| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
ВИХОВНА ФУНКЦІЯ ВЧИТЕЛЯ |
||
|
Поняття «вчитель» висловлює суть діяльності не тільки вчителів- предметників, а й керівників факультативів: музичних, хореографічних, художніх гуртків та студій; майстрів виробничого навчання; тренерів ДЮСШ - усіх, хто вчить дітей, передає їм знання, вміння та навички в тій чи іншій галузі життя. Виховання і навчання органічно пов'язані між собою. Виховання включає дитини в систему суспільних відносин, формує його особистісні якості за допомогою навчання соціа-и-"формам поведінки, діяльності і спілкування. Навчання восш. Ива-ет формує сутність дитячої особистості, організовуючи засвоєння нею ^ знань, умінь і навичок, їх трансформацію в переконання. Виховна функція вчителя в цілісному педагогічним процесі реалізується за допомогою змісту утворили, форм і методів навчання, всієї організації навчально-виховної роботи. У процесі навчання знання, що переростають у переконання, складають центральна ланка в структурі особистості, багато в чому визначають її світогляд, спрямованість і поведінку. Перехід знань у переконання здійснюється в тому випадку, якщо вчитель глибоко розкриває наукову сутність знань, переконливо показує їх відповідність дійсності, правді життя. Це вимагає від педагога ретельного відбору об'єктивних фактів, їх всебічного аналізу і глибоких узагальнень. Наукове знання набуває глибокий виховний зміст, коли розглядається в духовно-ціннісному, світоглядному контексті. Процес засвоєння наукових знань дітьми виховно ефективний, коли організовується вчителем як пізнання істини шляхом плюралістичного зіставлення різних точок зору. Виховний потенціал знань реалізується також і в тому випадку, коли в процесі навчання їх пов'язують безпосередньо з науково-технічним процесом, технологією сучасного виробництва, розкривають їх політехнічний сенс, впливають з їх допомогою на вибір дітьми майбутньої професії. Вчителю, керівникам гуртків, факультативів, студій важливо розкривати перед учнями основи спільних для різних сучасних професій знань. Ефективне виховання в процесі навчання досягається осмисленням морального значення знань, їх місця в системі людських цінностей. Пізнання істини вимагає від людей мобілізації всіх фізичних і духовних сил; наукові пошуки, відкриття немислимі без здійснення морального подвигу. Саме емоційні переживання і є вираженням внутрішнього духовно-морального напруги. Це вимагає від вчителі не безпристрасного викладу тих чи інших фактів, законів, а зацікавленого розповіді про те, чого варто було людям здобуте знання. Діти осягають моральний сенс вчення як відповідальність перед суспільством, що вимагає великої напруги фізичних і душевних сил. Моральне значення знань надає також ставлення людей до того, в якій сфері суспільного життя вони мають намір його використовувати. Одні вчені предназначают свої відкриття мирним устремлінням людства, інші організовують дослідження з метою створення космічної зброї, що загрожує знищенням людства. Виховне значення наукових знань полягає ще в розкритті дітям з їх допомогою об'єктивної естетичної картини світу, життя природи і суспільства. Ця картина може бути виражена в естетичних категоріях, насамперед у категоріях прекрасного, потворного, трагічного, комічного. Передові вчителі володіють розвиненим естетичним почуттям, глибоко усвідомлюють місце свого предмета у вивченні «світової гармонії» і вміють показати дітям естетику процесу навчання і придбаного знання. Так, вчителька математики 2-й школи м . Грозного, народний учитель СРСР, Е.Д. Барина розповідає про те, що ефективність навчання і ставлення дітей до навчальної праці залежать від естетичних умов всієї організації праці. «Поступово переходячи від естетики форм до естетики ідеї, педагог вчить дітей бачити витонченість формули, теореми, відповідність пропорцій, стрункість правила, гармонію закладених у ньому залежностей, закономірностей, зв'язків, помічених великими математиками світу, відкривати красу раціонального, логічного, естетику математичного знання »7. Одночасно з розкриттям естетичної картини світу викладачі мають можливість показати дітям екологічне значення наукових знань . У сучасних умовах учитель будь-якого предмета, будь то природознавство або суспільствознавство, не може обійти глобальних економічних проблем, виховання у дітей дбайливого ставлення до природи. Нарешті, виховне значення процесу засвоєння знань полягає у розвитку мислення, всіх психічних процесів. Знання є матеріалом для розумової діяльності. Навчаючись, дитина порівнює, аналізує, узагальнює, зіставляє, створює нові для себе поняття і образні уявлення. У процесі цієї розумової діяльності, під її впливом у дітей формуються нервофізіологіческіе структури головного мозку, а також формально-логічний, діалектичний, художньо-подібний типи мислення. Таким чином, в процесі навчання учні не просто освоюють певну суму знань, а й виховуються, формують духовне ядро своєї особистості, розвивають психічні властивості і якості. Важко переоцінити виховне значення умінь і навичок, набутих учнями в навчальному процесі. Вони є найважливішим засобом і умовою життєвого прояви, самоствердження, творчості. Одна частина засвоєних дітьми знань зберігається в їх свідомості у вигляді уявлень, понять, образів, переконань, інша переробляється і матеріалізується на вміння і навички. Саме вони, доведені до автоматизму, особливо при управлінні складними сучасними пристроями, машинами і апаратами, забезпечують утвердження людини в предметному світі і його безпеку. Їх формування, поступове множення робить нервову систему людини все більш життєздатною, сприйнятливою і гнучкою . Утворилися вміння та навички за законом переносу застосовні в різних сферах життя, сприяють якісному формуванню нових навичок у суміжних видах діяльності. Велике виховне значення має сам процес вироблення й обробки умінь і навичок. Насамперед йдеться про смисловий спрямованості вправ. Провідне значення змістовного сенсу у вправі забезпечує активне залучення в роботу всіх сутнісних сил і якісний стан самого вміння. Змістовна спрямованість орієнтує не так на формальні дії, а на відпрацювання навику в процесі вирішення життєвих завдань. Цим забезпечується установка на практичне застосування навику в конкретній справі. Ось чому в процесі вироблення і вдосконалення математичних, художніх, обчислювальних, трудових та інших умінь і навичок важливо підбирати глибоко змістовні вправи, робити навчальну діяльність осмисленої, цілеспрямованої, творчої. Творчі вправи здатні забезпечити залучення всіх сутнісних сил 'дитини в діяльність , породити в ньому активність, зацікавленість, прагнення довести справу до переможного кінця. Вони вчать орієнтування та осмисленого ^ дії в нестандартних ситуаціях, спонукають до створення нових, оригінальних творів, предметів, явищ. З метою відпрацювання умінь і навичок діти пишуть твори і вірші; придумують власні завдання з математики, фізики, хімії; роблять посильні відкриття і нові технічні конструкції; пропонують ді-заінерскіе рішення; доцільні форми і прийоми трудових дії; беруть участь у раціоналізаторстве; проявляють организаторское творчість. У результаті в активний стан наводяться всі духовні та фізичні сили особистості: її інтелект, почуття, воля, нервова система, м'язи. Діалектика розвитку вміння та навички полягає в тому, що на початку процесу їх утворення вони розглядаються вчителями та дітьми в якості педагогічної мети. Однак, утворившись, вони перетворюються в засіб вирішення життєвих завдань . Виховний ефект формування навичок і вмінь зростає, якщо вчитель враховує настрої, схильності та інтереси школярів, якщо дитина за допомогою набутого вміння реалізує в життя свою здатність, талант, домагається практичного успіху в технічній творчості, у художній самодіяльності, в продуктивній праці. Передові вчителі успішно реалізують виховні можливості організації навчального процесу, в першу чергу форм і методів навчання. Різноманітність форм (урок, екскурсія, бригадна робота, лекція, семінар, лабораторні та індивідуальні заняття) допомагає створенню найбільш сприятливих умов для засвоєння матеріалу і розвитку пізнавальних інтересів. Навчальна форма являє собою таку організаційну систему відносин, яка поряд з рішенням головного завдання - засвоєння дітьми знань і навичок - дозволяє паралельно здійснювати їх розумовий, моральне, трудове, естетичне, фізичне виховання. Колективні та індивідуальні форми навчального процесу сприяють створенню атмосфери продуктивного творчої взаємодії дітей і дорослих. Учні привчаються до колективних і індивідуальних способам пізнання і морального поведінки. У них розвивається почуття колективізму, такі моральні риси і якості, як відповідальність, організованість, цілеспрямованість. Взаємодопомога ставить перед необхідністю прояву дбайливості, розуміння проблем і труднощів іншої людини, уваги до оточуючих. Під час уроку, лекцій, лабораторних і практичних занять виникає атмосфера трудового розумового і фізичного напруження. В дитячій свідомості і в організмі утворюється певна установка, психологічна та фізична готовність до розумової праці, виробляється одне з провідних якостей особистості - працьовитість. Форма навчання в руках учителя-майстра, педагога-новатора перетворюється на своєрідний витвір мистецтва, розвиваюче дітей естетично. Їх уроки, практичні заняття, семінари, екскурсії характеризуються ритмічністю, емоційністю, чіткою зміною видів діяльності. Стиль відносин - доброзичливий і водночас вимогливо-діловий. Це викликає ланцюгову реакцію ділових відносин в дитячому середовищі, виробляє у школярів робочий настрій, веде до успіху. Велике значення для створення загальної естетичної картини навчальної форми має чіткість, виразність і яскравість мови педагога. Передові вчителі чітко усвідомлюють виховні можли-ності методів навчання, способів організації навчальної праці, активного ділового навчального взаємодії педагогів і дітей. Використання вчителем різноманіття методів дає можливість формувати у школярів той чи інший тип мислення, розвивати механізми розумової активності . Одноманітність і пасивність методів призводять до утвердження формального, догматичного типу мислення, що виключає творчий пошук. Поєднання різноманітних методів у навчальній практиці, залучення учнів у процесі пізнання до аналізу і синтезу, порівняння і зіставлення, дедуктивним висновками, до пошуків шляхів подолання протиріч, до узагальнень з урахуванням конкретно-історичних умов, до сходження від конкретного до абстрактного і від абстрактного до конкретного, до створення оригінальних способів вирішення різних завдань ведуть до розвитку розумової здібності дітей, до Діалектичному типу мислення, відповідному діалектиці розвитку реальної дійсності. Таким шляхом виховується творче мислення, без якого неможливо участь у науково-технічному прогресі, у розвитку культури і мистецтва. Методи навчання нерозривно пов'язані з організацією практичної навчальної діяльності школярів. У цій області на перший план виходять методи практичного навчання ', відтворюють і продуктивних, тренувальних і творчих вправ. Успіх у вправах, відпрацювання вміння і навички зміцнюють в дитині віру в себе, стимулюють його до практичної дії, сприяє самоствердження. Методи навчання організовують відносини школярів у навчальній діяльності. Бесіда , дискусія, семінарське та практичне заняття не тільки обумовлюють необхідність взаємодії, а й виховують певний стиль спілкування, розвивають товариськість, контактність, вміння чітко висловлювати свою думку і вислуховувати співрозмовника. Методи навчання активно сприяють формуванню особистісних якостей кожного школяра, розвитку його здібностей. Розумова праця вимагає старанності, уваги, фантазії, вольового та емоційного напруження, активності, прояву самостійності, відповідальності і почуття обов'язку. Поряд із загальними здібностями і особистісними якостями формуються специфічні, індивідуальні інтереси, потреби, здібності. Нарешті, виховна функція вчителя вимагає від нього вмілого використання власне виховних методів у навчальному процесі. Вони в органічному зв'язку з методами навчання дозволяють здійснювати додаткове стимулювання дитини до активної навчальної роботи, забезпечувати зовнішній порядок, налагоджувати робочу виконавську дисципліну. Стимулюючий вплив на учнів надає приклад працьовитості та організованості самого вчителя. Вихованню цілеспрямованості та оптимізму у дітей сприяє його вміння ставити перед дітьми захоплюючі перспективи в процесі оволодіння знаннями, вміннями та навичками. Використовувана в навчальному процесі гра безпосередньо захоплює дітей, допомагає подоланню труднощів і перешкод, створює сприятливі психологічні умови для засвоєння знань. З метою організації порядку у навчанні та стимулювання активності школярів вчителі використовують педагогічна вимога, що реалізовується в формі ділового, доброзичливого, наполегливого ради, розпорядження, вказівки. Оцінка знань учнів містить в собі елементи таких методів виховного впливу, як заохочення і покарання. Для дітей оцінка-відмітка не тільки і не стільки об'єктивний показник рівня їх знань, скільки заохочення або покарання. Починаючи з підліткового віку, значну роль в організації відносин дитини до навчального процесу відіграють методи самовиховання. У цей період важливо переводити методи педагогічного впливу, зовнішні стимули у внутрішній світ особистості, допомагати самоорганізації школярів. Самовиховання в процесі навчання, постановка особистих цілей, складання планів їх досягнення, визначення шляхів практичної дії формують характер і волю, розвивають самовладання, вміння керувати своїми почуттями і прагненнями. Такі виховні функції вчителя в навчальному процесі.
|
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "ВИХОВНА ФУНКЦІЯ ВЧИТЕЛЯ" |
||
|
||