§ 1.0 місце і роль методу в системі пізнавальної діяльності

Для з'ясування природи наукового методу певне значення має розгляд питання про відношенні методу до наукової творчості.

Наукова творчість, що розглядається з філософських позицій, забезпечується численними і різноманітними чинниками. Механізм виробництва знань передбачає дослідника, певні засоби пізнання, наявність предметів пізнання. Творчий акт відбувається в голові окремого вченого, являє собою розвиток його власних думок. Тому особисті якості вченого становлять досить важливий фактор виробництва знань. Багато що залежить від індивідуальної сили розуму дослідника, його культури, наявності таланту, від його наукової сміливості, наполегливості у науковому пошуку, від його проникливості, відсутності схильності до компромісів у науці, самокритичності.

Крім цього психологічного аспекту, важливу роль при розгляді наукової творчості грає його логічний аспект. Ютавним апаратом у механізмі виробництва знань є логічні процедури, що забезпечують пошук матеріалу для узагальнення, отримання наукових висновків, їх об'єднання та перевірку. Суттєвим моментом цього логічного аспекту є розробка і використання в пізнанні наукового методу та методології.

Фактори наукової творчості, розглянуті з психологічної точки зору, становлять його потенційну основу. Щоб перетворити ув'язнені в цих факторах можливості в дійсність, необхідні умови, серед яких важливе значення має логіка розумового процесу, тобто знайомство дослідника з системою прийомів і методів оперування готівковим розумовим матеріалом. Логіка (наукова діяльність, здійснювана згідно з правилами, алгоритмами, з об-

402 РЕТА дослідником навичками та вмінням) складає істотна умова наукової творчості.

Звичайно, сам по собі метод нічого не створює. Проблему вирішує дослідник. Метод - лише умова розвитку творчих здібностей, але не їх заміна. Їх відсутність неможливо прикрити ніякої методичністю. Вибір того чи іншого методу диктується головним чином особливостями досліджуваного об'єкта, а також накопиченим раніше розумовим матеріалом і технічними умовами дослідження. Але детермінованість методу цими умовами - аж ніяк не перешкода творчості. Вибір, а тим більше створення нового методу, найбільш адекватного сутності досліджуваного об'єкта, є одне з вищих проявів творчих здібностей вченого. «Вже краще зовсім не подумувати про відшукання яких би то не було істин, ніж робити це без всякого методу», - говорив Декарт [1].

У науковій творчості багато неповторного, індивідуального, своєрідного. Строгість і точність аргументації в ньому поєднується з образністю, метафоричністю вираження. При цьому рельєфно проявляється суб'єктивність стилю, способу мислення дослідника. Рух думок окремого дослідника не збігається із загальною логікою наукового дослідження. Дослідницький процес не може бути повністю запрограмований, він не є цілком логічним процесом. Алгоритму відкриттів не існує, і дослідника не можна навчити робити відкриття. Дослідницький процес - це не просто «техніка», оволодіння законами і правилами якої гарантувало б відкриття в науці. Виношуючи ідею універсальної реформи людського пізнання, Ф. Бекон намагався здійснити її на основі створення спеціального методу наукових відкриттів. Але ні йому, ні наступним філософам нового часу не вдалося створити такого методу.

Не вдалось, тому що це була не реальна можливість, а швидше нездійсненна мрія, утопія. Але цей факт неможливості створення спеціальної логіки наукових відкриттів, факт неможливості їх програмування не означає, що хід наукового дослідження не підкоряється ніяким закономірностям. Адже численні методи пізнання створені наукою для того, щоб наукові відкриття здійснювалися не випадково, не шляхом простого способу проб і помилок, а доцільно і методично. Правильно кажуть, що немає логіки відкриттів, але й немає жодного відкриття без логіки.

Процес наукової творчості обумовлюється рядом факторів: воля дослідника, запас відомостей, що випереджає наукову роботу, --- 403 наявність пізнавальних засобів та ін Це різноманіття факторів можна умовно розділити на дві категорії: на логічні засоби і засоби пізнання, які не є логічними. Перші здійснюються в згоді з правилами і носять нормативний характер. Вони набуваються дослідником в процесі пізнавальної практики. Другі мають індивідуальну психологічну основу.

