Головна
Аксіологія / Аналітична філософія / Антична філософія / Антологія / Антропологія / Історія філософії / Історія філософії / Логіка / Метафізика / Світова філософія / Першоджерела з філософії / Проблеми філософії / Сучасна філософія / Соціальна філософія / Середньовічна філософія / Телеологія / Теорія еволюції / Філософія (підручник) / Філософія мистецтва / Філософія історії / Філософія кіно / Філософія науки / Філософія політики / Філософія різних країн і часів / Філософія самоорганізації / Філософи / Фундаментальна філософія / Хрестоматії з філософії / Езотерика
ГоловнаФілософіяПершоджерела з філософії → 
« Попередня Наступна »
Аристотель. Твори в 4-х томах. Том 2. Вид-во Думка, Москва; 687 стр., 1976 - перейти до змісту підручника

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРША [Помилки в силогізму]

Іпогда буває, що так само, як помиляються в розстановці термінів, точпо так само впадають в помилку і в думці про них, наприклад коли один і той же буває безпосередньо притаманне багатьом і хтось про один з лих не знає і думає, що йому воно зовсім не притаманне, хоча про іншому ои знає. Нехай А саме по собі буде притаманне Б і В і точно так само Б і В притаманні всім Д. Якщо ж хтось думає, що А притаманне всім Б і Б - всім Д, але що А не властиво пі одному В, а В притаманне всім Д, то щодо одного і того ж у нього буде про одне й те ж і знання і пезнаніе. Далі, якщо хтось помиляється щодо того, що належить до одного і того ж ряду, наприклад якщо А притаманне Б, Б притаманне В і В притаманне Д і він припускає, що А притаманне всім Б, а, з іншого боку, не притаманне жодному В, то оп в один і той же час буде знати, [що

А притаманне Д], і буде припускати, що воно йому не властиве. Не визнає він з цього тільки одне, а саме що він знає те, чого він не передбачає? Справді, деяким чином він знає, що А притаманне В через Б, оскільки приватне [знають] завдяки загальному. Тому щодо того, що він деяким чином знає, він вважає, що він цього взагалі не припускає, що, однак, неможливо. Що стосується сказаного раніше, то, якщо середній терміп взятий не з 35 одного і того ж ряду, неможливо обидві посилки припустити щодо кожного пз двох середніх термінів, наприклад [припустити, що] А притаманне всім В і не властиве жодній В, а Б і В притаманні всім Д. У такому випадку виявляється, що перша посилка [одного силогізму] береться протилежної [перший посилці іншого силогізму] - або повністю, або частково. Справді, якщо припускають, що всьому, чому притаманне Б, притаманне і А, і притому знають, що 40 Б притаманне Д, то знають також і те, що А притаманне Д. С7а Так що якщо, з іншого боку, думають, що А не притаманна нічому з того, чому притаманне В, то тим самим думають, що чогось з того, чому притаманне Б, А не властиво. Але думати, що всьому тому, чому притаманне Б, притаманне А, а, з іншого боку, що чогось з того, чому притаманне Б, А не властиво,-думати так - [означає брати посилки], протилежні один одному або повністю , або частково. Стало бути, не можна робити та-5 кі припущення. Навпаки, ніщо не заважає щодо кожного з двох середніх термінів припускати одну посилку чи відносно одного середнього терміна - обидві посилки, як, наприклад, А притаманне всім Б і Б - всім Д, а, з іншого боку, А не властиво жодному В. У цьому випадку помилка подібна до тієї, в яку ми впадаємо стосовно приватного, наприклад: якщо А притаманне всьому тому, чому притаманне Б, і to Б - всім В, то А буде притаманне всім В. Якщо ж знають, що А притаманне всьому тому, чому притаманне Б, то знають також, що воно притаманне В. Але ніщо не заважає але знати, що В є; наприклад, якщо А позначає два прямих кута, Б - трикутник, а В - чуттєво сприймається трикутник; в такому випадку можна припускати, що В не є, хоча знають, що всякий трикутник має [в сукупності] два прямих кута. Так ** що в один і той же час одне і те ж будуть знати і

не знати. Бо знання того, що всякий трикутник має [в сукупності] два прямих кута, не однозначне, а це означає, з одного боку, мати знання загального, з іншого - знання приватного. Так, знаючи загальне, знають, що В має [в сукупності] два прямих кута, по, 20 знаючи приватне, цього не знають. Так що [знання тут] НЕ БУДЕ протилежно [незнання]. Подібним же чином йде справа з висловлюванням в «Меіоне» що вчення є спогад. Бо ніколи не буває так, щоб одиничне можна було знати заздалегідь; знання приватного, ніби знову пізнаваного, отримують разом з наведенням, бо деякі вещп ми пізнаємо відразу ж, наприклад що [кути даної фігури равпи 25 в сукупності] двом прямим, як тільки ми дізнаємося, що вона трикутник.

