Головна
ГоловнаІсторіяІсторія України (підручники) → 
« Попередня Наступна »
Малик Я., Вол Б., Чуприна В.. Історія української державності, 1995 - перейти до змісту підручника

ХАРКІВСЬКИЙ ЦВК РАД У БОРОТЬБІ ЗА ВЛАДУ В УКРАЇНІ


Більшовики під керівництвом Володимира Леніна 25 жовтня 1917 р. організували збройне повстання в Петрограді, повалили Тимчасовий уряд і утворили новий російський уряд - Раду Народних Комісарів (Раднарком). Жовтневий переворот, як вважали більшовики, встановив диктатуру пролетаріату в формі Совєтів, відкрив шлях до створення соціалістичного суспільного ладу.
Після одержання телеграфних повідомлень про петроградські події Мала Рада на закритому засіданні спільно із Всеукраїнською і Київською робітничими Радами та представниками залізничників утворила Крайовий комітет для охорони революції в Україні. Спираючись на сили всієї революційної демократії, відповідальний перед Центральною Радою Комітет повинен був охороняти завоювання революції, організувати при потребі відсіч контрреволюційним силам. Однак єдиний фронт революційної демократії виявився нетривким. При обговоренні питання про оцінку жовтневого перевороту в Росії він уже на другий день розпався. Після засудження Центральною Радою цього перевороту представники київських більшовиків вийшли з Крайового комітету для охорони революції в Україні.
У Києві утворилося три табори, кожен з яких претендував на владу - Центральна Рада, Совєти робітничих і солдатських депутатів, якими заволоділи більшовики, і штаб Київського військового округу.
Спираючись на силу українського полку, сформованого із делегатів III Всеукраїнського військового з'їзду, владу взяла Центральна Рада і почала всюди запроваджувати свою адміністрацію, закликаючи населення до спокою і порядку. Вона засудила збройне повстання в Петрограді і вважала недопустимим перехід влади до Совєтів як у Росії в цілому, так і в кожному національному районі.
Більшовики формально погоджувалися з тим, що в Україні влада повинна належати Центральній Раді. Однак вони вирішили усунути існуючу і на Всеукраїнському з'їзді Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів обрати нову Центральну Раду. Тобто йшлося про мирне усунення від влади Центральної Ради, яка очолювала національно-визвольний рух, і перетворення її в Центральний виконавчий комітет Рад України. Отже, більшовики під виглядом передачі влади Радам намагалися встановити "диктатуру пролетаріату", тобто диктатуру однієї партії - партії більшовиків.
Потрібні були рішучі дії, спрямовані на збереження демократичної влади, на порятунок України від анархії та війни. На засіданні вночі на 7 листопада 1917 р. Мала Рада під головуванням Михайла Грушевського затвердила III Універсал. Цей документ було урочисто оприлюднено біля пам'ятника Богданові Хмельницькому. У Софіївському соборі відбувся молебень. III Універсал проголошував Українську Народну Республіку, але й надалі у федеративному союзі з Росією. Основні положення III Універсалу були такі: 1) конфіскація приватного землеволодіння і перехід земель до рук трудящих без викупу; 2) встановлення 8-годинного робочого дня та державного контролю над виробництвом; 3) оголошення амністії за політичні виступи та скасування смертної кари; 4) забезпечення народові прав і свобод: слова, ДРУку, совісті, зборів, страйків, професійних спілок, рівноправності всіх мов; 5) встановлення межі Української Народної Республіки (крім зазначених раніше 5 губерній до неї включалися Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина і Таврія (без Криму); 6) вдосконалення місцевого самоврядування, встановлення найтіснішої співпраці з органами революційної демократії; 7) якнайшвидше досягнення миру між воюючими країнами та ін. На 22 грудня 1917 р.
III Універсал призначив вибори до Українських установчих зборів, а також день їх скликання - 9 січня 1918 р.
До проголошених III Універсалом соціально-економічних заходів українська громадськість поставилася по-різному. З приводу III Універсалу виникли суттєві розбіжності в самому Генеральному секретаріаті. Частина генеральних секретарів пішла у відставку. Про невизнання III Універсалу заявили польські організації. Підприємці, київські банкіри та члени Союзу земельних власників виступили проти наміру скасувати приватну власність на землю. Київська міська Дума звинуватила Центральну Раду в капітуляції перед більшовизмом. Генеральний секретаріат давав пояснення, що положення про скасування приватної власності на землю ще не стало законом, що це питання мають вирішити Установчі збори. Селянські депутати в Центральній Раді рішуче висловилися проти проекту земельного закону, який пропонував не конфісковувати земельних ділянок розміром до 40 десятин.
Невдоволенням частини української громадськості Центральною Радою намагалися скористатися більшовики, які вели проти неї посилену агітацію. Вони наполегливо вимагали скликання разом із Центральною Радою Всеукраїнського з'їзду Рад, який би перетворив її на Центральний виконавчий комітет Рад України. Норми представництва були розроблені таким чином, щоб надати перевагу делегатам від основних промислових районів і великих міст, які перебували під впливом більшовиків. Представництво селян, котрі йшли за українськими есерами, значно обмежувалося. У той час коли більшовики намагалися побороти Центральну Раду, вона активно готувалася до виборів Всеросійських установчих зборів, депутати яких обиралися на основі загального, рівного і таємного голосування, з додержанням принципу пропорційного представництва. Під час виборів, що відбулися наприкінці листопада 1917 р., українські партії одержали 75 %, а більшовики тільки 10 % голосів.