Логіка наукового дослідження охоплює загальні прийоми і засоби, якими досягаються нові знання. Значна роль у логічному розвитку пізнання належить методу. Успішне проведення будь-якої роботи багато в чому залежить від її організації, плану, методичності проведення операцій. Той, хто знайомий з принципами та методами роботи, трудиться з меншою витратою сил і з великим успіхом, ніж той, хто керується одним чуттям або так званим «здоровим глуздом», або діє способом «проб і помилок».

Розглянутий в найширшому плані метод є правильний шлях, спосіб досягнення якої-небудь мети, вирішення певної задачі. Метод являє собою вид керівництва, вказівки, розпорядження, як треба чинити, щоб досягти певного результату. Робота з визначеного методу найбільше значення має в практиці наукового дослідження. Метод наукового дослідження може бути представлений як сукупність систематизованих пізнавальних операцій, що відповідають предмету і мети наукового дослідження. Методичністю характеризуються всі пізнавальні дії, включаючи безпосереднє спостереження людиною дійсності, аналітичний розум дослідника і творчу фантазію художника. Метод супроводжує науковому пізнання на всіх етапах його просування вперед. Науково-теоретичне мислення - найбільш розвинена форма мислення. Від буденного пізнання теоретичне відрізняється не лише змістом розумового матеріалу, але і глибиною його аналізу, методичністю підходу до проблеми. Теоретичне мислення на відміну від повсякденної користується кваліфікованими дослідними прийомами, певною системою. Для теоретичного пізнання предмета недостатньо мати його перед собою або в полі своєї уваги, необхідні засоби, що допомагають пізнанню. Природа наукового методу має подвійне визначення: через предмет і через метод, тобто передбачає не тільки досліджуваний предмет, а й обов'язково метод його дослідження. У лабіринті численних фактів без системи та плану легко загубитися, тому в науковій роботі необхідно керуватися певним методом, що забезпечує порядок дослідження. Метод не може, зрозуміло, замінити собою творчу силу розуму, але, дисциплінуючи мислення, він дає вченому можливість економити сили і час, йти до досягнення мети найкоротшим шляхом.

Інформація, релевантна " § 1.0 місце і роль методу в системі пізнавальної діяльності "

1. Література для самостійної роботи
   методів навчання в середній школі / За ред. Ю.К. Бабанського. М., 1981. Дидактика середньої школи / За ред. М.Н. Скаттна. 2-е вид. М., 1982. Куписевич Ч. Основи загальної дидактики. М., 1986. Лернер І.Я. Дидактичні основи методів навчання. М., 1981. Махмутов М.І. Організація проблемного навчання в школі. М., 1977. Педагогіка / За ред. Ю.К. Бабанського. М., 1988. Підкасистий П.І. Самостійна
   
2. Тема 16. Тактика перевірки показань на місці.
   Місці. Тактичні особливості підготовки до виробництва перевірки показань на місці. Тактика перевірки показань на місці. Фіксація ходу і результатів перевірки показань на місці. Контрольні питання: У чому полягає відмінність перевірки та уточнення показань на місці від допиту і слідчого експерименту? Які психологічні та тактичні прийоми виконання цієї слідчої дії? Як
   
3. Основні методи навчання
   місці передбачає навчання в процесі фактичного виконання певної роботи. Зрештою кожен співробітник проходить в тій чи іншій мірі навчання на робочому місці. Існують декілька видів навчання на робочому місці. Найбільш відомий - метод інструктажу або дублювання. У цьому випадку працівника навчає більш досвідчений співробітник або безпосередній керівник. На нижчих рівнях
   
4. 8. ОРГАНІЗАЦІЯ І УПРАВЛІННЯ педагогічного процесу
   методів навчання І.Я. Кернера і М.Н. Скаткина, Ю.К. Бабанського, М.А. Данилова і Б.П. Єсипова, дана їх детальна характеристика. С.А. Смирнов. Педагогіка. Педагогічні теорії, системи, технології. Наводяться різні трактування визначення методу навчання. Оптимальним визнано наступне: методи навчання - способи організації навчально-пізнавальної діяльності учня із заздалегідь
   
