріч ворогові. І числом, і вмінням військо Лупу перевершувало противника, але вірність його була ненадійна. Старий господарь проявив величезну енергію, щоб виграти цю вирішальну битву. На відміну від Стефана він сам керував своєю невеликою армією. Але все було марно. Під час першої ж сутички (бій відбувалося 6 серпня у Тиргу Фрумос) кавалерія Лупу звернулася до втеча, доля битви була вирішена і господарь з невеликим загоном, насилу відбиваючись від переслідувачів, дістався до Дністра і переправився у Рашкова. Стефан почав облогу Сучави95. 

 У листі від 12 серпня 1653 Ракоці II повідомляв, що 

 Порта затвердила молдавським господарем Георгія Стефана96. Настільки ж тривожно прозвучало звістка про те, що і кримський хан схильний допомагати новому господарю97. Ставлення до Лупу з боку Порти і татар змінилося. Це пояснювалося тим, що влітку 1653 вони отримали достовірні дані про активізацію російсько-українських переговорів про возз'єднання. Хан Іслам-Гірей негайно попередив Хмельницького, що «такий розвиток подій призведе до розриву союзу і навіть до спільного з Річчю Посполитою нападу на Військо Запорізьке» 98. 

 Однак для Лупу не все ще було втрачено. По-перше, як писав Ракоці II Потоцькому, «... Військо Запорізьке, ймовірно, зрозуміло, що ми вирішили спільно ... воювати проти них і тому ми вигнали з держави воєводу Василя, як того, хто заважав нашим задумам. Тому Військо Запорозьке вважає тепер справа воєводи своєю справою і намагається в міру можливості захищати його, як своє власне »99. Дійсно, Богдан Хмельницький саме так і вчинив, пославши до Сучави Тимофія з загоном у 9 тис. казаков100. Обдарувавши турецьких чиновників дорогими подарунками, агенти Лупу заручилися підтримкою деяких з ніх101. До того ж Порта підозріло ставилася до активності Дунайських князівств і Трансільваніі102. Нарешті, в Стамбулі уявлялося неприйнятним пряме військове втручання Речі Посполитої в молдавські дела103. Всі ці обставини дозволяли сподіватися, що в разі успіху під Сучавою Лупу зможе взяти верх над ворогами. 

 Положення союзників під Сучавою складалося не блискуче ні з військової, ні з міжнародно-політичної точок зору. Тимофій Хмельницький хоробро обороняв фортецю, постійно організовував вилазки проти ворогів, суворо розправлявся з нестійкими елементамі104. Одне за іншим надходили звістки про загрозу коаліції з боку султана. На початку вересня 1653 Ракоці писав Потоцькому, що Матвій Басараб повідомив про намір паші Силістрії вторгнутися з османсько-татарськими військами в Валахію. У такому випадку Ракоці мав намір, не знімаючи облоги Сучави, попрямувати на захист Матвія; якщо ж і це не зупинить натиску турків, облогу зняти. У таких важких умовах князь закликав Польщу бути вірною їх союзу105. Матвію Басарабу стало відомо, що паша навіть везе з собою претендента на престол Валахіі106. Зі свого боку, король Ян Казимир запевняв Ракоці, що розглядає виступи в Молдові як частина загальної боротьби проти повсталої України, що він активізує боротьбу з Хмельницьким, щоб роз'єднати сили казаков107. 18

 Вересень 1653 під час артилерійського обстрілу фортеці був убитий Тимофій Хмельницький. Це вплинуло на бойовий дух захисників Сучави, і, не будучи в змозі більше переносити голод та інші позбавлення, 4 жовтня вони на почесних умовах здали місто. Козацький загін безперешкодно залишив Молдавію, а дружина і син Лупу стали бранцями Георгія Стефана. Ще якийсь час Лупу залишався у Богдана Хмельницького, а потім виїхав до Криму. За наказом султана господар був доставлений в Стамбул і кинутий до в'язниці Семивежному замку, де пробув 7 років. 

 Про зовнішньополітичної діяльності Василя Лупу в, цілому слід сказати, що він постійно озирався на Порту, але проводив, як зазначалося вище, досить самостійну політику щодо Валахії, Трансільванії, Речі Посполитої, в якійсь мірі Криму і козацтва, поєднував реалізацію своїх планів з інтересами Османської імперії. Значно зміцнилися при ньому політичні зв'язки з Россіей108. 

 Возз'єднання України з Росією 1654 р. створило умови для появи нової зовнішньополітичної орієнтації Молдавії, для здійснення програми, на основі якої могли б згуртуватися найрізноманітніші соціальні верстви князівства. Поява такої орієнтації пов'язано з правлінням молдавського господаря Георгія Стефана. 

 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "§ 2. Зовнішня політика Молдавського князівства в середині 40-х - середині 50-х рр.."
  1.  Драгнев Д.М.. Нариси зовн.-пол. історії Молдавського князівства, 1987

  2.  ВИСНОВОК
      зовнішньополітичної історії Молдавського князівства з часу його утворення до початку XIX в. дозволяє встановити деякі закономірності та основні тенденції в її розвитку. Зовнішня політика Молдавського князівства перебувала в тісному зв'язку з економічною та внутрішньополітичної обстановкою в країні. Обмежені економічні та демографічні можливості князівства звужували діапазон
  3.  Запитання і завдання для повторення:
      князівства Литовського? У чому полягали подібності в державному ладі Великого князівства з державним ладом Стародавньої Русі? У чому причини формування у Великому князівстві Литовському дворянської республіки? Якого було становище Великого князя в державі? Які основні посади існували у Великому князівстві Литовському? З якими цілями було введено магдебурзьке право? Як
  4.  ПЕРЕДМОВА
      зовнішньополітичних зв'язків у нерозривній єдності з системою міжнародних відносин того часу, внутрішньополітичним становищем країни, особливостями розвитку феодалізму і еволюцією його типологічних форм у період до і під час османського ярма. Подібний підхід характерний для ряду статей збірок «Південно-Східна Європа в середні століття» (Кишинів, 1972), «Південно-Східна Європа в епоху феодалізму» (Ки-
  5.  Турово-Пінська земля
      князівство було слабким політичним утворенням і в середині - другій половині XIII в перебувало під сильним впливом Галицько-Волинської Русі та Літви249. Останній раз пінські князі з потомства Ярослава Святополчіча згадані під 1292, а в період між 1315-1333 р. в Пінську вокняжілся син великого князя литовського Гедиміна Нарімант250. Очевидно, Турово-Пінська земля повністю перейшла під
  6.  § 2. Взаємовідносини Молдавського князівства з Угорщиною, Польщею і Великим князівством Литовським в кінці 60-х - початку 80-х рр..
      внешней23 дає підставу припускати, що Казимир III бачив у відтворенні Галицької митрополії, світсько залежною від нього, засіб для посилення політичного впливу Польщі в Молдавії. Адже православна церква Дністровсько-карпатських земель, у тому числі столиці князівства Сірету, організаційно залежала від Галіча24, тобто від церковної ієрархії, світсько підвладній польському королю. Створення
  7.  § 2. Зовнішня політика Молдови в 1432-1443 рр..
      зовнішній політиці продовжував орієнтуватися на союз зі Свідрігайло2 проти Польщі. Однак з 1432 р. Позиції Свидригайло різко ослабли після того, як Вільно захопив претендент на велике князювання Сигізмунд Кейсту-товіч, висунутий польськими панами і королем. Спираючись тільки на білоруські та українські землі Великого князівства Литовського, Свидригайло не міг забезпечити тісної координації дій
  8.  § 1. Дипломатичні відносини Європейських держав з Османською імперією в 40-х - початку 60-х рр.. і Молдова
      зовнішньополітичної активності представників панівного класу Молдавії. У розглянутий період великі держави Європи виявилися втягнутими в ряд локальних і загальноєвропейських конфліктів: війна за австрійську спадщину (1741 - 1748 рр..), Російсько-шведська війна (1741-1743), Семирічна війна (1756-1762). Під час цих воєн створювалися і руйнувалися протистояли один одному союзи
  9.  § 26.3. Абсолютна монархія XVI - середини XVII ст.
      середини XVII
  10.  Рязанська земля
      політико-географічному положенні, будучи затиснута між Золотою Ордою, з чиєю територією вона безпосередньо межувала, і Північно-Східною Руссю, а з другої половини XIV в. - І підступили з Заходу Великим князівством Литовським. Столиця князівства у другій половині XIII в. перемістилася з розореної Старої Рязані вище по Оці в Переяславль-Рязанський. Відомостей про внутрішньополітичне життя
  11.  Теми рефератів і курсових робіт:
      князівствами. Новгородська і Псковська судні грамоти як історичне джерело для вивчення системи управління в 14-15вв. Система державної влади і управління Великого Князівства Литовського. Система державної влади і управління в Речі Посполитої (16-17 століття). Система державної влади Московської Русі (сер.15в. - 30-ті р. 16в.) Судебник Івана III та Івана IV як джерела для
  12.  РЕФОРМИ ГОРБАЧОВА 1985 - середина 1991
      середина
  13.  § 2. Передумови феодальних війн
      зовнішньою оболонкою слід бачити конкретні соціально-економічні передумови феодальних війн, зумовлює відбулися в попередній час соціальними змінами. Під час тривалого правління Олександра Доброго завершувався процес розвитку феодалізму вшир, клас феодалів-землевласників збільшувався в результаті гос-подарської пожалувань земель, населених селянами. Подальше