Ідея проведення спільного Всеукраїнського з'їзду Рад спочатку не зустріла підтримки Центральної Ради, але незабаром та змінила свою думку. У Києві 4 грудня 1917 р. розпочав роботу Всеукраїнський з'їзд Рад. На нього прибуло 2000 делегатів від селянських спілок та українізованих військових частин, які змінили співвідношення сил на користь Центральної Ради. Делегати цього з'їзду висловили їй довір'я і пообіцяли повну підтримку. Представники 49 Рад (124 особи) на знак протесту покинули з'їзд.
Зірвавши плани більшовиків щодо взяття влади, Центральна Рада разом з тим припустилася ряду прорахунків. Вона неуважно стежила за настроями мас, замість гнучкої тактики стала на шлях різкої конфронтації з Раднаркомом РРФСР, більшовизованими Радами робітничих і солдатських депутатів та ревкомами (роззброєння військами Ради черво-ногвардійських загонів, виселення солдатів-неукраїнців за межі України, розпуск деяких Рад робітничих і солдатських депутатів). Центральна Рада звернулася до регіональних урядів (Дону, Кубані, Башкири та ін.) з пропозицією створити на противагу Раддаркомові новий федеративний уряд Росії.
Водночас виявилися класова непримиренність Раднаркому Росії, ¦біяьшевязованих Свистів і більшовицьких організацій України до Центральної Ради і національних партій, намагання за допомогою ігрубої сили встановити в Україні радянську владу, ігноруючи волю більшості народу.
До Києва 4 грудня 1Ф17 р. надійшла підписана Володимиром Леніним і Львом Тродьким телеграма - "Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради". Раднар&ом РРФСР визнавав Ужраїиську Народну Республіку, її право зовсім відокремитися від Росії або вступити в договір з Російською республікою на федеративних засадах. Визнаючи незалежність України, Раднарком не вважав Раду повноважним представником трудящих й експлуатованих мас. В ультимативній формі вія вимагав відмовитися від спроб дезорганізувати фронт (тобто утворити окремий Український фронт), не пропускати через Україну з фронту на Дон козачі частини, а тільки більшовицькі війська, припинити роззброєння радянських полків і червоногвардійців. У випадку неприйняття цих вимог протягом 48 годин Раднарком погрожував війною. Український уряд 5 грудня 1917 р. відкинув ультиматум, і розпочалася спровокована Раднаркомом війна.
більшовики покладали великі надії на утворення українського радянського уряду в Харкові. Сюди прибули представники 49 Рад з Києва (більшовики, ліві есери і ліві українські соціал-демократи). До них приєдналися делегати обласного з'їзду Рад Донецького та Криворізького басейнів. Усі ці делегати конституювалися в І Всеукраїнський з'їзд робітничих і солдатських депутатів, що проходив 11-12 грудня 1917 р. На з'їзді були представлені 82 Ради. Делегатів від селянства, яке становило три чверті населення України, майже не було. Серед делегатів переважали
бІЛЬШСЕІІКИ.
І Всеукраїнський з'їзд Рад проголосив установлення радянської влади в Україні. Розпорядження Центральної Ради та Генерального секретаріату скасовувалися. На всю територію України негайно поширювалася чинність радянських декретів про землю, робітничий контроль над виробництвом та ін. Українська Народна Республіка (ця назва зберігалася) вступила у федеративні відносини з Російською радянською республікою.
І Всеукраїнський з'їзд Рад обрав вищий законодавчий державний орган - Центральний виконавчий комітет Рад у складі 41 особи (35 більшовиків, 4 лівих есерів, одного лівого українського соціал-демократа та одного меншовика-інтер-націоналіста). Головою Центрального виконавчого комітету став лівий український соціал-демократ Юхим Медведєв. Центральний виконавчий комітет затвердив перший радянський уряд України - Народний секретаріат у складі 10 більшовиків та одного лівого есера.
Проблему влади в Україні російські більшовики тепер розв'язували іншим шляхом. Проголошення радянської Української Народної Республіки й утворення Народного Секретаріату означали курс на збройну боротьбу між радянською владою в Україні і Центральною Радою, яка буцімто не виражала інтересів народних мас.
Раднарком РРФСР негайно визнав новий уряд України й обіцяв йому повну і всебічну підтримку. В його розпорядження були віддані добровільні загони Червоної гвардії та матросів Балтійського флоту чисельністю 32 тисячі чоловік, з яких на боротьбу проти Центральної Ради виділялося 12 тисяч, а інші 20 тисяч - на боротьбу проти військ Олексія Каледіна в Донбасі і на Дону. Народний секретаріат розгорнув підготовку робітничої Червоної гвардії та полків Червоного козацтва.