5. . 70 § 1. Поняття методу, прийому навчання
   методам здійснюється навчальна діяльність вчителя та навчально-пізнавальна діяльність учнів, реалізуються постійні цілі та завдання і досягаються певні результати. У кожному методі виділяється об'єктивна і суб'єктивна частини. Об'єктивна частина обумовлена тими постійними положеннями, які обов'язково присутні в будь-якому методі, незалежно від його
   
6. . § 1. Поняття про закономірності навчання
   методологічну основу складають закономірності і принципи, в яких відображаються наукові підходи до педагогічної діяльності. Закономірність - це категорія, в якій розкриваються об'єктивні зв'язки, незаперечно діючі залежності між явищами. Закономірності навчання являють собою об'єктивно існуючі, стійкі, необхідні зв'язки між умовами цього
   
7. 2. Методи і функції науки "Теорія держави і права"
   метод - спостереження, анкетування, статистичний аналіз, збір і математична обробка вихідних даних (напр., в налогооблажении, правоохоронній сфері), державно-правовий експеримент. Формально-юридичний метод - дослідження і тлумачення нормативного матеріалу, текстів джерел
   
8. § 2. Структура наукового методу
   ролі методу виступає принцип, керівна ідея. Коли ж дослідник безпосередньо приступає до аналізу свого предмета, в ролі методу виступають пізнавальні процедури, методики дослідження. На заключному етапі набувають чинності операції підтвердження та перевірки знання. Кількість і послідовність етапів в одному випадку пізнання можуть бути іншими, ніж в іншому, тому всяка
   
9. неметричних напрямок математизації
   ролі в науці. Потреби розвитку самої математики, активна математизація різних областей науки, проникнення математичних методів в багато сфер практичної діяльності і швидкий прогрес обчислювальної техніки призвели до появи цілого ряду нових математичних дисциплін. Такі, наприклад, торію ігор, теорія інформації, теорія графів, дискретна математика, теорія оптимального
   
10. § 2. Система (структура) юридичної психології
    ролі психологічних факторів у детермінації злочинної поведінки; роль біологічних і соціальних факторів у криміналізації особистості; - поняття особистості злочинця, психологічні типи злочинців; - психологія скоєння злочинного діяння; - психологія рецидивної та підліткової злочинності; - психологія групової та організованої злочинності; - психологія провини і
    
11. § 3. Вибір методів навчання
    методів навчання залежить: - від загальних цілей освіти, виховання та розвитку учнів і провідних установок сучасної дидактики; - від особливостей змісту і методів даної науки і досліджуваного предмета, теми; - від особливостей методики викладання конкретної навчальної дисципліни і обумовлених її специфікою вимог до відбору общедидактических методів;
    
12. § 3. Методологічні основи навчання
      методологічних основ. Найбільш поширеними в педагогічній практиці США та Західної Європи є такі теорії пізнання як біхевіоризм і прагматизм. Біхевіористичні теорії ототожнюють психічне життя людини і тварин. З їх точки зору процес навчання - це мистецтво управління стимулами з метою виклику або запобігання певних реакцій, що зводиться
    
13. Система (структура) юридичної психології
      ролі психологічних факторів у детермінації злочинної поведінки, роль біологічних і соціальних факторів у криміналізації особистості, поняття особистості злочинця, психологічні типи злочинців, психологія скоєння злочинного діяння, психологія дезадаптивной, рецидивної та підліткової злочинності, психологія групової та організованої злочинності, психологія провини і
    
14. Завершувач.
      ролі спрямовані на зовнішню сторону діяльності групи і є домінуючим, останні чотири ролі спрямовані на внутрішню роботу і мають менше впливу. Якщо в групі менше 8 людей, то одна людина може виступати в двох спільних
    
15. § 1. Предмет і завдання дидактики
      місці з тим, глибоко осмислюють світоглядні та морально-естетичні ідеї. Розвивальне і виховно-формуючий вплив навчання на особистість спричинило виникнення в педагогіці особливого поняття, що позначає цей процес-освіта. Уточнимо це, що розглядається раніше, поняття. 55 У сучасній дидактиці воно розглядається в двоякому сенсі: