1.2. Основні аспекти соціальної роботи як практичної діяльності

Теорія соціальної роботи являє собою область знань про закономірності організації і вдосконалення соціальної роботи як практичної діяльності. Практика соціальної роботи, насамперед, є спільною діяльністю суб'єктів та об'єктів соціальної роботи з досягнення соціального благополуччя людини.

Професійна соціальна робота пов'язана з діяльністю служб та установ соціального захисту населення. Вона, як і інші професійні заняття, сформувалася на основі суспільного поділу праці. Професійна діяльність являє собою постійне коло службових обов'язків, виконання яких заснована на сукупності знань, умінь і навичок, отриманих людиною в процесі навчання.

Непрофесійна соціальна робота включає в себе різні види добровільної допомоги та підтримки як зразки соціальної практики. Благодійність, піклування, безкорисливе служіння релігійного і світського характеру в усіх країнах з'явилися передумовами для становлення професійної соціальної роботи. Професійний і непрофесійний рівні практики соціальної роботи - це постійні компоненти соціального життя сучасних суспільств.

З одного боку, практика соціальної роботи спрямована на подолання особистих, соціальних, ситуативних труднощів. Одночасно, вона припускає-лага усвідомлення людьми, що зіткнулися з труднощами, їх суті і значення, що створює передумови для вирішення пов'язаних з ними соціальних та індивідуальних проблем. З цієї точки зору вона є засобом конструювання суспільства, об'єктом соціального проектування і моделювання.

Завдання

Вивчивши Закон РФ «Про благодійну діяльність та благодійні організації», прийнятий 11.08.1995 р., визначте сутність і цілі благодійності як основної форми непрофесійної соціальної роботи.

Практична діяльність у соціальній роботі націлена як на вирішення проблем клієнта, так і на взаємодію з різними службами, установами, організаціями, що сприяють їх вирішенню. Внаслідок широти і різноманітності зазначених проблем ця діяльність має интегратив-ний характер, тобто вимагає застосування комплексу засобів і впливів з метою забезпечення рівня життєдіяльності, визначеного нормами даного суспільства. Вона включає виявлення проблем особистості, групи, соціального шару; регулювання соціальних відносин та приведення їх у відповідність з вимогами цивілізованого суспільства; створення умов, за яких об'єкт діяльності зможе самостійно функціонувати в соціальній сфері; формування відповідальності, як особистості, так і суспільства за соціальне і індивідуальний розвиток і т.д. Практична соціальна робота, таким чином, зачіпає інтереси різних верств суспільства, його інститутів, організацій та громадян.

Форми соціальної діяльності диференційовані: так, за критерієм масштабності її суб'єктів прийнято розрізняти суспільну, колективну та індивідуальну діяльність, за способом виконання - фізичну і умст-венную діяльність, а по сфері прояви - економічну, політичну, духовну, екзистенціальну і соціальну діяльність (45. С.23).

З точки зору практики соціальної роботи, важливо виділити соціальну діяльність за критерієм взаємозв'язку її цілей і засобів. Відповідно, розрізняють репродуктивну діяльність, яка спрямована на досягнення певної мети відомими ж засобами, і продуктивну діяльність, що виробляє нові цілі і засоби і виражає собою соціальна творчість. У сучасній Росії, де соціальна робота є, з професійної точки зору, інноваційним видом діяльності, що виникли лише 15 років тому, особливу важливість представляє її продуктивний ракурс.

Основні аспекти практики соціальної роботи можуть бути розкриті за допомогою діяльнісної-активістського підходу в сучасній науці (Дж.Александер, М.Арчер, П.Бурдье, П.Штомпка, Е. Гідденс та ін.) , який показує, як через спільну діяльність акторів відбувається становлення і зміна особистісних якостей людини, її соціальних ролей, а також розвиток і зміна самого суспільства. Цей підхід є одним з основних методологічних підходів у теорії соціальної роботи.

При цьому на мікрорівні діяльності в соціальній роботі важливо, щоб взаємодії розгорталися в зоні актуальних інтересів і можливостей клієнта, ініціюючи його активність. Діяльність на макрорівні соціальної роботи може бути визнана ефективною, якщо вона адекватна соціальним завданням і реальним можливостям суспільства, а суспільство, у свою чергу, визнає доцільність і виявляє готовність розвивати її основні форми (74. С.68; 92. С.7).

Розглядаючи зміст практики соціальної роботи з точки зору найважливішого компонента діяльності - активності суб'єктів, дослідники виділяють чотири її аспекту (див. рис. 1 на стор 17).

Перший аспект - надання індивідуальної допомоги людині або групі, мають проблеми. Соціальна робота, перш за все, пов'язана із захистом особи, її прав та інтересів. Цей аспект соціальної роботи розгортається на мікрорівні, у взаємодіях фахівця і клієнта. Англійський дослідник Ш.Рамон відзначає, що найголовніше завдання соціального працівника - захистити вразливих людей, виступаючи посередником між клієнтом і державою (47. С.8). У сучасних російських умовах цей аспект соціальної роботи продовжує залишатися вельми актуальним у зв'язку зі складнощами процесу формування ринкової економіки та його впливом на суспільство і індивіда.