І точно так само в інших випадках.

Таким чином, знаючи загальне, ми вбачаємо приватне, але через саме знання приватного ми його не знаємо, так що в отношеншш його можливо впадати в помилку, проте не так, щоб мати протилежне [знання про нього ]; можна помилитися щодо приватного, обла-зо дая знанням спільного. Так само йде справа і у випадках, зазначених више2, бо помилка щодо середнього терміна не протилежна знанню, придбаному за допомогою силогізму, як і [помилкове] припущення, що стосується кожного з середніх термінів. Але тому, хто знає, що А притаманне всьому Б, а Б у свою чергу притаманне В, ніщо не заважає думати, що А не властиво В, як, наприклад, той, хто знає, що кожна 85 самка мула безплідна і що це є самка мула, може думати, що вона зачала. Бо він не знає, що А притаманне В, якщо тільки він обидві [посилки] не розглядає разом. Таким чином, ясно, що помиляються, якщо одне знають, а іншого пе знають, яке саме й ставлення зпанпя загального до знання приватного. Бо в7ь про чуттєво сприймається ми крім відчуття не маємо знання, навіть якщо ми вже сприймали його раніше, хіба тільки якщо маємо знання загального і приватного, але не як знання в дії. Справді, «мати знання» означає трояку, а саме: мати пли загальне знання, або приватна, або знання в дії. Так 5 що й помилятися можна три способи. Таким чином, ніщо не заважає щодо одного і того ж і мати знання, і впадати в помилку, але не в протилежну [знанню]. Це трапляється також з тим, хто зпает каж-

дую з обох посилок окремо, але раніше не розглядав [їх відносини]. Справді, припускаючи, що ця самка мула зачала, він не має чинного знання, але, з іншого боку, це припущення не призводить ще до помилки, протилежної його знанню, бо помилкове [положення], протилежне [знанню] загального, є [ по виду] силогізм.

Той же, хто припускає, що бути благом - зпачіт бути злом, буде припускати, що благо і зло ОДПО і те ж. Справді, нехай А означає «бути благом», Б - «бути злом», а В - знову «бути благом»; таї: як припускають, що Б і В один і той же, то будуть також припускати, що В є Б, і точно так само, що Б є А, і тому також, що В є А. Бо так леї як у випадку, коли було істинним, що, чому [приписується] В, тому [приписується] Б, а чому [приписується ] Б, тому [приписується] А, було істинним п те, що А [приписується] В, точно так само справа йде з «припускати» і рівним чином з «бути». Бо якщо В п Б тотожні п, з іншого сторопи, Б і Л, то тотожні повинні бути також В і Л. Точно так само і щодо «мати МПЕН». А чи потрібно це, якщо визнати первое3? Але, безсумнівно, помилково припущення, що бути злом - значить бути благом, хіба тільки привхідним чином, бо можна це припускати в різному сенсі. Але [питання] цей вимагає більш ретельного розгляду.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГА

[Перестановка термінів в силогізм]

При перестановці крайніх терміпов необхідно, щоб і середній терміп переставляти з ними обома . Справді, якщо А притаманне В через [средпій термін] Б п якщо переставляються А і В та всьому, чому притаманне А, властиво і В, то і Б переставляемо з А і воно притаманне всьому тому, чому притаманне А, через середній терміп В. Рівним чином і В переставляемо з Б через середній терміп А. Точно так само і у випадках пе-прісущності, як, наприклад, якщо Б притаманне В і А не властиво Б, то А чи не буде притаманне і В. Якщо ж Б переставляемо з А, то і В переставляемо з А. Справді, нехай Б не властиво А, отож, і В не притаманне А, бо було припущено, що Б притаманне всім В.

І якщо У переставляемо з Б, то і Б переставляемо з А, бо про що йдеться Б, про все те говориться і В.

І якщо В переставляемо з А (і Б), то і Б переставляемо з А, бо, чого притаманне Б, тому притаманне і В, але, чому притаманне А, тому В не притаманне. І тільки тут починають з [звернення] ув'язнення, подібно до того як це має місце і в стверджувальних силогізмах, в інших же випадках не так. Далі, якщо А і Б переставляеми і рівним чином В і Д і всьому необхідно притаманне або А, або В, то і Б і Д будуть перебувати в такому відношенні, що всьому властиво одна з них. Дійсно, так як тому, чому притаманне А, властиво також Б і, чого властиво В, тому притаманне Д, всьому л <е притаманне А або В, але не обидва разом, то очевидно, що всьому властиве також Б або Д, але не обидва разом. Наприклад, якщо певознікшее є неминуще, а неминуще є невознікшім, то необхідно, щоб виникло було минущим і минуще - виникли. Бо тут складаються разом два силогізму. Далі, якщо всьому притаманне А, або Б і В, або Д, але притаманні вони не разом і якщо А і В переставляеми, то переставляеми також Б і Д. Адже якщо Б пе притаманне чого-то з того, чому притаманне Д, то ясно, що цьому притаманне А; а якщо А, то і В, так як А і В переставляеми. Так що в цьому випадку В і Д були б чомусь притаманні разом, а це неможливо. Якщо ж А властиве всьому Б і В і ні про що інше не позначається, а Б притаманне всім В, то А і Б необхідно переставляеми. Справді, так як А йдеться тільки про Б і В, а Б позначається і про сам себе1, і про В, то очевидно, що про все те, про що говориться А, говориться і Б, за винятком самого А2. Далі, якщо А і Б притаманні всьому В, а В переставляемо з Б, то А необхідно притаманне всім Б. Справді, так як А притаманне всім В, а В притаманне Б через перестановку, то і А буде притаманне всім Б.

Якщо ж з двох протилежностей [А і Б] А переважніше Б і точно так само Д переважніше В і якщо А і В переважніше Б і Д, то А переважніше Д, бо А в такій же мірі желанно , якою мірою Б ізбегаемо (так як вони протіволежат один одному). Рівним чином - В і Д (бо вони також протіволежат один одному). Дійсно, якщо А було б у такій же мірі переважно, як і Д, то Б було б у такій же мірі ізбегаемо, як і В, бо кожен із

перших однаково протіволежіт кожному з другого: уникаюче - омріяного. Так що і обидва були б [в рівній мерс ізбегаеми або бажані], а саме Л і В [разом] і Б і Д [разом]. Але так як [А і В] більш бажані, [ніж Б і Д], то [А] пе може бути в такій же мірі желанно, як [Д]. Інакше Б і Д були б однаково [бажані]. Якщо ж Д було б переважніше А, то і Б було б менш ізбегаемо, ніж В; бо меншу протіволежіт меншому, більшу ж благо і менше зло переважніше меншого блага і більшого зла. І таким чином, Б і Д в цілому були б переважніше А і В. Але [за припущенням] це пе так. Отже, А переважніше Д, і В тому менш ізбегаемо, ніж Б. Якщо тому для кожного люблячого проявляти прихильність (А), ХОЧА І 40 пе користуватися прихильністю (В), в любові краще, ніж користуватися прихильністю (Д), ^ але не проявляти благосклоппость (Б), то яспо, що А переважніше, ніж користуватися прихильністю. Таким чином, дружба в любові переважніше чуттєвого потягу. Любов, таким чином, виходить скороо від дружби, ніж від чуттєвого потягу. Але якщо найбільше від дружби, то дружба і є мета 5 любові. Отже, чуттєве потяг або взагалі пе є мета, або опо є заради дружби. Адже і дру-гио потягу і мистецтва - точпо так А3.

« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРША [Помилки в силогізму] "
  1. Глава тридцятих * В
    перший * Див Платон. Софіст, 219 а - 237 а; Політик, 258 b 267 с. - 183. 2 Послідовники Платона. - 183. 3 Див гл. 4-30. - 183. 4 СР «Друга аналітика», 91 b 24-27. - 184, Розділ тридцять другий * Див гл. 2-26. - 185. а Див гл. 27-30. - 185. 8 Див гл. 45. - 185. 4 Посилка становить більшу частину силогізму, ніж термін. - 185. ? У 25 b 32-35; 26 Ь 34-38; 28 а 10-14. -
  2. Глава двадцята 1
    двадцять першому 1 У гол. 20 при проблематичності обох посилок або при проблематичності однієї і ассерторічності другий. - 163. 2 В 33 Ь 25-31. - 163. 3 Як у 39 а 26-28. - 163. 4 Див 30 а 17-23. - 164. I Див 39 b 2-6. - 164. Розділ двадцять другий 1 Див 36 а 40 - b 2. - 164. 2 Див 36 а 39 - Ь 2. - 165. 3 Див 36 а 34-39. - 165. 4 Див 32 а 29 - b 1. - 165. I Див 40 а 35-38. -
  3. 3.4. Скорочені, складні і складноскорочені силогізми
    силогізмом існують різні види складних силогізмів. Серед них: полісіллогізм - складні силогізми, що представляють собою такі послідовності певним чином пов'язаних між собою простих категоричних силогізмів, що укладення попереднього служить посилкою наступного. Існують також і складно-скорочені силогізми - смітить і Епіхейрема - результати певних скорочень
  4. 4.1. Чисто-умовний і умовно-категоричний силогізми
    силогізм - це умовивід, посилками і укладанням якого є уявні судження. Слід зазначити, що укладення в даному виді силогізму може робитися з будь-якої кількості посилок, оскільки висновки чисто-умовного силогізму можна охарактеризувати як висновки на підставі свій-ства транзитивності імплікації. Інакше кажучи, висновок в чисто-умовному силогізм грунтується на правилі:
  5.  Доказ деяких законів логіки методом «від супротивного»
      силогізму: ((Pd0AP) D6 Р з Р (СА: 6,7) Доказ: p ^ e Р Q (дод.) Р (МТ: 1,3) Q (СА: 2,3,4) Закон спростовує модуси умовно - категоричного силогізму: Р (дод.) Є (МТ: 1,3) Закон контрапозиции: Р (СА: 2,3,4) Доказ: 1,? d0 2. (0зР) (дод.) Закон спростовує модуси роздягли- тельно-категоричного силогізму: 3. (0vP) (ІчД: 2) 4.0лР (ОД: 3) Q (КК: 4) Р (МТ: 1,5) Р (КК: 4) 0зР (СА:
  6.  Розділ сорок перший
      перша і третя фігури. - 197. Глава сорок шоста 1 А іменпо Celarent, Cesare і Caniestres. - 201 * «Див 52 Ь 4-8. -
  7.  Розділ двадцять третій
      двадцять сьома 1 Тут фактично сформульовано поняття істотного розширення дедуктивної теорії (науки). - 307. Глава двадцять восьма 1 Тут фактично сформульовано умову незалежності двох дедуктивних теорій (наук). - 307, 1 Протагор, ототожнювалася знання з чуттєвим сприйняттям. СР Платон. Теєтет, 151 е. - 809. 2 Сі. «Друга аналітика» II, 19, в
  8.  Питання для повторення
      силогізму. Які модуси має розділової-категоричний силогізм? Що таке метод натурального виводу? Які основні прямі і непрямі правила логіки судження
  9.  Умовиводи логіки судження. ВИСНОВКИ ІЗ складне судження
      силогізми. Особливість цих умовиводів полягає в тому, що виведення висновку з посилок визначається не відносинами між термінами, як в простому категоричному силогізмі, а характером логічного зв'язку між судженнями, тому при аналізі силогізмів даних видів суб'єктно-предикатна структура складових їх суджень
  10.  ЕКЗАМЕНАЦІЙНІ ПИТАННЯ
      помилки при доказі. Доказ формул логіки методом натурального виводу. Софізми. Паралогізми. Поняття про логічне
  11.  Загальні правила простого категоричного силогізму
      силогізму. У даному випадку необхідність кожного правила означає, що якщо воно не виконується в деякому умовиводі, то умовивід неправильно. Достатність же всіх загальних правил виражається в тому, що виконання кожного з них свідчить про правильність умозак-люченія. Іншими словами, силогізм правильний, якщо виконані всі правила простого категоричного силогізму, і не правильний,
  12.  Фігури і модуси простого категоричного силогізму
      силогізму, звані фігурами простого категоричного силогізму. Кожна фігура має свої спеціальні правила, хоча ці правила можуть бути отримані строго логічно, як наслідку із загальних правил простого категоричного силогізму. I. Перша фігура характеризується тим, що середній термін (М) грає в ній роль суб'єкта в більшому і предиката у меншому посилці. Перша фігура простого