| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 4. Антропологічна експертиза |
||
|
У рамках сучасного соціального антропологізму можливо розкриття змісту і механізму процесу об'єктивації і вироблення критеріїв антропологічної експертизи соціальних форм, відносин і перетворень. Вважаю, що цей крок дозволить підійти до більш адекватного розуміння природи і змісту критеріїв суспільного прогресу. Теоретична розробка і регулярне практичне здійснення антропологічної експертизи дозволило б значною мірою уникнути однобічності економіці та політікоцентріз-ма в оцінці тих чи інших соціальних реформ. Справа в тому, що дві останні оцінки спрямовані, насамперед, на експертизу умов і засобів досягнення суспільних цілей, а перша - антропологічна - дозволяє осмислити і оцінити саму мету суспільних перетворень: інтереси розвитку людини як первинного, індивідуального, конкретного суб'єкта, творця і носія всього суспільного змісту. Як видно, антропологічна експертиза не скасовує і не замінює собою ні економічну, ні політичну оцінки здійснюються в суспільстві перетворень, хоча в її основі лежить істотно інший критерій. В основі економічної експертизи лежать макропоказники, інтегровані в понятті економічної ефективності: продуктивність праці, норма прибутку, рівень інфляції і т. п. Політична експертиза апелює до показників політичної доцільності проведених реформ: цілісність держави, стійкість політичного режиму і політичних інститутів. Власне людина - його потреби, інтереси, бажання, переваги - присутній в цих оцінках лише побічно, опосередковано, абстрактно. В основі ж антропологічної експертизи лежить оціню-- 513 ка рівня та характеру відповідності проведених реформ і здійснюваних перетворень об'єктивним тенденціям розвитку людини та її суб'єктивним уявленням про своє місце в створюваному майбутньому. Антропологічна експертиза є, таким чином, необхідне продовження і природне завершення процесу об'єктивації, є своєрідна саморефлексія, здійснюючи яку, человекдействі-тельно усвідомлює себе справді активним суб'єктом історії, творцем свого власного соціального буття. Найважливішим критерієм цієї експертизи має стати проблема сенсу життя. Сенс життя, а значить, і проблема творчості лежать в основі антропологічної експертизи, що дозволяє співвіднести результат людської діяльності з цілями, ідеями, прогнозами. У цьому зв'язку немає принципової необхідності дискутувати щодо пріоритетів тих чи інших етапів розвитку людства або в формационном, або в цивілізаційному, або в якомусь іншому варіанті. Має право на існування і тим більше на перспективний розвиток тільки те суспільний устрій і то ідеологічне (як теорія ідей і як теорія ідеалів) наповнення духовного світу суспільства, які в змозі забезпечити і гарантувати кожному індивіду умови для реалізації сенсу життя, - повне і вільне участь у творчій діяльності. Це можливо тільки тоді і там, де: а) відсутня експлуатація людини в будь-якій формі і з будь-яких позицій (з боку суспільства, окремих груп, людей чи інших сил зовнішнього світу, якщо такі виникнуть); б) забезпечуються рівні умови і можливості кожному індивіду для реалізації творчості, а значить і сенсу його життя. Інакше кажучи, лише ті соціальні форми (відносини, інститути, норми), які сприяють отриманню людиною сенсу його життя, можуть пройти антропологічну експертизу. Все те, що перешкоджає цьому, що ускладнює пошук і знаходження сенсу життя, має бути віднесено до розряду «вийшло, як завжди». Отже, структура процесу «переходу» суб'єктивного в об'єктивне може бути представлена послідовними ступенями: феномени духовного світу людини - процес їх об'єктивації-реальні соціальні форми - антропологічна експертиза досягнутого результату. Ця предметна область наповнюється дійсним змістом лише в тому випадку, якщо вона буде зв'язана з тими областями знання (особливо з психологією і соціологією), які розкривають 514 психофізіологічну природу і соціальну детермінованість самих феноменів духовного світу людини - вихідної ступені соціально-антропологічного дослідження. Введення в число факторів і критеріїв свободи інтересів, цілей, моральних принципів, сенсу життя дозволяє розглядати свободу в найширшому контексті суспільного життя. У світлі реформування сучасного російського суспільства проблема свободи повинна співвідноситися практично з усіма завданнями, які постають перед нами. Більше того, свобода виступає в якості одного з найважливіших критеріїв, здійснюваних у країні перетворень. У цьому зв'язку необхідно більш чітко, ніж це прийнято підчас в літературі, визначити зміст самого поняття «лібералізм». При цьому варто звернутися до його характеристиці в російської філософії політики початку XX століття, коли уявлення про лібералізм і як про світогляд, і як про політичній доктрині глибоко і самобутньо розроблялися низкою великих російських мислителів (зокрема, С. JI. Франком і П. В . Струве). Для них абсолютно неприйнятним, насамперед, було поширення ліберальних принципів лише «на деякі» особи і групи і лише на «деякі» види діяльності і «деякі» цінності, наприклад на свободу слова або совісті. Ці розробки надзвичайно актуальні для оцінки нашої сучасної дійсності. У цьому відношенні вони підхопили і продовжили традицію російського лібералізму, пов'язаного з творчістю К. Д. Кавеліна і В. С. Соловйова. У суспільстві повинні існувати як інститути, що забезпечують реалізацію свободи в рамках ринкових відносин, так і інститути, що контролюють і обмежують негативний вплив ринку на реалізацію людської свободи. Інакше кажучи, ринок повинен регулюватися громадськими інститутами, тобто повинен перебувати під певним контролем держави. Інша справа, що цей контроль не може реалізовуватися у формі чисто командно-тоталітарного натиску на ринкові відносини. У рамках такого «контролю» ринкові відносини як такі взагалі не можуть бути реалізовані. Значить, державний контроль повинен здійснюватися в таких формах, які співвідносні з самими ринковими відносинами, органічно взаємопов'язані з ними, не анігілюють один одного. Очевидно, що вся складність взаємовідносин держави і ринку полягає в тому, що ці взаємини мають здійснюватися головним чином у рамках не політичних, а економічних і моральних форм. 515 В країнах давніх і усталених ринкових відносин в якості таких форм виступають антимонопольне законодавство (законодавчо оформлене економічний вплив держави на основні тенденції розвитку ринкових відносин), справедлива і соціально, а не тільки економічно орієнтована податкова система, соціально орієнтований розподіл бюджетних ресурсів, морально й економічно підтримуване меценатство, різні форми благодійності і т. д. Зі сказаного випливає, що при вивченні суспільства необхідно, по-перше, враховувати проблему об'єктивності соціального світу як результату деперсоніфікації громадських зв'язків і відносин, по-друге, суспільство є певна системна взаємозв'язок між індивідами, відносини між якими досить суперечливі і вимагають тому, принаймні, уважного до себе ставлення, по-третє, психологічно суспільство і складові його елементи сприймається як якесь відчуження продуктів діяльності від діяча, по-четверте, суспільство є об'єктивна внутрішня логіка руху деперсоніфікованих продуктів людської діяльності. Тому воно повинно припускати повноту особистого життя, вільне, зсередини яке визначається єдність, солідарність усіх особистих елементів. Товариство є, таким чином, реалізацією людської потенції в двоякому сенсі слова - в сенсі прийняття соціальної реальності як об'єктивності; в сенсі безперервного творення цієї реальності; в сенсі розуміння людиною своєї соціальної творчої ролі. Об'єктивність соціального світу означає, що останній протистоїть людині як щось зовнішнє по відношенню до нього, але створене, тим не менш, саме його зусиллями. Головне питання полягає в тому, чи усвідомлює людина, що, яким би об'єктивувати ні був соціальний світ, він створений людьми і може бути ними перероблений. Нерідко людина - творець світу - сприймається як його продукт, а людська діяльність - як епіфеномен нелюдських процесів. Парадокс полягає в тому, що людина створює реальність, яка заперечує його, і це заперечення він далеко не завжди чітко усвідомлює. У цьому плані антропологічна експертиза соціальної діяльності людини повинна бути зрозуміла як інваріант адекватної оцінки підсумкового результату всіх творчих зусиль людини, без якої той чи інший конкретний процес творчої соціальної діяльності не може вважатися завершеним. Література: 1. Бергер П., Лукман Т. Соціальне конструювання реальності. Трактат по соціології знання. М., 1995. С. 33. 2. Хайдеггер М. Лист про гуманізм / / Проблема людини в західній філософії. М., 1988. С. 336. 3. Уайтхед А. Пригоди ідей / / Уайтхед А. Вибрані роботи з філософії. М., 1990. С. 439. 4. Бахтін М. М. Естетика словесної творчості. М., 1986. С. 360. 5. Паскаль Б. Думки. М., 1994. С. 65, 115. 6. Бубер М. Проблема людини / / Бубер М. Два образи віри. М., 1995. С. 161. 7. Левицький С. А. Трагедія свободи / / Твори. Т. 1. М., 1995. С. 147.
|
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " § 4. Антропологічна експертиза " |
||
|
||