Другий аспект - активізація потенціалу осіб, які мають проблеми, з метою самодопомоги. У процесі спільної з фахівцем діяльності за рішенням конкретної проблеми клієнт повинен мати можливість розкрити свою індивідуальність і реалізувати здібності. У зв'язку з цим актуальним є створення умов, в яких люди можуть в максимальній мірі проявити свою суб'єктність, самостійно контролюючи власну життєдіяльність, і навчитися робити вибір з безлічі варіантів подальшого розвитку. Зокрема, у клієнтів має сформуватися вміння усвідомлювати свою поведінку і діяти відповідно до змінилися уявленнями про особистісної та соціальної ситуації.

Складність цього завдання полягає в тому, що, з одного боку, для свого рішення вона потребує залучення різноманітних і значних матеріальних і духовних ресурсів. З іншого боку, формування суб'єктності клієнта обмежено труднощами подолання традиційної для російського громадянина позиції прохача допомоги та одержувача пільг від держави.

Третій аспект практики соціальної роботи - це здійснення превентивної (попереджувальної) діяльності в соціальній сфері. Саму соціальну сферу, що охоплює весь простір життєдіяльності людини, в широкому сенсі слова можна визнати об'єктом соціальної роботи. У такому випадку на перше місце виходить упереджувальний характер діяльності, т. к. переважніше попередити хворобу, в тому числі і соціальну, ніж усувати її наслідки.

Отже, в соціальній роботі важливо вчасно виявити порушення рівноваги між людиною і групою, людиною і суспільством і допомогти клієнту уникнути виникнення проблеми. Для цього в кожній сфері життєдіяльності людей в соціальному просторі необхідно дбати про створення для них нормальних умов праці, відпочинку, побуту, медичної допомоги і т. д., забезпечуючи позитивну спрямованість їх соціалізації.

Четвертий аспект - вплив на формування і реалізацію соціальної політики держави на всіх рівнях, з метою врегулювання соціальних відносин.

Завдання

Для більш глибокого вивчення сутності соціальної політики зверніться до розділу 3.4. навчального посібника.

Важливим аспектом соціальної політики є завдання досягнення соціальної гармонії в суспільстві, яка вирішується в окремих країнах по-різному. Фахівці вказують, що в Росії соціальна політика є патерналістської за своєю ідеологією і децентралізованої за формою втілення. В результаті у багатьох випадках соціальні служби виявляються нездатними вирішувати проблеми соціуму, а індивіди в той же час не можуть впоратися з життєвими труднощами (67. С.325; 99. С.13). Надання соціаль Активізація по-Превентивна діяль-Вплив на фор-ної допомоги інді тенциала клієнтів ність в соці-мування і реа-виділеного клі з метою надання альної сфері лизацию соціаль-ентам і групам самодопомоги ної політики на всіх її рівнях Аспекти практики соціальної роботи

Рис. 1. Аспекти практики соціальної роботи

Аспекти практики соціальної роботи тісно взаємопов'язані - так, рішення проблем її об'єктів і силами самого фахівця, і спільно з клієнтом, невіддільне від запобігання виникнення соціальних проблем. Обидві ці взаємообумовлені завдання, в свою чергу, виступають як складові соціальної політики держави.

В точки зору структурних компонентів практики соціальної роботи, виділяють її форми, пов'язані з методами та інститутами. Вони реалізуються в основних підсистемах соціальної сфери (сфера охорони здоров'я, соціального забезпечення, освіти та ін.)

Такий критерій як новизна використання технологій дозволяє розрізнити форми соціальної роботи, які поділяють на традиційні (наприклад, соціальна робота з сім'єю, дітьми, підлітками, молоддю, медична та шкільна соціальна робота тощо) ; та інноваційні (наприклад, соціальна робота з біженцями і вимушеними переселенцями, в групах самодопомоги, в будинку і мікрорайоні тощо).

Крім того, можливе виділення соціальної підтримки як форми сприяння працездатним, активним групам населення, тимчасово опинилися у важкій життєвій ситуації; та соціальної допомоги як форми соціаль-ної роботи з непрацездатною частиною населення з низьким рівнем доходів, у якої відсутня можливість подолати життєві труднощі самостійно.

Застосування методів соціальної роботи обумовлено специфікою об'єкта, на якого спрямована практична діяльність, і його індивідуальної чи соціальною проблемою. Виділяють наступні групи методів:

за формами соціальної роботи: економічні, правові, адміністративно-управлінські, медико-соціальні, психолого-педагогічні та ін;

по об'єктах соціальної роботи: методи роботи з групою, в громаді, індивідуальної роботи і т.д.;

по суб'єктам соціальної роботи: методи, застосовувані фахівцем, колективом соціальної служби, органом управління та ін

Інститути соціальної роботи як стійкі зразки соціальної практики в даній сфері підрозділяють, насамперед, на загальнопрофільні та спеціалізовані. Перші надають соціальну допомогу всьому населенню, другий - його певним категоріям (інвалідам, кризовим сім'ям, учасникам сучасних військових дій тощо). Кожен з інститутів займає місце в загальній структурі взаємодії, в просторі соціальної роботи.