Більшовики створювали видимість, що не радянська Росія веде війну проти Української Народної Республіки, а самі трудящі України, які підтримують радянську владу і Народний секретаріат, намагаються повалити Центральну Раду, яка нібито переродилася і стала буржуазною.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "ХАРКІВСЬКИЙ ЦВК РАД У БОРОТЬБІ ЗА ВЛАДУ В УКРАЇНІ"
  1. ІМЕННИЙ ПОКАЖЧИК
    радянський партійний і державний діяч. У 1917 р.- секретар 201 комітету більшовицької партії, що об'єднував Донбас, Харківську й Катеринославську губернії. У 1918 р.- голова раднаркому й комісар народного господарства т. зв. Донецько-Криворізької республіки. У 1919 р.- член більшовицького уряду УСРР і один із керівників ІДК КП(б)У, згодом на партійній роботі в Москві 119 Артимович Агенор
  2. § 2. Сучасний стан криміналістики в Україні
    Сучасний стан розвитку криміналістики в Україні характеризується формуванням загальної теорії криміналістики, розробкою і впровадженням сучасних науково-технічних засобів і інформаційних технологій в практику боротьби зі злочинністю, удосконаленням прийомів криміналістичної тактики, запропонуванням методик розслідування нових видів злочинів. Розвиток криміналістики пов'язаний з формуванням певних
  3. § 2. Криміналістика України в ХІХ - поч. ХХ століття
    ради, аферисти, шахраї тощо. Книга колишнього начальника харківської сискної поліції В В. Фон Ланге "Злочинний світ. Мої спогади про Одесу ? Харків" (Одеса 1906) хоча ? відноситься до жанру спогадів, але в ній автор не тільки розповідає про техніку розкриття того чи іншого злочину, але й дає докладну характеристику різним категоріям злочинців: убивцям, розбійникам, грабіжникам, злодіям, шахраям,
  4. § 3. Розвиток криміналістики України в ХХ столітті
    радянської криміналістики України велику роль відіграла її правоохоронні органи. 3 грудня 1918 р. декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду України було створено Всєукраїнску Надзвичайну комісію , а 14 лютого1919 р. було прийняте "Тимчасове Положення про народні суди і революційні трибунали", а 1 березня 1919 р. - про Народний комісаріат юстиції (НКЮ), який контролював діяльність судів та
  5. 3. ПОНЯТТЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ
    радиційно пов'язують із повноваженнями зазначених органів щодо можливості провадження у певних кримінальних справах. Характеристики кримінальних справ покладено в основу визначення таких понять, як підслідність (ст. 112 КПК) і підсудність (глава 2 КПК). "Перетинання компе-тенцій" у цьому плані може мати місце тільки між державними органами, уповноваженими здійснювати діяльність одного виду.
  6. § 1. Поняття і ознаки демократії
    владу народу». У ранній період свого існування в Давній Греції демократія розумілася як особлива форма або різновид організації держави, при якому владою володіє не одна особа (як при монархії, тиранії), і не група осіб (як при аристократії, олігархії), а всі громадяни, що користуються рівними правами на управління державою. Протягом історії до ідеї демократії, заснованої на принципах свободи і
  7. УКРАЇНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАДА
    ради відбулося на Українському національному з'їзді, який проходив 19-21 квітня 1917 року в Києві. На цьому з'їзді до Української Центральної ради було обрано 115 представників, а таємним голосуванням Грушевського М.С. затверджено на посаді Голови Української Центральної ради. Центральна рада обрала Комітет Центральної ради, який згодом став називатися Малою Радою. З цього часу розпочалась жвава
  8. §1. Теоретичне визначення функцій прокуратури
    рад тощо. Оперативно-тактичне керівництво проявляється в прийнятті рішень з конкретних справ, матеріалів, звернень, розглянутих нижчестоящими прокурорами, з внесених ними актів прокурорського реагування. Керівництво підлеглими органами (порівняно з наглядом) має свої особливості, які торкаються кола суб'єктів правопорушень, правових засобів і наслідків від застосованих дій. Більш високий рівень
  9. 2.1. БАГАТОФУНКЦІОНАЛЬШСТЬ - ОСНОВА ПРАВОВОГО СТАТУСУ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ
    радянські часи, так і зараз є також досить дискусійним. Ця проблема ускладнюється тим, що в жодній державі не було спроби визначити в законодавстві критерії і на практиці здійснити таку класифікацію, хоча це необхідно для науково обґрунтованої структуризації прокурорської системи та окремих її органів. Звичайно, проблема класифікації є актуальною лише для багатофункціональних прокуратур, до яких
  10. 2.2.2. Проблеми забезпечення прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність і розслідування злочинів
    радиційно служили і служитимуть підставою для притягнення винуватців до найсуворішої дисциплінарної відповідальності. Відзначаючи такі важливі риси прокурорського нагляду за додержанням законів органами, що здійснюють ОРД і розслідування злочинів, як ініціативність і систематичність [56, 95], М. Мичко водночас слушно звернув увагу на потребу визначити межі відповідальності прокурора за додержання