20.1. Екологічні пріоритети і цілі в нових економічних умовах

Державна екологічна політика перебуває в прямій залежності від загальної економічної моделі країни. Затяжна економічна криза в Республіці Білорусь, яка посилилася починаючи з 1991 р. у зв'язку з дезінтеграційними процесами, негативно позначився на рівні та якості життя населення. Подолання кризи потребує насамперед визначення стратегічних цілей і тактичних напрямів подальшого соціально-економічного розвитку держави.

10 Про Шнмова Н Соколовський

289

Стратегією соціально-економічного розвитку Республіки Білорусь, визначеної державними програмними документами, є поетапне рух до суспільству постіндустріального типу з урахуванням національної специфіки для підвищення життєвого рівня населення, поліпшення середовища проживання на основі формування нового технологічного способу виробництва і багатоукладної економіки при значній ролі держави в її трансформуванні і реформування. Основною метою державної політики є забезпечення сталого людського розвитку, яке базується на економіці, що поєднується з принципами екологічної безпеки та соціальної справедливості в демократичному суспільстві.

Як відомо, двигуном людського розвитку є економічне зростання, без якого не може бути поступального зростання споживання, капіталу, підвищення добробуту та соціальної захищеності. Проте, економічне зростання не може бути самоціллю, він повинен забезпечувати поліпшення якості життя, повну зайнятість, скорочення бідності, вдосконалення характеру розподілу доходів, збереження середовища існування. Зростання повинен бути поступальним і стійким. Джерелом ресурсів для розвитку служить природне середовище. Її стан є важливим критерієм процесу розвитку. Сучасна цивілізація заснована на принципі підкорення природи. Але цивілізація "підкорення природи" має жорстко задані часові межі розвитку, що охоплюють інтервал часу, протягом якого вичерпується відновна здатність природних комплексів. Вийшовши на цей рубіж, цивілізація вповзає в екологічна криза, посилення і глобалізація якого ведуть до згасання самої цивілізації.

Усвідомивши це, людство шукає шляхи переходу до цивілізації нового типу - цивілізації рівноважного природокористування, де антропогенний вплив на природу буде приведено у відповідність зі здатністю природних систем нести це навантаження.

Початок широким міжнародним обговорень проблем розвитку та збереження при цьому місця існування поклала Конференція з охорони навколишнього середовища, скликана в 1972 р. ЮНЕСКО в м. Стокгольмі. У 1987 р. Комісія ООН з навколишнього середовища і розвитку (Комісія Г.Х. Брундтланд) у своїй доповіді "Наше спільне майбутнє" поставила питання про необхідність пошуку нової моделі розвитку цивілізації, вироблення нових орієнтирів, заснованих на концепції переходу до сталого розвитку. Під стійким розуміється розвиток суспільства, при якому задоволення його потреб здійснюється з умовою екологічних обмежень, без негативних

290

наслідків для майбутніх поколінь. Йдеться про такий розвиток економіки, яке забезпечує зростання добробуту, умов праці та життя теперішнього і майбутніх поколінь при збереженні динамічної рівноваги між усіма компонентами біосфери, раціональному використанні та відтворенні природних ресурсів, широкому залученні в господарський оборот відходів виробництва та споживання.

Подальший розвиток ідеї сталого розвитку отримали на Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку на рівні глав держав та урядів у Ріо-де-Жанейро (1992), яка закликала до якнайшвидшого прийняття всіма країнами стратегії, що базується на концепції сталого розвитку. Такий розвиток вимагає структурної, технологічної, інституційної перебудови, яка відповідала б перегляду ціннісних установок суспільства для виконання вимог конференції.

Модель сталого розвитку дуже актуальна для нашої країни, економіка якої довгий час була частиною єдиного народногосподарського комплексу СРСР, орієнтувалася в основному на союзний ринок і залежала від поставок сировини, енергоносіїв та інших важливих виробничих ресурсів з інших республік . Розпад СРСР негативно позначився на стабільності розвитку Білорусі. Крім того, широкий розвиток промисловості (хімічної, нафтохімії, машинобудування та ін.), що базується в основному на застарілих многоотходних технологіях, наявність великої кількості тваринницьких комплексів, скидають свої відходи в навколишнє середовище, радіаційне забруднення більше 1/5 території республіки після чорнобильської катастрофи до межі ускладнили екологічну ситуацію в Білорусі. Це і визначило широке визнання у нас ідеї сталого розвитку та нагальну потребу розробки Національної стратегії сталого розвитку (НСУР) Республіки Білорусь.

НСУР була розроблена з метою забезпечення ефективної участі країни у вирішенні питань сталого соціально-економічного розвитку в рамках світового господарства виходячи з рекомендацій і принципів, викладених у документах Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де -Жанейро, 1992). НСУР Республіки Білорусь розглядалася на Міжнародній конференції зі сталого розвитку країн з перехідною економікою (м. Мінськ, квітень 1997 р.), в якій брали участь представники Секретаріату ООН, ЮНЕП, ОБСЄ, ВООЗ, МАГАТЕ та інших міжнародних організацій, і отримала позитивну оцінку.

НСУР розроблена на період до 2010 р. Передбачається, що вона повинна входити в систему прогнозних і планових докумен

291

тов соціально -економічного розвитку на довгострокову перспективу і розроблятися кожні 5 років на 15-річний період. Стратегія являє собою комплекс науково обгрунтованих напрямків за рішенням загальнонаціональних економічних, соціальних, екологічних проблем, тісно взаємопов'язаних з світовим розвитком. Вона містить рекомендації уряду, неурядовим структурам та громадським організаціям, які повинні враховуватися при прийнятті та реалізації рішень. Безумовно, НСУР має велику наукову і практичну цінність як програмний документ, розроблений провідними вченими та фахівцями республіки.

Один з найважливіших компонентів і принципів сталого розвитку в НСУР - екологічний імператив * у розвитку народного господарства. Він передбачає підвищення ролі екологічної політики держави, обумовленої взаємозалежністю економічного добробуту та екологічного благополуччя суспільства. Екологічну політику ми розглядаємо як своєрідний звід правил по створенню узгодженої системи управлінських рішень у сфері природокористування. Відповідно з екологічною політикою, в інтересах сталого соціально-економічного розвитку, потребують вирішення відмічені в НСУР завдання:

? включення екологічного імперативу в структурно-інвестиційну політику, перехід виробництва до стратегії якісного зростання під екологічним контролем;

? послідовна екологізація всіх ланок суспільного виробництва на основі поетапного переведення промисловості на маловідходні технології та комплексні безвідходні виробництва, орієнтовані на якісне соціально-технологічне перетворення сучасного суспільства;

? вдосконалення господарського механізму природокористування, що передбачає відмову від витратного підходу, перехід до біосферносовместімому природокористування, розширення системи платності використання всіх природних ресурсів і забруднення навколишнього середовища;

? створення механізму пріоритетного фінансування найважливіших природоохоронних заходів;

? здійснення екологічно обгрунтованого розміщення і розвитку продуктивних сил з урахуванням можливостей природ-но-ресурсного і асиміляційного потенціалу навколишнього середовища;

? забезпечення умов для формування ринку екотехніки, екотехнологій та екопослуг;

"Імператив (від лат. ітрегаіуіз - наказовий) - безумовний принцип поведінки.

292

? посилення правової відповідальності та економічних санкцій за природоохоронні порушення;

? реалізація комплексу заходів з реабілітації радіаційно забруднених територій, максимальне зниження шкідливого впливу на природне середовище та населення наслідків чорнобильської катастрофи, включаючи організаційно- технічні заходи і заходи соціальної спрямованості;

? підвищення рівня екологічної освіти та виховання населення;

? забезпечення повної гласності, доступності інформації про стан довкілля, оперативного та об'єктивного оповіщення населення про екологічно небезпечних ситуаціях та ін

Найважливішим засобом реалізації екологічної політики є інституційні перетворення з метою створення ефективних ринкових структур, формування нового правового і економічного механізму регулювання екологічної сфери. Ці перетворення припускають:

? вдосконалення природоохоронного законодавства, системи екологічних стандартів, норм і вимог, що регламентують природокористування при екологічному реформуванні з наступним переходом на міжнародні стандарти як необхідна умова входження Білорусі в світову економіку і міжнародну систему забезпечення екологічної безпеки;

? економічне стимулювання засобами державної податкової, кредитної та цінової політики ресурсо-та енергозбереження, впровадження екологічною техніки і технології;

? забезпечення екологічної експертизи та оцінки впливу на навколишнє середовище та здоров'я населення всіх програм і проектів господарської та іншої діяльності;

? формування ринку праці, екологічних робіт і послуг, розвиток підприємництва в екологічній сфері;

? створення гарантій відшкодування підприємствами, організаціями та приватними особами економічного збитку від забруднення навколишнього середовища;

? сприяння використанню технічної та фінансової допомоги міжнародних організацій, іноземних інвестицій в практичному вирішенні екологічних проблем;

? формування кадрового потенціалу, здатного на практиці реалізувати завдання екологічної політики.

Умовами економічного зростання як фактора стійкого розвитку є досягнення фінансової стабільності на макроекономічному рівні, наявність достатніх внутрішніх і залучених ззовні фінансових ресурсів, а також створення механізму акумулювання та використання цих коштів на найбільш ефективних напрямках,

293

Розширення економічних можливостей суб'єктів господарювання та управління сприяє формуванню такого механізму еколого-економічного регулювання, в якому переважне використання адміністративних методів управління природокористуванням, властиве недавнього минулого , змінюється пріоритетом економічних методів.

? економічне стимулювання раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища за допомогою податкових, кредитних та інших пільг, вдосконалення екологічного оподаткування;

? формування особливого ринку прав та дозволів на техногенні забруднення;

? організація бірж відходів;

? створення екологічних банків, що здійснюють прийом вкладів у вигляді "надлишків скорочень викидів";

? введення рейтингу банківського відсотка залежно від екологічної надійності природопользователя;

? здійснення страхування екологічного ризику і т.д. Таким чином, у міру економічної стабілізації НСУР

передбачає освоєння механізмів ринкового регулювання екологічної сфери. Поряд з нормативно-правовими підходами передбачається розвиток екопредпрінімательства, ринку екологічних робіт і послуг, екоаудита та консалтингу, екострахованія і т.п.

Ключовим напрямком реалізації стратегії сталого розвитку, наголошується в НСУР, має стати прогресивне зміна галузевої структури економіки в бік зниження питомої ваги матеріало-та енергоємних галузей індустрії, перетворення виробничої бази в галузях-забруднювачі шляхом переходу на екологічно чисті технологічні процеси. Намічається також реструктуризація і санація підприємств з урахуванням екологічного чинника, перехід на міжнародні стандарти технологічних процесів виробництва продукції, що забезпечить включення Білорусі в світову економіку і систему міжнародної екологічної безпеки.

Для реалізації одного з основних принципів сталого розвитку - раціонального економного використання природних ресурсів, забезпечення здорового середовища проживання сьогодення і майбутніх поколінь - Концепцією та програмою розвитку промислового комплексу Республіки Білорусь на 1998-2015 рр.. допускається досягнення зростання промислового виробництва на 1% за умови посилення питомих екологічних навантажень (лімітів) на

 294 

 0,2%. Щоб виконати цю умову, необхідно реалізувати цілий ряд технічних, технологічних, організаційних та економічних рішень, серед яких найважливіші: 

 ? зниження викидів оксидів сірки та азоту за рахунок переведення на спалювання природного газу та вдосконалення процесів спалювання палива; 

 ? розробка та впровадження нетрадиційних екологічно чистих методів виробництва енергії (сонячної, вітрової, біомаси тощо); 

 ? забезпечення виробництва та використання низькосірчистого мазуту в необхідному обсязі; 

 ? стимулювання розробки та впровадження безпечних, екологічно чистих і ефективних технологій у промисловості; 

 ? оснащення не менше 40% стаціонарних джерел викидів пилогазоочисного обладнання; 

 ? виконання міжнародних угод з припинення використання речовин, що руйнують озоновий шар; 

 ? забезпечення створення автоматизованої системи моніторингу забруднення атмосфери; 

 ? удосконалення комплексної водогосподарської діяльності (створення органу державного управління з поєднанням територіального та басейнового принципу), розвиток робіт зі складання басейнових схем використання і охорони поверхневих і підземних вод в ув'язці з іншими природними ресурсами (грунтом, повітрям та ін.); 

 ? поліпшення системи збору, узагальнення та оцінки даних про стан вод (моніторинг водного середовища), включаючи оцінку антропогенних змін водних ресурсів на основі наукових досліджень; 

 ? проведення заходів щодо більш глибокої очистки стічних вод (введення нових потужностей очисних споруд, реконструкція та модернізація діючих відповідно з прогресивними технологіями, впровадження мало-і безводних технологій); 

 ? завершення створення водоохоронних зон річок, озер і штучних водойм на відстані до 500 м від урізу води, встановлення в захисних зонах твердого регламенту землі-і водокористування, заборона будівництва виробничих об'єктів, що мають викиди й стоки, і т.д. 

 20.2. Удосконалення податкового та цінового регулювання екологічної сфери 

 В умовах перехідної економіки в реалізації екологічної політики все більш пріоритетними стають еко 

 295 

 кі важелі регулювання сфери природокористування, і в першу чергу - формування екологічно орієнтованих податкової системи та механізму ціноутворення. 

 Довгострокова програма екологізації податкової системи повинна об'єднувати, на думку фахівців, поетапну реалізацію наступних завдань: 

 ? послідовне підвищення частки податків на використання природно-ресурсного потенціалу в сукупних податкових надходженнях до республіканського і місцевих бюджетів; 

 ? розширення бази природно-ресурсного оподаткування за рахунок введення податків на використання асиміляційного потенціалу навколишнього середовища; 

 ? введення акцизів на товари та послуги, споживання яких пов'язане з підвищеним екологічним ризиком; 

 ? розширення податкових пільг для підприємств і організацій, які освоюють виробництво екологічно безпечних виробів або застосування замкнутих (маловідходних) технологій; 

 ? обмеження прямого і непрямого субсидування приро водоємних і небезпечних для навколишнього середовища видів господарської діяльності. 

 Суть цих перетворень полягає в переході від існуючого переважно непрямого оподаткування до прямого природно-ресурсному. Однак труднощі перехідного періоду, пов'язані з відсутністю реальних ринкових відносин, монополізмом окремих виробників, розбалансованістю фінансової системи, високим рівнем інфляції, ускладнюють перебудову податкової системи за всіма зазначеним вище напрямками. Можливим найближчим часом представляється зміна оподаткування таким чином, щоб воно реально стимулювало природозберігаючі способи господарювання. 

 Як показала практика, запровадження екологічного податку (платежів за забруднення навколишнього середовища) виявилося заходом з обмеженою ефективністю, так як платити часто вигідніше, ніж будувати природоохоронні об'єкти. В принципі будь-які форми економічного примусу, якими і є екологічні податки і штрафи за забруднення, послаблюють пружини ринкової економіки. Екорозвиток не можна здійснювати лише (або переважно) методами негативної мотивації, за допомогою санкцій, оскільки, будучи засобом примусового характеру, вони не створюють внутрішніх спонукальних мотивів і просто підвищують витрати виробництва. На Заході ці методи більш ефективні в силу розвиненості конкурентного середовища і неможливості компенсувати екологічні витрати зростанням цін. 

 У новій редакції законопроекту "Про охорону навколишнього середовища" закладено правові основи податкового регулювання природокористування методами позитивної мотивації, еконо-, мического стимулювання. Стаття 79 законопроекту передбачає надання юридичним особам і індивідуальним підприємцям кредитних, податкових і інших пільг при впровадженні маловідходних, безвідходних, енерго-і ресурсозберігаючих технологій, спеціального обладнання, що знижує шкідливий вплив на навколишнє середовище, переробці відходів виробництва та споживання, використанні вторинних ресурсів та здійсненні іншої природоохоронної діяльності. Відзначено також, що законодавством Республіки Білорусь можуть встановлюватися інші види економічного стимулювання охорони навколишнього середовища та раціонального природокористування. Однак механізм реалізації цих положень знаходиться на стадії розробки. 

 В якості інших заходів економічного стимулювання можливе встановлення підвищених норм амортизації основних виробничих природоохоронних фондів. Переглядаючи норми амортизаційних відрахувань на очисне обладнання, можна спиратися на досвід країн, де подібна система давно використовується (Японії, США, ФРН та ін.) Виходячи зі світового досвіду, оптимальним вважається щорічне списання 20-25% його вартості. Іншим стимулюючим податковим важелем впливу на підприємства може стати диференційована система підвищених податкових ставок на очисне обладнання, яке використовується після закінчення терміну його амортизації. 

 Як свідчить досвід Росії, надання податкових пільг підприємствам може здійснюватися і без внесення змін до податкового законодавства. Пільги по податках, зарахованим до місцевого бюджету, можуть надаватися місцевими органами влади. Так, з 1993 р. були звільнені від податку на прибуток, одержувану в результаті природоохоронної діяльності, підприємства Ярославської області. Дана прибуток може бути отримана в результаті збору та утилізації екологічно небезпечних відходів, переробки та захоронення відходів промисловості, робіт в області рекреаційного природокористування, реконструкції та наладки очисних споруд, розробки технічної документації, оцінки викидів та скидів забруднюючих речовин і розробки програм щодо їх зниження і т . п. Але для отримання зазначених пільг підприємства повинні були вести окремий облік прибутку по перерахованих видів робіт і послуг. 

 Розвиток пільгового оподаткування екологічних видів продукції, робіт і послуг доцільно здійснювати з одночасною компенсацією відповідних втрат бюджету за рахунок введення непрямих податків на екологічно небезпечні з 

 297 

 296 

 делия з метою реалізації так званого принципу "фіскальної нейтральності". 

 Екологічними критеріями регулювання системи оподаткування можуть виступати: 

 ? ступінь відповідності фактичного рівня ресурсоспоживання та ресурсозбереження світовим питомою нормативам (за номенклатурою продукції, ресурсів); 

 ? дотримання нормативних навантажень на стан навколишнього середовища; 

 ? виконання заходів з дотримання територіальних лімітів природокористування; 

 ? забезпечення необхідних темпів структурної перебудови виробничих структур з урахуванням екологічних факторів; 

 ? рівень освоєння капітальних вкладень на природоохоронні цілі, оцінюваний з урахуванням їх ефективності. 

 Пільгове оподаткування з урахуванням екологічних факторів може передбачати зменшення суми оподатковуваного доходу, пряме скорочення податків з використанням відповідних коефіцієнтів, а також повне або часткове звільнення платника від платежів.

 Зазначені пільги з оподаткування можуть надаватися в залежності від типу підприємств, видів споживаних природних ресурсів, характеру і обсягів випущеної продукції з урахуванням ступеня впливу на навколишнє середовище. Для цього необхідна розробка поправочних коефіцієнтів до діючих податках виходячи з сертифікації продукції та послуг з екологічного ознакою. 

 Необхідність залучення підприємницької активності для вирішення екологічних проблем також вимагає вдосконалення фінансово-кредитної та податкової політики, для чого повинні бути вжито такі заходи: 

 ? знижені податкові ставки і розширена податкова база за рахунок обліку всіх суб'єктів господарювання та специфіки їх діяльності, більш рівномірного розподілу податків серед всіх категорій потенційних платників податків, що забезпе-298 печити умови для збільшення загального обсягу інвестиційних ресурсів і фінансування природоохоронного бізнесу; 

 ? почата розробка пільгової кредитно-фінансової політики, спрямованої на пріоритетне субсидування природоохоронних заходів з метою залучення підприємницької активності, в тому числі встановлення пільгового кредитування робіт зі створення рециклінгових фірм з переробки, утилізації та інших форм використання всіх видів відходів; 

 ? створені сприятливі умови пільгового кредитування для малих і середніх фірм, що надають посередницькі послуги з розміщення та продажу відходів, а також фірм з виробництва екотехніки і екотехнологій. 

 Реформування нашої економічної моделі немислимо без вдосконалення цінової політики. Існуюча раніше система цін була орієнтована на дешевизну і доступність природних ресурсів, не враховувала вимог екологізації виробництва, оскільки витрати на оздоровлення навколишнього середовища не знаходили належного відображення у виробничих витратах. 

 Доречно згадати застереження з цього приводу доктора Е. Вайцзекера, який зауважив: бюрократичний соціалізм звалився тому, що не дозволяв цінами говорити економічну правду, а ринкова економіка може погубити себе і навколишнє середовище, якщо не дозволить цінам говорити екологічну правду.17 

 Марнотратне використання природних багатств на території колишнього СРСР в останні 70 років значною мірою було зумовлено пануванням "бе зрентних" цін на продукцію природоексплуатуючих галузей. У силу обмеженості природних ресурсів ринкове регулювання цін на паливо і сировину призводить до їх встановлення на рівні замикає витрат при використанні найменш економічних, але необхідних для задоволення суспільної потреби джерел цих ресурсів. Така об'єктивна база механізму формування світових, так і внутрішніх, цін в економічно розвинених країнах на найважливіші види паливних і сировинних ресурсів. У СРСР же внутрішні ціни на них десятиліттями встановлювалися на рівні середньогалузевих, а не замикає витрат, в результаті чого ціни на продукти природокористування були низькими, але не за рахунок менших витрат, а за рахунок штучного виключення з них рентної складової. 

 Чи не містять ренту ціни вважалися перевагою планового господарства (оскільки були низькими), на самій же справі 

 299 

 вони стали однією з причин екстенсивного розвитку економіки і нераціонального природокористування. "Безрентние" ціни не сприяли комплексної переробки мінеральної сировини, залученню в оборот вторинних ресурсів, використанню прогресивних технологій видобутку корисних копалин. Якщо ціна нафти, наприклад, орієнтована на середньогалузеві витрати, то впровадження ресурсозберігаючих технологій на підприємствах із собівартістю видобутку нижче середньогалузевої буде, як правило, менш вигідним, ніж втрата зайвої тонни нафти. 

 Існування "безрентних" цін у галузях природокористування робило неможливим встановлення доходів рентного походження та їх джерела на всьому шляху - від видобутку сировини чи палива до готової продукції. Крім того, вилучати до бюджету рентні доходи було, звичайно, зручніше, зібравши їх разом, в кінці виробничого ланцюжка. У результаті ж відбулася втрата контролю за внеском у національний дохід як окремих природних об'єктів, так і територій їх розміщення. Доходи підприємств базових галузей господарства виявлялися штучно заниженими в порівнянні з територіями зосередження виробництв з випуску готової продукції. Цим було обумовлено і тяжке становище колгоспів і радгоспів протягом усього періоду соціалістичного будівництва, і існування горезвісних "ножиць" між цінами промислової і сільськогосподарської продукції: формально безкоштовне землекористування супроводжувалося фактичним вилученням величезних сум у виробників через систему штучно занижених закупівельних цін. 

 Без відновлення контролю за утворенням і рухом рентних доходів у народному господарстві неможливі ринкові перетворення в ціновій політиці і створення ефективної економічного захисту природних ресурсів від марнотратного їх використання. Рентний підхід до ціноутворення неминуче веде до зростання цін на сировину та енергоносії, що стимулює їх раціональне витрачання в умовах переходу до ринкової економіки. Це в свою чергу сприятиме активізації інвестиційного процесу та інтеграції нашої економіки у світовий ринок. 

 Цінова політика на даному етапі повинна сприяти реалізації екологічних вимог розвитку, заохочувати впровадження екологічно чистих виробництв і видів продукції. Для цього необхідно забезпечити облік екологічних витрат в цінах. Важливу стимулюючу роль можуть грати знижки та надбавки до цін залежно від ступеня раціональності природокористування та екологічності виробництва (або випускається). Заохочувальні надбавки до цін на продукцію, що відповідає найвищим екологічним стан-300 Дарт, можуть встановлюватися на певний термін і диференціюватися залежно від ступеня її екологічності. І навпаки, на продукцію з низькими екологічними характеристиками можуть встановлюватися знижки до цін, наприклад, у формі твердого податку (відрахувань) до бюджету. 

 При встановленні співвідношень цін на різні види продукції, запровадження заохочувальних надбавок (або знижок) слід спиратися на укладення кваліфікованої експертної комісії. З урахуванням світової практики такі надбавки можуть встановлюватися строком до 2-х років. У Білорусі робилася спроба економічного стимулювання господарств у виробництві екологічно чистих продуктів харчування: в 1990 р. були підвищені закупівельні ціни на продовольчі зернові культури, вирощені без застосування пестицидів і призначені для вироблення продуктів дитячого та дієтичного харчування. 

 Ціноутворення з урахуванням екологічних факторів може надавати стимулюючу дію на запобігання еко-лого-економічного збитку, якщо до складу оптової ціни на продукцію галузі включити величину середньогалузевого нормативного економічного збитку, що завдається в процесі виробництва одиниці продукції, який іменується нормативом ущербоемкості. Оптова ціна на продукцію 1-го виду з урахуванням еколого-економічного фактора (Цх) визначатиметься наступним чином: 

 І * = С, + П, + У - П,, (20.1) 

 де С! - Среднеотраслевая собівартість 1-й продукції; ^ - нормативний прибуток по 1-й продукції; У - П, - середньогалузевої норматив ущербоемкості по 1-й продукції. 

 У разі, коли індивідуальний показник ущербоемкості нижче нормативу, підприємство має додатковий прибуток, отже, такий підхід до ціноутворення зацікавлює виробників у зниженні можливого збитку від їх діяльності. 

 Облік екологічних витрат при формуванні цін створює небезпеку їх зростання, але в умовах конкуренції таке збільшення ціни не може бути довготривалим, оскільки зниження попиту на дорогу продукцію змусить виробника шукати шляхи зниження витрат за рахунок дотримання екологічних обмежень. В умовах же зберігається монополії на виробництво переважної кількості видів продукції існує небезпека встановлення високих цін за рахунок екологічних витрат. У такому випадку необхідне втручання органів державної влади, регулюючих "стелю" цін на продукцію, вироблену монополістами. У формуванні екологічної складової ціни чільна роль дол 

 301 

 жна належати місцевим органам влади, знаючим реальну ситуацію на місцях. 

 Перетворення податкової і цінової політики з урахуванням екологічних факторів не можуть відбутися одноразово: потрібно довгострокова державна програма, реалізація якої передбачає як внесення змін до існуючого законодавства, так і глибокі інституційні перетворення, пов'язані із зміною рентних відносин, а також розробку нових підходів у ціноутворенні. 

 Інформація, релевантна "20.1. Екологічні пріоритети і цілі в нових економічних умовах"

1. А.А.Горелов. СОЦІАЛЬНА ЕКОЛОГІЯ - М. - 275 с., 1998
   
   
2. ВИСНОВОК
     екологічно доцільному поведінки, то є і відповідальному відношенню до навколишнього середовища. В основі економічних важелів раціонального природокористування лежать платність природокористування та екологічно орієнтовані інвестиції держави в промисловість і сільське господарство. При платному природокористуванні зменшення споживання ресурсів (води, пального, руди тощо) і викидів
   
3. Контрольні питання
     екологічного права Російської Федерації? 2. Які основні методи правового регулювання, що застосовуються галуззю екологічного права Росії? 3. Які основні джерела екологічного права Російської Федерації? 4. Які розрізняють підгалузі екологічного права Російської Федерації? 5. У чому полягає поняття та зміст екологічного правовідносини? У чому
   
4. Питання длc підготовки до заліку з дисципліни «Природокористування» 1.
     екологічна (за ознаками вичерпності і відновлюваних); із взаємин видів використання. 14. Класифікація ПР: по можливості господарського використання; приватнікласифікації. 15. Сутність антропогенного впливу. Антропогенне навантаження. 16. Забруднення і його види. 17. Нормативи якості навколишнього Середовища: поняття, види. 18. Методи регулювання взаємовідносин
   
5. 15.2. Екологічна освіта
     екологічно освіченої людини. Сьогодні знати екологію також необхідно, як свою мову, основи математики, фізики, хімії, біології чи історії. У РФ і РБ прийняті відповідні закони про політику в області екологічної освіти. У 2002 р. прийнята «Концепція розвитку екологічної освіти в РБ». У цьому документі система екологічної освіти визнана завданням державного
   
6. Х1У.2. Соціально-економічні аспекти екологічних проблем Росії
     екологічний стан країни є результатом дії багатьох, в тому числі і протилежно спрямованих, соціальних та економічних факторів. Це насамперед наслідок колишніх затратно-екстенсивних методів господарювання, що супроводжувалися невиправданим ні з економічної, ні з екологічної точок зору руйнуванням екосистем, нераціональним використанням видобутих ресурсів, накопиченням
   
7. 14.2. Екологічна експертиза та ОВНС
     екологічна експертиза організується і здійснюється відповідно до Законів РФ "Про охорону навколишнього природного середовища», «Про екологічну експертизу» та Законом РБ «Про екологічну експертизу». Експертиза є одним з найважливіших методів здійснення екологічного контролю. Вона полягає: у встановленні відповідності запланованій господарської та іншої екологічним
   
8. 13.3. Особливості управління природокористуванням на перехідному до ринку етапі
     екологічної політики. До таких важелів належать:? рентні платежі;? платежі за використання природних ресурсів і забруднення навколишнього середовища (екологічний податок);? компенсаційні виплати за вилучення природного ресурсу з цільового використання або погіршення його якості в результаті виробничої діяльності;? штрафи за порушення екологічних
   
9. 2.3.2. Пріоритети використання технічних ресурсів щодо ефективного забезпечення навчального процесу та НДР
     пріоритет. Кафедрам факультету для проведення навчального процесу згідно з затвердженим розкладом занять. Другий пріоритет. Студентам всіх спеціальностей факультету для виконання курсових і дипломних проектів, затверджених завідувачами кафедр або керівниками проектів. Третій пріоритет. Докторантам, аспірантам, магістрантам, згідно із затвердженими планами робіт з НДР, вони можуть
   
10. 17.2. Система законодавства в галузі використання і охорони природного середовища
      екологічних заходів (наприклад, екологічної експертизи). Відповідно до ч. 1 ст. 72 Конституції природокористування, охорона навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки, земельне, водне, лісове законодавство, законодавство про надра, про охорону навколишнього природного середовища перебувають у спільному віданні РФ і її суб'єктів. За предметів спільного ведення
    
11. В.В.Арбузов, Д.П.Грузін, В.І.Сімакін. ЕКОНОМІКА природокористування та природоохоронної. Навчальний посібник. Пенза. - 251с., 2004
      екологічних проблем, визначено показники ефективності природокористування і охорони навколишнього середовища з урахуванням факторів стану компонентів природи та екологічного мислення людини. Наведено методологія визначення капітальних вкладень в природоохоронні заходи, методологія експлуатаційних витрат средозащіт-ного призначення, основні принципи визначення плати за користування
    
12. 17.1. Основні проблеми екологічного права
      екологічного права - забезпечення конституційного права кожного на сприятливе навколишнє середовище (ст. 42). За рахунок природи людство активно задовольняє свої численні потреби в продуктах харчування, енергії, середовища проживання. При цьому людство активно використовує природні ресурси, вільно чи мимоволі завдаючи їм шкоди своєю діяльністю. З метою обмеження негативного
    
13. § 2. Суб'єкти та об'єкти екологічного права
      екологічних правовідносин можуть бути громадяни, юридичні особи, публічні суб'єкти. Громадяни мають право на охорону здоров'я від несприятливого впливу навколишнього природного середовища. Це право забезпечується заходами щодо запобігати-394 Суб'єкти та об'єкти екологічного права щенію екологічно шкідливої діяльності, спеціальним державним страхуванням громадян та іншими заходами.