Отже, соціальна робота виступає як процес соціальної діяльності, здійснюваної в різних підсистемах суспільства. У сучасних умовах ускладнення соціуму і появи множинних глобальних і локальних проблем вона набуває особливого значення, дозволяючи надавати різноманітні види допомоги нужденним у ній громадянам.

Інформація, релевантна " 1.2. Основні аспекти соціальної роботи як практичної діяльності "

1. 4. Жовтень 1917 (питання методології)
   основному зерно). Експорт здійснювався за рахунок недоспоживання, а не надлишку сільськогосподарської продукції. Таким чином виріс рід капіталізму, вигодуваний за рахунок селян, в результаті прямого втручання держави, його протекціоністської політики, широкого використання іноземних капіталів. Етапи складання великого виробництва виявилися зміщені (спочатку важка, потім легка
   
2. 26. Поняття і принципи правової держави
   основні ознаки, що одночасно є його принципами. Вищий пріоритет прав і свобод людини і громадянина, що спираються на міцне закріплення в конституції і законах та відповідних природному праву. Правова держава визнає непорушність цих прав і свобод, а також свою обов'язок дотримуватися і охороняти їх. "Все, що не заборонено, то дозволено" - це найважливіший принцип правового
   
3. 2.2. Формування системи управління реформуванням Збройних Сил
     основних причин низької ефективності реформи ЗС РФ є відсутність комплексного, злагодженого механізму забезпечення їх проведення. Хоча участь у реформуванні армії беруть багато органів і організації законодавчої та виконавчої гілок влади, відпрацювання механізму правового регулювання їх діяльності, невстановлення сфер компетенції та регламентації повноважень цих органів, відсутність
   
4. 3.2. Контракт - основа посилення цивільно-правових відносин у силових структурах
     основні права і обов'язки суб'єктів правовідносин або посилання, нечітко регламентують правомочні акти; - враховуючи многосуб'ектной правовідносин, договори повинні бути багатоваріантних; представляється доцільним розробити такі види (форми) договорів, що встановлюють різні рівні правовідносин (залежно від значущості в системі категорії суб'єкта), певні
   
5. Тема 2. Система правоохоронних та інших органів, що ведуть боротьбу з організованою злочинністю
     аспекти) - СПб, «Пітер», 2002. Правоохоронні органи Російської Федерації. Під редакцією В.П. Божьева - М.: Спарк, 2005. 10. Криміналістика. Под ред. І.Ф. Герасимова Л.Я. Драпкіна, - М.: Вища школа, 2000. Додаткова Концепція національної безпеки Російської Федерації. Затверджена Указом Президента Російської Федерації від 26 грудня 1997 (в редакції від 10 січня 2000р)
   
6. Тема 3. Особливості боротьби з окремими видами тяжких злочинів, скоєних організованими злочинними групами
     аспекти), Сп-б, «Пітер» 2002р. 10 Криміналістика. Учебнік.Под ред. В.Н. Кудрявцева, В.Є. Емінова. - М., 1999. Оперативно-розшукова діяльність. Підручник. Под ред. К.К. Горяїнова, В.С. Овчінскій, А.Ю. Шумилова. - М.: Инфра-М, 2004. Організована злочинність. Під редакцією А.Я. Боргова - М., 1998. Додаткова 1. А. І. Алексєєв Кримінологія. - М.: Щит-М, 2003. БРУСНИЦиН Л.В. Правове
   
7. § 1. Поняття злочину
     основним і по суті єдиною ознакою злочину визнавали те, що воно порушує вимоги права (протиправність), закону (протизаконність), заборони (запрещенность). Виділення так званого фактичного об'єкта посягання, яким би чином він при цьому ні формулювався (суспільні блага, інтереси, відносини), спонукало включити в число ознак злочину його шкодочинність
   
8. § 1. Поняття об'єкта злочину
     основному посягання, що здійснюються в пасивній формі (шляхом бездіяльності). При другому варіанті предметом злочину визнається будь-який елемент громадського відносини, незалежно від того, чи є він матеріальним чи ні: якщо в процесі посягання виявляється вплив на учасника громадського відносини, то він - учасник і є предметом злочину; коли злочинець
   
9. § 2. Класифікація об'єктів злочину
     основний об'єкт злочину. Його відмінна риса - обов'язковість для складу злочину, внаслідок чого поставлення останнього можливо лише в тих випадках, коли конкретне діяння завдало чи створило загрозу заподіяння шкоди даному об'єкту. Крім того, специфічний для нього ознака - особлива значимість основного об'єкта в порівнянні з іншими об'єктами одного і того ж складу злочину.
   
10. § 3. Система і види покарань
      основні і додаткові, б) по особливості суб'єктів-на загальні, призначувані будь-яким особам і спеціальні, що призначаються певному колу осіб; в) по близькості змісту - на пов'язані з виправно-трудовим впливом і не пов'язані з ним. Відповідно до іншого напрямку кримінальні покарання слід розрізняти відповідно до правових, психологічними та педагогічними критеріями. Відповідно